§ 8. Деідеологізація наукового знання - основне завдання теорії права і держави на сучасному етапі

Теорія права і держави, як і інші суспільні науки, до порівня­но недавнього часу мала глибоко заідеологізований характер (idea - уявлення, ідеологія-світогляд). Пов’язано це з тим, що за так звану радянську добу її розвитку перебіг нагромадження знань про державу і право, дослідження державно-правових явищ відбувалися суто на підставі наукових підвалин, закладе­них теоретиками марксизму-ленінізму та їх послідовниками, відступ від яких не допускався.

Радянська наука проявляла крайню нетолерантність і реак­ційність до інакомислення. Учених, що обґрунтовували погляди, відмінні від марксистсько-ленінських, вважали ворогами радян­ської держави і народу. Лідери держави стверджували, що «... без непримиренної боротьби з буржуазними теоріями на підвалинах марксистсько-ленінської теорії неможливо домогтися повної перемоги над класовими ворогами...» і «... тільки в боротьбі з буржуазними забобонами в теорії можна домогтися зміцнення позицій марксизму-ленінізму» (Сталін). Стверджувалося також, що весь науковий багаж, накопичений суспільними науками до появи марксистського вчення, не мав істотної наукової цін­

ності, являв собою лише уривчасті, несистематизовані знання про суспільство, державу і право. Як стверджувалося в наукових працях того часу,«... домарксівська «соціологія» та історіографія, в кращому разі, давали накопичення сирих фактів, набраних уривками, що зображають окремі сторони історичного процесу» (Ленін). Лише марксизм визнавали за найпередовішу та най­більш революційну теорію.

Відомий аргумент на користь істинності марксистських знань про державу і право, висловлений В. І. Леніним: «Вчення Маркса всесильне, тому що воно вірне».

Ідеологи марксизму-ленінізму та їх послідовники вважали за неприйнятні жодні інші трактування розуміння держави і права, окрім вироблених в рамках власної теорії. До підмурівку своєї теорії походження і розвитку держави вони поклали еконо­мічні закони розвитку суспільства й утворення держави і права, зміни однієї соціально-економічної формації іншою, відкриті та науково обґрунтовані Марксом, при цьому розвинувши його вчення і доповнивши вченням про непримиренність класових суперечностей, яке було розроблене, доповнене і деталізоване Леніним, його соратниками і послідовниками. Радянська на­ука виходила з класового підходу при визначенні суті держави і права, який можна окреслити такими цитатами з праць її осно­воположників:

«Держава - це є машина для підтримки панування одного класу над іншим» (Ленін). «Держава є машина в руках панівно­го класу для придушення опору своїх класових супротивників» (Сталін). «Радянське право займає передові позиції в боротьбі з класовими супротивниками. Право зводиться до відносин

влади-підпорядкування і є піднесеною до закону волею панів­ного класу - тобто фактично офіційним закріпленням безправ’я інших класів» (А. Я. Вишинський).

«Помилки буржуазної науки права пояснюються перш за все забуттям того, що право, як і релігія, є не більше ніж віддзерка­лення економічних умов життя суспільства, а зовсім не основа суспільства, як думають буржуазні вчені» (А.

«Радянське право, повністю спрямоване проти експлуатації та експлуататорів, служить завданням побудови соціалістичного суспільства і переходу до комунізму» (А. Я. Вишинський).

«Право виражає собою відомий стан нерівності в суспільних відносинах людей. Право при диктатурі пролетаріату є певним способом контролю з боку суспільства, тобто панівного в сус­пільстві класу над мірою праці та мірою споживання» (А. Я. Ви­шинський).

Вчення марксизму-ленінізму було цілісною теорією, яка вклю­чала вивчення історичних та економічних чинників, що лежали в засаді створення держави і формування права, їх історичного розвитку і зміни однієї соціально-економічної формації іншої в результаті соціальних конфліктів і суперечностей, що вини­кають у суспільстві. Першорядним завданням цієї теорії було здійснення соціалістичної революції, зламу експлуататорського державного апарату та побудова соціалістичної держави в окре­мо взятій країні, а потім на всій земній кулі.

Побудова радянської соціалістичної держави повинна була стати першим кроком на шляху всесвітньої соціалістичної рево­люції, бути практичним втіленням теоретичного марксистсько- ленінського вчення про диктатуру пролетаріату, яскравим доказом життєвості і сили марксистсько-ленінських ідей. Соці­алістична держава, за уявленням класиків марксизму-ленінізму, повинна була стати державою нового, вищого типу, «державою диктатури пролетаріату», державою перехідного типу від капіта­лізму до комунізму. Вона якісно відрізняється від всіх існуючих за всю історію людства держав. У всіх попередніх способах ство­рення держави держава була «машиною», що служила економіч­но, а отже, і політично панівному класу, який складав незначну у відсотковому співвідношенні частину суспільства: право було піднесеною до закону волею цієї нечисленної групи людей. Со­ціалістична ж держава і право повинні виражати і захищати

інтереси переважної більшості суспільства - пролетаріату і допо­магати йому боротися з класовим ворогом - експлуататорами.

Диктатура пролетаріату є необхідною і неминучою формою державного управління суспільством. Особливість соціалістич­ної держави бачили в тому, що вона повинна стати державою по-новому диктаторською-проти буржуазії, проти всіх експлу­ататорських класів - по-новому демократичною, а саме для всіх трудящих. Насильство, здійснюване диктатурою робочого класу проти експлуататорів, повинно мати на своїй меті будівництво нового, вищого ладу, ладу без експлуататорів, без поділу на класи і застосовуватися до меншості на підставі переконання більшос­ті, тобто трудящих, на користь цієї більшості.

Надалі, коли буде знищений клас експлуататорів, суспіль­ство вступить у нову, вищу фазу свого розвитку - комунізм, і необхідність у державі і праві відпаде. Вони відімруть природ­ним способом. «Право, як і держава, відімре... на вищій фазі комунізму. Право відімре тоді, коли всі навчаться обходитися без спеціальних правил, що визначають поведінку людей під загрозою покарання за допомогою примусу. Право відімре тоді, коли люди настільки звикнуть до дотримання головних пра­вил співжиття, що їх виконуватимуть без жодного примусу» (А.Я. Вишинський).

«Насправді ж держава є не що інше, як машина для приду­шення одного класу іншим, і в демократичній республіці нітрохи не менше, ніжу монархії; в кращому разі держава є зло, яке, як спадок, передається пролетаріату, що отримав перемогу в бо­ротьбі за класове панування; пролетаріат, що переміг, за при­кладом Комуни вимушений буде негайно відсікти гірші сторони цього зла, допоки покоління, що виросло за нових, вільних сус­пільних умов, не буде в змозі викинути геть увесь цей непотріб державності» (Маркс К., Енгельс Ф.).

«Що разом з відміною класів відбудеться і відміна держави, цьому марксизм учив завжди» (В. Ленін). «Економічною основою повного відмирання держави є такий високий розвиток комуніз­му, при якому зникає протилежність розумової і фізичної пра­ці...» (В. Ленін). «І лише тоді демократія почне відмирати через ту просту обставину, що, позбавлені від капіталістичного рабства, від незліченних жахів, дикостей, безглуздостей, мерзотностей капіталістичної експлуатації, люди поступово звикнуть до до­

тримання елементарних, століттями відомих, таких, що тися­чоліттями повторювалися у всіх прописах правил співжиття, до дотримання їх без насильства, без примусу, без підпорядку­вання, без особливого апарату для примусу, який називається державою» (В.

Як показала історія, теорія побудови соціалістичної держави в тому вигляді, в якому вона замислювалася, не знайшла свого підтвердження на практиці. Владу в державі здійснювала прав­ляча партійна верхівка, яка фактично підпорядкувала собі все суспільство. Багато суперечностей, елементи утопічності цієї те­орії зумовили розпад радянської держави, відхід практично всіх постсоціалістичних держав від своєї старої ідеологічної плат­форми і перехід до формування нових економічних, політичних, соціальних систем управління суспільством.

Проте радянська доба залишила глибокий слід у науці про державу і право, долучила до неї багато того, чого слід було б по­збавитися зараз. Не варто огульно таврувати все, що відбувалося в науці цієї доби, позаяк у цей же час сформувалося, працювало і творило безліч учених, чиї імена відомі й заслужено шановані у всьому світі. Та варто окремо зупинитися на заідеологізова­ності науки, яка часто будувалася на простому цитуванні кла­сиків. За допомогою цитат вели й наукові дискусії, трактували розуміння того чи іншого державно-правового явища класиками марксизму-ленінізму - так званий, марксистсько-ленінський аналіз. Будь-який підручник або монографію обов’язково муси­ли розпочинати з цитат виступів на останньому з’їзді ЦК КПРС і містили, в основному, перефразовані визначення і категорії попередніх праць про державу і право. Це не могло просунути науку вперед.

На сучасному етапі завданням теорії права і держави є звіль­нення від ідеологічних догм, перегляд і переосмислення бага­тьох наукових категорій, розширення обріїв наукового пізнання, дослідження різних державно-правових явищ з урахуванням плюралізму теорій тощо. При цьому, проте, не слід кидатися в іншу крайність і відкидати все те, що напрацьоване у радян­ську добу, все, що було долучено до науки про державу і право класиками марксизму-ленінізму. Багато їхніх праць актуальні й зараз і являють безперечну наукову цінність. Сьогодні необ­хідно відокремити наукові знання від псевдонауки, тверджень.

що носять заідеологізований характер, теорій, що спростували себе на практиці.

Деідеологізація будь-якої науки полягає не у відмові від всякої ідеології в науці взагалі. Ідеологія як певний світогляд обов’язково наявний у кожній науці - хай то науки природні чи соціальні. Навпаки, сучасна наука і мета, якій вона служить, потребують культивування ідеології, але якісно нової ідеології. Деідеологіза­ція теорії держави і права не означає відмову від всякої ідеології під час вивчення держави і права. Перебіг деідеологізації наразі має полягати у відмові від старої ідеології та формуванні нової конструктивної ідеології - ідеології побудови соціальної правової держави, формування цивільного суспільства, підтримки і роз­витку демократичних інститутів влади, проголошення людини вищою соціальною цінністю, яка повинна знайти своє віддзер­калення в праві та виявлятися в діяльності всіх елементів ме­ханізму держави, визнання і закріплення в позитивному праві всіх природних, невідчужуваних прав людини. Деідеологізація полягає також у відмові від старих стереотипів, шаблонів при дослідженні державно-правових проблем, можливості по-новому поглянути на них з позиції наукового вивчення, розширення обріїв наукового пізнання тощо.

Контрольні запитання

1. Що таке теорія взагалі і теорія права і держави зокрема.

2. Історія та передумови виникнення теорії права і держави.

3. Місце теорії права і держави в системі наук, які вивчають право і державу. Співвідношення теорії права і держави з інши­ми науками, що мають ті самі об’єкти дослідження.

4. Структура теорії права і держави. Загальна і спеціальна теорії права і держави.

5. Теорія права і держави як наука та як навчальна дисци­пліна

6. Функції теорії права і держави.

7. Вимоги, які ставляться до теорії права і держави.

8. Деідеологізація наукового знання - основне завдання теорії права і держави на сучасному етапі.

9. Практичне призначення теоретичних знань про право і державу.