Образ держави як вихідний напрям політико-правових проблематик

Образ держави - суспільно-чуттєві, ідеально-стійкі сприйняття й уявлення, що прямо або опосередковано впливають на напрями визначення поняття, судження й умовиводи, особливості практичної реалізації з при­воду суспільної публічно-владної організації.

Держава подається в одному з двох образів: 1) у вигляді публічно- політичного об’єднання громадян, асоціації (корпорації) чи інституціональ- ного утворення (неперсоніфікована); 2) у вигляді окремої особи (групи осіб), яким підпорядковані всі інші члени суспільства (персоніфікована).

У неперсоніфікованому (інституціональному) аспекті держава, своєю чергою, сприймається як: 1) союз громадян, здатних до політичного спілку­вання (Арістотель); 2) правова організація народу, що має власну, самостій­ну первинну владу (Б. Кістяківський). У персоніфікованому аспекті держава сприймається переважно в руслі відносин власності: 1) персоніфікований власник усієї території, населення, влади (фараон, раджа, імператор тощо) ^[30];

2) абстрактний власник (імперія ^[31], домініон ^[32] тощо).

Філософський позитивізм сприяв раціоналізації образу держави. Пер­соніфікована чи неперсоніфікована держава модернізується у нові образи, якими корелює позитивна чи негативна держава, відповідно. Основу пози­тивної держави становлять ідеї про державу як організацію, що замінює собою суспільство або перебуває над суспільством: 1) держава як машина в умовах класового суспільства (В. Ленін), 2) держава як орган, апарат;

3) держава як сукупність взаємопов’язаних, наділених владою осіб, а та­кож установ і організацій, що управляють суспільством, тощо. Негативна держава сприймається як частина суспільного простору: 1) держава як реа­лізація свободи (Гегель}; 2) інституціонально-владна корпорація тощо.

У руслі прав людини обстоюється напрям ідеалізації держави або фор­мування ідеальних державних організацій, які втілилися в образ держави - слуги чи держави-пана, а у ХХ ст. держава-пан модернізувалась у конструк­цію сильної держави. Тональність сучасних державознавчих наукових до­сліджень супроводжується твердженнями кризи держави, нездатність ви­конувати завдання у таких особливих сферах, як екологія, культура, інфор­матика, а також у таких традиційних уже сферах діяльності держави, як забезпечення безпеки особистості та соціуму, необхідність пошуку нової моделі організації суспільства як цілого.

1.4.