9.1.3. Метод правового регулювання

Метод термін грецького походження (methodos), що в перекладі означає «спосіб», «порядок», «підхід», «прийом».

В юридичній літературі існує багатоманітність підходів до визначення методу правового регулювання.

Аналізуючи визначення методу правового регулювання, слід зазначити, що більшість науковців розкриває поняття методу правового регулювання саме через категорію «спосіб» правового впливу на суспільні відносини. Це пояснюється, насамперед тим, що метод, як зазначено в тлумачному словнику – це певний спосіб дії, а спосіб розглядається як певна система цих дій. Отже, метод та спосіб співвідносяться між собою як загальне та особливе.

Іншої точки зору притримуються В. Горшеньов, О. Кисельова, М. Султигов [389], які розглядають метод та спосіб як синонімічні категорії. Важко погодитись з цією позицією, оскільки спосіб правового регулювання включає в себе такі основні форми прояву як дозволи, заборони і зобов’язання.

А. Піголкін виділяє ряд компонентів методу правового регулювання, а саме:

- специфічний спосіб взаємозв’язку прав і обов’язків між учасниками урегульованих галуззю правовідносин;

- сукупність юридичних фактів, що є підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин;

- способи формування змісту прав і обов’язків суб’єктів права із норм права (за згодою сторін, із адміністративно-правового акту);

- санкції способи та процедури їх застосування.

С. Алексеев під методом правового регулювання розуміє прийоми юридичного впливу, їх поєднання, використання в даній галузі суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів впливу.

Згадаємо, що в ході загальновідомої дискусії щодо можливості використання методу правового регулювання як первинного критерію поділу системи права на основі галузі, сформулювалось дві позиції. Прихильники однієї з цих позицій (Алексеев С.., Вітченко А., Лазарев В., Піголкін А., Поленіна С., Йоффе О., Шаргородський М., Явич Л.) вважали, що метод правового регулювання є правовим явищем, яке носить галузевий характер. В основі цього висновку лежала теза про те що існують вихідні, первинні методи, які являють собою виділені логічним шляхом найпростіші прийоми регулювання. В залежності від характеру відносин, які регулюються в різних галузях права ці методи використовуються в різних варіаціях. Галузеві методи не можуть розглядатися як найпростіші прийоми, вони є юридичним режимом регулювання, специфічним комплексом прийомів та засобів регулювання, які тісним чином пов’язані з відповідною групою суспільних відносин [390].

Ю. Шемшученко розрізняє імперативний та диспозитивний метод правового регулювання. Імперативний метод передбачає владний вплив на учасників суспільних відносин без права вибору варіантів поведінки. Диспозитивний метод, передбачає варіанти поведінки учасників суспільних відносин як рівноправних сторін. А.М. Вітченко виділяє дві групи методів: імперативний (метод заборон, метод владних приписів, методів зобов’язування) та диспозитивний (метод заохочення, метод рекомендацій та інші методи)[391].

На думку С. Поленіної кожній галузі права притаманний специфічний метод правового регулювання, а саме: для адміністративного, фінансового, кримінального права – імперативний метод; для цивільного права – диспозитивний метод; для трудового права – метод заохочення; для фермерського права – рекомендацій; для процесуальних галузей – автономії та рівності сторін, а також метод переконання та примусу, який притаманний праву в цілому та окремим його галузям [393].

Наукова дискусія, яка велась серед прихильників даного підходу, призвела до істотних розбіжностей щодо кількості методів, які використовуються та їх характеристики в різних галузях права. Окрім зазначеного, представники даного підходу вважали, що кожна галузь права використовує не тільки їй притаманні методи правового регулювання, а і відповідне поєднання компонентів даного методу або, як вважають представники даного підходу, якийсь із компонентів методу є домінуючим.

Послідовники іншого підходу вважають (Вільненський С., Лаптєв В., Сорокін В., Нерсесянц В.), що існує єдиний метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність прийомів та способів впливу держави на суб’єктів права і на відносини, які між ними виникають.

В. Сорокін вважає, що метод правового регулювання – це сукупність юридичних прийомів, засобів, способів впливу соціально управляючих систем, які є складовою частиною державного апарату, на соціально – правове середовище в цілому та на його складові елементи [394]. В цьому визначенні методу науковець підкреслює, що він є певною сукупністю засобів, способів впливу на поведінку суб’єктів, використовується державою з метою регулятивного впливу на соціально – правове середовище, як єдиний предмет правового регулювання. Тим самим В.Д. Сорокін доводить, що метод кожної галузі права має свої специфічні особливості.

Насамперед, метод – є сукупністю засобів, які використовуються як органами держави, так і громадськими організаціями;

- метод правового регулювання дає можливість диференціювати соціально – правове середовище на внутрішнє і зовнішнє, що обумовлює використання різних по характеру засобів впливу на нього в тому чи іншому випадку;

- метод правового регулювання обумовлений єдиним предметом правового регулювання, під яким розуміють певну сукупність взаємодіючих між собою елементів соціально – правового середовища.

Ці елементи мають статичний та динамічний характер, що обумовлює використання різних за характером засобів впливу на них. Крім того регулятивного цілеспрямованого впливу зазнають лише ті елементи соціального середовища, в розвитку яких зацікавлена держава [395].

Як зазначає В.С. Нерсесянц, існування єдиного методу правового регулювання, не виключає його галузевого прояву, оскільки предмет правового регулювання різних галузей права вимагає різного поєднання прийомів та способів правового впливу.[396]

В юридичній літературі розрізняють основні та факультативні елементи методу правового регулювання.

До основних (первинних) відносять: наявність (чи відсутність) у суб’єктів правовідносин формально-юридичної (державно-вольової) рівності.

Даний елемент методу правового регулювання дає можливість виділити даний метод серед інших та впливає на застосування державою інших елементів методу правового регулювання.

До неосновних (вторинних, додаткових) елементів методу правового регулювання відносять:

- особливості юридичних фактів (наявність чи відсутність формально вільного волевиявлення суб’єктів щодо виникнення, зміни чи припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків);

- особливості нормативного регулювання змісту правовідносин (взаємних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків);

- міра визначеності змісту юридичних прав і обов’язків;

- особливості юридичної процедури реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;

- особливості юридичного забезпечення регулятивної дії правових норм.

Ці елементи методу правового регулювання притаманні будь-якому методу та певним чином співвідносяться між собою [397].

Заслуговує на увагу позиція Р. Сивого, відповідно до якої методи правового регулювання поділяються на:

- методи, засновані на формально-юридичній рівності учасників правовідносин (приватно-правовий або децентралізований, або диспозитивний);

- методи, засновані на формально-юридичній нерівності учасників правовідносин (публічно-правовий, або централізований або імперативний).[398]

У даному випадку критерієм класифікації методів на відповідні групи обрано один із його структурних елементів, який характеризує особливості правового становища суб’єктів правовідносин.