Держава і право як об’єктно-предметна сфера наукового пізнання

Об’єкт ^[1] пізнання - сторона наукового пізнання праводержави як явища суспільної реальності. Ознаки ^[2] об’єкта такі: 1) вихідний прийом будь-якого наукового пізнання; 2) держава як об’єкт пізнання сприймаєть­ся реальною або об’єктивною щодо суб’єкта ^[3] пізнання; 3) об’єкт постає перед суб’єктом у нерозділеному (цілому) вигляді.

Об’єкт і предмет як сторони пізнання постають у вигляді об’єктивної реальності та суб’єктивної дійсності відповідно. Реальність ^[7] - пізнаваль­на сфера суспільного буття, здатна існувати певною мірою автономно, самостійно. Дійсність ^[8] - прояв реальності у всій її конкретності як ре­зультат прояву волі та свідомості суб'єкта або реальність суб'єктивна. Предмет пізнання формується об’єктом, який розкривається перед суб’єктом пізнання у вигляді наявної про себе інформації. Тобто держава і право, будучи об’єктом пізнання, є одночасно предметом пізнання, опосе­редкованим самим об’єктом через інформацію, якою володіє про нього суб’єкт пізнання. Інформація про об’єкт не означає, що він (об’єкт) саме такий, а не інший. Держава як об’єктивна реальність існує незалежно від волі суб’єкта пізнання. Його судження з приводу держави супроводжують­ся відповідними образами, понятійними формами, за допомоги яких стає можливим кінцевий результат процесу пізнання.

Предмет теорії держави і права як юридичної науки і навчальної дис­ципліни історичний, змінюється в міру втягнення у пізнавальну сферу но­вих властивостей державно-правового буття, а також виключення того, що стало ілюзією, помилкою. Предмет теорії держави становлять загальні за­кономірності виникнення ^[9], розвитку ^[10], функціонування ^{[11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] державно- правових явищ, а в ролі об’єкта визначають державу і право як взаємообу- мовлюючі один одне явища. Навчальний аспект теорії держави і права зо­середжений на формуванні вмінь і навичок пізнання закономірностей дер­жавно-правового буття, їх усвідомлення у вигляді системи знання.}

Сучасний предмет теорії держави і права становлять: (1) уявлення, •• 12 ••• 13 14 ••• 15 16 17 18

1 ТТА1 IfATJTTATTTTI1 TitTATJTJCT TAA1T11 TTAf^rTIATJTJTJ T^^l1 TTΓ∖^rΓAQTJ TTriAT¹TJAQTJ ідеї, концепції, вчення, теорії, доктрини, гіпотези, прогнози,

терміно-поняття ^[19] та їх конструкції ^[20], які відображають фіксований рівень знань про державно-правове буття, або енциклопедія ^[21] держави і права;

(2) закони виникнення, розвитку, функціонування держави і права, їх скла­дових елементів і процесів, або державно-правові закономірності;

(3) теоретичні, емпіричні, методологічні, історичні, логічні, ціннісні, зага­льні, особливі, динамічні, статичні ознаки і властивості державно-правових явищ, або методології пізнання держави і права; (4) специфічні закономір­ності й особливості функціонування правових систем і держав, наявні ти­пологічні риси, які проявляються в межах різноманітних форм суспільного устрою, культур, цивілізацій у синхронному або діахронному розрізі, або порівняльне право державознавство ^[22]; (5) теоретичні узагальнення право- творчої, правозастосовної, правоохоронної діяльності, спрямовані на розв’язання актуальних проблем право-державного буття, або зв'язок юри­дичних теорії та практики.

Державно-правові закономірності - стійкі зв’язки, які визнача­ють зміст і форму, тенденції розвитку держави і права. Ознаки держав­но-правової закономірності такі: 1) виявляє момент сутнісного призна­чення держави і права; 2) визначає право-юридичний аспект пізнання як домінантний з огляду на сучасні потребово-інтересові вимоги суспільно­го буття; 3) опосередковує соціальну діяльність і активність людей, су­спільства в цілому.

Державно-правові закономірності означають, що зв’язки ^{[23] [24] [25] регулярні (множинні), а не одиничні, відображають глибинні, сутнісні властивості державно-правових явищ. Множинність однорідних зв’язків подається у вигляді фактів суспільного буття, які за певних умов виявляють власну не­обхідність. Тобто настання фактів за певних умов може бути передбачува­ним. Сталість зв’язку, його множинність, дозволяє формувати уявлення про порядок або стійкі правила, що визначають напрями соціальної діяль­ності, тобто формується уявлення правильної чи неправильної поведінки. Закономірні зв’язки характеризуються незалежністю від волі та свідомості суб’єкта пізнання. Хоча ці зв’язки і не існують поза межами суспільства чи поза соціальної активності членів суспільства, але здатні впливати на сві­домість і волю людей. Державно-правові закономірності втілюють квінте­сенцію розвитку, його логіку, є відображенням раціоналізму часу, епохи. Державно-правові закономірності виявляють власну природу в певному часі та просторі, знання яких дозволяє припускати настання тих чи інших фактів, реалізуються через поведінку людини, виявляються й усвідомлю­ються на основі аналізу суспільної практики.}

Державу і право пов’язують з управлінням і регулюванням як ви­хідними елементами характеристики суспільної організації ^[26]. Управління суспільне - відносини впливу або взаємовпливу з метою впорядкування, збереження, вдосконалення і розвитку суспільства як цілого. Ознаки су­спільного управління такі: 1) суб’єктно-об’єктні відносини; 2) свідомий або несвідомий (опосередкований) вплив на людину чи людей з боку іншої людини чи людей з метою досягнення бажаних цілей; 3) прямо або опосе­редковано виявляє правила діяльності людей, пов’язаних з реалізацією ба­жаних для них інтересів.

1) внутрішньо узгоджена взаємодія елементів цілого як відображення уяв­ного і наявного суспільного порядку; 2) наявність стійкої структури як умови досягнення, утримання і підтримання цілого; 3) обумовлений струк­турою процес дії та взаємодії учасників суспільного життя. Регулювання як елемент управління фіксує собою зміст належного, бажаного. Ознаки регулювання: 1) нормативно фіксована система правил належної організа­ції; 2) процес дії та взаємодії учасників суспільного життя завдяки фіксо­ваним правилам сприяє формуванню механізму регулювання, виступає своєрідним тестом належної, ефективної організації; 3) визначені санкції за порушення нормативно фіксованих правил організації як умови їх віднов­лення. Суспільне регулювання залежить від рівня свідомості, сприйняття й усвідомлення правил поведінки членами суспільства. Суспільство з погля­ду управління постає у вигляді двох взаємопов’язаних аспектів:

1) організація управління людей в їх повсякденному житті, яка є відобра­женням уявлень безпечного розвитку; 2) регулювання або правила, що ви­значали і визначають безпечний зміст діяльності конкретної людини у сус­пільному житті. Зміни у суспільстві означають зміни організації та регу­лювання як взаємопов’язаних і взаємообумовлених аспектів суспільного управління. Організаційний аспект суспільного управління фокусується на визначенні тих чи інших ролей (статусів), якими наділяються члени суспі­льства у власному повсякденному бутті. Регулівний, або регламентний, аспект фокусується переважно на правилах, дотримання яких є необхідною умовою (засобом) організації.

Організація суспільства пов’язується з державою, а регулювання - з правом. Як суспільні явища держава і право мають однакову основу: є ві­дображенням суспільного управління, а як самостійні явища акцентують увагу на моменті співвідношення публічних і приватних інтересів ^[27] у ме­жах певної спільноти.

Держава є втіленням колективного або публічного суспільного інте­ресу, являє собою стан організації суспільства, який характеризується наяв­ністю певних груп осіб, діяльність яких спрямована на організацію безпеч­ного розвитку суспільства. Право - це втілення індивідуального або приват­ного суспільного інтересу, являє собою стан регуляції (регламентації) суспі­льних відносин, який характеризується наявністю формально визначених правил поведінки, втіленням вимог належної поведінки членів су­спільства. Право набуває рис самостійного соціального регулятора (соціо- нормативний регулятор), а держава - самостійної організації управління- влади, яка захищає право, отже, підтримує відповідну соціонормативну ре­гуляцію. Держава як публічно-владна організація необхідна для права, щоб забезпечити і підтримувати відповідний правопорядок, охоплений відповід­ним терміно-поняттям “праводержава”. У дихотомії “держава-право”, домі­нантна роль відводиться праву як предмету державної організації.

1.2.