§ 4. Механізм правового регулювання і характеристика основних стадій перебігу праворегулювання

Для того щоб регулювання суспільних відносин за допомо­гою права було ефективним, результативним і максимально

ощадливим у витратах засобів і часу, воно має здійснюватися не хаотично, а в системному порядку.

Механізм правового регулювання - це складна система, що включає безліч елементів, які, взаємодіючи між собою у пев­ній послідовності, забезпечують перебіг правового регулювання суспільних відносин. Зазначений перебіг складається з певних етапів (стадій), які характеризують послідовність використан­ня певних правових засобів регулювання суспільних відносин. До цих стадій відносяться такі:

а) стадія регламентації суспільних відносин за допомогою ухвалення правових норм. Ця стадія характеризує правотворчу діяльність компетентних державних органів та інших суб’єктів правотворчості (органів місцевого самоврядування, суб’єктів локальної правотворчості, суспільства в цілому через про­цедуру референдуму) тощо. Зазначені органи встановлюють загальнообов’язкові правила поведінки, заборони на здійснення певних дій, закріплюють вид і міру можливого державного при­мусу, що застосовуватиметься за протиправну поведінку. При цьому вони критично оцінюють чинну систему права, виявля­ють застарілі й неефективні норми права, прогалини та колізії в праві для того, щоб додати правотворчій діяльності цілісний, системотвірний характер;

б) стадія виникнення у адресатів правових норм суб’єктивних прав і обов’язків. Вона полягає у перетворенні правових припи­сів на конкретні правовідносини на основі діючих норм пра­ва і за наявності відповідних правових фактів. Інакше кажу­чи, на основі об’єктивного права у суб’єктів права виникають суб’єктивні права та правові обов’язки;

в) стадія реалізації суб'єктивних прав і правових обов’язків у правомірній поведінці суб’єктів.

г) стадія застосування заходів державного примусу при неможливості обійтися одними регулятивними відносинами (додаткова стадія). На цій стадії охоронюваний правом інтерес стає у конфлікт з діями інших суб’єктів права. Цю стадію не за­

вжди виділяють теоретики, що досліджують механізм правового регулювання.

Така позиція, мабуть, пов’язана з тим, що тут ідеться частіше про охоронні, а не регулятивні правові норми. Проте ми вважає­мо, що охоронні норми права та відносини, що виникають на їх підставі, є невід’ємною частиною механізму правового регулю­вання, позаяк за відсутності таких зміст регулятивних норм є лише побажанням, а не належністю.

Застосовувати примус для впорядкування суспільних відно­син на легітимних підставах може тільки держава, проте у демо­кратичних державах члени суспільства, не наділені державною владою, можуть брати активну участь у виявленні правопору­шень і боротьбі з ними, наприклад, через громадські організа­ції - профспілкові, екологічні, захисту прав споживачів тощо. Слід пам’ятати, однак, що межі діяльності та повноваження, методи боротьби з правопорушеннями внутрішньодержавних громадських організацій, що виконують правоохоронні функції, також встановлюються державою.

Якщо все вищезазначене підсумувати іншими словами, то можна представити механізм, правового регулювання як сукупність правових засобів, використовуваних під час правово­го регулювання суспільних відносин, які в комплексі складають правотворчу, правореалізаційну процедури та процедуру при­тягнення до правової відповідальності.

Механізм правового регулювання - досить складне утворен­ня. Він складається з цілої шереги взаємопов’язаних складових, кожна з яких має свої завдання і виконує тільки їй властиву спе­цифічну роль у регулюванні суспільних відносин.

1. Елементом усього механізму правового регулювання є нор­ма права, яка закріплює загальне правило (масштаб, модель) поведінки.

Норма права як елемент системи права повинна знайти свій зовнішній вираз у нормативно-правовому акті, від виду якого залежить правова сила самого нормативно-правового акта і, як наслідок, норм права, що містяться у ньому.

Крім того, у разі виникнення неясностей, розбіжностей у ро­зумінні та застосуванні правових норм важливу роль у механізмі правового регулювання виконують акти тлумачення права (ін- терпретаційні акти), які нових правових норм не встановлюють, але пояснюють, яким чином розуміти зміст правових норм і як їх правильно застосовувати.

2. Важливим елементом механізму правового регулювання, який забезпечує переведення загальних приписів норм права у суб’єктивні права та правові обов’язки конкретних суб’єктів, є правовідносини, які дозволяють реалізувати законні інтереси, права й свободи і забезпечити виконання обов’язків конкретни­ми суб’єктами права.

3. Правові факти також є елементом механізму правового регулювання, встановлюючи конкретні життєві обставини, за наявності яких «включається» механізм правового регулю­вання. Зв’язок між суб’єктами права, їх кореспондуючі права й обов’язки виникають на підставі норм права і за наявності правових фактів.

4. Акти реалізації права як активні дії з дотримання вимог правових норм, виконання зобов’язуючих правових приписів і використання можливостей, що надаються правовими норма­ми, також включаються до правового механізму.

5. Нарешті, серед актів реалізації права слід виділити право- застосовні акти, які посідають особливе місце у механізмі пра­вового регулювання. На відміну від інших актів реалізації права, правозастосування передбачає видання державно-владного акта у випадках, коли суб’єкти права самі, без втручання держави в особі її компетентних органів, не можуть реалізувати свої права і виконати обов’язки. Необхідність у виданні правозастосовних актів виникає у випадках, коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов’язків здійснюється органами держави, посадовцями, а не учасниками правовідносин, або у випадках, коли суб’єкти регульованих правовідносин пово­дяться протиправно.

Правозастосовні акти мають форму рішень, вироків, наказів, розпоряджень тощо. У них від імені держави персоніфікуються права й обов’язки учасників правовідносин, індивідуалізуються санкції правових норм.