9.2.2. Стадії механізму правового регулювання

Характеризуючи елементний склад механізму правового регулювання, О. Скакун виокремлює елементи: ті, що діють на відповідних стадіях регулювання (норми права, нормативно-правові акти, юридичні факти, правовідносини, акти безпосередньої реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків); ті, що діють протягом усього регулювання (правова законність, правосвідомість, правова культура); ті, що мають факультативний характер (інтерпретаційно-правові акти, акти застосування норм права)[412].

Розмежування обов’язкових та факультативних елементів механізму правового регулювання, дає можливість за допомогою норми права контролювати модель обов’язкової та дозволеної поведінки різних суб’єктів правовідносин. Обов’язкова стадія передбачає необхідність врегулювання певних суспільних відносин, які, насамперед, моделюються, виникають та реалізуються в певних суб’єктивних правах та юридичних обов’язках. Факультативна стадія включає в себе необхідність офіційного тлумачення норми права в процесі її застосування.

В. Нерсесянц виділяє статичну та динамічну стадію правового регулювання[414]. Статична стадія правового регулювання має місце в тому випадку, коли норма права існує в абстрактно-загальній формі, не застосовується до певної поведінки суб’єкта в певних умовах. Динамічна стадія правового регулювання знаходить свій прояв при умові, що норма права набуває конкретизованої форми та застосовується до конкретної поведінки конкретної особи.

Динамічна та статична стадії мають певний механізм правового регулювання, що відображається в логічній побудові норми права, яка впливає на конкретні суспільні відносини та врегульовує певний тип цих відносин.

Поділ на стадії є досить умовним та відображає вплив права на суспільні відносини на різних рівнях його реалізації.

Перша стадія пов’язана з процесом правотворчості, з формуванням норми права, як правила поведінки загальнообов’язкового, формально-визначеного характеру, що регулює найважливіші види суспільних відносин, встановлюється та охороняється державою. Правова норма встановлює зміст суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, ступінь їх взаємності, здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини, визначає форми взаємодії суб’єктів суспільних відносин.

З точки зору П. Недбайло, саме з моменту видання норми права слід говорити про вступ в дію механізму правового регулювання [415].

Однак, правове регулювання здійснюється за допомогою цілого комплексу правових норм. Цей комплекс складає певну систему для якої властиві певна організованість, єдність, координаційні та субординаційні зв’язки.

Організованість правових норм передбачає їх внутрішню узгодженість, заснованість на єдиних принципах. Даний принцип побудови правових норм тісним чином пов’язаний з ієрархічним підпорядкуванням приписів за їх юридичною силою та єдністю правових норм, щодо їх єдиної мети: поєднати інтереси суспільства з інтересами окремих індивідів, врегулювати найважливіші сфери суспільних відносин, функціонування яких неможливе без використання юридичних засобів.

Системність норм права знаходить свій вияв в нормативно-правовому акті. На думку Л. Явич саме з моменту видання нормативно-правового акту здійснюється правове регулювання суспільних відносин[416].

Вступаючи в правові відносини на основі певних юридичних норм, суб’єкти набувають суб’єктивних прав та юридичних обов’язків за власним бажанням (активна форма реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків) чи на основі правозастосовчого акту (складна форма реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків). Як вважають А. Вітченко та Ю. Толстой норма права починає регулювати поведінку суб’єктів не з моменту видання норми права, а з часу настання юридичних фактів, передбачених даною нормою [417].

На цьому етапі настає друга стадія правового регулювання, що пов’язана з правовими відносинами, які забезпечують можливість реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків та за допомогою яких норми права набувають персоніфікованого характеру, стосуються конкренного суб’єкта та безпосередньо впливають на процес правореалізації.

Деякі вчені пов`язують з даною стадією механізму правового регулювання, акти безпосередньої реалізації прав та обов’язків суб’єктів (дотримання вимог заборон, виконання обов’язків, використання прав) та акти опосередкованої реалізації прав та обов’язків (застосування права)[418]. Інші науковці вважають, що видання актів реалізації права слід розглядати як кінцевий результат правового регулювання, що передбачає юридично значимі дії суб’єктів по здійсненню прав та обов’язків суб’єктів, що витікають із конкретних правових відносин та за їх допомогою досягаються цілі правового регулювання[419].

За умови, що поведінка суб’єктів є правомірною, механізм правового регулювання вичерпує свою дію і тільки за неправомірної поведінки суб’єктів вступає в дію механізм покладення на суб’єктів юридичної відповідальності, основним елементом якої є акти застосування норм права, що встановлюють юридичну відповідальність конкретної особи за конкретне правопорушення.