§ 5. Межі правового регулювання

Правове регулювання включає впорядкування за допомогою права суспільних відносин, встановлення для суспільства певних правил поведінки, закріплення меж у правознавчій поведінці для всіх членів суспільства, роботу державних органів, що спри­яють реалізації членами суспільства своїх прав і законних інтер­есів, і контроль за їх поведінкою з боку держави, спрямований на усунення правопорушень і їх наслідків.

Таким чином, у правовому регулюванні виявляється втру­чання держави у життєдіяльність суспільства в цілому і кожної окремо взятої особи. Це втручання в сучасному демократич­ному суспільстві повинне мати свої межі, тобто межі владного втручання держави, її органів у систему суспільних відносин. А вихід держави за ці межі, легковаження ними, застосування заборонених методів впливу на суспільні відносини розглядаєть­ся як втручання держави у непідвладні їй царини суспільного регулювання.

Якщо говорити про перебіг правового регулювання, то тут держава або закріплює у праві вже існуючі правила поведінки, тим самим надаючи їм загальнообов’язкового характеру, або встановлює нові правила поведінки, що до цього не існували в суспільстві. При цьому, коли йдеться про межі правового ре­гулювання, мають на увазі такі проблеми:

1) які царини суспільного життя, окремо взяті суспільні від­носини потребують урегулювання за допомогою права;

2) яким чином держава має формувати нові, невідомі до цього суспільству відносини, які є бажаними з погляду держави;

3) які способи правового регулювання (правові засоби) допус­тимі з боку держави в особі її компетентних органів.

У правовому регулюванні сучасного суспільства, що прогре­сивно розвивається, спостерігаються дві закономірності, які, з першого погляду, суперечать одна одній: по-перше, держава за допомогою права регулює все більше суспільних відносин,

наслідком чого є поява, виділення з уже усталених галузей пра­ва нових галузей, підгалузей та інститутів права (наприклад, фінансове право, бюджетне право, право інтелектуальної влас­ності, космічне право тощо); по-друге, особистості надається все ширша суспільна царина, де вона може виступати на свій розсуд, керуючись своєю свідомістю, ціннісними орієнтація­ми, моральними, релігійними, іншими неправовими нормами й особистими інтересами (наприклад, при реалізації політичних свобод, свободи особистого життя, слова і думки; при реалізації себе у літературній, художній, науковій та інших видах творчос­ті; у царині особистих сімейних взаємин; як член громадських або релігійних організацій тощо).

При цьому основне завдання держави при регулюванні сус­пільних відносин полягає в створенні умов, за яких особа буде за­безпечена реальною свободою, будуть усунені перешкоди у здій­сненні прав і законних інтересів, зумовлені іншими особами або державними органами.

Право не тільки відображає суспільні відносини, воно може їх творити, оптимізувати, виступати стимулом для їх прогресив­ного розвитку. Так, держава закріплює бажані для суспільства відносини шляхом встановлення стимулів і заохочень у пра­ві, сприяє їх швидкому розвитку. Проте при ухваленні нових норм права держава має ретельно враховувати і зважувати всі суспільні (політичні, господарчі, правові тощо) закономірності розвитку суспільства і конкретно-історичні умови дії цих за­кономірностей (історичний розвиток і традиції народу, рівень загальної культури і правовий, релігійні, духовні, мовні чинники тощо). Величезна відповідальність у цій діяльності лягає на пра­вотворчі органи, які повинні правильно тлумачити і відповідно відобразити у правових нормах існуючу в суспільстві правову спонуку.

Межі правового регулювання пов’язані і з межами у вико­ристанні державою правових засобів (прийомів, способів, ре­жимів) при регулюванні суспільних відносин. У сучасній демо­кратичній державі характер і види цих засобів визначаються комплексом чинників, серед яких можна виділити передусім

закономірності розвитку і засади системи права, а також рівень декларованих і реально діючих прав і свобод людини і громадя­нина, закріплених як в актах національного законодавства, так і в міжнародно-правових актах, ратифікованих законодавчим органом цієї держави. Крім того, слід пам’ятати, що правова де­мократична і соціальна держава визнає пріоритет прав, свобод і охоронюваних законом інтересів окремо взятої особи перед власними інтересами. Не зважаючи на явну декларативність цього твердження, воно має вельми істотне значення для ви­бору пріоритетних напрямів і засобів правового регулювання суспільних відносин.

Контрольні запитання

1. Поняття правового регулювання.

2. Види, типи та способи правового регулювання.

3. Метод правового регулювання і правовий режим.

4. Механізм правового регулювання і характеристика осно­вних стадій перебігу праворегулювання.

5. Межі правового регулювання.