<<
>>

§ 1. Іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи як учасники міжнародного цивільного процесу

Відповідно до ст. 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іно­земні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звер­татися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, під іноземними особами в МЦП розуміються всі фізичні особи, що не є громадянами даної країни (іноземці та особи без громадянства), усі юридичні особи, що не мають «національності» даної країни (іно­земні фірми та міжнародні юридичні особи), а також іноземні держави та міжнародні організації.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець — це особа, яка не перебуває у гро­мадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства, за цією нормою, — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребу­ють додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 р. інозем­цям та особам без громадянства може надаватися статус біженця в Україні. Згідно з цим Законом під терміном «біженець» розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих по­боювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідан­ня, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися за­хистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок 1036

таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебу­ваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побою­вань (ст. 1). Слід підкреслити, що держави і на своїй території біженцям надають правовий режим іноземців і осіб без громадянства.

Тому щодо своїх цивільно-процесуальних прав біженці також користуються пра­вовим режимом іноземців і на них також поширюється національний режим, зокрема вони мають право звертатися до суду.

Іноземні особи в кожній державі наділяються правовим статусом. Сукупність прав та обов'язків іноземних осіб, що закріплена в націо­нальному праві, називається правовим режимом іноземних осіб уданій державі. Важливо підкреслити, що правовий режим іноземних осіб встановлюється саме національним законодавством держави, на тери­торії якої вони перебувають, але компетенція держави в установленні змісту їх правового режиму суттєво обмежена нормами міжнародних договорів. Як правильно зазначалося в процесуальній літературі, таке обмеження стало наслідком «демократизації правового режиму іно­земних осіб», обов'язкового надання іноземним особам певного міні­муму цивільних і цивільно-процесуальних прав , тобто неприпусти­мості дискримінації на підставі відсутності зв'язку особи із приймаю­чою державою.

З метою дотримання вимог законодавства щодо правосуб'єктності сторін спору суд України повинен вжити заходів для встановлення статусу іноземної особи, яка є учасником судового процесу.

Порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі відсутності у міжнародному договорі такого порядку суд має звернутися до норм внутрішнього цивільного законодавства. Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законом країни, гро­мадянином якої є ця особа або в якій вона має постійне місце прожи­вання.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за за­коном країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Крім іноземців та осіб без громадянства у міжнародному цивіль­ному процесі можуть брати участь і іноземні підприємства й організа­ції. Ідеться про іноземні юридичні особи, що мають місцезнаходження

Нешатаева, Т. Н. Международный гражданский процесе [Текст]: учеб.

пособие /Т. Н. Нешатаева. - М. : Дело, 2001. - С. 71-72.

за межами України та засновані відповідно до законодавства тієї кра­їни, де вони створені. При розгляді загальними та господарськими судами справ за участю іноземних юридичних осіб об'єктивно вини­кають додаткові проблеми, пов'язані з уточненням їх правового стату­су, включаючи питання про повноваження їхніх органів і посадових осіб. Об'єктивно будь-який суд або не розташовує, або має обмежену інформацію відносно іноземного законодавства, що визначає статус юридичної особи. Ця обставина викликає необхідність вироблення спеціального порядку встановлення правового статусу іноземної юри­дичної особи.

Відповідно до ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає держав­ній реєстрації у порядку, встановленому законом. Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» ви­значає, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи, а місцезнаходженням юридичної особи є держава, в якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутністю таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Відповідно до ст. 26 цього Закону цивільна правоздатність та діє­здатність юридичної особи визначається особистим законом юридич­ної особи. Отже, «особистий закон» іноземної юридичної особи ви­значається за законом його «національності» — законодавством дер­жави, в якій юридична особа зареєстрована або має своє основне місцезнаходження. Порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за за­коном країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Правовий статус іноземного суб'єкта господарювання підтверджу­ється, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб'єкт господарювання має офіційно заре­єстровану контору. Правовий статус іноземних суб'єктів господарюван­ня може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, гро- 1038

мадянства або місця знаходження такого суб'єкта і видані компетент­ними органами цієї країни.

На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений належним чином документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг із торгового реєстру тощо).

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 1. Іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи як учасники міжнародного цивільного процесу:

  1. 11.2.4. Види правового статусу особи
  2. Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство
  3. Стаття 50. Сторони
  4. Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
  5. Стаття 410. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб
  6. § 1. Поняття міжнародного цивільного процесу
  7. § 1. Іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи як учасники міжнародного цивільного процесу
  8. § 1 . Міжнародно-правове співробітництво у нотаріальній сфері
  9. Предметний покажчи
  10. Зміст
  11. Яким чином при вирішенні цивільних справ суд застосовує норми права інших держав?
  12. Яким чином при вирішенні цивільних справ суд застосовує норми права інших держав?
  13. Принципи організації правосуддя
  14. Цивільно-процесуальне положення іноземних осіб
  15. Тема 17. Держава і право УРСР у повоєнні роки та період десталінізації (1945 - перша половина 1960 рр.)
  16. 3. Цивільні процесуальні норми, їх структура, дія в часі, просторі та за колом осіб
  17. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -