4.1. Напівпарламентсько-напівпрезидентська поліархія

До держав з напівпарламентсько-напівпрезидентською формою правління ми відносимо Болгарію⁶⁴¹, Литву, Македонію, Польщу, Португалію, Словаччину ⁶⁴², Сінгапур, Словенію та Румунію ⁶⁴³.

Серед президентських елементів форм правління цих держав слід відзначити передусім наявність у президентів повноважень, функціонально поєднаних зі сферою виконавчої влади. Президент Португалії, згідно зі ст.133 Конституції⁶⁴⁴, призначає Прем’єр-

міністра, відправляє у відставку Уряд та звільняє з посади його главу; за пропозицією Прем’єр-міністра призначає або усуває з посади членів Уряду, на прохання Прем’єр-міністра, головує в Раді міністрів. Крім нього, він має право призначати на інші посади в центральних та автономних обласних органах влади, бути Верховним головнокомандувачем Збройних Сил, проголошувати надзвичайний стан і стан облоги тощо (ст.134).

При Президентові Португалії (це нехарактерно для інших держав цієї групи.— С.Б.) діє консультативний орган — Державна рада, котра за своїм складом та повноваженнями відрізняється від консультативних “рад національної безпеки та оборони” (наприклад, Македонія, Польща). Згідно зі ст.142 Конституції, до складу Державної ради Португалії, окрім самого глави держави, входять голова Асамблеї Республіки (однопалатного парламенту), Прем’єр-міністр, голова Конституційного Трибуналу, уповноважений парламенту з питань прав людини (проведор юстиції), глави урядів автономій, а також усі колишні президенти, які не були усунені зі своїх постів.

Президент Польщі має право висувати кандидатуру й призначати Голову Ради Міністрів (п. 11, ст.144; ст.154), приймати відставку Ради Міністрів (п.12, ст.144), призначати на вищі судові та інші посади (п.п.20-23, 25-26, ст.144), призначати й відкликати представників в іноземних державах та при міжнародних організаціях, за поданням глави уряду оголошувати загальну або часткову мобілізацію, уводити на три місяці надзвичайний стан, котрий може бути продовжений ще на два місяці за згодою Сейму (нижньої палати парламенту)⁶⁴'. За Конституцією, дорадчим органом при Президентові з питань внутрішньої та зовнішньо? безпеки є Рада національної безпеки.

Досить широкі повноваження Президента Словаччини у Формуванні виконавчої вертикалі влади. Згідно з закріпленими у ¹°¹∙ g, h та k статті 102 Конституції Словаччини ⁶⁴⁶ нормами, він Призначає й звільняє голову та членів Уряду Словацької

Республіки, уповноважує їх керувати міністерствами й приймає їх відставку; відкликає голову та членів -> Уряду у випадках, передбачених у статтях 115, 116 Конституції (п. g); призначає та звільняє керівників центральних державних органів вищого рівня та інших функціонерів у встановлених законом випадках, “призначає й відкликає ректорів вищих навчальних закладів, призначає професорів вищих навчальних закладів, присвоює генеральські звання” (п. /г), є головнокомандувачем збройних сил (п. ⅛) тощо.

Участь Президента Румунії у формуванні та діяльності уряду полягає в тому, що він пропонує кандидатуру Прем’єр-міністра, здійснює, за пропозицією останнього, зміни в Уряді, може брати участь в урядових засіданнях, де обговорюються питання “національного значення”, або, на прохання Прем’єр-міністра, головує на всіх засіданнях Уряду, де він присутній, є головою Верховної ради оборони, здійснює деякі інші владні повноваження (cτ.S5, 87, 91-94, 102) ⁶⁴⁷.

Литовський Президент призначає й звільняє Прем’єр-міністра, міністрів, інших державних посадових осіб, котрі несуть відповідальність перед ним; вирішує важливі питання внутрішньої політики й разом з урядом здійснює зовнішню політику; оголошує у встановленому законом порядку надзвичайний стан з наступним затвердженням відповідного рішення Сеймом (парламентом); виступає в Сеймі з річними доповідями про становище у державі, внутрішню й зовнішню політику (cτ.84) ⁶⁴⁸. У Македонії глава держави пропонує кандидатури до складу уряду та Конституційного Суду; призначає та звільняє інших посадових осіб, котрі визначаються Конституцією й законами; виступає (щонайменше раз на рік) перед Зборами (однопалатним парламентом. — С.Б.) з питань, що належать до його компетенції; є головою Ради безпеки, яка розглядає питання безпеки і оборони та вносить до Зборів та уряду відповідні пропозиції (ст.84) ⁶⁴⁹.

До компетенції Президента Словенії відноситься висунення кандидатури Голови Уряду, призначення державних службовців, призначення та звільнення від посади послів тощо (ст.107 Конституції) ⁶⁵°. Майже аналогічними є й закріплені ст.98 Конституції повноваження Президента Болгарії⁶⁴. Слід також відзначити повноваження президентів, котрі пов’язані з

можливістю втручання в законотворчий процес. Це, зокрема, досягається шляхом використання главами держав права законодавчої ініціативи, відкладального вета та видання актів, що мають силу законів.

Що стосується законодавчої ініціативи, то таким конституційним правом наділені тільки президенти Литви та Польщі-

Відкладальне вето так чи інакше використовується у всіх вищезазначених країнах, але воно має свої певні особливості. Першою з іпіх є те, що, порівняно з США, вето глав держав напівпарламентсько-напівпрезидентських поліархій долається легше. Виходячи з досить розмитих норм ст.77 Конституції Румунії, котра закріплює, що “2. До промульгації Президент може один раз вимагати перегляд закону Парламентом.

У Болгарії закон вважається прийнятим, якщо при повторному голосуванні він отримав “більшість, більше, ніж половину голосів усіх народних представників” (п.2. ст.101 Конституції). Така ж більшість необхідна парламентарям для подолання вета Президентів Македонії (ст.75 Конституції) та Словаччини (п.З, ст.84 Конституції). Стаття 87 останньої передбачає, що, коли Національна Рада (однопалатний парламент) після повторного обговорення ухвалить закон усупереч зауваженням Президента й ^biH не підпише його, то закон оприлюднюється без підпису Президента. В умовах, за яких у нас, особливо при колишній президентській владі, склалася стійка практика непідписання Президентом багатьох ухвалених Верховною Радою законо­проектів, ця норма Словацької Конституції, вважаємо, заслуговує ∏a увагу ^б52_

У Португалії Президент зобов’язаний промульгувати закон, ^яКщо парламент (Асамблея Республіки) підтверджує своє перше

голосування абсолютною більшістю голосів депутатів. Такої більшості, однак, недостатньо для подолання вета Президента стосовно декретів, що мають стати органічними законами або % тих, що “присвячені таким питанням: а) міжнародним відносинами; Ь) розмежуванню державного сектора, приватного сектора та кооперативного й громадського сектора власності на засоби виробництва; с) регулювання виборів актами, що передбачені Конституцією та не приймаються у формі органічних законів”. Для цього необхідна кваліфікована більшість у “дві третини голосів депутатів, котрі присутні на засіданні й за кількістю перевищують абсолютну більшість повноважних депутатів” (п.2,3 ст.136 Конституції Португалії).

Інша особливість, пов’язана з використанням процедури повторного перегляду закону полягає в тому, що у Словенії президентське вето взагалі конституцією не передбачено. Таке право надано Державній раді — органу “представництва носіїв соціальних, економічних, професіональних та місцевих інтересів (ст.96 Конституції), що виконує функції верхньої палати. Її вето долається нижньою палатою (Скупщиною), якщо при повторному розгляді закон приймається більшістю голосів від загальної кількості депутатів, за винятком випадків, коли, відповідно до Конституції, для прийняття обговорюваного закону необхідна більша кількість голосів”.

Відсутність у президента Словенії права вета певною мірою компенсується конституційним положенням про можливість видавати акти (укази), “коли Скупщина не може бути скликана в період стану війни або під час надзвичайного стану” (ст.108 Конституції). У цих випадках видані президентом акти, що мають силу закону, повинні бути затверджені нижніми палатами, як тільки вони почнуть свою роботу в нормальному режимі. У протилежному випадку вони є недійсними.

Характеристику правового статусу президентів цієї групи держав з точки зору впливу глав держав на виконавчу й законодавчу влади не можна вважати повного, якщо не звернути увагу Ш^{е на} °Д^не найважливіше конституційне положення, котре юридично й — ще більше — фактично посилює позиції глав держав зі змішаною формою правління. Маємо на увазі юридичну норму про президента як “арбітра” або “гаранта”, котра закріплена тільки в конституціях Польщі, Португалії, Словаччини та Румунії.

Одна з ознак президентської (як, утім, і змішаної) поліархії виявляється в конституційній можливості усунення глави держави ³ поста. Найбільш деталізована ця процедура в Конституції Польщі, де вказано, що за порушення Конституції або закону, скоєння злочину Президент може бути притягнений до ^В1Дповідальності перед спеціальним судом — Державним Трибуналом (п.1, ст.145). Рішення про звинувачення приймається Народними Зборами (на спеціальному спільному засіданні Сейму ^Та Сенату) більшістю не менше, ніж дві третини від їх складу. Плени Державного Трибуналу обираються Сеймом на термін його Чсвноважень, причому депутати й сенатори не можуть бути туди ^обРані. До відповідальності перед Державним Трибуналом у ^В1Дповідних випадках можуть бути притягнені члени уряду та деякі ^1ІЦці Державні посадові особи.

Схожа з польською є процедура притягнення д₀ відповідальності Президента Португалії. За скоєні ним злочини, пов язані з виконанням своїх обов’язків, Президент Республіки відповідає перед Верховним Судом, котрий приймає відповідне рішення після отримання ініційованого однією п’ятою та ухваленого двома третинами голосів парламентарів відповідного “подання-рішення”. За скоєні злочини, що не пов’язані з виконанням своїх обов’язків, Президент Республіки відповідає після закінчення терміну своїх повноважень перед судом загальної юрисдикції (ст.ІЗО Конституції}.

Президент або Віце-президент Болгарії, згідно зі ст.103 Конституції, можуть нести відповідальність тільки за порушення Конституції та державну зраду. У такому випадку обвинувачення висувається за пропозицією не менше однієї чверті народних представників і вважається підтриманим Народними зборами в тому випадку, коли більше двох третин парламенту проголосувало за цю пропозицію. Остаточне рішення про усунення з посади цих двох вищих посадових осіб у місячний термін приймає Конституційний Суд.

Президент Македонії в разі порушення Конституції, може бути усунутий з поста достроково за однаковою процедурою, яка розпочинається за рішенням Зборів (ст.87 Конституції), прийнятим двома третинами від їх складу. Такою ж кваліфікованою більшістю Конституційний Суд приймає остаточне рішення щодо усунення президента з поста й, відповідно, про припинення чинності його мандату. Майже аналогічні норми містить ст. 109 Конституції Словенії, котра передбачає, що в разі, якщо під час виконання своїх повноважень Президент діє всупереч Конституції або серйозно порушує закон, за поданням Скупщини, він може бути усунений двома третинами голосів Конституційного Суду. Питання про усунення Президента Литви з поста в порядку імпічменту Сейм трьома п’ятими голосів парламентаріїв може вирішувати у випадку грубого порушення главою держави Конституції або присяги, а також у разі виявлення факту скоєння злочину (ст.74, 86). Така ж кваліфікована більшість потрібна депутатам парламенту Словаччини для винесення обвинувачення проти Президента у випадках, коли він навмисно порушив Конституцію або скоїв державну зраду.

В усіх вищезазначених державах процедура усунення глави держав*¹ з посади здійснюється за загальною схемою: ініційоване та ухвалене кваліфікованою більшістю (⅜, ²∕3) голосів депутатів парламенту (нижньою палатою) відповідне рішення затверджується конституційним, верховним або ж спеціально створеним судом. І ТІЛЬКИ Румунія в цьому плані стоїть дещо осібно, оскільки прийняте після отримання висновку Конституційного Суду більшістю голосів на спільному засіданні палат парламенту рішення про усунення з поста Президента за “скоєння тяжких діянь, що порушують положення Конституції” (ст.95) має бути затверджене на референдумі, який проводиться упродовж місяця.

Звернемо увагу також на схожу процедуру, регламентовану ст. 106 Конституції Словаччини. Ця стаття, змінена наприкінці 90-х рр., передбачає можливість дострокового відкликання Президента зі свого поста. Але якщо раніше це міг зробити парламент, то за новою редакцією ст.106 Конституції (п.2) Президент вважається відкликаним, якщо за його відкликання на народному голосуванні проголосувало більше половини всіх виборців, тобто це питання виноситься на референдум. Якщо Президент не був відкликаний народом, то він розпускає орган, котрий ініціював це відкликання (парламент).

Такими є основні президентські елементи в напів- парламентсько-напівпрезидентській поліархії. Але при наявній у Цій формі правління певній рівновазі президентських та парламентських елементів останні все-такі домінують. Серед них:

1. Наявність уряду на чолі з головою (прем’єр-міністром), котрий є більш самостійним у своїх діях, ніж голови урядів напівпрезидентсько-напівпарламентських і тим більше президентсько-парламентських поліархій. Міра участі парламенту у формуванні уряду сильніша, ніж президента. Це зумовлено використанням при формуванні органу виконавчої влади т.зв. інвеститури уряду, яка безпосередньо передбачена конституціями Литви, Македонії, Польщі, Португалії, Словаччини та Румунії.

Згідно зіст. 185-187 Конституції Португалії, “вищим органом Державного управління” є Уряд — Рада Міністрів, котра, як уже було зазначено вище, формується при участі Президента (ст.190). Але його дії в цьому плані можуть бути нейтралізовані з боку парламенту, якщо уряд не одержує інвеститури. Для цього ц_е пізніше десяти днів після призначення Прем’єр-міністра програма уряду має бути подана на розгляд Асамблеї Республіки. У разі відхилсішя цієї програми уряд повинен піти у відставку (ст.195). у Литві Прем’єр-міністр може бути призначений Президентом тільки після схвалення відповідної кандидатури Сеймом. Упродовж п’ятнадцяти днів з моменту його призначення він пропонує Сейму утворений ним і затверджений Президентом уряд та подає на розгляд програму уряду. Одержує він інвеституру в разі схвалення його програми більшістю голосів депутатів, котрі беруть участь у засіданні Сейму (ст.92 Конституції). У Словаччині, як зазначалося, Президент, по суті, призначає голову Уряду (і за пропозицією останнього.— С.Б.) інших його членів на власний розсуд. Але створений ним Уряд зобов’язаний у термін до ЗО днів після свого призначення запропонувати Національній раді свою програм} й просити про висловлення довіри (ст.ПЗ Конституції). Якщо така довіра не отримана, Президент зобов’язаний відкликати Уряд.

У Польщі призначена Президентом Рада Міністрів в особі його Голови у двотижневий термін після його призначення та формування складу уряду подає Сеймові програму діяльності уряду з метою отримати вотум довіри. У разі невдачі сформувати уряд через зазначену процедуру сам Сейм обирає Голову Ради Міністрів з числа тих, хто попередньо був запропонований до складу уряду. Президент зобов’язаний затвердити обраного нижньою палатою голову уряду. Якщо передбачена Конституцією процедура формування уряду виявиться безрезультатною, Президент, заслухавши думку голів обох палат парламенту, може “припинити термін повноважень Сейму і призначити вибори” (ст.154 Конституції).

Подібною є процедура формування уряду і в Румунії, котрий згідно зі ст.101 Конституції, здійснює внутрішню й зовнішню політику країни та керує державним управлііпіям”. Формування румунського Уряду' починається з пропозиції кандидатури на посаду Прем’єр-міністра, яку визначає Президент з урахуванням розкладу партійно-політичних сил у парламенті. Відповідні¹¹¹ кандидат формує склад Уряду й разом з цим складом та проектом урядової програми постає перед кожною палатою парламенту ' Сенатом і Палатою Депутатів, де він має одержати інвеституру. Призначені в такий спосіб Прем’єр-міністр та інші члени уряду складають присягу перед Президентом.

У Македонії запропонований главою держави кандидат на посаду Прем’єр-міністра повинен представляти політичну партію _або партії, котрі мають більшість місць у Зборах (однопалатному парламенті). Цей кандидат — мандатарій — упродовж 20 днів подає до Зборів урядову програму й пропонує склад Уряду, які мають бути затверджені шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості представників (ст.90 Конституції).

Формування уряду в Болгарії та Словенії не передбачає інвеститури, але здійснюється за характерною для парламентських країн процедурою. Кандидатуру на заміщення посади Голови Ради Міністрів Болгарії, котрий “здійснює керівництво загальною політикою уряду, координує її і несе за неї відповідальність” (ст.108 Конституції), після консультацій з парламентськими групами пропонує Президент. Інших членів уряду призначають Народні Збори за поданням його голови. Усі члени уряду складають присягу' перед парламентом і подають у відставку перед новообраними Народними Зборами (ст.84, 99, 109 Конституції).

У Словенії Президент, попередньо проконсультувавшись з лідерами парламентських груп (фракцій), пропонує Скупщині кандидата на посаду Прем’єр-міністра, який обирається більшістю голосів усіх депутатів. За певних умов, у разі невдалої спроби обрати Прем’єр-міністра, Скупщина може бути розпущена Президентом. Інших членів уряду призначає та звільняє Скупщина за пропозицією Прем’єр-міністра. Термін повноважень Уряду припиняється, коли збирається новообрана Скушцина (ст.111, 112, 115).

2. Уряди цих країн несуть відповідальність перед своїми ^парламентами. Ст.114 Конституції Словаччині закріплює, що ^Парламент у будь-який час може виразити Урядові недовіру, а ^^r-108 Конституції Румунії “Відповідальність Уряду” проголошує:, • Уряд несе політичну відповідальність за всю свою діяльність Вльки перед Парламентом. Кожен член уряду солідарно з іншими ^и°го членами несе політичну відповідальність за діяльність Уряду ^Та його акти”. У Португалії парламент може приймати резолюцію осуду Уряду в разі невиконання ним програми або з іншого питання, яке становить національний інтерес (ст.197 Конституції), а в Болгарії — у результаті ініційованого однією п’ятою частиною парламентарів питання про недовіру Раді Міністрів або ж її голові, коли за це проголосувало більше половини депутатів болгарського парламенту (ст.89 Конституції).

Головною формою парламентського контролю в Македонії є інтерпеляція, котра, згідно зі ст.72 Конституції, за ініціативою не менш ніж п’яти депутатів “може бути внесена кожній особі, яка обіймає державну посаду, Урядові й кожному його члену окремо й може стосуватися питань діяльності державного органу”. Водночас Збори, за ініціативою 20 депутатів, мають право висловити Урядові недовіру, останньому ж надано право порушити перед Зборами питання про довіру (ст.92-94 Конституції). Якщо у всіх випадках проти Уряду висловлюється більшість від загальної кількості депутатів, він має піти у відставку.

Інтерпеляція як форма парламентського контролю використовується також в інших країнах. У Литві вона може бути пред’явлена Прем’єр-міністрові або міністру за ініціативою однієї п’ятої членів Сейму, і якщо відповідь на неї цих посадових осіб парламентом вважається незадовільною, “більшістю голосів половини всіх членів Сейму” Урядові висловлюється недовіра (ст. 61 Конституції). Крім цього, відставка литовського уряду може бути спричинена в разі, якщо такою ж більшістю приймається резолюція недовіри після звіту про свою діяльність, що його, згідно зі ст.101 Конституції, зобов’язані зробити Уряд або окремий міністр на вимогу Сейму. У Словенії інтерпеляція може бути ініційована групою за чисельністю, не меншою десяти депутатів. Якщо після її обговорення більшість депутатів висловили недовіру Уряду або окремому міністрові, Державні збори зміщують Уряд або міністра (ст. 118 Конституції).

У Польщі, відповідно до ст.115 Конституції, “Голова Ради Міністрів та інші члени Ради Міністрів зобов’язані дати відповіД¹ на депутатські інтерпеляції й запити упродовж 21 дня"- Інтерпеляція у Словаччині за своїм змістом близька Д° передбаченого нашою Конституцією “депутатського запиту”. Ст.80 Конституції Словаччини закріплює, що депутат може внести інтерпеляцію Уряду в цілому, членові Уряду або керівникові іншого центрального органу державної адміністрації з питань їх компетенції. Відповідь на інтерпеляцію, котра має бути представлена упродовж ЗО днів, обговорюється в парламенті. Вона може бути пов’язана з голосуванням про довіру.

Крім процедури інтерпеляції, яка, на відміну від Македонії, у Словенії та Литві не є основною формою парламентського контролю, Державні збори Словенії можуть також висловити Урядові недовіру. Але відставка уряду за німецьким зразком здійснюється на основі т.зв. “конструктивного вотуму”, коли більшістю голосів від загального числа депутатів парламент обирає нового Голову Уряду (ст.116 Конституції). Такий же порядок застосовується і в Польщі, де Сейм (нижня палата) може відправити Раду Міністрів у відставку, якщо пропозиція про недовіру з вказівкою на ім’я кандидата на посаду глави уряду була підтримана “більшістю законного числа депутатів”(ст,158 Конституції). Але в той час, як для ініціювання такого “конструктивного вотуму” в Словенії потрібно не менш ніж 10 голосів депутатів, у Польщі це 46 голосів. Ще більше — 69 голосів депутатів — необхідно для ініціювання відставки окремого польського міністра, котра вважається такою, якщо недовіру йому висловлено також “більшістю законного числа депутатів” Сейму (ст.159 Конституції).

3. Глава держави — президент — як і в парламентській поліархії, має право розпуску законодавчого органу.

Президент Словаччини, згідно зі ст.102 Конституції, може розпустити Національну раду за умов, якщо вона: а) упродовж шести місяців з моменту призначення Уряду не ухвалила його програмну заяву; б) упродовж трьох місяців не прийняла постанову ⁿPo урядовий проект закону, з яким Уряд пов’язує питання про висловлення довіри; в) більше трьох місяців вона не була здатна прийняти рішення, хоча її сесія не була перервана й вона в цей період була повторно скликана на засідання; г) якщо сесія Національної ради була перервана на більш тривалий час, ніж це Дозволяє Конституція. Окрім цього, Президент, як зазначалося, Розпускає Національну раду в разі, якщо ініційоване нею відкликання Президента не підтримав народ.

Литовський Сейм може бути розпущений Президентом, якщо парламент: 1) упродовж тридцяти днів після подання програми уряду не прийме рішення про неї або якщо після першого подання програми уряду протягом шістдесяти днів двічі підряд парламент не ухвалить її; 2) за пропозицією уряду, якщо останньому з боку Сейму висловлюється недовіра (ст.58 Конституції). Крім цього, Конституцією держави передбачена можливість саморозпуску Сейму та проведення дострокових виборів. Таке рішення може бути прийняте самим Сеймом більшістю не менше, ніж у три п’ятих голосів усіх депутатів. Польський президент може розпустити Сейм достроково, коли передбачена Конституцією процедура формування уряду виявилася безрезультатною (ст.154), а також за умов, якщо впродовж чотирьох місяців після його подання державний бюджет не буде ухвалено палатами (ст.225 Конституції). Водночас Сейм може саморозпуститися, ухваливши відповідне рішення кваліфікованою більшістю у дві третини від свого складу. У разі саморозпуску або розпуску Сейму закінчується достроково й термін повноважень Сенату.

Своє право розпуску парламенту Президент Румунії може реалізувати після консультацій з головами палат і лідерами парламентських груп та за умов, якщо парламент упродовж шістдесяти днів двічі не зміг висловити довіру Урядові (ст.89 Конституції). При прийнятті рішення про розпуск парламенту зобов’язаний також консультуватися з представниками політичних партій та членами Державної ради Президент Португалії (ст. 133,172 Конституції). Право президентів Болгарії та Словенії на розпуск парламентів пов’язане з неспроможністю останніх формувати уряд (ст.102 Конституції Болгарії; ст.111 Конституції Словенії), а Конституція Македонії главі держави такого права взагалі не дає (її ст.63 передбачає тільки саморозпуск Зборів у разі, коли більше ніж половина загальної кількості представників про це приймає рішення).

4. Ще один важливий елемент, характерний для парламентської поліархії, котрий, за винятком Словенії- використовується в усіх державах з напівпрезидентсько- напівпарламентською формою правління — це контрасигнатура- На значення такого інституту вказує Конституція Португалії, яка в _π.2 ст.140 “Контрасигнація” проголошує, що “відсутність контрасигнації тягне за собою юридичну неспроможність актів”. Характерною рисою контрасигнації, закріпленої в конституціях цих держав — Болгарія (ст.102-103), Литва (ст.85), Польща (ст.144); Португалія (ст. 140), Румунія (ст.99), Словаччина (п.2 ст. 102) — полягає в тому, що контрасигнуванню належать не всі акти глави держави, як у суто парламентських державах, а тільки їх частина.

Таким чином, аналізуючи закріплений у конституціях вищезазначених держав порядок формування, організацію та систему взаємовідносин виконавчої й законодавчої влад, ми дійшли висновку, що напівпарламентсько-напівпрезидентській республіці притаманні загальні ознаки змішаної форми поліархічного правління, де, порівняно з напівпрезидентсько-напівпар- ламентською поліархією президентські елементи мають більш суттєву противагу з боку парламентських.

По-перше, президент як глава держави обирається шляхом загальних та виключно прямих виборів, котрі обумовлюють його досить міцне місце та роль у системі вищих органів державної влади. Але положення про президента “гаранта” або “арбітра” між владами, які зазвичай посилюють його владу, містять тільки конституції Польщі, Португалії, Румунії та Словаччини, у той час як відсутність такої норми в інших чотирьох державах цієї групи — Болгарії, Литві, Македонії та Словенії — робить їх форми правління більш “парламентаризованими”.

По-друге, президент також наділений суттєвими конститу­ційними повноваженнями у сфері внутрішньої й зовнішньої політики, але ступінь їх реалізації не такий високий, як у президентсько-парламентських та напівпрезидентсько-напівпар- ламентських поліархіях. Поясненням цього факту може слугувати ^le> що уряд у цих державах більш залежний від парламенту. Це виявляється в передбачених конституціями процедурах формування Уряду та його відповідальності.

_u Роль президента при формуванні уряду зазвичай зводиться до Пропозиції” кандидатури прем’єр-міністра, підбір котрої, як приписують конституції всіх цих держав, так чи інакше має ^Ц'йснюватися ним з урахуванням співвідношення партійно- штичних сил у парламенті. У більшості з зазначених вище

держав як додаток до цього використовується процедура інвеститури уряду. Саме факт урахування президентом співвідношення партійно-політичних сил у парламенті при формуванні уряду є однією з тих головних рис, котра відрізняє напівпарламентсько-напівпрезидентську поліархію від напів- президентсько-напівпарламентської. Іншою такою рисою є те, що уряд несе відповідальність перед парламентом. Там же, де збереглися конституційні положення про “підзвітність” уряду президентові, це для уряду не має особливих наслідків, оскільки відставка уряду або його окремих членів може статися виключно за рішенням парламенту. Президент же тільки затверджує цей факт або в кращому випадку вносить зміни до складу уряду (та й за пропозицією Прем’єр-міністра — С.Б.). Як форма парламентського контролю в цих країнах широко використовується інтерпеляція.

По-третє, уряд у напівпарламентсько-напівпрезидентських поліархіях більш автономний від президента, ніж у напівпрезидентсько-напівпарламентських поліархіях. Більше того, сам глава держави певною мірою через інститут контрасигнування його актів з боку уряду або відповідного міністра обмежений у своїх діях стосовно виконавчої влади. Додамо до цього, що відсутність у президентів більшості з цих країн (винятком є Литва і Польща. — С.Д.) права на законодавчу ініціативу зменшує його можливість впливати на законодавчий процес.

По-четверте, певна перевага парламентських елементів над президентськими виявляється в можливості глави держави розпускати (щоправда, у межах визначених конституцією питань) парламент, а також у конституційному праві суміщати мандат парламентарія з посадою члена уряду (Польща, Румунія, Сінгапур)-