§ 5. Взаємозв’язок права з економікою і політикою. Особливості співвідношення права і держави

Право «живе» в оточенні різних соціальних явищ, які впливають на нього, але й вони відчувають його вплив. До таких явищ належать економіка і політика.

Економіка — одна із сторін матеріального виробництва в широко­му значенні цього слова, друга сторона — це соціальна сфера суспіль­ства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людини.

Економіка впливає на право або безпосередньо, або опосередко­вано — через державу, політику, правосвідомість тощо. Безпосеред­ній вплив економіки на право проявляється в можливості держави розпоряджатися засобами виробництва, які знаходяться у її власнос­ті. Найтиповішим є опосередкований вплив економіки на право. Це проявляється у визначенні державою розміру податків, мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму доходів громадян, строку відпустки, встановленні правил технічної безпеки тощо.

Зворотний вплив права на економіку відбувається трьома осно­вними шляхами:

а) право закріплює сформовані у суспільстві економічні відноси­ни, гарантує їх стабільність;

б) право стимулює утворення і розвиток нових економічних від­носин, якщо для цього є відповідні умови;

в) право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що виникли знову.

Отже, будучи детермінованим економікою, право справляє зво­ротний вплив на останню — або сприяє розвитку економіки, приско­рює її, або гальмує її поступальний рух.

Політика — це система відносин між людьми та їх об’єднаннями з приводу влади. Боротьба за владу та її утримання, участь в управлін­ні державними справами, формування і функціонування інститутів демократії — це сфера політики.

Політика з’явилася разом із державою. Інші суб’єкти політичної системи (політичні партії і громадські об’єднання) сформувалися значно пізніше, поступово набуваючи навички впливу на вироблен­ня і здійснення певної політики. Політику можна проводити в різ­них територіальних межах — в рамках держави чи окремого регіону. Розглядаючи політику держави, можна говорити про її стратегічний курс, який формують три твірні чинники: вироблення курсу політи­ки, вибір цього курсу, реалізація обраного курсу. Вироблення курсу політики, як правило, — прерогатива політичних партій. Виборці, що голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, обирають тим самим і майбутній курс політики держави. Реалізація обраного кур­су політики здійснюється через механізм держави урядом, сформо­ваним партією (блоком партій), що перемогла на виборах. Держава несе політичну відповідальність за реалізацію політичного курсу, який має відповідати солідарним інтересам суспільства.

Політика і право тісно взаємопов’язані. Наприклад, процес при­йняття закону (законодавчий процес) є політичним за своїм ха­рактером. Принципи справедливості та свободи, закладені в праві, здійснюються соціальними класами і групами, народами і націями, а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру. Якщо принципи справедливості і свободи адекватно від­биваються у політиці і згодом одержують законодавче закріплення, можна сказати, що політика відповідає праву.

Право залежить від політики, оскільки: 1) будь-які інтереси лю­дей перед тим, як стати правом, мають бути опосередковані держав­ною політикою (діяльністю законодавчих та інших правотворчих ор­ганів держави); 2) політика в праві формується у вигляді формально закріплених прав і обов’язків. Політичні вимоги стають правом лише в тій мірі, у якій вони закріплені в системі загальнообов’язкових норм, що охороняються державою.

Політика залежить від права, яке є засобом її вираження та реа­лізації.

Право впливає на політику наступним чином:

— конституційно закріплює політичний лад суспільства, меха­нізм дії політичної системи (поділ влади, політичний плю­ралізм, статус партій, виборче право тощо), політичні права і свободи громадян;

— робить легітимними політичні рішення і самі органи держав­ної влади, які їх приймають, що забезпечує останнім підтрим­ку з боку населення (у тому числі не допускає протидії владі у разі прийняття нею непопулярних рішень), визначає межі та можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл;

— гарантує (охороняє і захищає) політичні права і свободи гро­мадян, забезпечує механізм їх реалізації.

Право виступає як своєрідний індикатор зрілості політики того чи іншого класу, народу (нації), держави.

У демократичній державі легітимізація офіційної політики пе­редбачає її відповідність праву, а легалізація — закріплення у право­вому законі.

Що ж до співвідношення^[25] права і держави, слід зауважити, що в юридичній науці існує неоднозначність з цього приводу, виражена у трьох основних підходах до цього питання:

1) етатичний підхід — встановлює пріоритет держави над пра­вом;

2) природно-правовий підхід — встановлює пріоритет права над державою;

3) інтегративний підхід — стверджує, що право і держава не мо­жуть існувати одне без одного, а тому є рівнозначними соці­альними системами.

Дійсно, і держава, і право володіють певною самостійністю, пев­ними властивостями і певною закономірністю функціонування і роз­витку.

Отже, держава не може існувати без права, оскільки це є інстру­мент, за допомогою якого в суспільстві забезпечується правопорядок; нехтування правом призводить до відповідних соціальних наслідків.

Однією з найцінніших рис сучасного права є проголошення ним правової рівності формально незалежних осіб. Право виступає мірою свободи й відповідальності, єдиним мірилом цих цінностей, хоча в реальному житті соціально-класові умови часто деформують засто­сування цієї міри залежно від соціального статусу того чи іншого суб’єкта права.

Суспільство формує державу. Його саморегуляція здійснюється через діяльність держави, її органів. Роль найефективнішого засобу регламентації процесу самоорганізації суспільства і відокремлення особистості від суспільства право може відігравати тільки через те, що воно, завдяки своїй взаємодії з державою, становить цілісне юри­дичне явище, тобто нормативне інституційне утворення. Тут мова вже йде про позитивне право. «Те, що є правом в собі, — писав Ге­гель, — покладене в його об’єктивному наявному бутті, тобто визна­чене для свідомості думкою й відоме як те, що є і визнане правом, як закон; через це визначення право, по суті, є позитивне право».

В історії філософсько-правової думки помітне місце посідає ідея про еквівалентність права й закону (головна ідея юридичного по­зитивізму). Проте вже на рівні повсякденної свідомості зрозуміло, що одна річ — авторитет законодавця, а зовсім інша — розумність, правильність, доцільність і справедливість самого закону, яким ре­гламентуються всі основні сторони життя людини. Людський спосіб буття криє в собі усвідомлення, розуміння цього буття, себе у світі та світу у собі. Дослідження права під кутом зору його істинності і відповідності існуючій дійсності хоч і має певною мірою критичний потенціал щодо позитивного права, зумовлене, однак, фундаменталь­ними властивостями і проблемами суспільного буття, потребами піз­нання природи і сенсу права, його місця у співжитті людей.

Лише завдяки державі реалізуються такі властивості права, як загальність, здатність вносити одноманітність у суспільні відносини, досягати визначеності, точності в самому змісті цих відносин, бути стабілізуючим соціальним фактором і водночас гарантувати реаліза­цію закріплених у юридичних нормах програм поведінки.

Водночас право може виступати як організуючий фактор і щодо самої держави, дозволяє встановити тверді, постійні правові та ор­ганізаційні основи її функціонування, визначити найраціональніші форми здійснення державної влади, суворо і точно регламентувати компетенцію державних органів, їхні відносини між собою і з грома­дянами.

У взаємодії з державою право є потужним регулятивним механіз­мом, який набув відносної самостійності, відірвався від безпосеред­ніх причин, що його породили, існує вже як такий. Право виступає головним засобом самоорганізації суспільства, втілення в життя люд­ських цінностей, гарантування прав і свобод людини і громадянина.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке технічні норми? В яких випадках вони можуть перетворити­ся на соціально-технічні?

2. Дайте визначення соціальних норм. Назвіть основні їх ознаки.

3. За якими критеріями класифікують різні соціальні норми? В чому полягає відмінність між правом і мораллю?

4. В чому полягає сутнісний зміст права як нормативного суспільного регулятора? На яких основних принципах воно ґрунтується?

5. Які загальносоціальні функції виконує право? У чому проявляється його цінність?

6. Розкрийте зміст інтегративного підходу до питання співвідношення права і держави. Чому, на вашу думку, в юридичній науці існують значні розбіжності у шляхах вирішення цього питання?