6.3.2. Правова держава

Суспільною свідомістю правова держава сприймається як такий тип держави, влада котрого заснована на праві, правом обмежується і через право реалізується. Але таке уявлення недостатньо розкриває даний феномен.

Поняття правової держави нерідко вживається в найширшому значенні, яке не обмежується власне державою, а поширюється на все суспільство, весь спектр суспільних відносин. Правову державу також визначають як правову форму організації і діяльності публічної влади, її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права, «носіями» прав і свобод людини і громадянина [255].

У французькій науці поняття правової держави ототожнюється насамперед з принципом законності як обов'язком дотримуватись закону, в англомовній літературі його ототожнюють з поняттям верховенства права, причому останнє значною мірою трансформувалось за змістом.

Сучасні українські дослідники визначають правову державу як державу, у житті якої панують закони, що закріплюють основні права людини, виражають волю більшості або всього населення країни (наголошуючи на основних загальнолюдських цінностях та ідеалах), як державу, в якій встановлена відповідальність як особи, так і держави, де громадянам притаманний високий рівень правової культури.

Ознаки правової держави можна поділити на соціально-змістовні (матеріальні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні тощо).

Серед соціально-змістовних ознак правової держави відзначимо насамперед таку: відмінність від попередніх держав (деспотичних, абсолютистських, поліцейських), де відносини між суспільством та державою будувались на основі відносин «влада-підпорядкування»; особа та пануючий суб’єкт ( представник держави) є рівноправними партнерами, котрі склали своєрідну угоду про взаємне співробітництво та взаємну відповідальність.

Однією з головних ознак правової держави є визнання основного соціального вектора у взаємовідносинах між людиною й державою в напрямку «від людини до держави».

Правова держава, у зв’язку з її орієнтацією та відповідальністю перед людиною, прагне забезпечити її свободу. Проте цей процес досить складний і суперечливий. У його основі лежить правовий статус особи, що в державно-правовому суспільстві виконує роль самостійного регулятора суспільних відносин. З точки зору правової держави визначальними його умовами є рівні можливості, справедливість, свобода думки, вибору, переконань тощо.

Права і свободи людини та громадянина, рівень правового закріплення основних цих прав в Конституції та інших законах – ще одна з найважливіших ознак правової держави. Держава погоджується визнати ці права “основними”, гарантує й захищає їх, створює умови для їх реалізації. Однак вона не здатна у повному обсязі їх реалізувати. Значна частина прав і свобод людини реалізується поза державою, в рамках громадянського суспільства.

Серед інших соціально-змістовних ознак правової держави є такі:

– у суспільному і державному житті панує правовий закон, що виражає волю більшості або всього населення країни, втілюючи загальнолюдські цінності та ідеали;

– регулювання відносин між особою і державою здійснюється на основі принципу: особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом;

– існує висока правова культура і правова свідомість громадян.

Формальними ознаками правової держави є:

1) Визнання та реалізація принципу поділу державної влади. Цей процес обмежує державне всевладдя, сприяючи тим самим утвердженню авторитету суспільства, розширенню можливості його впливу на державу. Прагнучи стати правовою державою, Україна закріпила цей принцип на рівні Конституції (ст.6).

2) Юридична захищеність особи, тобто функціонування реальних та ефективних засобів здійснення, захисту й відновлення прав і свобод людини і громадянина у випадках їх протиправного порушення чи обмеження;

3) Незалежність суду як надійної юридичної гарантії прав людини;

4) Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя.

Основними принципами правової держави є:

1. Верховенство права, через котре реалізується прагнення людства до свободи у її взаємодії з упорядкованістю та безпечністю суспільного існування. Принцип верховенства права має сенс, коли право розглядається не просто як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил належної поведінки (масштабу, міри), корпусу правил, які легітимовані суспільством і базуються на історично досягнутій рівності соціальної етики (А. Заєць) [256].

2. Зв’язаність держави правами і свободами людини і громадянина. Визнання його державою та закріплення на конституційному рівні відповідних прав і свобод, значна частина з яких реалізується поза інституціями держави, є важливою умовою її самообмеження. При цьому відзначимо, що правова держава визнає як нормативно закріплені, так і природні права людини. Це створює можливості розширення важелів обмеження суспільства державою у її прагненні абсолютизації влади.

3. Обмеження можливостей виконавчої влади в контексті свободи прийняття нормативно-правових рішень і діяльності щодо відповідного кола осіб. Закріплення державою на конституційному рівні демократичного принципу «дозволено все, що не заборонено законом», що стосується суб’єктів громадянського суспільства (фізичних та юридичних осіб) у сфері їх господарської, цивільно-правової діяльності і не поширюється на державні владні структури, їх посадових осіб, які відповідно до Конституції мають дотримуватись принципу «можна лише те, що прямо дозволено законом».

4. Рівність всіх перед законом. Це одна з умов існування громадянського суспільства в контексті правової держави – перш за все рівність прав, рівність перед законом, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та ін. поглядів, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови (ст.24 Конституції).

5. Справедливість. Це одна з основних рис права як регулятора суспільних відносин. Справедливе право, сформоване громадянським суспільством і легітимізоване державою, є умовою їх ефективного розвитку.

6. Юридична форма діяльності органів державної влади, їх посадових та службових осіб. За своєю суттю вона іманентно характеризує правову державу, оскільки є не просто важливим позитивним засобом упорядкування й регулювання суспільних відносин влади, організації та діяльності органів державної влади, державного механізму на засадах права, а й засобом контролю за владою, її обмеження [257].

Серед інших принципів правової держави є:

7. Судовий захист фізичних і юридичних осіб, права яких в тій або іншій мірі порушені;

9. Демократизм процесу розробки, прийняття та реалізації адміністративних рішень, його чітка оформленість;

10 Широкі судові і досудові процесуальні права індивіда;

11. Конституційне закріплена відповідальність держави за дії своїх органів перед власними громадянами.

Таким чином, правову державу можна визначити як державу, де діє система юридичних гарантій, за допомогою яких забезпечується баланс і консенсус законних інтересів особи, суспільства, держави, ефективна протидія протиправним посяганням у сфері публічного і приватного права

Теоретична конструкція правової держави складається поступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об'єктивної потреби в зміні сутності держави. В останній час держави світу, серед них і Україна, на конституційному рівні проголосили себе «правовими», але слід усвідомити, що конституційні положення відображають не стільки реальну дійсність, скільки загальну орієнтацію, спрямування, прагнення відповідної держави.