<<
>>

Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави

Основною продукцією, яка створюється внаслідок належного функціонування будівельного комплексу, є закінчені будівництвом і підготовлені для експлуатації нові виробничі комплекси, підприємства, інші виробничі потужності, житлові, громадські будинки, споруди, лінійні та інші нерухомі об’єкти.

У міру введення в дію вони стають основними фондами. Будівлі й споруди, оснащені технологічним, енергетичним та іншим устаткуванням і технікою, є матеріальною основою для розміщення виробничих фондів, де проводиться господарська діяльність підприємств. Також результатом завершених робіт з капітального будівництва є відновлені об’єкти нерухомості, які були збудовані раніше, що дозволяє забезпечити їх тривале використання. Тому, створюючи матеріальні умови, які забезпечують можливість функціонування засобів виробництва, воно виступає основним джерелом розширеного відтворення та підтримання на надійному експлуатаційному рівні таких основних фондів, як нерухоме майно, кількість та якість якого значною мірою впливає на збільшення рівня капіталізації підприємств та можливість їх постійного, безпечного використання й сталого розвитку, а отже, опосередковано, і всієї економіки. Будівництво нового житла та реконструкція старого створює ринок нерухомості, функціонування якого залежить від ефективної діяльності будівельних підприємств.

Споживаючи продукцію більше як 70 галузей економіки, капітальне будівництво здійснює зворотний зв'язок, стимулюючи виробництво необхідних для нього товарів та послуг, зокрема у промисловості будівельних матеріалів, транспорту, металургії, хімії, виробництва та постачання різних видів енергії, машинобудуванні. Так, у капітальному будівництві використовуються 50% продукції промисловості будівельних матеріалів, близько 18% металопрокату, 40% пиломатеріалів, більше 10% продукції машинобудівної промисловості, задіяні практично всі основні види транспорту: автомобільний, залізничний, річковий, морський, що дозволяє зосередити споживання будівельною галуззю не менше ніж 8% транспортних послуг.

При цьому у вантажообігу транспортної галузі народного господарства процентне відношення будівельних вантажів складає: на залізничному транспорті - близько 22%, на автомобільному - 50%, на водному - 10%. Для більшої частини зазначених галузей будівельне виробництво виступає головним споживачем їх продукції, на них припадає 65% загального обсягу споживаних будівництвом предметів праці й близько 50% - знарядь праці. Обсяг торговельних послуг становить до 21% і майже 12% загального обсягу послуг бізнесу. Залишаючись одним з реальних секторів економіки, капітальне будівництво має здатність забезпечити проведення її структурної перебудови на всіх рівнях, що буде сприяти подоланню системної кризи, в якій хронічно знаходиться наша країна.

Загальновідомо, що на макроекономічному рівні зростання економіки забезпечується постійним та невпинним кругообігом матеріальних благ у трьох внутрішніх ринках: 1) виробництва, 2) фінансів, 3) товарів та послуг. На мікроекономічному рівні ці три складові при належному економічному функціонуванні також мають взаємно перетворюватись. Відбувається це таким шляхом: оборотні засоби підприємства постійно перебувають у русі і, змінюючи свою форму, проходять три стадії кругообігу. На першій стадії під час придбання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) оборотні засоби з грошової форми переходять у товарну. На другій - предмети праці за участю засобів праці та робочої сили перетворюються у незавершену виробництвом продукцію, тобто відбувається їх виробниче споживання. Виробнича стадія кругообігу завершується випуском готової продукції, й оборотні засоби знову набувають товарної форми. На третій стадії кругообігу підприємство реалізує готову продукцію й оборотні засоби знову змінюють товарну форму на грошову. Кругообіг вважається закінченим, коли грошові кошти за реалізовану продукцію надійдуть на розрахунковий рахунок підприємства. Результати завершених робіт з капітального будівництва є чинником, який і забезпечує таке послідовне перетворення.

Взагалі, будівництво як економічний процес є безперервною інвестиційною діяльністю власників капіталів протягом життєвих циклів будівель та споруд, у спорудження яких цей капітал було вкладено, адже нерухомість вимагає проведення відновлювальних будівельних робіт для підтримання її у функціональному стані. Споживання кредитних ресурсів банків та фінансових установ споживачами, які набувають нерухомість як для особистих потреб, так і для потреб господарської діяльності, збільшується при зростанні попиту на закінчену будівельну продукцію, що пожвавлює фінансовий ринок. Завдяки створенню кінцевої продукції капітального будівництва також формується іпотечний ринок, який позв’язує ринки нерухомості та фінансовий у єдину систему. Його функціонування забезпечує перетворення заощаджень у інвестиції в реальний сектор економіки. Ринок цінних паперів також пожвавлюється внаслідок оптимальної роботи капітального будівництва, оскільки зростає попит на інструменти фінансового ринку, які забезпечують гарантію при залученні коштів у сферу капітального будівництва, та запроваджуються нові інвестиційні інструменти, що підвищують для небагатих людей рівень доступності якісного житла. Отже, можна спостерігати тенденцію до взаємопроникнення не тільки пов’язаних з капітальним будівництвом галузей економіки таким чином, що вони стають частиною єдиного технологічного процесу підготовки й здійснення капітального будівництва, але й обігу грошової форми капіталу, внаслідок чого функціонує єдиний інвестиційно-будівельний комплекс.

Розвинений ринок будівельної продукції - запорука належного функціонування не тільки промислового сектора господарського комплексу країни, фінансового ринку, але й ринку послуг, пов’язаного зі створенням та подальшою реалізацією закінченої будівельної продукції: підготовки необхідної документації, інжинірингові, охоронні, аутстафінгові, аутсорсингові, агентські, дизайнерські, ріелтерські послуги, послуги з впорядкування території, з підключення до інженерних мереж новозбудованих об’єктів тощо.

Також зростання обсягів капітального будівництва приводить до збільшення попиту на оренду складного устаткування, що використовується будівельниками при реалізації складних будівельних проектів, зокрема лізингових операцій. Збільшення обсягів капітального будівництва залежить від можливості впровадження розвитку підприємств будівельної галузі на основі інноваційної моделі, що зумовлює нарощення обсягів проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а також дозволяє випереджальними темпами підвищувати рівень робіт з проектування у капітальному будівництві. Наприклад, у США за десять років у період з 1990 по 2000 роки обсяг інвестицій у будівництво виріс у 1,6 разу, а у сферу проектування - у 8,7 разу.

Варто зазначити, що капітальне будівництво може створювати опосередкований вплив і напряму не пов’язані з ним галузі економіки. Так, фізичні особи, які придбали нову квартиру у власність, як правило, мають попит на побутову техніку, меблі, предмети інтер’єру, що впливає на підвищення рівня продажів у цій сфері. Також, споживаючи відповідні комунальні послуги, вони розширюють економічну базу для підприємств сфери ЖКГ, чим позитивно впливають і на ринок житлово-комунальних послуг. За оцінками аналітиків Федеральної резервної системи США, у цій країні домашні господарства витрачають від 30 до 40% власного доходу безпосередньо на житло й інші товари, пов'язані з поліпшенням житлових умов і створенням комфорту [1]. У промисловому будівництві цей вплив можна простежити в тих випадках, коли після будівництва нових промислових площ підприємство нарощує обсяги виробництва, запроваджує випуск нової продукції, підвищує її якість і, як наслідок, підвищує свою конкурентоспроможність і стійкість на ринку. Інноваційний розвиток капітального будівництва залежить від розвитку галузей промисловості, які забезпечують його технічну оснащеність машинами, новими видами матеріалів, конструкцій, електроенергію. Формуючи відповідні замовлення, капітальне будівництво впливає опосередковано і на досягнення відповідного інноваційного рівня зазначеними підприємствами.

Таким чином, можна спостерігати наявність тісних економічних зв’язків капітального будівництва з іншими галузями і підгалузями господарського комплексу України, що дозволяє зробити висновок про віднесення його до одного з вагомих чинників забезпечення формування інноваційної моделі сучасної економіки держави в цілому. Тому мета оптимізації капітального будівництва є складовою мети підйому та випереджального розвитку всього національного господарського комплексу.

Підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність у будівельній сфері, за умови їх ефективного господарювання, здатні забезпечувати грошові надходження до бюджетів усіх рівнів шляхом сплати податків та зборів, що позитивно впливає і на можливості їх наповнення, а відтак і можливості держави реалізовувати необхідні для розвитку суспільства проекти.

Проте в сучасних умовах перехідної економіки будівельна галузь виконує не тільки вищенаведені економічні завдання, але й забезпечує розв’язання низки соціальних питань, адже розвиток промисловості, в тому числі й капітального будівництва, не самоціль для держави, а насамперед дієвий засіб вирішення проблеми задоволення інтересів та потреб людей, підвищення якості їх життєвого рівня. Ю. Соломатін справедливо наголошує, що стійкий розвиток України без динамічної єдності розвинутої економіки з реалізації основних принципів соціальної справедливості не можливий [2].

Одним з факторів, який об’єктивно свідчить про зростання рівня життя населення країни та слугує показником соціальної орієнтованості держави є стан забезпеченості населення житлом, яке належить до первинних життєвих потреб людей поряд із забезпеченістю водою, харчуванням, одягом, взуттям. Недаремно вченими, які досліджували співвідношення якості життя та забезпеченість житлом, одним з головних показників розвитку соціальної інфраструктури встановлено рівень забезпеченості населення житлом [3, c.298-302] [4, c.77-85], а серед показників якості життя населення було виділено такий, як площа житла, що припадає на одну особу [5, с.255].

Кількість житла в Україні у квадратних метрах на одну особу останніми роками постійно зростала (у 1990 році - 17,8 кв. м загальної житлової площі, а у 2000 році вже 21 квадратний метр). Зараз цей показник дорівнює 23,3 квадратних метра, що є більшим, ніж соціальна норма житла - 21 квадратний метр загальної площі на одну особу, встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» від 06.08.2014 року № 409. На перший погляд складається уявлення про позитивні тенденції в забезпеченні населення житлом, але досягнуто його було в основному не за рахунок стрімкого зростання обсягів житлового будівництва, а внаслідок зниження кількості населення в нашій країні, яка невпинно знижувалася впродовж останніх двадцяти років внаслідок переважання смертності над народжуваністю та міграційних процесів. Сумарно майже 42 відсотки сімей в Україні забезпечені житловою площею менше ніж 13, 65 кв. м на одну особу, що не відповідає встановленим у ЖК України житловим стандартам.

За критеріями ООН, мінімальним стандартом забезпеченості житловою площею є 30 квадратних метрів на особу, а кількість кімнат при цьому має дорівнювати одній кімнаті на одну особу і ще додаткова окрема кімната на сім’ю. У США забезпеченість житлом становить на одного жителя 65 квадратних метрів, у Франції та Німеччині близько 40, Словаччині та Польщі біля 26 квадратних метрів. У країнах ЄС запроваджено стандарт будування, за яким необхідно зводити один квадратний метр житла в розрахунку на душу населення на рік, що з урахуванням євроінтеграційних сподівань України вимагає від нашого будівельного комплексу введення 46 млн. метрів квадратних щорічно. Тобто зростання кількості зведення житлової площі має бути збільшено приблизно в чотири рази, адже за період з 2000 року і по цей час в Україні кожен рік будувалося від 5,5 до 10,5 млн. кв. м, у середньому всього 7,7 кв. м на рік.

Крім того, основна маса житлового фонду зведена у другій половині двадцятого сторіччя і вже вичерпує свій експлуатаційний ресурс внаслідок фізичного зносу і морального старіння. Будувалися такі будинки масових серій у розрахунку на експлуатацію впродовж 25 - 30 років, і хоча зараз визнано заниженість цих показників, проблема розробки проектів, методів та технологій комплексної перебудови таких житлових масивів постає дедалі гостріше. Не в останню чергу це пов’язано також із їх вкрай низькою енергоефективністю.

У зв’язку з тим, що в нашій країні населення розшаровується за показником майнової забезпеченості на нерівномірні групи, при цьому група бідних людей складає переважну більшість, можна констатувати низький рівень життя людей. Тому постає питання організації доступності житла. У різних країнах за критерій доступності приймають «доступність оплати» житла, можливість придбання комерційного житла або доступність оплати на утримання соціального житла [6, с.40]. Так, у США середня вартість квартири становить від 5 до 10 річних заробітних плат, у Росії від 30 до 40, аналогічний останньому показнику можна простежити і в Україні. Отже, капітальне будівництво в житловій сфері має забезпечити зведення недорогого, але одночасно якісного житла. Крім того, постає необхідність створення муніципального житлового фонду та фонду орендного комерційного житла для забезпечення житлових потреб осіб, які не в змозі його придбати у власність. Наявність соціального житла вирішує проблему розселення безпритульних та інших соціально незахищених верств населення. Якщо в належній кількості існують різні за ціновими сегментами види житла, будь-яка людина зможе отримати його у власність або оренду. Доступність житла, в свою чергу, забезпечує мобільність трудових ресурсів, істотно впливає на зростання народжуваності. «Кожна п’ята пара, яка проживає у незареєстрованому шлюбі, офіційно не реєструє його через відсутність відповідних житлових умов» [7, с.50].

Створення комфортних умов проживання відбувається не тільки внаслідок наявності необхідної кількості доступного житла, але має й інші показники: якість житла, його низька енергетична місткість, забезпечення транспортними комунікаціями, розвиненою культуро - побутовою базою, екологічність, ландшафтна та архітектурна комфортність. Якість житлової площі - це показник, який безпосередньо впливає і на якісний стан трудових ресурсів, адже повноцінний відпочинок та відновлення сил може бути забезпечений не останньою мірою належними умовами проживання. Даний показник має вплив на народжуваність - кращі умови проживання, створюють кращі умови для розвитку сім’ї та забезпечують можливість їх розміщення. Якість житла має вплив і на тривалість життя, що для України є актуальною проблемою [8, с.152-156].

Комфортність проживання визначається розвиненою інфраструктурою, легкою (у межах пішохідної) доступністю до закладів торгівлі, навчання, охорони здоров’я, спорту, культури. Одночасно результати капітального будівництва мають задовольняти естетичні потреби людей. Формування житлового фонду та розвиток соціальної інфраструктури, необхідних для життєдіяльності також забезпечується будівельним комплексом країни. При цьому вирішується питання не тільки втілення на практиці передових, модних архітектурних рішень, але й збереження історичної архітектурної спадщини.

Сучасне суспільство не може розвиватись без широкої, розгалуженої системи транспортних та комунікаційних мереж, лінійних об’єктів, виникнення та надійна робота яких забезпечується застосуванням високорозвинених будівельних технологій. Також варто наголосити на тому, що капітальне будівництво має потенціал до розвитку високих технологій, науки, сприяє збереженню історичної архітектурної спадщини.

Вирішення оборонних завдань країни також може покладатися на капітальне будівництво, у зв’язку з тим, що воно виступає істотним елементом факторів, які забезпечують бойову готовність Збройних Сил України. У мирний час капітальне будівництво створює матеріальні умови для бойової підготовки, життя та побуту військовослужбовців, їх медичного обслуговування, збереження та ремонту військової техніки та майна, розміщення органів військового управління. В особливий період та в період війни, окрім наведених завдань, капітальне будівництво вирішує проблему забезпечення можливості проведення бойових дій, зведення фортифікаційних споруд, відновлення зруйнованих та пошкоджених військових об’єктів. Капітальне будівництво виступає вагомим фактором забезпечення цивільного захисту населення, об’єктів цивільної інфраструктури, відновлення зруйнованих та пошкоджених у ході бойових дій об’єктів, житла. Також матеріальну основу для розміщення виробничих активів оборонно-промислового комплексу шляхом будівництва нових та підтримання у функціональному стані раніше побудованих споруд забезпечує належна організація та проведення капітального будівництва. А.В. Семенишин у сформульованому ним понятті «оборонно-промислової політики» визначив її основою лише сферу розроблення, впровадження у виробництво, ремонту, модернізації, утилізації і реалізації озброєння, військової та спеціальної техніки і не врахував можливості капітального будівництва у формуванні виробничих активів, необхідні для підтримання необхідного рівня обороноздатності країни [9, с.4].

Належною роботою будівельної галузі вирішуються екологічні, природоохоронні проблеми та питання ресурсозбереження, відновлення природи, а отже, і реалізація права людини на безпечне для її життя і здоров’я довкілля. Як довела у своєму дисертаційному дослідженні А.Г. Бобкова, у рекреаційних відносинах наявні як господарські, так і екологічні відносини [10]. За таких умов капітальне будівництво як один з видів господарської діяльності може позитивно впливати і на рекреаційну діяльність. Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи здійснюється завдяки проведенню робіт з капітального будівництва. Зараз постає питання про відновлення господарської діяльності на цій території. Недаремно окремими науковцями обґрунтовується необхідність забезпечення правового регулювання такої діяльності. Відновлення господарської діяльності на території Чорнобильської зони не можливе без широкого запровадження можливостей будівельного комплексу, без проведення робіт з реконструкції відповідних територій та заходів з відновлення екології [11].

Наслідком функціонування інвестиційно-будівельного комплексу є створення за рахунок кумулятивного ефекту чисельної кількості робочих місць не тільки в ньому, але й в інших галузях економіки, що приводить до зниження рівня безробіття в країні. За даними Ргісе Wаtеrhоusе Соореге, зведення 1000 індивідуальних котеджів приводить до створення 2448 робочих місць у будівельній і суміжних галузях [12, c.3].

Таким чином, можна казати про мультиплікаційний вплив капітального будівництва на процеси не тільки у господарському комплексі, але й у всій державі, оскільки зростання кількісних та якісних показників у цій сфері неминуче викликає економічне зростання в країні та створює необхідні умови для розв'язання багатьох соціальних проблем.

Оптимізація капітального будівництва в сучасній Україні є нагальним питанням, але необхідно мати розуміння того, яким чином, у якому напрямку забезпечувати розвиток капітального будівництва в короткочасній та довгостроковій перспективі. Для цього необхідно проаналізувати його сучасний стан, за допомогою зіставлення показників державної статистики в цій сфері.

Станом на 2014 рік, за даними статистичної служби України, підприємствами виконано будівельних робіт на суму 9,8 млрд. У порівнянні з 2013 роком індекс будівельної продукції зріс на 5,8% і становить 93,6%. Підприємствами 6 регіонів країни (м. Києва, Донецької, Одеської, Дніпропетровської, Харківської та Полтавської областей) виконано 67,0% загального обсягу будівництва. Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 84,0 % від загального обсягу будівельних робіт, капітальний і поточний ремонт - по 8,0% відповідно. Найвагомішим видом будівельної діяльності є будівництво будівель та споруд - 80%, установлення інженерного устаткування будівель та споруд - 10 %, роботи із завершення будівництва - 0,5%, підготовка будівельних ділянок - 9,5%, оренда будівельної техніки з оператором - 1%.

Якщо проаналізувати динаміку обсягів виконаних будівельних робіт за роки незалежності країни, то можна зазначити, що починаючи з 2001 року по 2007 рік простежується тенденція зростання. З 2008 по 2010 рік будівельна галузь під впливом фінансової кризи значно погіршила результати господарської діяльності. Так, у 2008 році в порівнянні з 2007 обсяг виконаних робіт скоротився на 15,8%. І хоча починаючи з 2011 року темпи падіння значно скоротилися, тим не менше загальна негативна тенденція до їх зменшення залишилася. Що стосується динаміки виробництва будівельної продукції за основними її видами, то в порівняні з 2013 роком скоротилося будівництво будівель на 6,5%, у тому числі нежитлових - на 13,7%, інженерних споруд - на 6,2%. Позитивним моментом є збільшення житлових будівель на 6,1%, в експлуатацію було здано близько 11 млн. кв. м житлової нерухомості. За кількістю введених в експлуатацію квартир (115 тис.) торішній показник вищий позаторішнього на 20%. Проте існуючі темпи житлового будівництва недостатні для розв’язання проблеми забезпечення населення житлом насамперед громадян, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства. Середня забезпеченість житлом населення України у 2013 році становила 23,7 кв. м загальної площі на одну особу, при тому, що у квартирній черзі в Україні стоїть більше 1 млн. чоловік. Ці цифри свідчать про те, що в будівельній галузі в цілому спостерігаються кризові явища і вихід з цього стану можливий лише у результаті проведення докорінних змін.

Погіршує існуючі показники і стан незавершеного будівництва. За даними обстеження Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України, незавершеного будівництва станом на 01.01.2014 року налічувалося 16,1 тис. об’єктів, спорудження яких було розпочате, але не завершене. Порівняно з 2013 роком цей показник скоротився на 3,3%. З загальної кількості незавершених об'єктів 6 тис., або 37,3%, знаходилися у стадії будівництва, а на 10,1 тис. (62,7%) будівництво тимчасово припинено або законсервовано, понад третина з цих будівель - це житлові будівлі (загальною площею 18 млн. 538 тис.). Близько половини об’єктів мають досить високий рівень будівельної готовності, а в деяких випадках будівництво припинено на майже закінчених будовах та об’єктах. Через відсутність фінансування не будується 95% будов та 96% об’єктів, а решта - через невідповідність проекту екологічним вимогам, відсутність сировини для виробництва запроектованої до випуску продукції, неукладання контрактів тощо.

Важливими показниками при розкритті питання є ціни, стан основних засобів та індекс інвестицій. Протягом 2013 року в Україні спостерігалося зростання індексу цін на будівельно-монтажні роботи. Згідно з даними Державної служби статистики, найбільше його значення (107,3%) було зафіксовано за підсумками першого кварталу. Однак, в наступні місяці темпи зростання цін на будівельно-монтажні роботи дещо сповільнилися і за підсумками року склали 5,6 %. У порівнянні з 2012 роком вартість будівництва споруд виросла на 5,7%. При цьому зазначений індекс житлових будівель склав 106,5%, а нежитлових -104,9%. У свою чергу, будівництво та монтаж інженерних споруд подорожчали на 5,6%. Індекс цін на відповідні роботи з транспортних споруд дорівнював 105,2%, з ліній електропередач, трубопроводів та комунікацій - 106,1% , з комплексних промислових споруд - 106,3%, з інших інженерних споруд - 104,4%. Проведений аналіз свідчить про тенденцію до подальшого зростання, що пов’язано з інфляцією і зростанням цін на матеріальні ресурси, необхідні для здійснення будівельно-монтажних та ремонтних робіт.

Аналіз динаміки основних засобів показав, що в країні та галузі зокрема високий ступінь їх зносу. У будівництві цей показник сягає майже 80%. При нормальному відтворенні основних фондів ступінь їх зносу повинен складати не більше 25-30%. Такі показники характерні для розвинутих країн. Радянський запас міцності вже давно вичерпаний, і вкрай гостро постала проблема відновлення й реконструкції основних фондів країни. З початку 1990-х років фактично припиняється процес нормального відтворення основних фондів, і рівень їх зносу в народному господарстві зростає. Більшість житлових будинків, побудованих в 60-70-хх роках, складають близько 72 млн. кв. м. До зношеного та аварійного фонду відноситься 5,1 млн. кв. м. За даними Державної статистики України, житловий фонд становить 1094,2 млн. кв. м., з яких майже 77 млн. кв. м. мають незадовільний технічний стан і потребують суттєвої модернізації. Якщо поглянути на це з економічної точки зору, то витрати на неефективне використання територій скоро будуть перевищувати витрати на саму перебудову.

Можливість оновлення застарілих основних засобів ускладнена через низький темп приросту інвестицій в основний капітал. У 2013 році сума залучених інвестицій становить 167 млрд. грн., з яких основна частина - це власні кошти підприємств і організацій (63,9%), кредити банків та інші позики - 15,7%, кошти населення на індивідуальне житлове будівництво - 8,1%, інші джерела інвесторів - 3,5%, кошти іноземних інвесторів - 1,6%, кошти населення на будівництво власних квартир - 2,5%, кошти місцевих бюджетів - 2,5%, кошти державного бюджету - 2,2%. Подальший розподіл інвестицій підприємств і організацій виглядає так: машини, обладнання та інвентар - 47,8%, інженерні споруди - 20,4%, нежитлові будинки - 10,4%, житлові будинки - 9,10%, транспортні засоби - 4,10%, інші матеріальні активи - 2,4%. Як бачимо, оновлення основних фондів на підприємстві відбувається в основному за рахунок придбання нових фондів, а не заміни старих, зношених, що призводить до накопичення застарілого обладнання і стримує зростання економічної ефективності основних фондів.

Що стосується інвестицій безпосередньо у будівництво, то тут можна побачити стрибкоподібні приріст та наступний спад інвестицій. Такі стрибки свідчать про невизначеність основ нормативно-правової бази цього питання та неможливість її впровадження в практичну діяльність будівельно-монтажних та ремонтних організацій і підприємств, що, в свою чергу, призводить до невпевненості інвесторів у позитивних результатах інвестиційних проектів. Окрім цього, на стрибки в інвестуванні впливає і сама галузь, адже за останні роки в Україні значно розширилася сфера товарного обігу, до якої включено основні фонди підприємств та організацій, землі, нерухомості та багато видів рухомого майна, які раніше не перебували в товарному обігу. Це розширення сфери товарного обігу сприяло появі в Україні нових товарних ринків, які не можуть ефективно функціонувати без запровадження іпотечного ринку, а значить і нових інвестиційних можливостей. Головним стримуючим фактором залишається збитковість будівельної діяльності впродовж тривалого періоду, що зменшує інвестиційну привабливість галузі. Основним показником цього є фінансовий результат, одержаний будівельними підприємствами в процесі господарювання. За даними ВЕД «Будівництво», фінансовий результат за 2013 рік склав «мінус» 1168,4 млн. грн., кількість збиткових підприємств від загальної кількості становила 45,1%, рентабельність - «мінус» 1,3%.

До мікроекономічних показників стану будівельної галузі можна віднести фінансовий результат від діяльності будівельних підприємств і трудові ресурси. В Україні на початок 2013 року будівельну діяльність здійснювали 33 555 підприємств, на яких було зайнято 392 тисячі працівників. У порівнянні з 2012 роком цей показник зменшився (412 тисяч осіб), хоча загалом у країні кількість найманих працівників у 2013 році зросла на 0,5% в порівнянні з січнем 2012 р. - до 10 млн. 597, 9 тис. осіб. Заробітна плата у будівництві у 2013 року зросла на 10 % порівняно з 2012 роком. І хоча ця цифра з кожним роком зростає, що свідчить про якісні зміни, але залишається невеликою. Проте кількість охочих працювати на будівництві не зменшується, і проблеми в пошуку кваліфікованих кадрів зараз не існує, оскільки після кризи багато працівників дрібних фірм, які заморозили свої об’єкти, прагнуть отримати вакантне місце в більшій будівельній компанії, що встояла після кризи. Також значною проблемою є старіння основних фондів будівельних підприємств, а тому необхідним є оновлення будівельної техніки та запровадження нових ресурсозберігаючих технологій у практику господарювання учасників цього ринку.

Оскільки в сучасних умовах зростає рівень запитів суспільства щодо якості життя європейського стандарту, украй важливим є забезпечення розвитку транспортної інфраструктури, яка на даний час перебуває в незадовільному стані. В Україні існує розгалужена транспортна інфраструктура, через її територію проходять найкоротші напрямки транзитних вантажопотоків, які сполучають європейські та євразійські країни, є не замерзаючі порти. Таким чином, є всі передумови для сталого розвитку транспортної сфери. Однак транзитний потенціал України, за оцінками експертів, використовується на 70%, а на транспорті загального користування лише на 50%. Однією з головних причин такого стану є низька якість транспортної мережі, насамперед - автомобільних доріг і обмежена швидкість транзитних перевезень, нерозвиненість міжнародних транспортних коридорів.

Загальна протяжність вуличної дорожньої мережі в Україні у 2013 році становила 273 тис. км, загальною площею понад 1,9 млрд. кв. м, з яких реконструйовано вулиць і доріг загальною площею 2,9 млн. кв. м, капітально відремонтовано 11,7 млн. кв. м, проведено поточний ремонт 68 млн. кв. м. Загальна площа майданів та площ становить 27 млн. кв. м, автомобільних вуличних паркінгів - 3,3 млн. кв. м, з яких обладнаних інженерними та допоміжними спорудами - 2,4 млн. кв. м. Експлуатується 8451 автомобільних мостів, 2328 пішохідних мостів та 861 шляхопроводів загальною протяжністю 669 км, з яких на 48 тис. кв. м було проведено капітальний ремонт; виконано поточний ремонт 383 тис. кв. м мостів та шляхопроводів. В Україні зареєстровано 91650 підприємств будівельної галузі, з них 89009 підприємств зі статусом юридичної особи та 2641 - без статусу юридичної особи. Практично всі вони здійснюють свою господарську діяльність транспортними засобами, що призводить до руйнування покриття та елементів конструкцій мостових споруд. Так, із загальної кількості мостів та шляхопроводів 456 споруд має обмежену несучу спроможність або знаходиться в аварійному стані. Крім того, в населених пунктах експлуатується 404 підземних пішохідних переходи загальною площею 193 тис. кв. м. Недофінансування галузі призводить до зношення існуючої дорожньої мережі та лише часткової розбудови нових автомобільних доріг. Як бачимо, недостатність інфраструктури спричиняє перенавантаження та прискорює її зношення, що в свою чергу призводить до збільшення вартості послуг, зростання капітальних витрат на модернізацію.

Аналіз динаміки основних показників будівництва дає можливість констатувати як позитивні, так і негативні сторони. Простежується значне підвищення цін, що вказує на ріст інфляції в країні. Це впливає на

стрибкоподібний характер інвестиційних проектів, що в свою чергу призводить до нестійкості економічної ситуації в країні і росту кризових явищ в економіці. У будівництві спостерігається зростання показників випуску та проміжного споживання, але в той же час зросли такі показники, як податки та оплата праці найманим працівникам, що призвело до росту валової доданої вартості. Це безпосередньо вплинуло на приріст цін на будівельно-монтажні роботи, особливо в таких галузях, як надання колективних, громадських та особистих послуг, у сільському господарстві, мисливстві та лісному господарстві, у добувній промисловості. Значний приріст цін відбувся за нежитловими будівлями та інженерними спорудами, при цьому зменшився приріст цін на роботи на трубопроводах, комунікаціях. У той же час ми маємо низькі стандарти забезпечення громадян України житлом як кількісного, так і якісного характеру, що призводить до значного відставання її за цими показниками від розвинутих країнах. А це має дуже важливе стратегічне значення з точки зору соціального розвитку усього суспільства. Отже, однією з найбільш гострих проблем у сучасних умовах є встановлення досконалих відносин в економіці країни, що передбачає затвердження відповідних механізмів впливу на сфери виробництва і споживання.

Значною мірою кризова ситуація у сфері капітального будівництва пов’язана з тим, що в країні до цих пір не було єдиної цілісної стратегії розвитку будівельної галузі. Проведення ринкових реформ у будівельній сфері, внаслідок відсутності виваженої політики державного регулювання, не тільки не дало очікуваних результатів, а, навпаки, погіршило стан будівельного комплексу країни. Відбулося різке падіння обсягів капітального будівництва. Тільки з 2000-х років ситуація почала змінюватися на краще. З 2009 року ситуація знову погіршилася, і більшість забудовників були змушені припинити будівництво через світову економічну кризу. Деяке пожвавлення відбулося в 2011 році, у зв'язку з підготовкою до проведення чемпіонату Європи з футболу, коли відбувалося будівництво необхідних об'єктів та інфраструктури за рахунок бюджетних коштів. Хоча необхідно підкреслити, що кількість збиткових будівельних підприємств навіть і в цей період залишалося значною.

У 2013 році обсяги будівельної продукції продемонстрували прискорення темпів скорочення до 14,5% у порівнянні з 2012 роком - 8,3%. Позитивним моментом є те, що в Україні були збільшені обсяги будівництва житла на 3%, (обсяг введеного в експлуатацію житла склав 10750000 кв. м). За останні 19 років це рекордний показник для житлового будівництва, але від його найвищого рівня за часів СРСР в Україні, який досягли у 1987 році, склав приблизно половину. Частка в структурі будівництва склала - 17,3%, але це не компенсує значного падіння обсягів інших видів будівельної діяльності.

До факторів, які впливають на зниження темпів будівництва можна віднести такі: 1. Скорочення обсягів наданих кредитів домашнім господарствам на придбання, будівництво й реконструкцію нерухомості. За даними статистики, обсяг наданих кредитів на придбання, будівництво й реконструкцію нерухомості в 2013 році скоротився на 11,9%. Обсяг іпотечних кредитів, наданих домашнім господарствам 2013 на 10,9%. 2. Негативна динаміка діяльності виробничого сектора економіки не дає можливості для накопичення суб’єктами господарської діяльності інвестиційних ресурсів, у тому числі для фінансування будівельних проектів. Так, у 2013 році фінансовий результат дооподаткування в переробній промисловості склав "мінус" 3 млрд. грн. 3. Скорочення капітальних видатків державного бюджету. За 2013 рік номінальні обсяги фінансування капітальних видатків зведеного бюджету скоротилися на 28% і становлять 29,3 млрд. грн. 4. Зменшення капітальних інвестицій в економіці на 12,3%. 5. Зростання цін на будівельно-монтажні роботи через подорожчання іншої неметалевої мінеральної продукції на 2,8%, продукції машин і устаткування - на 1,5%, виробництва електрообладнання - на 0,6%, електроенергії, газу та кондиційного повітря - на 2,3% [13]. Капітальне будівництво в Україні відчуває брак замовлень, забезпечених належним фінансуванням. Будівельні організації мають незадовільне забезпечення сучасними будівельними механізмами, устаткуванням і технологіями, оскільки не мають вільних коштів, залишаючись в основному збитковими.

Таким чином, сучасний стан капітального будівництва можна визнати незадовільним. Потенціал будівельної галузі щодо розвитку суспільства не реалізовується повною мірою. Причиною цього не в останню чергу є відсутність чіткої будівельної економічної політики держави у нашій країні, хоча історичний досвід інших держав свідчить про доцільність забезпечення господарсько- правової оптимізації капітального будівництва.

Прикладом, коли внаслідок проведення виваженої державної будівельної політики щодо оптимізації капітального будівництва було подолано не тільки кризу у сфері будівництва, але й у всій економіці країни, є реформи з подолання Великої депресії у США. Двадцяті роки минулого сторіччя у Сполучених Штатах були часом активної реалізації концепції здатності капіталістичної економіки країни до саморегулювання, без втручання держави у цю сферу. Запровадження такої політики на практиці спричинило накопичення негативних тенденцій, які й призвели до Великої депресії. Відбулося різке падіння виробництва (135 000 підприємств закрились, а промислове виробництво в цілому впало на 40%), фінансова криза негативно позначилася на банківській сфері (5760 банків зазнали банкрутства), істотно зросло безробіття (12 000 000 - 15 000 000 чоловік у різні періоди не мали роботи), а близько 2 500 000 чоловік залишились без житла.

Президент Ф. Рузвельт реалізував реформи з відновлення економіки на основі оптимального поєднання використання потужних можливостей державного регулювання та найбільш привабливих рис підприємництва. Одним з чинників, які дозволили відновити економіку країни, вирішити проблеми безпритульності та безробіття, було стимулювання розвитку будівельної галузі. Т.Р. Орєхова серед головних заходів Нового курсу виділяє масовані державні інвестиції у житлове будівництво, комунальні споруди та транспорт [14]. Її точка зору є правильною, але не досить повною, оскільки вищенаведене нею було лише одним з напрямів розвитку інвестиційно-будівельного комплексу США. Будівництву приділялась належна увага протягом усього періоду реформ за трьома основними напрямками: 1) розвиток і розбудова соціальної інфраструктури країни, зокрема, муніципальних приміщень та будов для закладів мистецтва й культури; 2) побудова нових потужностей здатних виробляти й транспортувати електричну енергію; 3) створення нового житлового фонду, в тому числі і ринку дешевого житла.

Першим реформаційним кроком було прийняття закону про створення Цивільної служби з підтримки зайнятості від 31.03.1933 року, згідно з яким було започатковано проведення робіт з будування доріг, гідромеліорації та облаштування національних парків. Їх фінансування проводилося з бюджету країни, а роботи виконували безробітні під керівництвом військових. Згодом була утворена Адміністрація громадських робіт на основі закону «Про оздоровлення промисловості» від 16 червня 1933 року. Вона отримала з державного бюджету 4250 000 доларів для будівництва доріг, мостів, будинків для громадських потреб. У 1935 році на підставі закону «Про необхідну допомогу у розвитку підприємництва» була створена Адміністрація для виконання робіт з будівництва, ремонту доріг, вулиць, мостів, парків, аеропортів, якій було надано 5 млрд. доларів. Ці заходи дозволили не тільки розбудовувати інфраструктуру країни, але й створити нові робочі місця для мільйонів простих американців.

Другий напрямок полягав у розвитку електроенергетики. Уже на початку реформи, 18 травня 1933 року було створено Управління долини Тенессі, яке отримало повноваження на будівництво й реконструкцію гідрокомплексу та продаж електрики 6 штатам за поміркованим тарифом. Управління було незалежною корпорацією, яке в той же час діяло під щільним контролем уряду, що дозволило реалізовувати програму будівництва низки державних гідроелектростанцій. У свою чергу один з економічно відсталих регіонів США почав розвиватись, були створені додаткові робочі місця не тільки у будівництві, але й у суміжних галузях, а також у електроенергетиці, підвищився рівень доходів населення, зросла його купівельна спроможність. Необхідно зазначити, що більшість населення Сполучених штатів мешкала в сільській місцевості, де було відсутнє електропостачання. 11 травня 1935 року створюється Управління електрифікації сільських районів, яке отримало повноваження надавати грошові кошти під 3% річних на 20 років для будівництва виробничих потужностей вироблення та передання електроенергії. Реалізація такого проекту привела до електрифікації половини всіх фермерських господарств США вже до кінця 30-х років минулого сторіччя.

Третій напрям - підтримка житлового будівництва. Законом «Про позики власникам житла» від 13.06.1933 р. було започатковано створення позикової корпорації власників житла, яка серед інших повноважень отримала права надавати знижки на ремонт дешевого житла. Закон «Про фінансуванню іпотеки житла» від 27.04.1934 р. встановив гарантії облігаціям держави в сумі 2 млрд. доларів, які використовувалися для рефінансування іпотечних кредитів. Адміністрація отримала право надання фінансової допомоги цьому фонду, в тому числі й на ремонт житла. 28.06.1934 р. була заснована Федеральна адміністрація з житлового будівництва з покладанням на неї обов’язку страхування позик на будівництво, реконструкцію та ремонт житлових будинків, а також вводився мораторій на погашення іпотечних кредитів.

01.09.1936 р. Федеральним законом з підтримки житлового будівництва (Закон Вагнера-Стигола) було утворено Управління з житлового будівництва США у складі Міністерства внутрішніх справ, якому давалися повноваження надавати приватним агентствам кредити на строк до 60 років під низький відсоток на знесення застарілих будинків та споруд і побудову нових, з покриттям 10% витрат на ці програми. Також штати отримали фінансову допомогу з фінансового бюджету на будівництво нового, в тому числі дешевого житла.

До загальних наслідків реформ у економіці США можна віднести «стабілізацію економіки, її динамічний розвиток, створення матеріально- технічної бази виробництва з пріоритетом промислової індустрії, енергетики, будівництва, що забезпечило до початку ІІ світової війни можливість швидко створити військове виробництво ... » [15]. Було вирішено проблему

забезпеченості електрикою більше 50% фермерських господарств країни, побудовано та відремонтовано 46800 ставків, відновлено 4000 історичних будов, прорито 5000 каналів, побудовано півмільйона міль автомобільних доріг та 27200 міль дорожніх огорож, більше 8000 насосних станцій та 300 аеропортів, сотні музеїв і виставок. Більшість цих об’єктів діє і нині. Наприклад, 60% муніципальних споруд та будинків, що використовуються у США, збудовані під час зазначених реформ.

Досвід реформ Нового курсу довів те, що капітальне будівництво за умови оптимального поєднання ринкової конкуренції, свободи підприємницької діяльності, корпоративного планування, державного регулювання може сприяти подоланню кризових явищ у економіці країни в цілому, створенню робочих місць та ринку дешевого житла, а також вирішенню багатьох інших соціальних проблем. Також необхідно наголосити на тому, що розвиток будівельного комплексу відбувався як складова інших соціально-економічних проектів, які й визначали напрями розвитку будівництва та дозволяли отримувати найбільший соціально корисний ефект. Позитивним було й те, що для виконання програм залучалися не тільки кошти державного бюджету, але й приватних осіб, передбачалася можливість отримання майнових вигод як для держави, так і для приватних осіб. Широко застосовувалися заходи непрямої державної підтримки, запроваджувалися стратегії, які дозволяли забезпечити подальше ефективне використання новозбудованих об’єктів.

Безумовно, в сучасних політичних й економічних реаліях наша держава має знаходити власні підходи до формування економічної будівельної політики, виходячи з необхідності сталого розвитку вітчизняного капітального будівництва як сучасної конкурентоздатної інноваційно-індустріальної системи, застосовуючи для цього необхідні господарсько-правові засоби, але запровадження програмного підходу в рамках будівельної політики, з визначенням кількісних та якісних параметрів розвитку будівельної галузі є доцільним та необхідним за будь-яких умов розвитку. Відсутність послідовної економічної будівельної політики значно знижує можливості державного оптимізаційного впливу та регулюючий потенціал господарсько-правових засобів.

Правове підґрунтя для проведення в сучасних умовах нашою державою будівельної економічної політики закладено статтею 10 ГК України, якою вона окреслюється як одна з пріоритетних сфер економічної політики, щодо якої держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу [16]. Проте її визначення у законодавстві відсутнє і зміст цієї категорії не розкривається.

У науковій літературі поняття будівельної політики держави запропонував

В.А. Ціленко, який розглядає її як цілеспрямований вплив держави на господарську діяльність у будівництві, межі та сутність якого зумовлені особливостями будівельних відносин як комплексної, технологічно складної та залежної від зовнішніх факторів системи [17, с.269]. У запропонованому підході щодо визначення будівельної політики держави правильно враховуються технічні особливості будівельної діяльності, але він є дещо спрощеним, оскільки не відображає інші не менш важливі ознаки, зокрема не відображено мету такого державного впливу. Для правильного визначення сутності будівельної економічної політики держави необхідно використати концепцію правового забезпечення механізму економічної політики держави, яку розробив Д.В. Задихайло у своєму дисертаційному дослідженні, оскільки економічна будівельна політика є лише одним з напрямів економічної політики держави [18].

«Економічна політика держави - форма реалізації державою власної суверенної економічної влади та відповідних функцій, що організаційно інституціолізована як особливий тип та процес діяльності, механізм якого складається з формування та здійснення офіційно затвердженого алгоритму застосування правових засобів державного впливу на зміст, структуру та динаміку внутрішньо- та зовнішньоекономічних відносин, макроекономічні властивості ринкової рівноваги шляхом відповідної корекції змісту правового господарського порядку з метою досягнення програмно визначених кількісних та якісних властивостей функціонування національної економічної системи, забезпечення економічного народовладдя та суверенітету України» [19, с.5]. Окремі положення, визначені Д.В. Задихайло щодо економічної політики держави у цілому необхідно використати при окресленн поняття будівельної економічної політики держави, зокрема щодо суверенності економічної влади, визначеності показників, що мають бути досягнуті, мети впливу держави.

Випереджальний розвиток капітального будівництва у нашій країні є можливим тільки за умови відповідної політичної волі, яка проявляється на практиці через проведення державою економічної будівельної політики. Одним із чинників, необхідних для забезпечення її ефективності є створення й підтримання такого правового господарського порядку у сфері капітального будівництва, який буде стимулювати проведення заходів, необхідних для переведення будівельної сфери із кризового в економічно ефективний стан. Як довів В.А. Устименко, правовий господарський порядок виступає необхідним засобом забезпечення сталого розвитку економіки України [20, с.46-48], а отже він є необхідним чинником для забезпечення сталого розвитку і капітального будівництва. Ефективна будівельна економічна політика не можлива без належного правового забезпечення. «Існує пряма залежність між розвитком законодавчої бази й економічним зростанням. Формування цієї бази стає одним із ключових факторів подолання економічної кризи і виходу країни на траєкторію стійкого зростання» [21, с.175]. Правове забезпечення економічної будівельної політики полягає не тільки в окресленні необхідних для оптимізації капітального будівництва господарсько-правових засобів, але й створення умов для їх ефективного застосування шляхом забезпечення відповідності між правовими та іншими публічними заходами впливу на економіку, що має забезпечуватися проведенням державою одночасно з будівельною економічною політикою відповідної господарсько-правової політики.

Формування законодавчої бази регулювання економіки, в тому числі й сфери капітального будівництва, має проводитись так, щоб був забезпечений розумний баланс між публічним і приватним регулюванням, з метою конструктивного використання потенціалу економічної системи до саморегулювання з одночасним запобіганням її дезорганізації. Адже «в умовах безладу ні про яку економічну модель розвитку суспільства, ні про яку економічну політику, чи то ліберальну чи адміністративну, йтися не може» [22, с. 46-47]. Оптимальною є ситуація, коли держава визначає основні правила проведення будівельної діяльності, а питання їх конкретизації віддає на розсуд приватних осіб, при цьому за собою залишає функцію забезпечення дотримання інтересів держави та суспільства в цілому. Вирішення зазначених завдань є можливим тільки за умови наукового обґрунтування необхідного правового забезпечення та його системного застосування на практиці при проведенні будівельної економічної політики держави. Серед інших позитивних наслідків такий підхід дозволить знизити державні витрати на необхідні для оптимізації капітального будівництва організаційно-правові заходи. Тому «положення економічної політики держави мають бути обов’язково трансформовані в засоби її господарсько-правової політики» [23,с.217].

Як довів Я. Тінберген, ефективність економічної політики визначається відповідністю між її цілями та інструментами» [24]. Тобто, правовий інструментарій, що не відповідає економічній будівельній політиці не дозволить повною мірою забезпечити реалізацію її мети на практиці, буде знижувати результативність заходів державного впливу у її досягненні. «Господарський правопорядок як юридично оформлене впорядкування господарських відносин утверджується на основі розгорнутої системи господарсько-правових засобів» [25,с.37]. Погоджуючись з такою думкою В.С. Мілаш, необхідно наголосити на необхідності при проведенні оптимізації капітального будівництва визначення господарсько-правового інструментарію відповідно до цілей будівельної економічної та господарсько-правової політики.

Характерною особливістю економічної системи є здатність до самоорганізації, що обумовлено не в останню чергу наявністю об’єктивних економічних законів, ігнорування яких законодавцем призводить до негативних економічних явищ, зокрема використання підприємцями квазіправових або навіть неправових засобів, внаслідок чого відбувається тінізація та криміналізація економіки. Перевагу на користь таких незаконних засобів організації господарської діяльності у капітальному будівництві замовники та виконавці будівельних робіт віддають у випадку високих трансакційних витрат при використанні порядку визначеного у законодавстві. Правовий господарський порядок у капітальному будівництві має бути створений таким чином, щоб легальний спосіб організації та проведення господарської будівельної діяльності був простим і дешевим, або принаймні не високовитратним при застосуванні, зрозумілим та таким, щоб одні правові норми не суперечили іншим. Чим вище інституціональна визначеність у сфері капітального будівництва, тим вищим є рівень економічної будівельної політики у державі. Тому одним із напрямів господарсько-правової політики як складової будівельної економічної політики є усунення розбіжностей та суперечностей між нормативно-правовими актами, що регулюють одну сферу господарсько-правових відносин. Наприклад, окремих розбіжностей між ГК України та ЦК України з питань регулювання підрядних відносин, а також між ГК України та підзаконними актами щодо підрядних відносин з капітального будівництва.

Також необхідно запроваджувати такий порядок, коли заінтересовані особи мають можливість обирати з декількох варіантів правового алгоритму, необхідного для досягнення їх господарської мети, враховуючи різні чинники та кількість трансакційних витрат, необхідних для цього. Мають бути задіяні перш за все економічні чинники для забезпечення дотримання суб’єктами підприємництва правового господарського порядку у сфері капітального будівництва. Неврахування при проведенні будівельної економічної політики об’єктивно існуючих економічних законів може призвести на практиці до досягнення результатів прямо протилежних очікуваним (яскравим прикладом є проведена на початку дев’яностих років минулого сторіччя у нашій країні реформа будівельної галузі). За справедливим висновком О.П. Подцерковного, потреби економічного розвитку потребують пошуку конструктивної взаємодії юридичних та економічних чинників правових рішень [26, с.96].

Будівельна економічна політика держави має враховувати не тільки необхідність досягнення економічних результатів, але й своїм наслідком мати утворення господарського порядку у сфері капітального будівництва, бажаного для основної більшості населення країни: рівні можливості у доступі до земельних ділянок під забудову, доцільне спрощення адміністрування з одночасним забезпеченням дотримання вимог безпеки при проведенні будівельних робіт та якості їх результатів, простий «вхід» до такого виду діяльності, прозорість при наданні державних замовлень у цій сфері, зниження вартості будівельних робіт з одночасним підвищенням прибутковості будівельної діяльності, зменшення негативного впливу на природу та підвищення енергоефективності будівельними підприємствами тощо. Також запровадження у рамках будівельної економічної політики господарського порядку, бажаного для більшості населення країни є проявом економічного народовладдя, сутність якого полягає у тому, щоб економічна система слугувала матеріально-технічною базою збереження життєздатності та розвитку всього українського суспільства [27]. Запровадження такого підходу на практиці дозволить перевести у практичну площину доволі декларативні конституційні положення про соціальну спрямованість української держави, отримати значну підтримку суспільства при проведенні реформ, знизити державні витрати на підтримання правового господарського порядку і врешті-решт забезпечити проведення оптимізаційного впливу на сферу вітчизняного капітального будівництва.

Як вказує Г.Л. Знаменський, правове регулювання сфери господарювання вимагає забезпечення оптимального поєднання приватних і публічних інтересів, певного компромісу між ними [28, с.50-54]. На думку Д.В. Задихайло, правовий господарський порядок поєднує приватні інтереси суб’єктів господарювання з публічними інтересами й має забезпечувати стабільність і динамічний розвиток сфери господарювання, враховуючи найбільш типові законні інтереси її учасників [29, с. 136]. Очевидно, таке поєднання забезпечується досягненням балансу різнорідних інтересів, що існують у суспільстві при запровадженні будівельної економічної політики. Для його досягнення держава має проводити синтез та диференціацію суспільних, державних і приватних інтересів у капітальному будівництві, в тому числі й за допомогою правових засобів. За допомогою правового господарського порядку «погоджуються економічні інтереси держави,

суб’єктів господарювання, суспільства» [30, с.509]. Хоча тут необхідно наголосити на необхідності уточнення вищезазначеного твердження. Як обґрунтував у своєму дослідженні Р.А. Джабраілов, «публічний господарський інтерес - визнаний та охоронюваний державою на рівні закону інтерес соціальної спільноти (народу України, територіальних громад) в організації та здійсненні господарювання у спосіб, що служить умовою і гарантією її існування й розвитку» [31, с.78]. Тому при запровадженні державою правового

господарського порядку у сфері капітального будівництва має відбуватись погодження не тільки економічних інтересів суб’єктів господарювання, держави, суспільства у цілому, але й дотримання рівноваги між загальнонаціональними інтересами та інтересами територіальних громад, територіальних громад різного виду між собою та регіональними утвореннями, тобто має бути забезпечене збалансування також і публічного господарського інтересу.

Сучасний стан розвитку різних адміністративно-територіальних частин нашої країни характеризується нерівномірністю розвитку. Тому між ними об’єктивно склалася конкуренція в отриманні фінансування та розвитку капітального будівництва, оскільки це в свою чергу впливає на стан розвитку містобудування. Основою розвитку капітального будівництва є територіальний розвиток нашої країни, адже застосування програмного підходу в розвитку будівельної галузі передбачає чітке розуміння напрямів розвитку міст, поселень, адміністративно-територіальних утворень. Звідси випливає необхідність проведення будівельної економічної політики та її господарсько-правового забезпечення в тісному взаємозв’язку з містобудівною політикою та її правовим забезпеченням. Тим більше, з урахуванням євроінтеграційних тенденцій розвитку України має враховуватися стратегічний напрям розвитку нашої країни як частини загального європейського простору. Тому необхідне врахування нерівності в розвитку територій країн ЄС та України і запровадження такої містобудівної політики, яка дозволить створити умови для територіального розвитку нашої країни відповідно до європейських стандартів.

Також при запровадженні будівельної економічної політики держави мають бути забезпечені основні законні інтереси певних соціальних груп та фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання. Для капітального будівництва характерним є наявність інтересів третіх осіб, які безпосередньої участі в будівництві не беруть. Численні конфлікти між забудовниками та мешканцями прилеглих до місця проведення робіт з капітального будівництва, що відбуваються останнім часом, свідчать: сучасний правовий господарський порядок у капітальному будівництві не виконує завдання досягнення рівноваги в задоволенні інтересів при проведенні господарської діяльності в цій сфері. Постає питання: яким чином мають узгоджуватися протилежні інтереси заінтересованих осіб? Очевидно, що об’єктивним критерієм для узгодження різнорідних інтересів при запровадженні будівельної економічної політики має бути певний пріоритет - оптимізація капітального будівництва на основі його сталого розвитку і на цій основі створення умов для сталого розвитку території країни.

Таким чином, для проведення ефективної будівельної політики необхідно затвердження державою алгоритму застосування правових засобів державного впливу для запровадження бажаного для більшості населення господарського порядку шляхом виявлення законних інтересів усіх суб’єктів та досягнення рівноваги між ними на основі соціального компромісу для досягнення мети оптимізації капітального будівництва - забезпечення його сталого розвитку та прибутковості цієї сфери господарської діяльності.

Статтею 5 ГК України встановлено стратегічну загальну вимогу щодо правового господарського порядку, який будується на оптимальному поєднанні ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання з державним регулювання макроекономічних процесів. Таким чином, на нормативному рівні зроблено протиставлення правового регулювання макро- та мікроекономічних процесів. Проте державне регулювання має відбуватись і на рівні господарюючих суб’єктів, у тому числі з суто економічних підстав. Необхідність державного регулювання економіки саме на макрорівні обґрунтував Дж. М. Кейнс [32]. Проте недооцінка ним необхідності державного впливу на мікроекономічному рівні призвела до певних негативних явищ у економіці, які були подолані застосуванням економічних теорій посткейнсіанців, які при окресленні напрямів державного впливу не проводили жорстокого розмежування між макроекономікою та мікроекономікою.

Наприклад, Х. Мінські довів, що періодичність кризових явищ в економіці зумовлена власне внутрішньою нестійкістю самої системи господарювання, що обумовлюється також і нездатністю позичальників до погашення своїх боргів за кредитами, а економічна динаміка визначається серед іншого й тим, яким чином підприємці фінансують власні інвестиції [33]. Т. Паллей на основі посткейнсіанського підходу запропонував теорію інфляції, яка обумовлюється конфліктами, зокрема між підприємствами та робітниками, за підвищення заробітної плати та підвищення цін фірмами на власну продукцію [34]. Тобто поділ на макро- та мікроекономіку є доволі умовним, процеси, що відбуваються в них є взаємообумовленими, а тому державний вплив на економічні процеси буде більш результативним, якщо він буде проводитись системно на всіх рівнях, а оптимізація капітального будівництва буде результативною, тільки якщо будівельна економічна політика буде побудована з урахуванням необхідності забезпечення державного регулювання на всіх рівнях економічних процесів.

Відповідно до ст. 9 ГК України держава здійснює довгострокову і поточну економічну й соціальну політику. Не викликає сумніву, що оптимізаційний вплив на сферу капітального будівництва може бути результативним тільки при окресленні необхідних заходів будівельної господарської політики як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективах, що, в свою чергу, обумовлює постановку як стратегічних напрямів розвитку, так і тактичних. З цього випливає, що державним впливом на макроекономіку при реалізації будівельної економічної політики досягаються стратегічні цілі оптимізації капітального будівництва, а впливаючи на мікроекономічні процеси, держава може реалізовувати оперативні й тактичні цілі в проведенні реформування. Отже, державний вплив на економіку буде більш результативним за умови комплексного вирішення завдань оптимізації як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

У науково-практичному коментарі до ГК України за загальною редакцією Г.Л. Знаменського та В.С. Щербини у коментарі ст. 5 ГК України зазначається, що вплив на економіку державою має здійснюватися, головним чином, заходами регулювання макроекономічних процесів, а не втручанням у оперативні господарські відносини підприємців [35, с.13]. Дійсно, держава має основну увагу приділяти регулювати саме економіку у цілому, але зводити державний вплив на мікроекономічні процеси до безпосереднього державного управління суб’єктами підприємництва не коректно. Безумовно, парадигма впливу держави на мікроекономічні процеси не може бути пов’язаною з втручанням у оперативні господарські відносини, особливо в сучасних швидкозмінних умовах світової економіки, оскільки для перемоги в конкурентній боротьбі підприємства мають вносити корекції з їх урахуванням у організацію своєї господарської діяльності. Кожен окремий учасник відносин у сфері господарювання, у тому числі органи державної влади, наділений господарською компетенцією, на початковому етапі діяльності запровадження проекту не має всієї інформації про очікування, економічні вподобання інших підприємців та споживачів, але в умовах вільного ринку господарюючі суб’єкти мають можливість більш оперативно, ніж держава, отримувати та обробляти її і на цій основі швидко приймати найбільш доцільні в конкретних умовах економічні рішення. Умовою економічного успіху є ринкова конкуренція, яка буде ефективною за умови самостійності та децентралізації, що підвищує швидкість та якість управлінських рішень, гнучкість в умовах невизначеності майбутнього. Тому за надмірне державне втручання в економічну сферу, внаслідок якої суб’єкти господарювання позбавляються будь-якої самостійної ініціативи у організації оперативної господарської діяльності, суспільство, у кінцевому підсумку, платить високу ціну хронічним відставанням у економічному розвитку від країн, які забезпечують проведення збалансованого застосування публічного та приватно-правового регулювання. У той же час необхідно враховувати, що в сучасних умовах держава проводить управлінську діяльність по відношенню до підприємств державного сектору економіки, а щодо інших суб’єктів підприємницької діяльності вона здійснює не управління, а регулювання.

В Україні в результаті ринкових перетворень відбувся перехід від державного управління до державного регулювання економічних процесів, що констатується в навчальній та науковій літературі, як щодо економіки в цілому, так і окремих її сфер [36; 37,с. 321; 38; 39; 40, с.38-77; 41, с.26-45]. Проте щодо співвідношення державного впливу на економіку та державного економічного регулювання єдності не існує. Перша позиція полягає у вузькому сприйнятті категорії державне регулювання (воно є одним із інструментів, за допомогою яких держава впливає на економіку, зводиться до нормотворчої та контрольної діяльності державних органів у сфері економіки) [42,с.122; 43, с.20; 44, с.7]. Другий погляд полягає в запереченні протиставлення категорій «вплив на економіку» та «державне регулювання економіки» [45,с.46-48; 46, с.39]. Так, В.С. Щербина наголошує: «державне регулювання є механізмом державного впливу на економіку, що здійснюється в різних формах» [45, с.48]. В.В. Добровольська також сприймає регулювання як вплив на економічні відносини, у тому числі господарські [47, с. 15], але підтримку та захист підприємницької діяльності з боку держави не відносить до державного регулювання [48, c. 97]. Сприйняття цих категорій залежить від того, під яким кутом проводиться дослідження. Для цілей цього дослідження більш прийнятним є позиція, яку запропонував В.С. Щербина, оскільки державне регулювання - це зовнішня форма, яка надається різним за своєю суттю формам державного впливу в рамках економічної політики. У тому числі інституційними формами такого впливу є оптимізація капітального будівництва господарсько-правовими засобами, що дозволить правильно окреслювати необхідні для забезпечення оптимізації правові інструменти.

Ігнорування державного впливу на мікроекономічні процеси є недоцільним і з огляду на те, що фактично такий вплив відбувається. Засоби прямої державної підтримки можуть застосовуватися державою переважно на мікроекономічному рівні, у рамках якої конкретно визначеному суб’єкту господарювання надаються державою бюджетні кошти для їх цільового використання при вирішення соціально-економічних завдань. Також така актуальна форма взаємодії між публічним та приватним суб’єктами, як державно-приватне партнерство здійснюється на мікроекономічному рівні, з конкретно визначеним підприємцем.

Таким чином, немає ніяких підстав для того, щоб у рамках державної будівельної економічної політики, спрямованої на сучасний розвиток будівельних економічних відносин, відмовлятись від здійснення впливу на сферу капітального будівництва на мікроекономічному рівні. Хоча тут необхідно зазначити, що безумовно втручання в оперативну господарську діяльність підприємців у сфері капітального будівництва не повинно бути.

Як зазначає Д.В. Задихайло, «державна макроекономічна влада полягає в імперативному порядку використання нею владних суверенних прав в економічній сфері» [49, с. 18]. Безумовно, що однією з ознак незалежної держави є наявність суверенітету, зокрема, економічного суверенітету. У той же час, світовим трендом розвитку суспільства є трансформація національної економічної політики у світову надполітику, за якої відбувається певна трансформація традиційного монопольного права держави самостійно реалізовувати вплив на макроекономічні процеси в країні, визначати мету соціально-економічного розвитку суспільства, необхідні для цього засоби впливу. Німецький філософ та політолог Ю. Хабермас провів дослідження та обґрунтування зазначеної концепції «політики політик», за якою існування, розвиток світового суспільства відбувається у високому взаємозв’язку і, як наслідок, розширюється національна політика на основі таких складових: загальноєвропейська демократія, загальноєвропейська національна держава, держава добробуту об’єднаної Європи» [50]. За твердженням С.М. Макухи, в ЄС відбувається заміна національного суверенітету на суверенітет колективний [51, с.122].

Тому постає питання про те, яким чином нашою державою має проводитися національна економічна політика в сучасних умовах та чи дійсно євроінтеграційний розвиток позбавляє країни-члени національного суверенітету, у тому числі й економічного суверенітету? Актуальність зазначеного питання підсилюється у зв’язку з укладенням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами» [52]. Внаслідок укладення зазначеної Угоди відбувається проведення державою політики, спрямованої на євроінтеграцію нашої країни, а отже, і на інтеграцію національної економіки до загальноєвропейської. Аналіз змісту консолідованих версій договору про Європейський Союз та договору про функціонування Європейського Союзу (2010/с83/01) [53] приводить до висновку: колективний суверенітет країн ЄС не передбачає заміну суверенітету або відмову від національного на користь колективного, а доцільно казати про певну трансформацію державного суверенітету, у зв’язку з євроінтеграційним напрямом розвитку України, з наступних міркувань. Європейський Союз спрямований перш за все на створення єдиної європейської економіки, де держави-члени ЄС, відмовляючись від частини суверенних прав на користь наднаціональних органів, не втрачають свого суверенітету. Хоча право ЄС і виконує роль правового інструментарію забезпечення інтеграції, а тому має пріоритет перед національними нормативно-правовими актами країн ЄС, але приймається таким чином, що кожна держава має можливість реалізувати свій суверенітет та реально впливати на процес прийняття правового рішення. Прийняття на рівні ЄС певних правових актів не передбачає автоматичного скасування національних правових норм, а відбувається лише їх незастосування на практиці. Також може передбачатись необхідність відповідної імплементації положень правових актів ЄС у національному законодавстві країн ЄС, для чого їм надається певний проміжок часу. Наприклад, у будівництві загальні стандарти (Єврокоди) запроваджуються вже близько двадцяти років і цей процес ще досі не завершився. Тому про втрату національного економічного суверенітету не йдеться, а скоріше про зміну змісту цієї категорії: національний економічний суверенітет реалізується з урахуванням не тільки національних, але і європейських інтересів, а правовий інструментарій, що опосередковує такі відносини має визначатись як на міжнаціональному, так і національному рівнях. Таким чином, євроінтеграційний напрям розвитку України не призводить до втрати національного суверенітету, а буде сприяти підсиленню такої складової національної безпеки, як економічна.

Оскільки економічна будівельна політика є складовою загальнонаціональної економічної політики держави, ефективність її проведення без врахування наведеної тенденції не можлива. Очевидно, що будівельна економічна політика української держави має проводитись з урахуванням формування національної економіки у майбутньому як повноцінної органічної частини європейської і бути спрямованою на інтеграцію капітального будівництва у інноваційну європейську економіку, глобальний науково-технічний простір, що буде сприяти залученню іноземних інвестицій та формуванню інноваційного вітчизняного будівельного комплексу як системи, що функціонує на основі принципу сталого розвитку, а також системи, яка здатна забезпечити проведення державою сталого розвитку інших галузей вітчизняної економіки. Це вимагає від державних органів проведення коригування та координації між національною та європейською економічною будівельною політикою, а для її правового забезпечення гармонізації між національним та європейським законодавством з регулювання будівельних відносин.

Напрями гармонізації вітчизняного законодавства з європейським з регулювання капітального будівництва необхідно визначити на основі зазначеної Угоди. Аналіз п’ятого розділу «Економічне та галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами дає підстави для висновку про необхідність у найближчий перспективі з метою правового забезпечення проведення належної будівельної економічної політики імплементації у вітчизняне господарське законодавство з регулювання капітального будівництва таких положень: а) щодо державних закупівель у сфері підрядних робіт, б) забезпечення сталого розвитку капітального будівництва, в) розвитку антимонопольного законодавства щодо контролю за концентраціями у будівельній галузі, г) запровадження транспарентності (електронне урядування, спрощення ліцензійних, дозвільних, погоджувальних процедур у капітальному будівництві, прийняття рішень щодо використання земельних ділянок за широкої участі громадськості), ґ) європейських вимог щодо енергоефективності будівель та споруд, їх доступності для осіб з обмеженими можливостями, д) гармонізація будівельних нормативно-технічних актів з Єврокодами.

Розвиток економіки забезпечує підвищення національної безпеки нашої країни і, в свою чергу, створює умови для існування національного суверенітету, забезпечення макроекономічного впливу держави. За справедливим твердженням В.А. Устименко, неможливо без налагодження на своїй території власної організації ефективного господарювання та підприємництва забезпечити незалежність України від впливу інших держав або зовнішніх «центрів впливу» [54,с.131]. Хоча в сучасних умовах завданням держави є не стільки забезпечення повної відсутності зовнішніх впливів, скільки їх впорядкування, надання їм позитивного напрямку та використання в інтересах українського суспільства. Одними з зовнішніх центрів впливу на економіку нашої країни є міжнародні ТНК. У сучасних умовах ТНК - це міжнародні компанії, які володіють чи контролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування, розташовуючи в різних країнах світу свої підприємства, об‘єднані єдиною власністю на засоби виробництва, і діючі відповідно до глобальної стратегії, розробленої головною компанією [55]. Вони широко використовують переваги міжнародної спеціалізації окремих країн, податкові, інвестиційні та інші пільги, що діють для іноземних інвесторів [56, с.514]. Позитивним у діяльності ТНК є те, що вони «забезпечили розвиток НТП у всіх його напрямах: технічного рівня та якості продукції; ефективності виробництва; удосконалення форм менеджменту тощо» [57, с.105]. Значним позитивним впливом на економіку, який здійснюють ТНК, є також, на думку економістів, їх здатність до потужних інвестицій у економіку країни, оскільки вони є найбільшими інвесторами на міжнародному інвестиційному ринку, здатність до інновацій і одночасно зазначаються і негативні сторони діяльності ТНК, які полягають у різній направленості інтересів компанії та стратегією національного розвитку країни в якій вона представлена, встановлення монопольних цін та спотворення конкуренції, встановлення умов на ринку неприйнятних для національних товаровиробників [55].

Д.В. Задихайло правовою формою цих носіїв економічної влади розглядає як об’єднання холдингового типу, який очолюється центральним холдингом з підпорядкуванням йому низки субхолдигів [58, с.88]. Натомість Г.О. Бак зазначає організаційною формою організації інноваційних досліджень створення ТНК у відповідних країнах окремих квазісамостійних венчурних фірм [59, с.18]. Обидві позиції є правильними, взаємодоповнюючими, але необхідно додати, що в капітальному будівництві можливим є застосування міжнародного аутсорсингу, коли генеральним підрядником на проведення робіт з капітального будівництва виступатиме ТНК, а субпідряд отримує національний виробник. Тобто, правовою формою організації взаємозв’язків є саме господарський договір. Такий правовий засіб дозволяє міжнародному гравцю здійснювати контроль за порядком проведення робіт, розрахунками, а національній будівельній компанії отримати доступ до передових будівельних технологій, сучасного будівельного обладнання, техніки, передових проектних рішень, отримати гарантію фінансування робіт. Також така правова форма організації відносин є більш гнучкою та менш витратною у порівнянні із створенням юридичної особи за національними нормативними вимогами.

Економісти наголошують на тому, що будівництво є однією з сучасних сфер, де зосереджена діяльність транснаціональних корпорацій [60, с.38]. Вітчизняний ринок капітального будівництва є доволі перспективним, особливо в сучасних умовах, адже криза знецінює вартість землі, трудових ресурсів, а отже, при застосуванні сучасних будівельних технологій здатна приводити до отримання значного прибутку. Державна будівельна політика має бути спрямована на залучення ТНК у сферу капітального будівництва, але необхідним є запровадження правових стимулів до залучення у виконання міжнародних проектів вітчизняних будівельних компаній. Особливістю діяльності ТНК є отримання інтелектуальної ренти від передання розроблених ними технологій у менш розвинені країни. Не виключенням може бути і сфера вітчизняного капітального будівництва. Перспективним напрямом є проведення реконструкції житлового фонду та системи комунікацій, створення системи платних сучасних автошляхів, що утворять єдиний транспортний коридор з європейськими дорогами, розбудова «зеленої» енергетики. Усі зазначені напрямки потребують значного інвестування технологій та фінансових ресурсів, але вкрай важливі для соціально-економічного розвитку України. Державна політика та її господарсько - правове забезпечення мають спрямовуватись на створення державних гарантій як для ТНК, так і для вітчизняних будівельних компаній. Дійсно, будівельна економічна політика має проводитись так, щоб створити правові гарантії унеможливлення для ТНК порушення господарського порядку у тому числі і порушення економічних інтересів вітчизняних будівельників. Для цього необхідно на законодавчому рівні запровадити виконання значних будівельних проектів для ТНК тільки за умови спільного їх виклнання з вітчизняними будівельними компаніями. Такий підхід створить додаткові гарантії забезпечення економічної безпеки нашої країни та її суверенітету.

З урахуванням усього викладеного пропонується під економічною будівельною політикою держави розуміти форму реалізації державою суверенної економічної влади в будівельній сфері на макро та мікроекономічному рівнях, що здійснюється з урахуванням сезонності, складності, довгої окупності будівельних циклів та інших техніко-економічних особливостей будівельної діяльності з метою досягнення програмно визначених кількісних та якісних показників функціонування галузі, утвердження правового господарського порядку, створення умов для забезпечення економічної безпеки та суверенітету України.

Також необхідно наголосити на тому, що будівельна економічна політика буде результативною, якщо вона буде проводитись комплексно у взаємному зв’язку з іншими державними програмами соціально- економічного розвитку і, зокрема, містобудівною політикою територіального розвитку нашої країни, з урахуванням євроінтеграційного напряму розвитку. За умови забезпечення належного розвитку на основі запровадження виваженої державної економічної будівельної політики, спрямованої на стимулювання сталого розвитку, капітальне будівництво здатне вирішувати цілу сукупність взаємопов’язаних соціально- економічних завдань. Г оловним з них є визначення рівня економічного розвитку та забезпечення ефективної роботи всієї системи фінансово-господарського комплексу країни.

Отже, необхідно розглянути можливі напрями оптимізації в короткостроковій та довгостроковій перспективах господарсько-правовими засобами сфери капітального будівництва.

<< | >>
Источник: ОЛЮХА ВІТАЛІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ОПТИМІЗАЦІЇ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ. Д И С Е Р Т А Ц І Я на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави:

  1. § 1. Розвиток центральних органів виконавчої влади в Україні у 1990–2005 р.
  2. 3.3. Правова регламентація надання інших послуг у сфері освіти
  3. Стаття 13. Державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду
  4. Організація влади на етапі «розвинутого соціалізму»
  5. Організація влади за Конституцією СРСР 1977 р.
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. Система та повноваження місцевих органів влади у сфері економіки
  8. Форми та методи забезпечення публічного адміністрування у сфері економіки на місцевому рівні
  9. Правовий генезис господарської діяльності військових формувань на теренах України
  10. З М І С Т
  11. ВСТУП
  12. Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави
  13. 1.2. Основні державні правові цілі та завдання оптимізації капітального будівництва на сучасному етапі
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -