§ 4. Легітимність та легальність державної влади

Поняття і класифікація легітимності.

Будь-яка влада поєднує у собі два начала - примушування до дій та узаконення права на таке примушування - легітимність.

Термін „легітимність” виник на початку XIX століття у Франції для характеристики державної влади як влади законної.

існуючі державні інститути у крайньому разі були не гіршими, аніж будь-які інші можливі інститути, і тому їм слід коритися.

Сучасне розуміння легітимності поєднало не лише моральний момент легітимності (переживання людей з приводу дії інститутів державної влади), а й законність формування зазначених органів, тобто їх утворення відповідно до процедури, що передбачена правовими нормами.

Легітимність - це прийняття населенням країни законної влади, а також визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підкорятися.

Існує три класифікації форм легітимності: за мотивами підпорядкування владі, за організаторами та за визнанням.

Так, за мотивами підпорядкування владі легітимність може бути традиційною, легальною або харизматичною. За організаторами - народною, зовнішньою та внутрішньою. За визнанням - ліберально-демократичною та прагматичною.

Форми легітимності.

Таблиця 10.2.

Ліберально-демократична форма легітимності полягає у визнанні влади, що сформувалася в результаті демократичних процедур.

Прагматична форма легітимності надає перевагу владі не стільки виборній, скільки здатній оволодіти складною ситуацією і підтримати суспільний порядок.

Народна легітимність - це визнання суспільством правомочності правлячої еліти, що може бути закріпленою як ідеологією чи традиціями, так і конституцією й виборами.

Зовнішня легітимність - це визнання державної влади окремої країни з боку інших держав, міжнародних організацій та тих впливових верств, що формують міжнародну суспільну думку.

Внутрішня легітимність або легітимність для себе - це те коло уявлень, яким держава виправдовує свою владу та заходи для її утримання.

Традиційна легітимність виникає завдяки звичаям, звичці коритися владі, вірі у непорушність та святість здавна існуючих порядків. Традиційне панування є притаманним монархії. Суттєва сила традиції призводить до того, що люди знову і знову відновлюють відносини влади і підпорядкування протягом багатьох поколінь. За своєю мотивацією традиційна легітимність багато у чому подібна відносинам у патріархальній родині, що заснована на безперечній покорі старшим та на особистому, неофіційному характері взаємовідносин. Влада традицій є такою, що коли лідери порушують її, вони можуть втратити легітимність в очах народних мас. У цьому сенсі державна влада жорстко обмежена тією ж традицією, що і надає їй легітимності. Традиційна легітимність відрізняється особливою стійкістю. Тому, як вважається, для стабільності демократії корисним є збереження спадкоємного монарха, що підкріплює авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади.

Легальна або раціонально-правова легітимність заснована на добровільному визнанні встановлених правових норм, спрямованих на врегулювання відносин влади-підпорядкування. Найбільш розвиненим типом цієї форми легітимності є конституційна держава, в якій неупереджені норми чітко

визначають правила її функціонування. З іншого боку, ці норми є відкритими для змін, для чого існують встановлені законом процедури. В системах подібної форми влада держави легітимізується своєрідним „царством закону” і для обґрунтування своєї влади правлячі верства зазвичай звертаються до діючого законодавства (Конституції).

Харизматична легітимність заснована на вірі народу у виключні якості керівника, якими він наділений Богом, тобто віра у його харизму. Тому він іноді навіть обожнюється, створюється культ його особи. Харизматична влада є відносно нестабільною порівняно з традиційною або легальною. Харизма міцно пов’язана з якостями особи, тоді як традиція і закон є фактами суспільного життя. Харизматичний спосіб легітимації часто використовується в епохи революційних змін, коли нова влада для визнання населенням не може обпертися на авторитет традицій або ж демократично виражену волю більшості. У цьому випадку свідомо культивується велич самої особи вождя, авторитет якого освячує інститути влади , сприяє їх визнанню та прийняттю населенням. Харизматична легітимність базується на емоційних, особистісних відносинах вождя і мас.

Приклад 10.5.

О. Зинов ’єв про легітимацію державної влади.

...сутність легітимації полягає саме в її формальності. А завдання цієї формальності полягає у тому, щоб нав’язати людям усвідомлення непорушності влади і караності за непокору їй. Узаконювання влади є способом усвідомлення суспільством її сили та права на насильство, визнання чиннику влади як такого, що знаходиться над підвладним. Ідея ж влади як захисника підвладного є явищем ідеологічним і відтвореним від цього завдання легітимації влади. Не випадково, повторюю, що навіть фактично сильні правителі та режими (не говорячи вже про слабкі) прагнули та прагнуть якось узаконити свою владу або обпертися на якусь вже узаконену видимість влади. Якою б не була конституція, яка прийнята в

Радянському Союзі у 1936 році, вона виконала своє історичне призначення, а саме - зробила радянську державність легітимною в очах усієї планети. Збереження монархії як елементу влади в демократичних країнах значною мірою є засобом її легітимації, а не визнанням монархії як необхідного елементу демократії, котрим вона не є.

З цієї точки зору будь-які викриття виборних процедур як показових, суто формальних, таких, що не змінюють існуючого становища, шахрайських, фіктивних тощо, позбавлені соціологічного сенсу.

Чому влада повинна бути узаконена? Адже ж не заради слова „державна”?! Потреба влади в узаконенні виникає не завжди, а лише за певних умов, а саме тоді, коли людське суспільство розростається, ускладнюється і розширяється у просторі настільки, що лише одними заходами насильства утримати владу над ним та зберегти єдність самої влади дедалі стає неможливим. Потрібно винайти та вбити в голови людей ідею, неначе б то влада походить від якихось надлюдських сил або, у крайньому випадку, від сил поза даного суспільства (бог, стародавні правителі), а в випадку виборної влади - виходить від певного народу, будучи втіленням його волі. Цим силам надавали роль засновників якогось закону, а в випадку виборної влади зображують народ, що стоїть над кожною окремою людиною немов вища сила, творець цього закону. Завдяки цьому винаходу невиконання розпоряджень влади і будь-який замах на неї стали розглядатися не як виступ проти конкретних осіб при владі та конкретних проявів влади, а проти знеособленого та надлюдського закону. Заміна ідеї

божественної влади на ідею народу як на джерело влади була лише зміною форми легітимації влади.

Джерело: Зиновьев А.А. На пути к сверхобществу. - М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2000. - С. 202-203.

Легальність.

Юридичним виразом легітимності влади служить її легальність.

Легальність - нормативність, здатність втілюватися в нормах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках законності.

Право є найбільш найефективнішим механізмом здійснення державної влади в силу наявності лише у нього низки характерних рис:

• Відкритість, гласність використовуваних правом норм, законів.

• Різноманітність застосовуваних в рамках права санкцій, що дозволяє вибрати найдоцільніші способи регламентації суспільного життя.

• Право будує ієрархію відповідальності, чітко поділяючи права і обов’язки учасників правовідносин.

• Відносна стабільність правових норм, мала ступінь їх залежності від свавілля та власних особливостей носіїв влади.

• Достатньо жорстка фіксація у правових нормах прав та обов’язків учасників суспільних відносин, що вносить у їх діяльність необхідні для влади якості чіткості та визначеності.

Поняття і класифікація узурпації.

Нелегітимна влада визнається узурпаторською.

Узурпація - насильницьке протизаконне захоплення влади будь-якою особою або групою осіб, а також присвоєння собі чужих владних повноважень.

Існує два варіанти класифікації узурпації. Перший пов’язано із способом узурпації, а другий - з її метою.

За способом узурпація виражається у терористичній та ненасильницькій формі.

Щодо класифікації за метою встановлення, то узурпація може бути деструктивною і конструктивною.

Класифікація узурпації.

Таблиця 10.3.

Терористична форма передбачає насильницьке протизаконне захоплення влади.

Як приклад, можна навести ситуацію в Чилі, де 11 вересня 1973 року в умовах гострої соціально-політичної кризи стався військовий переворот. Це був не звичайний заколот гарнізону, а добре спланована військова операція, центром якої було здійснення комбінованої атаки з допомогою авіації, артилерії і піхоти. За цими діями почувалася рука висококваліфікованого військового фахівця, що методично і холоднокровно здійснював усі необхідні підготовчі кроки.

У ході цих бойових дій було вбито конституційно обраного президента Чилі Сальвадоре Альенде, заарештовано або знищено тисячі мирних жителів. До влади в Чилі прийшла військова хунта на чолі з генералом Аугусто Піночетом Угарте.

На відміну від терористичної, ненасильницька форма узурпації виражається у присвоєнні чужих владних повноважень.

У зв’язку з цим досить цікавим є приклад А. Гітлера. Річ у тому, що погляди, які пропагують його прихід до влади як законний, без будь-якого натяку на узурпацію, на нашу думку, не відповідають дійсності. Так, звісно, НСДАП на виборах 1932 року отримала 230 депутатських місць, тоді як інші партії - лише 145 мандатів. Однак це нічого не доводить, адже лідерами партії, окрім А. Гітлера, були Г. Штрассер та Е. Рем. Хто з них найістотніше вплинув на виборців, зараз сказати важко. Проте, той факт, що призначення, під тиском провідних підприємців Німеччини, рейхспрезидентом П. фон Гінденбургом А. Гітлера рейхсканцлером виявилося вдалим, не викликає сумнівів. За часів виконання останнім обов’язків голови уряду в Німеччині було ліквідовано безробіття, підвищено рівень життя широких мас та рівень охорони здоров’я, було запроваджено класовий мир між працею та капіталом, якісна освіта стала доступною. Цілеспрямована політика сприяння материнству та дитинству виражалася у таких заходах як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм найкращих санаторіїв у мальовничих куточках Німеччини, створення груп підтримки жінок тощо. Проте після смерті П. Гінденбурга А. Гітлер присвоїв собі повноваження рейхспрезидента, оголосивши себе фюрером німецької нації. Ніхто ніколи не обирав А. Гітлера главою держави, а отже у 1934 році відбулася саме узурпація влади у формі присвоєння чужих владних повноважень.

Деструктивна узурпація спрямована на обмеження демократичних засад політичного життя, політичного плюралізму тощо. Її прикладом є „військова революція” травня 1961 року в Республіці Корея на чолі з Пак Чжон Хі. Хунта ввела військовий стан, розпустила Національні Збори, закрила багато газет та журналів. Країною стала управляти Вища рада державної реконструкції, що складалася з 32

офіцерів. Пак Чжон Хі вважав, що економічний добробут в умовах Азії є можливим лише на базі тоталітаризму з його обмеженням демократичних засад на користь економічному розвитку. Саме тому він розправився з опозицією, частину представників якої розстріляли, а близько 20 тисяч кинули до в’язниці^[38].

На відміну від деструктивної, конструктивна узурпація є менш відомою. Її мета полягає у відновленні або встановленні демократичних засад політичного життя, політичного плюралізму, свободи для ЗМІ, а також у поваленні існуючої диктатури тощо. Прикладом конструктивної узурпації є „революція гвоздик” квітня 1974 року в Португалії, яка усунула від влади генерала М. Каетану. Переворот провели молоді офіцери з „Руху збройних сил”. В результаті сили безпеки були нейтралізовані, а війська зайняли ключові міністерства, радіостанції, пошту, телефон та аеропорти. Ранком 25 квітня на вулиці Лісабону вийшли португальські громадяни, які вітали солдат і засовували їм у дула гвинтівок гвоздики. Ввечері диктатор М. Каетану здався новій владі, а наступного дня виїхав з Португалії. Так закінчилася диктатура Салазара-Каетану, що тривала з 1926 року.

Приклад 10.6.

В. Сухонос про легітимацію і легалізацію узурпації державної влади.

У 1973 році А. Піночет Угарте, скинувши збройним шляхом президента Чилі Сальвадоре Альенде, узурпував владу. 17 грудня 1974 року Піночет сам стає президентом Чилі. Під тиском американської адміністрації Дж. Картера в 1978 році в Чилі проводиться референдум на підтримку військової диктатури. Вміло використовуючи антиамериканські настрої чилійців, їх любов до виборів, поняття суверенітету і гідності нації, а також, можливо, підтасовуючи факти при підрахунку голосів, Піночет одержав переконливу перемогу: 75% голосів на свою підтримку. Тим самим режим одержав видимість легітимності. У 1980 році він закріпив її, прийнявши на референдумі нову

конституцію. Режим стає легальним. І лише через 15 років після встановлення диктатури 5 жовтня 1988 року 52% чилійців відмовили в довірі уряду А. Піночета Угарте, і режим втратив свою легітимність.

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. - Суми:

Університетська книга, 2003. - С. 61.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке легітимність?

2. Які існують класифікації легітимності?

3. Що таке ліберально-демократична легітимність?

4. Що таке прагматична легітимність?

5. Що таке народна легітимність?

6. Що таке зовнішня легітимність?

7. Що таке внутрішня легітимність?

8. Що таке традиційна легітимність?

9. Що таке легальна або раціонально-правова легітимність?

10. Що таке харизматична легітимність?

11. Що таке легальність?

12. Що таке узурпація?

13. Які існують класифікації узурпації?

14. Що таке терористична узурпація?

15. Що таке ненасильницька узурпація?

16. Що таке конструктивна узурпація?

17. Що таке деструктивна узурпація?