<<
>>

§ 1. Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи

Відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істот­но впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд може також обмежити цивільну дієздатність фі­зичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Крім того, ч. 5 ст. 32 ЦК передбачає, що при наявності достатніх підстав неповнолітня осо­ба (віком від 14 до 18 років) у судовому порядку може бути обмежена у праві самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлена цього права.

Фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного роз­ладу не може розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути відповідно до ст. 39 ЦК визнана судом недієздатною. Судовий порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення фізичної особи в дієздатності визначається главою 2 розділу IV ЦПК України.

Віднесення цих справ до окремого провадження цивільного судо­чинства визначає важливість встановлення особливого рівня гарантій захисту прав осіб, які обмежуються в дієздатності або страждають 712

психічними розладами і відносно яких порушується провадження щодо визнання їх в установленому порядку обмежено дієздатними або не­дієздатними.

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини — психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, яке ставить у скрутне матеріальне ста­новище цю особу або членів її сім'ї, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

При обмеженні цивільної дієздатності за наявності психічного роз­ладу необхідно встановити медичний критерій, тобто наявність пси­хічного розладу. Психічний розлад як підстава обмеження цивільної дієздатності може бути наслідком соматичних (не психічних) захво­рювань, які притаманні людині у зв'язку з її віком, іншими факторами і які за певних умов можуть вплинути на її дієздатність.

Що стосується обмеження дієздатності фізичної особи з інших підстав, то необхідно встановити те, що особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона має утримувати, у скрутне матеріальне становище. Лише одиничні факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не є під­ставою для визнання особи обмежено дієздатною.

Наркотичні засоби — це речовини і засоби, які за Законом України «Про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» підлягають спеціальному контролю з боку держави. Наркотичні засоби (наркотики) включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Це речовини природно­го та синтетичного походження, препарати, рослини, що становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (опій, кокаїн, гашиш, марихуана та ін.). Переліком є груповані у списки наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори, включені до таблиць І-ІУ згідно із законодавством України, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України. Перелік затверджується Кабіне­том Міністрів України .

Підставою визнання фізичної особи недієздатною, на відміну від однієї з підстав обмеження цивільної дієздатності, є хронічний, стійкий психічний розлад і, як наслідок, — нездатність усвідомлювати зна- чення своїх дій та (або) керувати ними. У Законі України «Про психі­атричну допомогу» хронічний, стійкий психічний розлад кваліфіку­ється як тяжкий психічний розлад, під яким розуміють порушення психічної діяльності функціонального характеру (затьмарення свідо­мості, порушення адаптації та сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), яке позбавляє особу здатності адекватно усві­домлювати оточуючу дійсність, оцінювати свій психічний стан та поведінку.

Оскільки психічний розлад є підставою як для обмеження цивільної дієздатності, так і для визнання фізичної особи недієздатною, характер (ступінь) психічного розладу має кваліфікуюче значення для застосування відповідних статей ЦК.

У встановленому порядку обмежити цивільну дієздатність або ви­знати особу недієздатною можна не лише відносно громадянина Укра­їни, а й іноземця. При цьому встановлений законодавством України порядок застосовується з урахуванням чинних міжнародних договорів. Наприклад, відповідно до ст. 22 Договору між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» при обмеженні дієздат­ності особи чи визнанні її недієздатною застосовується законодавство та компетентні установи Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа .

Стаття 236 ЦПК в інтересах особи, стосовно якої ставиться питан­ня про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, передбачає територіальну підсудність, згідно з якою заява про обмеження дієздатності фізичної особи чи визнання її не­дієздатною подається до суду за місцем проживання цього громадяни­на, а якщо він перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатрич­ному лікувальному закладі, — до суду за місцем знаходження ліку­вального закладу.

Цивільне процесуальне законодавство визначає коло осіб, які впра­ві звернутися до суду із заявою про обмеження дієздатності, визнання недієздатності та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Перелік цих осіб є вичерпним і поширювальному тлумаченню не під­лягає. Відповідно до ст. 237 ЦПК заява про обмеження цивільної діє­здатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки і піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджа-

тися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбав­лення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки і піклування.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близь­кими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричним закладом.

Членами сім'ї особи, стосовно якої порушується справа про об­меження її в дієздатності чи визнання її недієздатною, вважаються один із подружжя, діти, батьки, а також інші родичі та непрацездатні утри­манці. Проте право на порушення справи про обмеження дієздатності особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, мають лише ті члени сім'ї, які проживають разом із цією особою і які внаслідок такого зловживання опиняються у скрутному матеріальному становищі. Один із подружжя, що є пра­цездатним, працездатні батьки або діти, які мешкають окремо, не мають права на порушення справи, оскільки поведінка особи не може стави­ти їх у тяжке матеріальне становище.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституцій­ними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету наф­тової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо­вослужбовців та членів їх сімей», частини четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») констатується, що аналіз положень Конституції України та чинних нормативних актів різних галузей законодавства (у тому числі 24 законів України, якими встановлюються пільги на опла­ту житлово-комунальних послуг, і ще близько 40 законів України, в яких вживаються терміни, що підлягають офіційному тлумаченню, низки міжнародних угод, ратифікованих Україною) свідчить, що в них відсутні узагальнюючі норми-дефініції щодо понять «член сім'ї» та «утриманство». Не розроблено єдиного критерію розуміння цих тер­мінів і у відповідній, у тому числі науковій, літературі, а законодавець не визначив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї у тих чи інших галузях права.

Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них. Конституційний Суд ви­словив ту позицію, що поняття «член сім'ї» слід тлумачити залежно від галузі законодавства. Це дає можливість і правові підстави для диференціації членів сім'ї взагалі, членів сім'ї, які перебувають на утриманні або проживають із суб'єктами права на пільги щодо оплати користування житлом і комунальними послугами, на дві групи. Так, до першої групи слід віднести чоловіка або дружину та прямих роди­чів за низхідною і висхідною лініями — дітей і батьків, якщо вони проживають разом, а у передбачених законом випадках — ще й ведуть спільне господарство. До другої групи членів сім'ї військовослужбов­ця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони можуть належати й інші особи, що постійно мешкають із ними та ве­дуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають із військовослужбовцем, працівником мілі­ції, особового складу пожежної охорони у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка), неповнорідні брати і се­стри, вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та ін.). Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, за рішенням Конституційного Суду, є ведення із суб'єктом права на пільги щодо оплати житлово- комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин .

Справа про визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи не­дієздатною може бути розпочата за заявою органів опіки і піклування.

Відповідно до ст. 56 ЦК органи опіки та піклування — це органи, на які покладено здійснення опіки та піклування. їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативни­ми актами.

Право подати заяву про обмеження дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною надано також психіатричним лікувальним закладам. Ураховуючи, що правовий статус закладів, які здійснюють медичні послуги (публічні юридичні особи), котрі не виконують функ-

Конституційний Суд України. Рішення, висновки 1997-2001 [Текст] : у 2 кн. Кн. 1. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 398-399, 404.

ції державного управління, визначається як організаційний, то, на наш погляд, недоцільно залишати за ними це право.

Коло осіб, які можуть бути заявниками у справах про обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною, визна­чено законом і має виключний характер. У зв'язку з цим при відкрит­ті провадження у таких справах має враховуватися імперативний ха­рактер ст. 237 ЦПК, яка має застосовуватися в межах її обсягу відпо­відно до загальних правил цивільного процесу. Виходячи з цього, у випадках звернення до суду особи, яка не має такого права, суд по­винен відмовити у відкритті провадження у справі.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи ви­знання фізичної особи недієздатною повинна відповідати як загальним вимогам, передбаченим у ст. 119 ЦПК, так і спеціальним, які містять­ся у ст. 238 ЦПК.

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи мають бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичними речовинами тощо, ставить себе чи свою сім'ю та інших осіб, яких ця особа за законом має утримувати, у тяжке матері­альне становище. Доказами, що підтверджують ці обставини, можуть бути показання свідків, акти міліції і громадських організацій, акти адміністрації про усунення від роботи у зв'язку з появою в нетверезо­му або наркотичному стані, документи про прибуток сім'ї і кількість її членів, а також інші матеріали.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для не­повнолітнього здійснення ним цього права.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини і докази, які підтверджують хронічне стійке психічне захворювання, внаслідок чого особа не може розуміти зна­чення своїх дій та керувати ними. Такими доказами можуть бути виписки з історії хвороби, довідки про стан здоров'я, видані лікувально-профілактичними закладами, показання свідків, які під­тверджують вчинення особою дій, що не властиві психічно здоровій людині, та ін.

Відповідно до ст. 239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлен­ня її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засідан­ні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусо­ве направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Порядок призначення й проведення судово-психіатричної експер­тизи та дослідження висновку експерта регулюються статтями 143-145, 189 ЦПК, а також Правилами проведення судово-психіатричної екс­пертизи (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001 р. № 219/6507). За наявності достатніх даних для призначення експертизи постановляється ухвала, в якій на вирішення експертів суддею повинні бути поставлені такі запитання: 1) чи має громадянин психічну хворобу; 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи може керу­вати ними? У виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, ухвалою суду він може бути направлений на експертизу в примусовому порядку. Причому в судовому засіданні повинен брати участь лікар-психіатр (ч. 2 ст. 239 ЦПК України).

Зміст ч. 2 ст. 239 ЦПК України підлягає тлумаченню з точки зору того, якою мірою закріплений у ній припис можна розглядати виключ­но як примусове призначення судово-психіатричної експертизи. Річ у тім, що громадянин може сам наполягати на проведенні експертизи або може не дати згоду на її проведення. Відповідно до Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана ме­дичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28 Конституції України). Крім того, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У зв'язку з можливістю направлення на судово-психіатричну екс­пертизу в примусовому порядку та оцінкою судом висновку експерта (експертів) має значення оцінка адекватних методів лікування та за­стосування тих чи інших медичних засобів. Європейський суд з прав людини розглядає примусове застосування медичного заходу у контек­сті дотримання ст. З (заборона нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження) та п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав лю­дини та основоположних свобод (право на справедливий судовий роз­гляд). Типовою щодо цього стала справа Яллох проти Німеччини.

Суть цієї справи полягає у тому, що 29 жовтня 1993 р. поліцейські «у цивільному» арештували Абу Бакаха Яллоха, громадянина Сьєрра Леоне. Приводом стала його підозра в торгівлі наркотиками: поліцей­ські помітили, як Яллох вийняв із рота два маленьких пластикових пакети, які обміняв на гроші. Під час арешту Яллох проковтнув ще один пакет, який тримав у роті.

Для того щоб дістати пакет, уповноважений прокурор наказав за­стосувати до Яллоха фармацевтичний препарат («блювотний засіб»). Коли доставлений у лікарню Яллох відмовився добровільно прийняти препарат, четверо поліцейських застосували силу, а лікар ввів йому в ніс спеціальну трубку і влив розчин, що викликає блювоту. Лікар також ввів йому апоморфін (різновид морфіну). Унаслідок викликаної блювоти заявника із шлунка вийшов пакет з кокаїном масою 0,2182 г.

Згодом лікар визнав стан здоров'я заявника як задовільний для три­мання його під вартою. Через дві години після застосування препарату заявник, який не володів німецькою мовою, сказав поліцейським лама­ною англійською, що через надмірну втому він не здатен зробити заяву про правопорушення, в якому його підозрювали. ЗО жовтня 1993 р. Ял­лоха було обвинувачено в торгівлі наркотиками.

Суд погодився з позицією заявника. Він ухвалив, що німецька влада порушила ст. З («нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження») і п. 1 ст. 8 («право на справедливий судовий розгляд») Конвенції.

Наголошуючи, що Конвенція в принципі не забороняє застосуван­ня примусових медичних препаратів при розслідуванні правопорушень, Суд підкреслив, що порушення недоторканності особи з метою отри­мання доказів має бути суворо регламентоване.

Суд визнав легітимний інтерес державної протидії шкоді від нар­котиків. Водночас він вказав на необхідність зважати на масштабність шкоди, заподіюваної вуличними торговцями. Так, Суд відзначив оче­видність (для поліцейських) того, що вуличний торговець, утримуючи наркотики в роті, не міг їх пропонувати на продаж у великому обсязі. Суд не погодився з тим, що примусове застосування медичного пре­парату було «винятково необхідним» для одержання доказу. Його можна було отримати і менш шкідливим для недоторканності особи способом.

Суд також погодився з тим, що заявник відчував і зазнав принижен­ня і страждання, коли до нього застосовувалися примусові заходи.

Загалом Суд визнав, що німецька влада використала засоби «сер­йозного втручання у фізичну та ментальну недоторканність» заявника.

Оскільки обставини щодо застосування медичного препарату розгля­далися в контексті ст. З Конвенції, Суд не розглядав заяву в контексті ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). Суд наголосив, що навіть якщо влада не мала наміру завдати біль і страж­дання Яллоху, доказ було одержано у спосіб, який порушує одне з осно­воположних прав, гарантованих Конвенцією. Отриманий доказ став вирішальним для його засудження. На думку Суду, інтерес громад­ськості в засудженні цього заявника не міг виправдати способу здо­буття доказу в кримінальному процесі. Тому використання доказу, одержаного шляхом примусового застосування «блювотного препара­ту» до заявника, кваліфікує судовий розгляд його кримінальної справи як «несправедливий».

Суд погодився з аргументом заявника про те, що примусовий засіб і використання доказу в кримінальному процесі обмежило його право не інкримінувати себе у вчиненні злочину, що є порушенням його права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначив, що у «більшості німецьких земель, а також принай­мні у переважній більшості держав — членів Ради Європи влада утри­мується від примусового використання блювотного препарату». Це, на думку Суду, засвідчує, що він «...вважається таким, що спричиняє ризик здоров'ю». Суд і представники Яллоха також відзначили, що цей засіб спричинив чи міг спричинити смерть, принаймні, двох осіб у Ні­меччині. За словами представника Німеччини А. Віттлінг-Фоґель, відтепер Німеччина «не застосовуватиме цей препарат щодо торговців наркотиками» .

Психіатрична експертиза, відповідно до Правил проведення судово- психіатричної експертизи, може проводитись амбулаторно, стаціонар­но, у судовому засіданні. Предметом експертизи є визначення психіч­ного стану осіб, яким призначено експертизу, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що становлять інтерес для суду.

Судово-психіатрична експертиза є необхідною для з'ясування крите­ріїв недієздатності. Спеціальні пізнання потрібні не тільки для встанов­лення наявності психічного захворювання або психічного розладу (ме­дичний критерій), а й для з'ясування здатності громадянина розуміти свої дії або керувати ними (юридичний або психологічний критерій).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає певні особливос­ті розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної осо-

Бігун, С. «Яллох проти Німеччини», або Як двоє німецьких юристів більше 12 років доводили порушення Німеччиною прав людини у справі про примусове застосування медичного засобу [Текст] / С. Бігун // Юрид. газ. - 2006. - № 14 (74). - С. 19.

би чи визнання фізичної особи недієздатною. Згідно зі ст. 240 ЦПК для забезпечення правильного розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною закон вимагає обов'язкової участі в судовому засіданні заявника та представників органів опіки та піклування. З урахуванням цього при підготовці спра­ви суддя повинен забезпечити їх участь у процесі, оскільки їх неявка буде перешкодою для проведення судового розгляду та підставою для скасування рішення, ухваленого без участі зазначених органів.

Орган опіки і піклування відповідно до ч. З ст. 45 ЦПК України подає до суду свій висновок по справі з метою здійснення покладених на них обов'язків та для захисту прав громадянина, стосовно якого розгляда­ється справа про визнання його обмежено дієздатним чи недієздатним.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 ЦПК питання про виклик особи, щодо якої розглядається справа про визнання недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

Справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною повинні розглядатися за загальними правилами за участю цієї особи. Оскільки стан здоров'я — це оціночне поняття, то при вирішенні питання про явку особи до суду мова повинна йти про фактичну можливість особи з'явитися в судове засідання, а також про змогу особисто дати пояснення по справі. Ці питання суд не може вирішити самостійно без висновку експерта.

У справі Європейського суду з прав людини «Вінтерверп (\УЇпІеглуегр) проти Нідерландів», ухвалюючи рішення від 24 жовтня 1979 p., Суд виходив із того, що у справах осіб, які страждають пси­хічним розладом, національні суди мають певну свободу розсуду, на­приклад вони можуть застосовувати процесуальні заходи для забез­печення належного відправлення правосуддя, захисту здоров'я відпо­відної особи тощо, які, проте, не повинні зачіпати саму сутність права особи на справедливий судовий розгляд. У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини визнав невиправданим рішення судді розглянути справу на підставі письмових доказів, за відсутності громадянина і без заслуховування його доводів та визнав, що в даному розгляді мало місце порушення принципу змагальності, а отже, порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною, як зазначалося, суд розглядає

«Винтерверп (Шіпіепуегр) против Нидерландов» [Текст] : Решение Европейско­го суда по правам человека от 24.10.1979 г. // Европейский суд по правам человека. Избранные труды : в 2 т. Т. 1. - М. : НОРМА, 2000.

за участю представника органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 240 ЦПК). Недотримання цих вимог процесуального закону призводить до ска­сування судових рішень .

При розгляді справ про визнання фізичної особи обмежено діє­здатною чи недієздатною актуальним є питання щодо можливості відмови заявника від своїх вимог і наслідків такої відмови.

Вважаємо, що при вирішенні цього питання необхідно виходити з того, що право на відмову від заяви є похідним від права на її подан­ня. Оскільки право на подання заяви про визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною надано певному колу осіб, воно має персоніфікований щодо кожного суб'єкта характер і є рівним за обсягом, у тому числі з точки зору його здійснення. Така характерис­тика цього права дозволяє зробити висновок про те, що і відмова від заяви за цією категорією справ має автономний характер. Це означає, що відмова від заяви здійснюється у загальному порядку і у випадку її прийняття судом провадження у справі припиняється.

Заявник у справі про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною судові витрати з про­вадження справи не сплачує, їх відносять за рахунок держави.

Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

За результатами розгляду справи про обмеження цивільної дієздат­ності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною суд ухва­лює рішення.

Частина 1 ст. 241 ЦПК встановлює вимоги щодо змісту резолютивної частини судового рішення по справах про обмеження цивільної дієздат­ності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною. За наяв­ності підстав суд обмежує дієздатність фізичної особи, визнає фізичну особу недієздатною. Крім того, суд встановлює над такими особами пі­клування або опіку, а також призначає піклувальника чи опікуна.

Слід зазначити, що специфічні повноваження суду щодо встанов­лення опіки чи піклування та призначення опікуна або піклувальника мають характер асі Ьос (випадковий) для даного випадку. При цьому функції опіки та піклування залишаються за органами опіки та піклу­вання, у тому числі щодо осіб, які обмежені у цивільній дієздатності або визнані недієздатними судом.

Важливою гарантією захисту прав осіб, обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними, є встановлений частинами 3 та 4 ст. 241 ЦПК

порядок скасування обмеження дієздатності чи недієздатності і по­новлення їх дієздатності.

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності мож­ливе: а) у випадку одужання фізичної особи або такого поліпшення її психічного стану, що відновило в повному обсязі здатність усвідомлюва­ти значення своїх дій та керувати ними; б) за наявності достатніх даних, які свідчать про припинення особою зловживання спиртними напоями, токсичними речовинами або наркотичними засобами; в) у випадках, коли сім'я зазначеної особи припинила існувати (смерть, розірвання шлюбу), а отже, не стало й обов'язку надавати кошти на її утримання.

Поновлення фізичної особи в цивільній дієздатності можливе тіль­ки після проведення судово-психіатричної експертизи, яка признача­ється за ухвалою судді, і лише за наявності висновку експерта про значне поліпшення стану її здоров'я або одужання.

Питання про поновлення фізичної особи в цивільній дієздатності розглядається судом в окремій справі за місцем проживання особи, яка була обмежена у цивільній дієздатності або визнана недієздатною, шляхом скасування відповідного рішення суду.

Право на порушення справ про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, надане її піклувальнику, членам сім'ї, органу опіки та піклування, а також, що дуже важливо, самій особі, яка була обмежена в цивільній дієздатнос­ті. Що стосується права на порушення справ про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, то тут за­конодавець надає таке право тільки опікуну, органу опіки та піклуван­ня. На нашу думку, в даному випадку таким правом можуть бути наді­лені і члени сім'ї.

Такі справи розглядаються з обов'язковою участю представників органу опіки та піклування.

Згідно з ч. 5 ст. 241 ЦПК рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 1. Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи:

  1. Види цивільно-правових проваджень.
  2. Витрати, пов'язані з розглядом судової справи
  3. Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження
  4. Зміст заяви (ст. 238 ЦПК)
  5. Стаття 81. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи
  6. ГЛАВА 2. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ ТА ПОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
  7. Стаття 236. Підсудність
  8. Стаття 241. Рішення суду
  9. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  10. § 3 . Принцип одноособового і колегіального розгляду цивільних справ
  11. § 1. Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи
  12. § 4. Розгляд справ про усиновлення
  13. § 5. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
  14. Відповідно до ч. 4 ст. 234 ЦПК у випадках, встановлених пунктами 1,3,4, 9, 10 частини першої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. На підставі якого нормативно-правового акту народні засідателі притягуються до участі у справі і яке їх правове положення в процесі? Який порядок розгляду справи за участю народних засідателів?
  15. Глава 18. РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ, ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ ТА ПОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ
  16. Які особливості розгляду справ про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи?
  17. Витрати, пов'язані з розглядом справи
  18. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
  19. 68. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Процесуальний порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
  20. 1.3. Процесуальний статус осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -