3.2. Напівпрезидентсько-напівпарламентська поліархія

До держав з натвпрезидентсько-напівпарламентською формою правління ^6jδ, за результатами нашого аналізу, слід віднести Вірменію, Україну ’⁷, Францію та (близькі до останньої") форми правління Коморських островів та Кирибаті.

За Конституцією Вірменії 1995 р., повноваження Президента є досить близькими до повноважень глави держави в президентській поліархії. Глава держави, згідно зі ст.49 Конституції, “забезпечує дотримання Конституції, нормальне функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади. Президент Республіки є гарантом незалежності, територіальної цілісності й безпеки Республіки”. Він призначає та звільняє Прем’єр-міністра, а за поданням останнього.— інших членів уряду, визначає структуру й порядок діяльності Уряду, скликає й веде його засідання. Президент також призначає та звільняє генерального прокурора, чотирьох суддів Конститу­ційного Суду, призначає суддів загальних судів та прокурорів усіх рівнів. Серед інших його повноважень слід відзначити право здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою, укладати міжнародні договори. Президент є головнокомандувачем збройних сил, він же призначає вищий командний склад збройних сил, приймає рішення щодо їх використання у випадках збройного нападу або наявності його безпосередньої загрози, проголошення Національними Зборами війни, уводить воєнний стан і може оголосити мобілізацію. При цьому Конституція не передбачає контрасигнації актів Президента з боку Уряду.

Досить широкими є повноваження глави французької держави. Згідно з чинною Конституцією Франції (1958 р.), він зобов’язаний забезпечити “своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів” (ст.5), на власний розсуд призначає Прем’єр- міністра, припиняє повноваження глави уряду після подання останнім заяви про відставку уряду.

функціонування органів державної влади, утворених відповідно д₀ Конституції, порушене” (ст. 16), Президент володіє надзвичайними повноваженнями: після офіційних консультацій з Прем’єр- міністром, головами палат парламенту, а також з Конституційною Радою він може вживати будь-яких заходів залежно від обставин. Це рішення він доводить спеціальним зверненням до нації. Крім того, Президент наділений правом вимагати нового обговорення прийнятого в парламенті закону або окремих його статей, і парламент не може відмовити в проведенні такого обговорення. За пропозицією уряду в період сесії парламенту' або за спільною пропозицією палат парламенту Президент може винести на референдум законопроекти з низки питань.

За певних умов глави всіх цих держав можуть бути усунені зі свого поста, що також є характерною ознакою президентської республіки. Наприклад, Президенти Вірменії та України можуть бути усунені з поста в разі державної зради або скоєння іншого тяжкого злочину. Згідно зі ст.57 Конституції Вірменії, рішення про це приймають Національні Збори на основі більшості у дві третини голосів від загальної кількості депутатів. Такому рішенню має передувати відповідний висновок Конституційного Суду, зроблений за попереднім зверненням парламенту.

З викладеного бачимо, що президенти мають повноваження, подібні до повноважень глав держав президентських поліархій. Вони беруть участь у формуванні уряду, мають право головувати на засіданнях уряду, як правило, можуть і самі скликати ці засідання; володіють прерогативою затверджувати декрети й постанови, ухвалені урядом; можуть втручатись у законотворчій процес, маючи право вета; визначають воєнну доктрину, згідно з посадою, є верховними головнокомандувачами збройних сил, а за певних умов запроваджують надзвичайний стан у країні. Крім того,

_v конституціях цих держав закріплено положення президента як “гаранта” або “арбітра”, що підсилює позиції президента. Процедура “імпічменту”, котра є дуже складною, такого становища президента зазвичай не послаблює. Тобто можна стверджувати, що президент має домінантне становище в системі вищих органів державної влади, як і в президентсько-парламентській поліархії суттєво впливаючи на процеси “правління” у державі.

Але, на відміну від президентсько-парламентської, напів- президентсько-напівпарламентська поліархія характеризується більш вагомими ознаками парламентської поліархії.

Стосовно Вірменії відзначимо, по-перше, те, що, згідно зі ст.85 Конституції, “виконавчу владу в Республіці Вірменія здійснює Уряд Республіки Вірменія”, хоча прерогативи Президента в цьому питанні відчутно її послаблюють. Зокрема, пропозиції про структуру й порядок діяльності Уряду вносить Прем’єр-міністр, але остаточне рішення приймає Президент. Останній також засвідчує підписані Прем’єр-міністром Постанови Уряду, в разі необхідності доручає Прем’єр-міністрові вести засідання Уряду.

По-друге, у Конституції держави передбачена процедура надання парламентської інвеститури Уряду. Сформований Презид­ентом Уряд у двадцятиденний термін має подати для ухвалення Національними Зборами (однопалатний парламент. — С.Б.) програму своєї діяльності, що означає постановку питання про вотум довіри. Упродовж певного часу парламент повинен прийняти відповідне рішення абсолютною більшістю голосів. У разі прийняття рішення про недовіру Прем’єр-міністр подає Президентові заяву про відставку Уряду. Якщо в ньому питанні з боку парламенту прийнято позитивне рішення, то “з метою законодавчого забезпечення програми діяльності Уряду” останній може бути вповноважений Національними Зборами приймати постанови, що мають силу закону (ст.78 Конституції). Ці постанови підписує Президент. Вони діють упродовж встановленого парламентом терміну й не можуть суперечити законам. У цьому випадку маємо справу з характерним для парламентських країн явищем — “делегуванням законодавства” виконавчій владі.

По-третє, Уряд може поставити в парламенті питання про Довіру у зв’язку з розглядом внесеного ним законопроекту і в разі Необхідності у зв’язку з цим або іншими питаннями (справді, це

конституційне положення недостатньо конкретизоване. — С.Б.) Президент, проконсультувавшись із головою парламенту та Прем’єр-міністром, може розпустити Національні Збори та призначити дострокові вибори.

У Франції елементи президентської республіки, що обумовлені широкими прерогативами Президента, певною мірою врівнова­жуються деякими парламентськими елементами.

1. За Конституцією, відносно самостійне місце в системі органів державної влади займає Уряд, який “визначає і здійснює політику нації” (ст.20). Його діяльністю керує Прем’єр-міністр, який у разі необхідності головує замість Президента на засіданнях рад і комітетів національної оборони. Це ж саме він може робити й на засіданнях Ради Міністрів, однак тільки у “виключних випадках”, за дорученням Президента і за “визначеним порядком денним” (ст.21).

2. Стосовно парламенту уряд має право законодавчої ініціативи, може вимагати скликання парламенту, виступати в парламенті, а також вимагати передання (делегування) урядові законодавчих повноважень (ст.38).

3. Уряд у цілому несе політичну відповідальність перед парламентом: Національні Збори можуть висловити йому недовіру шляхом прийняття резолюції осуду уряду або запровадити процедуру інтерпеляції⁶⁴⁰, яка також може призвести до відставки уряду.

4. Президент, після консультації з Прем’єр-міністром і голо­вами палат, може розпустити Національні збори (ст.12).

5. Президент політичної відповідальності ні перед ким не несе, тому що, згідно зі ст. 19 Конституції, найважливіші його акти й рішення, за винятком вказаних у ст.8 (перший абзац), 11, 12, 16, 18, 54 і 61, потребують формального контрасигнування з боку глави уряду і в разі необхідності — відповідального міністра.

Синтезуючи вищенаведене, доходимо висновку, що сукупність елементів президентської поліархії в системі досліджуваного нами різновиду суттєво не відрізняється від президентсько- парламентського різновиду.

По-перше, президент як глава держави також обирається шляхом загальних та виключно прямих виборів. Це зумовлює його досить стійке становище й роль у системі вищих органів державної

рдади, які посилюються закріпленим в конституціях положенням _πpo президента — “гаранта” або “арбітра” між владами.

По-друге, президент бере участь у формуванні уряду і, хоча він не є головою уряду й не обіймає посади прем’єр-міністра, у сфері виконавчої влади наділяється конституційними повноваженнями, подібними до повноважень глави держави президентської поліархії. Зокрема, він має право головувати на засіданнях уряду і, як правило, може сам скликати ці засідання; визначає воєнну доктрину, згідно з посадою є верховним головнокомандувачем збройних сил і за певних умов запроваджує надзвичайну' ситуацію в країні. Президент володіє прерогативою затверджувати декрети та постанови, ухвалені урядом; має право законодавчої ініціативи (окрім Франції.

По-третє, уряд також при такій формі правління за конституційними формулюваннями є відповідальним перед прези­дентом, котрий може відправити його у відставку.

Але, на відміну від президентсько-парламентської, президентські ознаки напівпрезидентсько-напівпарламентської поліархії мають певну противагу з боку парламентських, котрі зменшують уплив президента на уряд.

Це, по-перше, обумовлено тим, що парламент, як і президент, бере участь у формуванні уряду, котрий в свою чергу несе перед ним визначену конституцією відповідальність.

По-друге, це наявність процедури прийняття програми уряду з боку парламенту. У Вірменії’ вона має “ранг” інвеститури уряду, тобто кандидат на посаду глави уряду (або уряд у цілому) у встановлений конституцією термін повинен подати парламентові ^або його нижній палаті урядову програму, щоб отримати довіру. У протилежному випадку починає формуватися новий уряд. В Україні ¹W процедура не має таких наслідків при формуванні уряду, але Через рік (під час звітування уряду) парламент, не задоволений тим, як виконується урядова програма, може приймати резолюцію осуду ^Га відправити уряд у відставку.

По-третє, у цих державах, за винятком Вірменії, використовується інститут контрасигнатуры. Але сфера ^3aCTocyBaHHK цієї процедури, котра в парламентських країнах

и ∙ використовується майже завжди і з усіх питань, у напів- президентсько-напівпарламентських поліархіях є обмеженою, щ₀ наочно видно на прикладі України та Франції.

По-четверте, глави держав мають право розпускати парламент: у Вірменії та Франції — після консультування з прем’єр-міністрами та керівництвом парламенту (головою у Вірменії’, головами палат у Франції), в Україні — з визначених конституцією питань.

Таким чином, розглядаючи характерні риси напів- президентсько-напівпарламентської форми поліархічного прав­ління, можемо констатувати, що між ознаками президентської та ознаками парламентської поліархій у цій системі існує певна рівновага. Хоча президентура тут також домінує у своєму впливові на уряд, ступінь цього впливу, в силу достатньої противаги парламентських елементів, є нижчим, ніж у президентсько- парламентських поліархіях.