<<
>>

§ 5. Єдність, з’єднання і поділ влади

Поділ влади.

Принцип поділу влади - це раціональна організація державної влади в демократичній державі, при якій здійснюється гнучкий взаємоконтроль і взаємодія вищих органів держави як частин єдиної влади через систему стримувань і противаг.

Вперше ідея поділу влад почала розроблятися в Елладі в працях Аристотеля. Вагомий внесок в неї в епоху Революцій здійснив англійський філософ Дж. Лок у своїй праці „Два трактати про врядування”, де поділив владу на законодавчу і виконавчу. Остання ж, у свою чергу, ділилася на власне виконавчу і федеративну.

Приклад 10.7.

Дж. Лок про співвідношення виконавчої і федеративної влади.

Ці дві влади, виконавча та федеративна, хоч насправді й відрізняються одна від одної, бо одна охоплює виконання внутрішніх законів суспільства, тобто стосовно всього того, що є його частинами, а друга містить у собі управління зовнішньою безпекою та інтересами суспільства у відносинах з усіма тими, від кого воно може отримати вигоду чи зазнати шкоди, - ці дві влади майже завжди об’єднані. При тому, що федеративна влада за доброго чи кепського її здійснення може мати величезне значення для спільнотворення, все ж вона значно менше піддається управлінню давніше ухваленими постійними конкретними законами, ніж влада виконавча', і тому для суспільного блага вона мусить бути залишена на розсуд та мудрість тих, в чиїх руках вона перебуває. Закони, які стосуються відносин підданих між собою, скеровуючи їхні дії, цілком можуть бути скеровані заздалегідь. Але те, що має бути зроблене по відношенню до іноземців, багато в чому перебуваючи в залежності від їхніх дій, а також від різних намірів та інтересів, мусить бути великою мірою залишене розсудливості тих, кому цю владу довірено, аби для блага спільнотворення при її використанні вони застосовували краще з того, на що здатні.

Джерело: Лок Джон. Два трактати про врядування. - К.: Основи, 2001. - С. 208.

Проте сучасна теорія поділу влад оперує концепцією Ш.-Л. Монтеск’є, який, поряд з законодавчою і виконавчою владами, виділяв владу судову.

Законодавчу владу він вважав за потрібне передати відповідному представницькому органу, що складався б з двох палат - „зборів”: збори знатних та збори представників народу, кожні з яких „...мало б свої окремі одне від одного наради, свої окремі інтереси та цілі”[39]. Виконавча ж влада має бути передана монарху в силу того, що „...цей бік врядування, що майже завжди потребує швидких дій, краще виконується одним, аніж багатьма; навпаки, все, що залежить від законодавчої влади, найкраще здійснюється багатьма, аніж одним”[40].

Історія знає декілька варіантів поділу влади. Найпершим варіантом був поділ влади на світську і релігійну в рамках функціональної дуархії. Так, в Священній Римській імперії існував поділ влади на світську владу імператорів та королів і релігійну владу римських пап.

Приклад 10.8.

Шарль-ЛуїМонтеск ’є про поділ влади.

Якщо влада законодавча і виконавча буде об’єднані в одній особі чи установі, то свободи не буде, так як буде існувати небезпека, що цей монарх або сенат стане створювати тиранічні закони для того, щоб так само по тиранічному застосовувати їх.

Не буде свободи і в тому випадку, коли судова влада не відокремлена від законодавчої та виконавчої. Якщо вона поєднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян виявляться у владі свавілля, адже судді будуть

законодавцями. Якщо ж судова влада поєднана з виконавчою, то суддя отримає можливість стати гнобителем.

Джерело: Монтескье Ш.-Л. О духе законов И Теория государства и права: Хрестоматия: в 2 т. / Авт.-сост. В.В. Лазарев, С.В. Липень. - М.:

Юристъ, 2001. - Т. 1. - С. 233.

Проте, на нашу думку, це був так званий вертикальний поділ влади. Такий поділ зараз існує в Ісламській республіці Іран, де існує вищий релігійний керівник - рахбар та глава виконавчої влади - президент.

Щодо горизонтального поділу, то він залежить від існуючої форми правління. Так, в парламентських формах правління (як монархії, так і республіки) може існувати поділ влади на партійну та адміністративну. Партійна влада реалізується парламентською більшістю (можливо навіть коаліційною) та утвореною нею урядом, тобто партійна влада - це влада партії чи блоку, що переміг на виборах.

Адміністративну ж владу здійснює позапартійна професійна бюрократія, що організована в систему органів виконавчої влади. Склад функціонерів адміністративної влади не змінюється в залежності від того, яка партія отримує владу і формує уряд. Адміністративна влада діє на підставі законів та підзаконних актів, а не партійних рішень. Вона не підкоряється політичним рішенням, якщо вони не отримують законодавчого оформлення.

В президентських республіках (СІЛА, держави Латинської Америки) існує поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Законодавча влада (парламент) - прийняття законів і бюджету. Саме законодавча влада, як це видно з назви повинна приймати закони. Щодо бюджету, то в Україні він, як правило, приймається в рамках “Закону про Державний бюджет України”.

Судова влада виконує функції арбітра в суперечках про право. Основним завданням судової влади є вирішення суперечок про право за допомогою

правосуддя. Суди вирішують питання про законність того чи іншого рішення і, у випадку їх незаконності, суди їх відміняють.

Виконавча влада (президент і уряд) - оперативне вирішення проблем, організація виконання законів, право вето. Іноді говорять про те, що виконавча влада виконує закони. На наш погляд це не так, адже закони повинні виконувати всі. Для характеристики виконавчої влади більш підходить “організація виконання законів”: прийняття відповідних рішень, постанов, указів тощо, які забезпечують реалізацію нормативно-правових актів.

Функції виконавчої влади поділяються на основні і допоміжні.

Основні функції виконавчої влади мають глобальне значення для життя суспільства. До сучасних основних функцій належить:

1) Функція охорони громадського порядку та забезпечення національної (державної) безпеки.

2) Регулятивно-управлінська функція - діяльність державних органів та установ з приводу керівництва економікою, фінансами, культурою, освітою, охороною здоров’я, обороною, внутрішніми та зовнішніми справами держави.

3) Функція забезпечення прав і свобод громадян.

Допоміжні функції мають інструментальний характер і спрямовані на обслуговування кожної з основних функцій. Це - нормотворча, оперативно- виконавча та юрисдикційна.

Нормотворча функція полягає у виданні органами виконавчої влади нормативних актів державного управління.

Оперативно-виконавча функція полягає у тому, що органи виконавчої влади забезпечують реалізацію правових норм, що містяться як у законах, так і в підзаконних актах.

Юрисдикційна функція виконавчої влади - це діяльність її органів з приводу застосування адміністративних, дисциплінарних, матеріальних та фінансових санкцій до громадян та працівників апарату державного управління, що скоїли правопорушення.

Поділ влади в парламентських формах правління умовно можна назвати німецькою системою, а в умовах президентської - американською системою поділу влади.

Поділ влади є функціональною ознакою правової держави. Це обумовлено самою необхідністю поділу повноважень, тим, що державі властива агресивність та системою стримувань і противаг.

Необхідність поділу повноважень пояснюється тим, що надмірна концентрація повноважень в руках одного органу чи особи неможлива з-за недостатку кваліфікації того чи іншого робітника, адже він не здатен керувати геть усім. Крім того необхідної є певна спеціалізація органів: міністерство закордонних справ повинно займатися стосунками з іншими державами, а міністерство охорони здоров’я організацією охорони здоров'я громадян.

Агресивність держави як чинник, що обумовлює необхідність поділу влади можна висвітлити якщо згадати, що, якщо влада не поділена, то агресія спрямована назовні (на інші держави або на народ). Якщо влада поділена, то влади направляють агресію одна на одну, а народ та інші держави не страждають. До речі, саме відсутність поділу влади в зовнішній політиці іноді призводить до її агресивності.

Система стримувань і противаг є гарантом проти узурпації влади будь-якою з гілок державної влади і водночас утворює певний механізм їхньої взаємодії, що сприяє взаємному інформуванню та стримуванню, пошуку прийнятних варіантів в ході підготовки урядових та законодавчих заходів.

На систему стримувань і противаг впливають зовнішні чинники, розподіл повноважень, поділ функцій держави, різні терміни функціонування різних державних органів та особливі повноваження судової влади.

До зовнішніх чинників належать інші держави, політичні партії, рухи тощо. Розподіл повноважень на користь якоїсь однієї з влад: законодавчої (представницької) чи виконавчої (адміністративної) ламає усю систему стримувань і противаг. Так, збільшення повноважень представницької влади, що складається з непрофесіоналів, в умовах низької правової культури населення веде до того, що

органи представницької влади намагаються втручатися у всі справи, до яких зможуть дотягнутися. Водночас ухил убік адміністративної влади може призвести до бюрократизації державного механізму і істотному зростанню бюрократизму.

Поділ функцій держави також суттєво впливає на систему стримувань і противаг. Так, Конгрес СІЛА приймає закони, які не повинні суперечити Конституції (за виключенням так званих “поправок до конституції”). Якщо ж вони їй суперечать, то Президент СІЛА має право їх не підписувати. Тоді відповідний білль (так називаються законодавчі акти США) не стає законом. Якщо ж Президент підписав його, то Верховний Суд СЛІА може його відмінити, як антиконституційний. Крім того, відповідні законодавчі акти повинні бути затверджені конгресами окремих штатів. Це заважає узурпації влади Конгресом СЛІА. Щодо Президента, то він не може узурпувати владу тому, що Конгрес має право прийняття бюджету і може не дати Президентові грошей на його політику. Крім того, є ще Верховний Суд СЛІА, який може відміняти акти Президента. Класичним прикладом цього є доля “Нового курсу” Ф.Д. Рузвельта, коли з 1933 по

1936 роки цілий ряд законопроектів і реформ, схвалених Конгресом з ініціативи Рузвельта, були визнані Верховним Судом США неконституційними, а, отже, недійсними, адже в них вже не було потреби. Для боротьби з Верховним Судом, президент Ф.Д. Рузвельт розробив план заміни консервативно настроєних судів тими юристами, що прихильно ставилися до «нового курсу» і до нього особисто. У

1937 році він, скориставшись похилим віком більшості членів Верховного Суду, запропонував, щоб ті члени Верховного Суду, які досягай 70 років, подавали у відставку. У випадку ж їхнього опору, Рузвельт намагався одержати право призначати додаткових членів, щоб нейтралізувати опозицію тих п'ятьох членів Верховного Суду, що постійно голосували проти рузвельтовських реформ. При активній підтримці консервативного крила демократичної партії республіканцям удалося завдати Рузвельту першої серйозної поразки в сенаті, проваливши його план цієї реорганізації. Система стримувань і противаг - у дії. Щодо Верховного Суду

США, то він не здатен узурпувати владу, адже організація виконання судових рішень покладено на органи виконавчої влади.

Різні терміни функціонування окремих державних органів дозволяє існувати без особливих перебоїв різним інститутам держави. На прикладі України це можна пояснити таким чином: термін повноважень Верховної Ради України та Президента України - 5 років, а Конституційного Суду України - 9 років. Це дозволяє державному апарату функціонувати без перебоїв.

Щодо особливих повноважень судової влади, то як свідчить досвід США. де на найвищому рівні реалізовано принцип поділу влади на законодавчу (двопалатний Конгрес), виконавчу (Президент та його адміністрація) і судову (Верховний суд СІЛА), останній необхідно розглядати не лише як інститут судової влади, а як інститут політичної системи.

Крім того, вплив судової влади в США на політику реалізується в певних юридичних рамках, які відображають особливості американського конституціоналізму, історичного розвитку країни і специфічні риси американської державності. Суди СІЛА, здійснюючи функцію судового контролю, створюючи судові прецеденти, здатні своїми рішеннями брати активну участь в політичному житті держави і робити свій внесок у реалізацію політичного курсу держави. Головна особливість участі американських судів у політичному процесі полягає в тому, що значна частина політико-управлінських рішень, прийняття яких у більшості інших держав є прерогативою законодавчих органів та уряду, в цій державі приймається саме в судовому порядку. Головна роль у цьому процесі відведена Верховному суду США. Наприклад, у 1935 році Верховний Суд США визнав введені, під тиском Ф.Д. Рузвельта, 16 липня 1933 року законом “Про відновлення національної економіки” кодекси справедливої конкуренції такими, що порушують Конституцію США. Розглядаючи справу «Птахоторгова корпорація Шехтера проти Сполучених Штатів Америки», Верховний Суд вирішив: «Якщо ділова діяльність, значення якої не поширюється за межі того чи іншого штату, може взагалі вважатися законним об'єктом федерального контролю, то встановлення

меж втручання держави в цю діяльність перетворюється з питання про використання влади в питання про довільну дискримінацію. Ми вважаємо, що спроба використовувати положення кодексу для встановлення тривалості робочого дня і рівня заробітної платні осіб, що працюють по найманню у позивачів, зайнятих веденням справи, значення якої не виходить за рамки одного штату, не є законним використанням федеральної влади»[41].

І, нарешті, дані соціологічних досліджень доводять той факт, що сила судової влади полягає в повазі до неї і до винесених судових рішень. Таке ставлення до судової влади з боку державних органів, пересічних громадян та юридичних осіб формується тривалий час і існує передусім у країнах з давніми демократичними традиціями, там, де утверджується принцип верховенства права.

Єдність влади.

Проте весь цей поділ влади можна вважати не лише засобом її обмеження, а й показником єдності влади, внутрішньо розділеній в силу поділу функцій. Тобто державна влада є єдиною тому, що вона здійснюється державним апаратом в цілому і що не існує декількох „державних влад”, які конкурують одна з одною.

Як явище, єдність держаної влади виникає з самого початку зародження держави. Воно визрівало як інтегрована влада, що ліквідувала родовий лад з його партикуляризмом (відособленістю за родами).

Єдність державної влади насамперед означає, що в державі не може бути дві, три або більше різних влад, неоднакових за своєю природою, принциповими ідеями та такими, що мають відокремлені засоби державного примусу.

Державна влада є єдиною. В минулому єдність державної влади мала персональний характер. Стародавні деспоти, необмежені монархи Середньовіччя, фюрер (вождь) нацистської Німеччини, дуче (вождь) фашистської Італії, каудильйо

Іспанії та деяких країн Латинської Америки, довічні президенти зосереджували в своїх руках всю повноту державної влади.

На відміну від персонального, в Новий час затвердився колективістський підхід до єдності державної влади, згідно якого вся влада належить народу.

На сьогодні існує три різновиди ідеї єдності державної влади:

Є) Соціальна єдність, яка витікає з єдиної природи пануючих (домінуючих) у суспільстві соціальних груп. Найпоширенішим варіантом такої єдності є народний суверенітет.

2} Єдність основних цілей та напрямків діяльності усіх органів держави, що обумовлено необхідністю узгодженого управління суспільством, без чого воно може бути втягнуто у стан анархії та розпаду, а різні цілі в діяльності вищих органів держави можуть призвести до їх збройного протистояння.

У) Організаційно-правова єдність означає створення системи органів держави з їх ієрархією та розподілом повноважень.

Саме в рамках організаційно-правової єдності можуть існувати такі принципи як поділ і з’єднання влади.

З’єднання влади.

З'єднання влади - це об’єднання законодавчої та виконавчої (а іноді й судової) влади у одному органі. Приймаючи закон, такий орган сам стане організовувати його виконання.

З’єднання влади існувало в рамках загальної системи Рад, що офіційно існувала в СРСР. З точки зору такого підходу органами державної влади були лише Ради депутатів (робочих, солдатських та селянських депутатів; депутатів трудящих; народних депутатів тощо). Вся повнота влади належала системі Рад, що складалася з Верховних Рад (СРСР та союзних і автономних республік) та місцевих Рад. Ради були всевладними в силу того, що вони отримували повноваження безпосередньо від народу (пролетаріату, трудящих тощо). Усі інші органи формувалися та контролювалися Радами. Всі ці органи, що створювалися „Радянською владою”, не

вважалися органами державної влади і поділялися на органи державного управління, суди та прокуратуру. Функціонери органів державного управління, суду та прокуратури могли бути одночасно депутатами Рад, законодавцями. У цьому випадку виконавці законів, виступаючи у ролі законодавців, повинні були піклуватися про якість рішень, що їм належало виконувати.

Принцип з’єднання законодавчої, виконавчої та судової влади виявився досить живучим, оскільки подібне рішення має низку переваг:.

1. Забезпечує оперативне вирішення будь-яких питань. В роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. з’єднання влади в руках Державного Комітету Оборони дозволило об’єднати зусилля проти німецької навали, адже ДКО сам приймав рішення, що мали силу закону і сам створював усі умови для їх виконання. Таке об’єднання забезпечило оперативне рішення всіх питань щодо знищення агресора.

2. Виключає можливість перекладати відповідальність і провину за помилки на інші органи, адже якщо сам прийняв рішення, сам його виконав, то й сам повинен відповідати за його наслідки. Це ж саме стосується й органів.

3. «Звільняє» від боротьби з іншими органами за об’єм владних повноважень. З’єднання влади в руках одного органу не дозволяє боротися за об’єм владних повноважень, адже сам з собою не станеш боротися.

Однак, таке з'єднання має певні недоліки. Всевладні органи стають абсолютно безконтрольними, вони врешті-решт можуть вийти з-під контролю суб’єкта (першоджерела) влади.

За такою організацією державної влади відкривається простір для встановлення і функціонування різного роду диктатур та тираній. Як цілком слушно писав Джон Емерік Едвард Дальберг лорд Актон єпископу Манделлу Крейтону у 1887 році: „Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно”48.

Приклад 10.9.

І. Каганець про переваги з ’єднання влади.

Насаджена в Україні „демократична” система державного управління з горизонтальним розподілом влад - це не що інше, як результат організаційної війни. З погляду законів менеджменту нинішня система державної організації є повним абсурдом, оскільки, повторимось, розділити можна роботу і права, але відповідальність не ділиться в принципі (там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто). Розпорошення влади і, як наслідок, її безвідповідальність та корумпованість створюють сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили (іншої держави, ТНК, тоталітарної секти), яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями. Злет державотворчої потуги українських етносів завжди відбувався при застосуванні ними традиційної для України гетьманської моделі - Гетьманату. „Українська модель” передбачає перевірений тисячоліттями вертикальний розподіл влади на основі балансу сфер Мудрості і Дії - Церкви і Гетьманату.

Гетьман концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі. Натомість Гетьман отримує всі необхідні повноваження для здійснення системних перетворень. Концентрація влади та її персоналізація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у своїй державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності Гетьман відповідає власним майном, свободою і життям.

Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Метою діяльності Гетьмана є покращення якості життя українського народу і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується

48 Цит. за Коул А.. Банч К. Конец империи: Роман. - М.. 2001. - С. 590.

Індекс людського розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності Гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження Національного індексу людського розвитку після трьох років гетьманства є підставою для переобрання Гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи з описаними вище наслідками.

Джерело: Каганець І.В. Арійський стандарт: Українська ідея епохи великого переходу. - К.: А.С.К., 2004. - С. 78-79.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке принцип поділу влади?

2. Хто реалізує партійну владу?

3. Хто здійснює адміністративну владу?

4. Які завдання виконує законодавча влада?

5. Які завдання виконує судова влада?

6. Які завдання виконує виконавча влада?

7. В чому полягає нормотворча функція виконавчої влади?

8. В чому полягає оперативно-виконавча функція виконавчої влади?

9. В чому полягає юрисдикційна функція виконавчої влади?

10. Чим обумовлено поділ влади?

11. Що таке єдність влади?

12. Які на сьогодні існують ідеї єдності державної влади?

13. З чого витікає соціальна єдність державної влади?

14 . Чим обумовлена єдність основних цілей та напрямків

діяльності органів держави?

15. Що означає організаційно-правова єдність?

16. Що таке з'єднання влади?

17. Які переваги існують у з'єднанні влади?

18. Які недоліки притаманні з'єднанню влади?

Дискусійні завдання:

1.Проаналізуйте характеристику правителя, яку дав Р. Сільверберг (§1) і дайте відповідь на запитання:

1. Навіщо правителю знати:

• Історію.

• Законодавство (бути юридично обізнаним).

• Принципи управління (володіти основами

менеджменту).

• Економіку (бути економічно обізнаним).

• Літературу.

• Філософію.

II. Навіщо правителю не слід зосереджуватись лише на:

• Літературі.

• Філософії.

2. Як можна забезпечити народну легітимність державної влади в Україні?

З.Залежно від власних переконань, обґрунтуйте переваги поділу влади над з'єднанням влади або з'єднання влади над її поділом.

<< | >>
Источник: Сухонос В.В.. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. Навчальний посібник. Суми - 2005. 2005

Еще по теме § 5. Єдність, з’єднання і поділ влади:

  1. 1. Державна влада як інститут конституційного права
  2. 2. Теорія і практика співвідношення в Конституції України принципів народного суверенітету і розподілу державної влади
  3. 1. Поняття виконавчої влади і система її органів
  4. 2. Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади, його склад, основні функції та повноваження
  5. § 1. Особливості адміністративно–правового статусу керівників органів виконавчої влади, що обіймають посади державних службовців
  6. Стаття 48. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність
  7. Стаття 116. Об'єднання і роз'єднання позовів
  8. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  9. 3.2. Суб’єкти цивільних процесуальних відносин, їх класифікація. Цивільна процесуальна правоздатність, дієздатність
  10. Органи виконавчої влади у державному механізмі зарубіжних країн
  11. Приєднання Закарпаття до Чехословацької республіки
  12. 3.2. Центральні органи влади
  13. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  14. Замість вступу (витоки й становлення української національної державності та права)
  15. § 5. Єдність, з’єднання і поділ влади
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -