§ 1. Поняття правових відносин та їх види

Протягом усього свого життя люди свідомо вступають у різні вольові стосунки один з одним щодо створення, використання чи захисту соціальних благ або забезпечення якихось інших ін­тересів.

Здійснення спільної діяльності людей без їх взаємодії, вза­ємин один з одним практично неможливо. Тому найважливіші, життєво необхідні для даного співтовариства людей стосунки держава закріплює за допомогою правових норм, перетворюючи їх на обов’язкові, які охороняє закон, суспільні відносини, тобто правовідносини.

Таким чином, правовідносини - це врегульовані нормами права і забезпечені державою вольові суспільні відносини, учас­ники яких виступають носіями конкретних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правовідносини як прояв певних соціальних зв’язків між людьми мають низку специфічних ознак, що відрізняють їх від відношення людей до об’єктів природи, тварин, від їх відношен­ня до предметів і знарядь праці.

По-перше, слід наголосити, що правовідносини не можуть ви­никнути, не проходячи крізь свідомість і не впливаючи на волю його учасників. Норми права не можуть вплинути на поведінку людини, поки зміст і сенс їх вимог не будуть усвідомлені та зро­зуміли їм. Це означає, що правовідносини - це передусім вольове усвідомлене відношення, в якому виражаються конкретні праг­нення, мета й інтереси людей, зумовлені їх реальними життє­вими потребами.

По-друге, слід мати на увазі, що прояв усвідомленої волі й інтересів учасників правовідносин здійснюється під контролем держави, бо в державно-організованому суспільстві саме вона виступає за універсальний механізм виявлення та реалізації різ­номанітних суспільних потреб та інтересів. Держава опосередкує владне програмування, формування і розвиток суспільних відно­син на підставі перетворення взаємин людей, що склалися, в ре­альні правовідносини, які забезпечують задоволення суспільних і особистих інтересів.

При цьому правовідносини в кожному конкретному випад­ку мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв’язку між його конкретними учасниками через закріплення в законі їх прав, обов'язків і відповідальнос­ті. У цьому виявляється третя особливість правовідносин, яка полягає в тому, що одна із сторін таких відносин наділена суб’єктивними правами, а на іншу покладено відповідний юри­дичний обов’язок.

У реальному житті учасники суспільних відносин (окремі люди та соціальні колективи) можуть бути водночас суб’єктами най­різноманітніших правовідносин. Нерідкі випадки, коли сторона, наділена суб’єктивним правом, стосовно одних правовідносин є зобов’язаною стороною щодо інших, або коли між учасниками тих самих правовідносин (наприклад, правовідносин, що ви­никли на підставі договору) існують взаємні права та обов’язки сторін. Тому зміст конкретних правовідносин, тобто фактич­ний розподіл між його учасниками суб’єктивних юридичних прав і юридичних обов’язків, може бути різним. Важливо лише пам’ятати, що не існує правовідносин, які б ґрунтувалися тільки на правах або тільки на обов’язках. Правам однієї сторони в пра­вовідносинах завжди відповідають обов’язки іншої. І навпаки, обов'язкам однієї сторони завжди відповідають права іншої.

Збереження такого балансу забезпечується державою шля­хом встановлення юридичної відповідальності для тієї сторони,

яка порушує умови взаємодії сторін, що беруть участь у право­відносинах.

У цьому виявляється четверта особливість правовідносин, яка полягає в тому, що їх стабільність забезпечується заходами державного впливу, зокрема через примус.

Таким чином, у юридичній відповідальності реалізується міра державного примусу, що спонукає учасників правовідносин сумлінно дотримуватися покладених на них прав і обов’язків. Можливість її застосування у разі здійснення правопорушення створює в суспільстві режим соціальної захищеності, безпеки та законності.

Правовідносини-досить складні соціальні явища. Вони вклю­чають цілу систему взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, які створюють їх структуру та визначають їх зміст.

Підставою для виникнення конкретних правовідносин є юри­дичний факт, тобто конкретна життєва обставина (дія людей або подія - стихійне лихо, народження людини тощо), з якою закон пов'язує можливість виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин. Без юридичних фактів навіть за на­явності норм права існування правовідносин практично немож­ливе, адже саме юридичний факт виконує роль трансформуваль- ного начала, що перетворює загальні нормативні приписи, які містяться в нормах права, на конкретні правовідносини.

Залежно від того, якою галуззю права регулюються конкретні суспільні відносини між певними суб'єктами права, правовідно­сини поділяють на:

- конституційно-правові (наприклад, відносини громадян­ства):

- адміністративно-правові (наприклад, відносини щодо управління державним підприємством):

- цивільно-правові (наприклад, відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів);

- трудові (наприклад, відносини за трудовим договором) тощо.

Крім того, правовідносини можна розділяти за багатьма ін­шими критеріями:

- за кількістю суб’єктів: прості - в них бере участь два суб'єкта, складні - характеризуються наявністю більше двох суб’єктів;

- за часом дії: довготривалі - існують певний визначений час (правовідносини між студентом і вузом у процесі отри­мання освіти), короткотривалі - припиняються після ви­конання обов’язку (наприклад, після сплати пені);

- за методом правового регулювання: договірні (диспози­тивні) - виникають у процесі укладення та здійснення ци­вільних договорів та інших угод), керівні (імперативні) - у таких правовідносинах один суб’єкт має державні чи інші законні повноваження;

- за характером поведінки зобов'язаної сторони: пасивні - зобов’язана сторона утримується від активних дій, актив­ні - у разі активної діяльності зобов’язаної сторони.

Перелік критеріїв не є вичерпним і може бути доповнений низкою інших підстав.