§ 2. Поняття та методи здійснення державної влади

Поняття і ознаки державної влади.

Існує декілька різновидів влади: сімейна, корпоративна, політична тощо. Політична влада означає здатність і можливість суб’єкта політичної діяльності

нав’язувати свою волю об’єкту політики.

Різновидами політичної влади є влада партійна і влада державна.

Державна влада - здатність держави нав'язувати свою волю громадянам країни.

Це визначення можна вивести з визначення самої влади.

Порівняльна характеристика державної і партійної влади.

Таблиця 10.1.

Для державної влади притаманними є певні ознаки, що відрізняють її від інших різновидів політичної влади.

1. Державна влада має публічний характер: вона є загальною для усього суспільства, поширюється на всіх його членів.

2. Державна влада є універсальною. Вона забезпечує вплив на найширший спектр суспільних відносин. Це випливає з того широкого кола внутрішніх і зовнішніх функцій, які покладено на державу. Усі інші види влади зачіпають більш вузьке коло суспільних відносин.

3. Державна влада характеризується багатоманітністю ресурсів, які вона використовує, та засобів, на які вона спирається. Йдеться зокрема, про економічні, силові, соціальні, інформаційні ресурси державної влади та про засоби примусу, переконання, рекомендації, стимулювання тощо.

4. Для здійснення державної влади як влади найбільш організованої необхідною є розгалужена, складна ієрархічна система органів та установ, що входять до державного механізму. Діяльність саме цих органів забезпечує цілеспрямованість, упорядкованість та координованість діяльності державного механізму.

5. Державна влада є владою територіальною - вона виникає, існує, функціонує та здійснюється в межах чітко окресленої законом території.

6. Одна з принципових ознак державної влади - її суверенність. Ця влада вирізняється своїм верховенством на певній території і незалежністю у зовнішніх відносинах.

7. У часі державна влада діє безперервно і постійно.

Методи здійснення державної влади.

Методами здійснення державної влади признаються ті прийоми, за допомогою яких держава нав’язує свою волю громадянам країни.

Арсенал методів здійснення державної влади є досить різноманітним. Традиційно теорія держави і права виділяє два методи здійснення державної влади: переконання і примус. Поєднуючись певним чином, вони супроводжують державу увесь її шлях. Зараз до зазначених методів додається метод морального і

матеріального стимулювання. їх використання дозволяє державним органам впливати на інтереси людей і тим самим підкорювати їх своїй волі.

Переконання - це метод активного впливу на волю і свідомість людини ідейно-моральними засобами для формування в нього поглядів і уяв, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей і функцій.

Переконання має місце там, де особа, що піддається переконанню, внутрішньо погоджується з протилежними доводами, тобто коли особа подумки відзначає, що опонент правий.

Переконувати - означає схиляти суб’єктів до певної діяльності, що відповідала б їх волевиявленню, без силового тиску, розширюючи свободу вибору. Переконання є можливим за допомогою таких юридичних засобів як суб’єктивні права, законні інтереси, пільги тощо. Переконання засновується на зацікавленості, доказах законності та доцільності свідомої поведінки, що відповідала б нормам права і повинно використовуватись як основний метод.

До важливих форм переконання належить правовиховна робота, обговорення законопроектів. У цьому сенсі великого значення мають преамбули нормативних актів, що обґрунтовують цілі та завдання їх прийняття.

Примус державної влади здійснюється в рамках так званого державного примусу.

Державний примус - психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів і посадових осіб держави на особу із метою примусити її діяти з волі пануючого суб'єкта, в інтересах держави.

Примушувати - означає схиляти людей до певної діяльності шляхом силового тиску (всупереч волі об’єктів влади), обмежуючи свободу їх вибору.

Державний примус буває двох типів:

Правовий примус - державний примус, вид і міра котрого строго визначені правовими нормами і який застосовується в процесуальних формах (чітких процедурах).

Державно-правовому примусу притаманні наступні риси:

1) Це більш жорсткий метод впливу на суб’єктів.

2) Він є другорядним, тим, що застосовується вже після переконання.

3) Він реалізується у особливій процесуальній формі, що встановлюється в

праві.

4) Виступає не як самоціль, а як засіб виправлення і перевиховання, тобто включає риси переконання правопорушника та інших членів суспільства у необхідності виконувати правові розпорядження.

Прикладом державно-правового примусу є кримінальна відповідальність за скоєння навмисного убивства.

На відміну від правового примусу, неправовий примус є формою державного свавілля.

Існує два різновиди неправового примусу: прямий і завуальований.

Завуальований неправовий примус полягає у тому, що діяльність опозиційних сил ускладнюється в силу різних причин організаційного, морального, а іноді і правового характеру.

В умовах прямого неправового примусу державна влада взагалі не обмежується правом і спирається на методи відкритого терору.

Приклад 10.2.

В. Сухонос про методи здійснення державної влади в умовах демократичного режиму.

Оцінюючи різні державні режими, не слід вважати, що метод переконання характерний для демократичних держав, а державний примус - для так званих «антидемократичних». Обидва методи властиві усім видам державних режимів у тій чи іншій мірі. Метод переконання, як більш м’який метод здійснення державної влади, досить поширений у країнах з демократичним режимом. Він використовується в тих випадках, коли люди морально готові прийняти нові погляди й ідеї. Але і державний примус є характерним для демократичних держав. Він застосовується в тих випадках,

коли індивід порушує норми права, захищені силою держави (наприклад, скоює злочин). І тут слід звернути увагу на різновиди державного примусу: державне свавілля і правовий примус, під яким розуміється той державний примус, вид і міра якого визначаються нормами права і застосовуються в чітких процедурах.

Відомо, що для держави з демократичним режимом характерним є правовий примус. Однак у ряді випадків, при здійсненні своїх зовнішніх і внутрішніх функцій, вона не відмовляється і від державного свавілля. Наприклад, з недавніх часів до демократичних держав були віднесені Сполучені Штати Америки. Однак сьогодні останні виступають на міжнародній арені в ролі своєрідного світового жандарма (як колись Російська імперія виступала в ролі «жандарма Європи»): вторгнення в Панаму; бомбардування Лівії; участь у бомбардуваннях Іраку і Югославії. У США донедавна також відмічалися прояви державного свавілля: маккартизм і сегрегація у 50-х; арешт активістів антивоєнного руху, що виступали проти неоголошеної війни у В’єтнамі в 60-х. Для усунення цих негативних явищ у деяких випадках було потрібне спеціальне рішення Верховного Суду США.

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. - Суми:

Університетська книга, 2003. - С. 38.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке державна влада?

2. Що таке методи здійснення державної влади?

3. Які існують методи здійснення державної влади?

4. Які існують види неправового примусу?

5. Що таке переконання?

6. Що таке державний примус?

7. Що таке правовий примус?

8. Що таке неправовий примус?

9. Що таке завуальований примус?

10. Що таке прямий примус?