Співвідношення юридичних презумпцій з іншими правовими припущеннями

Проблема співвідношення презумпції з іншими категоріями також є досить традиційною, однак багато її аспектів досі дискусійні, інші - ще не отримали достатньо ґрунтовного висвітлення в теоретико-правовій літературі.

Найбільш близькі до юридичних презумпцій за соціальною природою є фактичні презумпції. Під фактичною презумпцією розуміють презумпцію, не закріплену в нормах права. Її вірогідність підтверджується здоровим глуздом і практичним досвідом. Юридичного значення така презумпція не має і використовується як мотив, або для закріплення норми права, або для логічного обґрунтування правозастосовного акта.

Залежно від способу формування фактичні презумпції поділяють на:

1) сформульовані на основі здорового глузду та життєвого досвіду (наприклад, презумпція неправильного сприйняття інформації внаслідок несприятливих погодних умов, використовувана при оцінці вірогідності показань свідків);

2) сформульовані на основі наукових досліджень (презумпція високого ступеня ймовірності наявності в акцентації особистості істероїдно-де- монстративного типу психологічної установки на брехню і приховування інформації). За ступенем вірогідності фактичні презумпції класифікують на обґрунтовані та необґрунтовані (уявні).

Уявного характеру презумпція може набувати у випадках, коли певні узагальнення абсолютизуються або розглядаються окремо від інших доказів (наприклад, якщо людина хвилюється під час допиту, це далеко не завжди свідчить про те, що вона щось приховує; присутність на місці злочину ще не доводить, що людина його вчинила).

Щоб визначити співвідношення правових і фактичних презумпцій, потрібно виділити їх спільні та відмінні ознаки. Головною рисою, яка

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

об'єднує аналізовані категорії, є їх соціальна сторона, тобто узагальнен­ня попереднього досвіду розвитку суспільних відносин, що дозволяє з певною часткою ймовірності припустити, які факти, обставини, події простежуватимуться в цьому конкретному випадку.

111

Об'єднує юридичні і фактичні презумпції й те, що вони необхідні

в процесі правового регулювання - у правотворчості та правореалізації.

Презумпції дозволяють компенсувати недолік фактичної інформації тоді, коли достовірні знання про певну подію чи явище отримати неможливо.

Досить великі при цьому відмінності, які існують між розглянутими видами презумпції.

По-перше, якщо структура правової презумпції характеризується наявністю двох сторін: соціальної і юридичної, то у фактичної презумпції юридична сторона відсутня. Фактична презумпція не отримує нормативного закріплення, існує лише у свідомості законодавця або правозастосовувача, у наукових дослідженнях та інших неофіційних джерелах.

По-друге, фактична презумпція характеризується більшим ступенем імовірності, тому єдиним критерієм її оцінки є істинність, вірогідність. Для юридичної презумпції обґрунтованість і відповідність фактичним відноси­нам менш суттєві, в порівнянні з юридичною значущістю та ефективністю.

По-третє, відмінність можна провести за способом спростування. Юридичні презумпції спростовуються в установленому законом порядку, відповідно до процесуальної форми. Процес спростування або підтвер­дження фактичних презумпцій відбувається «автоматично» в результаті виявлення нових фактів, з'ясування тієї чи іншої достовірної інформації. Часто цей процес не виходить за рамки свідомості правозастосовувача.

По-четверте, значення презумпцій в правовому регулюванні розріз­няється так, що правова презумпція має безпосереднє значення, тобто регулює суспільні відносини: законодавець за її допомогою встановлює загальне правило регулювання, а правозастосовувач визначає розвиток конкретних правовідносин. Значення фактичних презумпцій - опосеред­коване. Законодавець не закріплює їх у правових приписах, а лише вико­ристовує як підставу для формулювання правила поведінки (наприклад, презумпція нерозуміння малолітньою особою суспільної небезпеки своїх дій є підставою для нормативного закріплення віку, з якого може наставати юридична відповідальність).

Правозастосовувач використовує фактичну презумпцію лише як ло­гічний прийом мислення при формуванні свого переконання, не надаючи юридичного значення презюмованому факту (наприклад, розбіжності вер­бальної і невербальної інформації, отриманої під час допиту, дозволяють

Лекція 6. ЮРИДИЧНІ ПРЕЗУМПЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ

112 засумніватися в правдивості показань, але не дають для цього юридичних

підстав).

Співвідношення юридичних презумпцій і юридичних аксіом харак­теризується наявністю в них спільних і відмінних рис. Ці правові явища об'єднує таке:

- по-перше, вони складаються в результаті нагромадження досвіду, узагальнення типових повторюваних суспільних відносин і зв'язків;

- по-друге, презумпції, як і правові аксіоми, забезпечують не тільки

ефективність, але й справедливість, доцільність права, підтримку його моральних основ. Закріплюючи неупереджене ставлення до людини,

розподіляючи тягар доказування в судових спорах, презумпції виходять передусім з міркувань справедливості, гуманності.

Іноді презумпції визначаються як правові установки, яким надається такий авторитет, що вони не потребують доказів, тобто фактично ототож­нюються з аксіомами. Безумовно, підхід цей не є правильним, що підтвер­джують і наведені автором цієї думки приклади («неопубліковані закони

не застосовуються», «основні права і свободи людини є невідчужуваними

і належать кожному від народження» - усі ці положення є не презумпці­ями, а аксіомами).

Відмінності між юридичними аксіомами і презумпціями також істотні.

Будучи заснованими на попередньому досвіді, аксіоми і презумпції різняться за ступенем своєї вірогідності. Аксіома - це істинне судження, а презумпція - положення, умовно прийняте за істину. Аксіома не вима­гає доказів і не може бути спростована. Презумпція за своєю природою

спростовна.

Аксіоми, в силу свого елементарного й очевидного характеру, можуть

діяти, не будучи закріпленими в нормативно-правовому акті.

На цьому етапі така форма існування юридичних аксіом практично відійшла в минуле, але теоретично це цілком можливо.

значенні), може розглядатися як засіб юридичної техніки⁹⁵.

Критеріями оцінки значущості юридичної презумпції є:

1) здатність зображати сутність права загалом або окремої галузі;

⁹⁵ Давыдова М. Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии: [моногр.] / М. Л. Давыдова. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2009. - С. 245.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

2) розвиток змісту презумпції в нормах цієї галузі;

113

3) використання презумпції як орієнтира в застосуванні та тлумаченні норм права.

До таких презумпцій-принципів відносять насамперед загальнопра- вові презумпції: презумпцію добропорядності громадянина, презумпцію знання закону. Безумовно, названим критеріям відповідає і презумпція невинуватості, що закріплює таке принципове положення, згідно з яким у правозастосовній діяльності не повинна ігноруватися будь-яка, навіть мізерно мала ймовірність невинуватості особи.

Крім загальноправових, у праві діють і галузеві презумпції-принципи (презумпція вини в цивільному праві, презумпція батьківства в сімейному праві). Усі ці положення зображають закономірності правового регулю­вання у відповідній галузі, і тому можуть, з певною часткою умовності, розглядатися як її принципи. Варто, щоправда, зазначити, що ідея ототож­нення презумпції і принципів викликає в науці критичну оцінку.

За будь-якого ступеня умовності теоретичного аналізу юридична (правова) презумпція і юридичний принцип - завжди різні форми систе­матизації знань. Роль правових принципів у механізмі соціального регу­лювання значно вагоміша, ніж презумпцій (навіть загальноправових), які відповідно до свого призначення покликані оформляти вузькоспеціальні, приватні процеси та явища.

Нормативно-правові принципи в рамках структури нормативно-пра­вового акта виконують дві основні функції:

1) забезпечують узгодженість всіх нормативно-правових актів, їх концептуальну єдність;

2) служать безпосередньою правовою підставою для вирішення справ у порядку застосування аналогії права і під час регулювання відносин, прямо не передбачених законом.

У першому випадку для принципів характерна опосередкована форма реалізації, тому що відповідно до них формулюються норми права і здійснюється весь процес правового регулювання, у другому - безпосередня.

Якщо принцип розглядати як загальне правило, що має винятки, його близькість до правової презумпції стає досить явною. Справді, суто регулятивне значення принципу полягає в тому, що в усіх випадках су­перечностей, прогалин, неясностей у законодавстві, нестачі нормативної або фактичної інформації орієнтиром для вибору обґрунтованого рішення є правило, яке встановлюється принципом.

Зрозуміло, роль правових принципів не зводиться до випадків засто­сування аналогії права або до можливості їх прямої дії. Саме це другорядне

Лекція 6. ЮРИДИЧНІ ПРЕЗУМПЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗНАЧЕННЯ

114 прикладне їх призначення ріднить принципи з презумпцією. Їх схожість полягає в такому:

1) презумпції, як принципи, встановлюють загальне правило, загаль­ний порядок регулювання тих чи інших відносин;

2) чітко закріплюють всі можливі винятки із загального правила (зокрема суб'єктів, порядок й умови його порушення або спростування);

3) у всіх випадках, окрім спеціально обумовлених, діє загальне пра­вило. Варто зауважити, що цей аспект буття принципів права в науковій літературі порушується вкрай рідко. Таке положення цілком обґрунтоване у зв'язку з тим, що їх основне призначення пов'язане з моральним гума­ністичним змістом, який пронизує всю правову систему.

Актуальною є й проблема співвідношення правової презумпції та преюдиції. Остання часто розглядається як самостійний прийом юри­дичної техніки, що являє собою правило доказування про те, що набуло чинності рішення, яке є обов'язковим для всіх правозастосовних органів, які вирішують юридичну справу.

На відміну від презумпцій, істинність яких є ймовірною, преюди­ціально встановлені факти є істинними, тому що випливають з дійсного судового рішення і мають процесуальну форму, властиву доказам.

Презумпція є спростовною, тобто закон встановлює підстави та по­рядок скасування, перегляду відповідних актів, визнання їх недійсними або незаконними. Преюдиція, виступаючи результатом застосування презумпції істинності, яка набула законної сили судового акта, має з ос­танньою загальну природу.

Специфіка преюдиції, коли порівняти з презумпцією, полягає, пере­довсім, в тому, що преюдиціально встановлені факти заздалегідь відкида­ються з предмета доказування, тоді як презумпції лише перерозподіляють обов'язок доказування певних фактів. Ці відмінності мають принциповий характер лише в межах конкретного судового розгляду. Тому преюдиція, безумовно, може розглядатися як самостійний засіб правозастосовної тех­ніки (засіб доказування), але в ролі загального засобу юридичної техніки виступає лише як різновид презумпції.

Однакова логічна природа презумпції та преюдиції, втім, не применшує значення обох і не перешкоджає їх самостійному вивченню в сучасній науці.

4.