Поняття та структура адміністративного провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) за булінг (цькування)

Слід зазначити, що на сьогоднішній день, у КУпАП не закріплено визначення провадження в справі про адміністративні правопорушення і ця прогалина досі не усунена. У науковому світі існує декілька позицій щодо вирішення даного питання.

Так, О. В. Фазикош зазначає, що провадження у справах про адміністративні правопорушення являє собою систему процесуальних дій, що здійснюються уповноваженими на те органами та посадовими особами у зв’язку з вчиненням особою адміністративного правопорушення та направлені на притягнення такої особи до відповідальності у вигляді правообмежень [190, с. 185].

Ю. П. Битяк зазначає, що провадження у справах про адміністративні правопорушення - низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а в деяких випадках інших суб’єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності й забезпечення виконання винесеної постанови [4, с. 220].

Таким чином, незважаючи на різне формулювання вищезазначеними науковцями дефініцій, простежується єдина точка зору, що «провадження в справі про адміністративні правопорушення» є послідовність дій уповноважених на те державою відповідних органів для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності [128].

Ю. Ю. Пайда під провадженням в справах про адміністративні правопорушення розуміє правовий інститут, у рамках якого регулюються процесуальні адміністративно-деліктні відносини й забезпечується вирішення адміністративних справ, а також запобігання адміністративним правопорушенням [105, с. 211].

Отже, у даному визначенні автором береться до уваги й превентивна функція провадження у справах про адміністративні правопорушення, що є цілком доречним й практично значущим.

М. В. Джафарова зазначає, що адміністративне провадження є основним елементом адміністративного процесу, що представляє собою системне утворення, комплекс взаємопов'язаних та взаємообумовлених дій, які, по-перше, складають певну сукупність адміністративних процесуальних правовідносин, що відзначаються предметною характеристикою та пов'язаністю з відповідними матеріальними відносинами; по-друге, вказують на необхідність встановлення та обґрунтування всіх обставин і фактичних даних певної індивідуальної адміністративної справи; по -третє, обумовлюють необхідність закріплення, оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах-документах [38, с.

Встановлено, що запропоноване науковцем визначення є змістовно переобтяженим у частині «що представляє собою системне утворення, комплекс взаємопов'язаних та взаємообумовлених дій». Слід зазначити, що «комплекс взаємопов'язаних та взаємообумовлених дій» і є системою. Доведено, що у контексті викладеного, доречним було б зазначити, що адміністративне провадження є комплексом процесуальних дій які направлені на встановлення та обґрунтування всіх обставин і фактичних даних певної індивідуальної адміністративної справи та оформлення у відповідних процесуальних документах.

С. С. Гнатюк пропонує під провадженням у справах про адміністративні проступки розуміти регламентовану адміністративно- процесуальними нормами низку послідовних дій публічної адміністрації щодо реалізації заходів, спрямованих на всебічний, повний, об’єктивний розгляд справи по суті, винесення рішення або постанови та їх виконання щодо захисту загальних прав і свобод, визначених суспільством та закріплених у нормах права, на яке спрямоване протиправне діяння [28, c. 31].

Таким чином, аналізуючи вище запропоновану дефініцію автором, можна стверджувати про реалізацію норм Конституції України - забезпечення прав і свобод людини, яка повинна і відображається у діяльності публічної адміністрації, що є цілком доречним та логічним.

Колектив авторів О. В. Кузьменко, О. Г. Стрельченко, М. В. Плугатир, І. Д. Пастух під провадження в справах про адміністративні правопорушення розуміють діяльність державних та інших уповноважених суб’єктів, яка врегульована адміністративно-процесуальними нормами щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, застосування адміністративних стягнень [77, c. 38].

Встановлено, що адміністративно-процесуальні норми, які регулюють діяльність публічної адміністрації закріплені у нормативно-правових актах, а також розділах 4-5 КУпАП де зазначено основні положення щодо провадження в справі про адміністративне правопорушення (ст. 245-253); протоколу про адміністративне правопорушення (ст.

Підсумовуючи вищевикладене, пропонуємо під провадженням у справах про булінг (цькування) розуміти сукупність послідовно здійснюваних органами Національної поліції та суду процесуальних дій та рішень з розгляду та вирішення справи про булінг (цькування), що завершується прийняттям відповідного акта і його виконанням та накладенням адміністративних стягнень.

Для з’ясування об’єктивної істини у справі про булінг (цькування) та прийняття відповідного процесуального рішення необхідно вирішити встановлені законодавцем завдання, які можуть слугувати відповідним провідником у справі. Так, відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності [62].

Аналізуючи зазначену норму законодавства, завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення умовно можна поділити на дві групи: фактичні - своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи щодо булінгу, вирішення її у відповідності до чинного законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови та превентивні - виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень у сфері булінгу, запобігання проступкам щодо вчинення булінгу, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності та дисципліни.

Доведено, що вирішення зазначених завдань є практично значущим як при фактичному з’ясуванні обставин в справі про булінг (цькування) так і в недопущенні детермінації та вчинення нових правопорушень у сфері протидії булінгу (цькування).

Визначивши поняття та завдання провадження в справі про булінг (цькування) пропонуємо перейти до його «внутрішньої будови», тобто стадій.

В адміністративній літературі під стадіями, переважно, розуміють систему пов’язаних між собою послідовних процесуальних дій [77, c. 41].

Ю. В. Кім зазначає, що зазвичай під стадією розуміється частина процесу і так само входить в нього виробництва; «стадія» - це період, певний ступінь розвитку; «процесуальна стадія» в юридичному сенсі - сукупність процесуальних дій і рішень, об'єднаних спільним завданням і завершує висновками у справі, повинні прийматися органами влади [59].

О. О. Маркова під стадією розуміє сукупність процедурних послідовних дій, які спрямовані на досягнення тактичних завдань і цілей [85, c. 92].

З вищенаведеного можна стверджувати про мету стадії адміністративного провадження: окрім досягнення загального завдання, ще досягнення завдань та цілей на кожній стадії провадження.

В. В. Іщенко під стадією адміністративного провадження розуміє підпорядковану загальній меті цього виду провадження відносно його самостійна частина, яка поряд з його загальними задачами має свої специфічні, властиві тільки їй особливості та завдання, які визначають її зміст та процесуальне призначення [56, c. 229].

Таким чином, незважаючи на змістовну різноманітність дефініцій стадій провадження в справі про адміністративні правопорушення, простежується єдина і ключова позиція, яка характеризує стадії в адміністративному процесі - послідовність процесуальних дій направлені на досягнення мети та завдань адміністративного провадження.

Слід погодитись з С. С. Гнатюком, який виділяє ознаки стадій адміністративного провадження:

1) Конкретні завдання і функції притаманні лише одній конкретній стадії;

2) Певне коло ініціюючих обставин, система юридичних фактів, що безпосередньо забезпечують перехід з однієї стадії в іншу;

3) Специфіка правового становища учасників процесу (коло учасників у різних стадіях є відмінним);

4) Специфічність здійснюваних операцій та характер юридичних наслідків;

5) Особливості закріплених у відповідному процесуальному акті (документі) остаточних матеріально-правових результатів [28, с.

Доведено, що зазначені ознаки у повній мірі характеризують адміністративно-процесуальну специфіку стадій адміністративного провадження, що має теоретичне і практичне значення при виокремленні особливостей кожної стадії.

Треба відзначити, що й досі на законодавчому рівні не закріплено поняття та перелік стадій провадження в справі про адміністративні правопорушення.

Зважаючи на це, й у науковому світі відсутня єдність думок з цього питання.

Так, В. К. Колпаков виділяє шість стадій, зазначаючи, що кожна стадія складається з окремих етапів:

1) Порушення справи:

а) встановлення ознак правопорушення;

6) доставлення правопорушника;

в) встановлення особи правопорушника (прізвище, ім’я, по - батькові, вік, місце проживання);

г) прийняття рішення про порушення справи;

д) оформлення рішення про порушення справи.

2) Адміністративне розслідування:

а) зібрання доказів (пояснення осіб, що мають причетність до вчинку, і свідків, висновки спеціалістів, показання технічних приладів тощо);

б) встановлення даних, що характеризують особу правопорушника (попередні протиправні вчинки та їх наслідки, місце роботи, сімейний стан і здоров’я, джерела існування тощо);

в) процесуальне оформлення результатів розслідування;

г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

3) Розгляд справи:

а) підготовка справи до розгляду і заслуховування;

б) заслуховування справи.

4) Винесення постанови:

а) прийняття постанови;

б) доведення постанови до відома.

5) Перегляд постанови:

а) оскарження, опротестування постанови;

6) перевірка законності постанови;

в) винесення рішення;

г) реалізація рішення.

6) Виконання постанови:

а) звернення постанови до виконання;

б) безпосереднє виконання [68, c. 10-11 ; 66, c. 196].

Варто зауважити, що «науковці, які досліджували структуру адміністративного провадження, стверджують, що розслідування притаманне кожній стадії будь-якого адміністративно-деліктного провадження, і розуміють під адміністративним розслідуванням попередні перевірки, які провадяться до порушення справи, після її порушення, під час її розгляду і винесення постанови щодо справи» [28, c.

Слід зазначити, що в науці адміністративного права традиційно виділяють чотирьох-стадійний поділ провадження в справах про адміністративні правопорушення:

1) Адміністративне розслідування:

а) порушення справи;

б) встановлення фактичних обставин;

в) процесуальне оформлення результатів розслідування;

г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

2) Розгляд справи:

а) підготовка справи до розгляду і заслуховування;

б) заслуховування справи;

в) прийняття постанови;

г) доведення постанови до відома.

3) Перегляд постанови (факультативна стадія):

а) оскарження постанови;

б) перевірка законності постанови;

в) винесення рішення;

г) реалізація рішення.

4) Виконання постанови:

а) звернення постанови до виконання;

б) безпосереднє виконання [77, с. 41].

Ю. П. Битяк також виділяє чотири стадії провадження в справі про адміністративні правопорушення:

1) Порушення справи.

2) Розгляд і винесення постанови.

3) Оскарження чи опротестування постанови.

4) Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення [3, с. 202].

Доведено, що найбільш чітко, логічно та раціонально стадії провадження в справі про адміністративні правопорушення навів С. С. Гнатюк:

1) Порушення та адміністративне розслідування у справі:

а) попереднє адміністративне розслідування (дізнання): виявлення та припинення правопорушення, фіксація слідів на місці події, опитування очевидців, встановлення свідків, доставляння підозрюваного;

б) розслідування: складання протоколу, відбирання пояснень,

вилучення речей та документів (збір доказів), особистий огляд, медичне освідування, проведення експертизи, фіксація результатів розслідування у процесуальних документах;

в) передача справи за підвідомчістю для розгляду: формування матеріалів справи та виконання вимог діловодства щодо документообігу в органах публічної влади.

2) Розгляд та винесення постанови щодо справи:

а) прийняття та підготовки справи до розгляду: вирішення питання про належність до компетенції, вивчення змісту документів справи, витребування необхідних додаткових матеріалів, сповіщення осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду, чи підлягають задоволенню заявлені суб’єктами провадження, клопотання;

б) розгляд справи: відкриття розгляду справи; оголошення протоколу про адміністративне правопорушення, заслуховування осіб, які беруть участь у справі;

в) дослідження доказів та вирішення клопотань (заслуховування висновків прокурора), внесення пропозицій щодо ліквідації причин та умов правопорушення; г) ухвалення рішення у справі: винесення однієї з постанов, передбачених КУпАП;

д) доведення постанови до відома суб’єктів провадження;

е) повідомлення адміністрації, громадської організації за місцем роботи, навчання чи проживання правопорушника.

3) Перегляд постанови щодо справи:

а) оскарження, опротестування постанови у справі;

б) перевірка законності постанови;

в) винесення рішення щодо перегляду;

г) реалізація рішення. оскарження, опротестування постанови у справі;

д) перевірка законності постанови;

е) винесення рішення щодо перегляду;

є) реалізація рішення.

4) Виконання постанови щодо справи :

а) спрямування постанови до виконання: безпосередньому виконавцю, прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання, вирішення питань, пов’язаних із виконанням постанови;

б) безпосереднє виконання або передача матеріалів для примусового виконання: проведення виконавчих дій відповідно до виду накладеного адміністративного стягнення, контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови [28, с. 53-62].

Таким чином, існує плюралізм думок науковців щодо стадій провадження в справі про адміністративне правопорушення, одні з яких підтримують класичну позицію щодо виділення стадій, інші - виокремлюють додаткові. Однак, з’ясовано, що більш змістовно та спираючись на норми адміністративного права є стадії та етапи, запропоновані С. С. Гнатюком, які будуть взяті за основу в даному дослідженні.

Узагальнюючі вищенаведені думки науковців та керуючись нормами адміністративного права пропонуємо наступні стадії провадження в справі про булінг (цькування):

1) Адміністративне розслідування у справі за фактом булінгу (цькування):

а) порушення провадження;

б) встановлення фактичних обставин;

в) порушення справи - складання процесуального документа

(протоколу);

г) направлення матеріалів до органу, уповноваженому розглядати справи за фактом вчинення булінгу (цькування).

2) Розгляд справи про булінг (цькування):

а) підготовка справи до розгляду;

б) безпосередній розгляд справи;

в) винесення постанови й доведення її до відома.

3) Перегляд постанови (факультативна ознака).

4) Виконання постанови:

а) звернення постанови до виконання;

б) виконання постанови.

Пропонуємо проаналізувати зазначені стадії провадження з метою виявлення особливостей провадження в справі про булінг (цькування).

Так, характеризуючи початкову стадію провадження у справі за фактом булінгу (цькування) - адміністративне розслідування. Необхідно відзначити, що чинне адміністративне законодавство не визначає момент порушення справи, а лише зазначає обставину, за якої вона може бути порушена: наявність в діях ознак адміністративного правопорушення (проступку) [66, c.197].

Виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що моментом порушення провадження в справі про булінг (цькування) є встановлення його типових ознак: систематичність (повторюваність) діяння; наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності); дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого [138].

Проте, для того, щоб встановити усі типові ознаки булінгу (цькування) необхідно встановити фактичні обставини справи, що вже є наступним етапом даної стадії.

Встановлено, що момент провадження в справі про булінг (цькування) збігається з її підставою - даними, які свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення (проступку) передбаченого ст. 173 - 4 КУпАП : 1. Усні або письмові заяви фізичних, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань про вчинення булінгу (цькування). 2. Повідомлення керівника закладу освіти про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу. 3. Безпосереднє виявлення посадовими особами підрозділами Національної поліції фактів, які вказують на наявність вчинення булінгу (цькування) (наприклад, під час проведення профілактичної робити з учнями). 4. Повідомлення в ЗМІ.

Тобто, моментом порушення провадження в справі про булінг (цькування) можна вважати момент одержання уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України інформації, від вищезазначених осіб, про випадки булінгу (цькування).

Наступним, та логічно-зваженем є етап встановлення фактичних обставин у порушеному провадженні за фактом вчинення булінгу (цькування).

Виділений етап, є узгодженим зі ст. 247 КУпАП, де зазначено обставини, що виключають провадження в справі про адміністративні правопорушення. Тобто, на даному етапі встановлюються фактичні обставини справи, на основі яких провадження буде розпочате, не буде розпочате або буде закрите.

На даному етапі органи Національної поліції перевіряють інформацію, здійснюють збір та оцінку доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, «доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами...» [62] та

іншими документами та технічними приладами.

Пропонуємо охарактеризувати кожен з зазначених видів:

Пояснення особи, яку притягають до адміністративної відповідальності за булінг (цькування).

Як вже встановлено у межах дослідження, до адміністративної відповідальності, на загальних підставах, за булінг (цькування) можуть бити притягнуті безпосередньо особи, які вчинили протиправні діяння, які підпадають під ознаки булінгу (які досягли на момент учинення правопорушення 16-річного віку); треті особи: батьки або особи, що їх замінюють (за умови вчинення правопорушення (проступку) малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років).

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи [62].

Окрім зазначеного, відповідно до ст. 63 Конституції України, особа має право відмовитись в наданні пояснення відносно себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів [71].

У поясненні особа, яку притягують до адміністративної відповідальності зазначає: прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, вік, вік, громадянство, соціально-майновий та сімейний стан, освіту, вид занять, наявність спеціального права, відношення до військової служби тощо [77, c. 42].

Пояснення потерпілого (их).

Відповідно до ст. 269 КУпАП потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопорушення [62].

Інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи ( ст. 270 КУпАП).

Пояснення свідків.

Відповідно до ст. 273 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання [62].

Слід зазначити, що при притягненні неповнолітньої особи до адміністративної відповідальності за булінг (цькування) віком від 16 до 18 років, їх інтереси мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники) ( ст. 272 КУпАП).

Речові докази прийнято вважати предмети матеріального світу, на яких є сліди правопорушення, або які своєю формою чи змістом свідчать про правопорушення [77, c. 44-45].

Речовими доказами у провадженні в справі про булінг (цькування) можуть бути відеозапис, фотокартки, скріншот (знімок екрану) переписки та інші.

Так, прикладом переліку доказів, які досліджувалися у судовому порядку є справа № 206/5854/19, де вина Л. підтвердилась сукупністю доказів: «протоколом про адміністративне правопорушення АПР18 № 456243 від 10.10.2019 року, з якого вбачається, що М, який є малолітнім сином Л., в період з 02.09.2019 року по 07.10.2019 року, будучи учнем 4 класу, знаходячись в межах КЗО НВК № 70 ДМР, за адресою: м. Дніпро, вул. Г. Радієвського, 1, систематично вчиняв булінг відносно учня 4 класу Ж ; відомостями із протоколу № 2 засіданні робочої групи з розгляду скарги Л. від 08.10.2019 року, відповідно до якого було прийнято рішення вважати ситуацію, яка склалась між М та Ж двостороннім булінгом, оскільки обидва являються одночасно булерами та жертвами булінгу разом з клопотанням на адресу Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області (а.с.2-3); колективним зверненнями на адресу директора КЗО НВК № 70 ДМР батьків учнів 4 класу із скаргами на дії М, які він чинить з початку навчального року, а саме: агресивна поведінка по відношенню до інших дітей та вчителя (а.с. 34, 35); відеозаписом із класної кімнати 4 класу КЗО НВК № 70 ДМР від 01.10.2019 року та 03.10.2019 року, переглянутим безпосередньо в судовому засіданні, де зафіксовано поведінку учнів класу, де серед іншого М порушує правила поведінки під час уроку, б'є по парті ліктями, а при вході до класної кімнати Д виражається на його адресу нецензурно; показами свідків даними безпосереднього в судовому засіданні П, Р, С, а також Т, які чітко та послідовно вказували на наявність в діях М булінгу відповідно до Ж, у період не менший ніж вказаний у протоколі про адміністративне правопорушення, вказані покази узгоджуються із поясненнями даними Г та Ж» [113].

Наступним етапом стадії адміністративного розслідування є порушення справи про булінг (цькування), який зводиться до складання процесуального документу - протоколу.

О. М. Бандурка, М. М. Тищенко вважають моментом порушення адміністративної справи - складання протоколу [9, с. 178].

О. В. Терещук наголошує на визначені процесуального моменту порушення справи - складання протоколу або реєстрації інформації про проступок. При цьому зауважує, що саме протокол юридично закріплює подію адміністративного правопорушення та є процесуальною підставою розгляду справи по суті [181, с. 13].

Доведено, що твердження зазначені О. В. Терещуком суперечать один одному, адже реєстрація інформації про правопорушення (проступок) є лише підставою для порушення адміністративного провадження й перевірки зазначеної інформації.

З’ясовано, що С. С. Гнатюк шляхом аналізу наукових точок зору щодо моменту порушення справи дійшов до висновку, що поняття «порушення провадження» та « порушення справи» мають різне змістовне навантаження, й пропонує вважати моментом «порушення провадження вважати час, коли інформація (привід) про проступок надійшла до органу, стала відома посадовій особі (отримання заяви, реєстрація повідомлення, особисте виявлення тощо), тобто, коли реалізовано привід. Моментом «порушення (відкриття) справи про адміністративний проступок» пропонує вважати момент, коли на підставі отриманої інформації про проступок (реалізований привід) орган, наділений адміністративно - юрисдикційними повноваженими, складає протокол про адміністративний проступок або протокол про застосування заходів забезпечення провадження у справі про адміністративний проступок (перший протокол)» [28, с. 68-69].

Таким чином, протокол виступає процесуальним документом, який засвідчує порушення справи про адміністративне правопорушення (проступок) (у тому числі й за булінг (цькування)).

Відповідно до ст. 255 КУпАП протокол про правопорушення передбачене ст. 173-4 мають право складати уповноважені особи органів Національної поліції не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (ст. 254 КУпАП).

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі (ст. 256 КУпАП).

І. С. Дрок, досліджуючи проблеми провадження в справах про булінг, акцентує увагу на недоліках складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-4 КУпАП: «фабула протоколу про такі адміністративні правопорушення є загальною, без уточнення об’єктивних ознак складу адміністративного правопорушення. Зокрема, у протоколах не зазначається, які саме насильницькі дії були вчинені порушником стосовно потерпілого, які наслідки спричинили вказані дії у потерпілого та чи були вони взагалі, чи мало діяння систематичний характер, якщо так, то в який період часу, з конкретною вказівкою на час кожної події тощо» [41, с. 150­151].

П. І. Пархоменко також звертає увагу на неналежне складання протоколу про адміністративне правопорушення за булінг та наводить рішення апеляційного суду, де зазначається, що «суть адміністративного правопорушення, викладена у протоколі в загальних рисах без конкретизації об’єктивних ознак складу адміністративного правопорушення. В протоколі не зазначається, чи являється порушник учасником навчального процесу, які саме насильницькі були вчинені порушником по відношенню до потерпілого, які наслідки викликали вказані дії у потерпілого і чи були вони взагалі, чи мало діяння систематичний характер, якщо так то в який період часу, з конкретною вказівкою на час кожної події» [107, с. 117-118].

Аналіз судової практики (рішень у справах про булінг) також свідчить про неналежне оформлення протоколів та як наслідок - направлення матеріалів на доопрацювання до органів Національної поліції. Тому, пропонуємо до тематичного плану проведення службової підготовки працівників Національної поліції України включити тему «Склад адміністративного правопорушення (проступку) за булінг (цькування)». (регульованим Наказом МВС України від 26.01.2016 №50 «Про затвердження Положенням про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України»).

Завершальним етапом цієї стадії є направлення матеріалів справи (з обов’язковою наявністю протоколу), ураховуючи положення ст. 221 КУпАП до районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

До справи можуть бути долучені: рапорти посадових осіб, які виявили проступок, заяви потерпілих, пояснення підозрюваного, потерпілих, свідків правопорушення, фото-, відео-, аудіоматеріали, документи, що характеризують особу підозрюваного тощо. Кожен документ має свої реквізити (дату, адресу, назву, підпис, штампи, печатки тощо) і повинен відповідати своєму призначенню, містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства. Усі матеріали справи фіксуються в описі справи у хронологічному порядку, прошиваються та нумеруються [28, с. 84].

Слід зазначити, що на сьогоднішній день не встановлено строків направлення матеріалів справи про вчинення булінгу на розгляд уповноваженим на те органами. Зважаючи на те, що законодавцем встановлено триденний строк направлення матеріалів пов’язаних з корупційними адміністративними правопорушеннями (ч. 2 ст. 257), та

керуючись аналогією права пропонуємо ч. 1 ст. 257 КУпАП викласти у такій редакції: «Протокол разом з іншими матеріалами справи надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення невідкладно, але не пізніше ніж за три дні після їх складання».

Наступною стадією провадження в справі про булінг (цькування) є безпосередньо розгляд справи. Розгляд справи про адміністративні правопорушення (проступки) вчені-адміністративісти визначають основною, процесуальною стадією на якій вирішуються основні завдання провадження: встановлення винних та забезпечення правильного застосування законодавства [77, c. 45].

Тобто на цій стадії відбувається реалізація матеріальних та процесуальних норм адміністративного права.

Важливими самостійними та послідовними етапами даної стадії є підготовка справи до розгляду; безпосередній розгляд справи; винесення постанови й доведення її до відома.

Зауважимо, що порядок «підготовки справи до розгляду» детально врегульований нормами чинного КУпАП.

Так, суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду під час підготовки до розгляду справи за булінг (цькування), відповідно до ст. 278 КУпАП вирішує такі питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; (ст. 221 КУпАП)

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; (ст. 254-258). (Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України визнано «правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення») [140]. Доведено, що таке повернення матеріалів на доопрацювання має велике практичне значення: по-перше для повного, всебічного з’ясування всіх обставин справи, по-друге для підвищення відповідальності посадових осіб, які складали матеріали справи.

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і

місце її розгляду; (Сповіщення осіб, які беруть участь у розгляді справи відбувається у відповідності з вимогами, встановленими ст. 277 -2 :

«Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк» [62].

Слід погодитись з П. І. Пархоменко, який пропонує внести зміни до КУпАП стосовно місця повідомлення осіб про розгляд справи про адміністративне правопорушення: «повідомлення осіб про розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності правопорушника, за такою адресою, вважається, що повідомлення здійснено належним чином. Ст. 256 КУпАП доповнити частиною п’ятою, яку викласти в такій редакції: до протоколу про адміністративне правопорушення орган (посадова особа), який склав протокол додає довідку про місце реєстрації, особи, яка притягується до адміністративної відповідальності»

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката [108, c. 178].

Слід наголосити про важливий компонент при вирішенні зазначених питань є місце розгляду справи про булінг (цькування).

Так, відповідно до ст. 276 КУпАП справа про булінг (цькування) розглядається за місцем його вчинення. Відповідно до Рішення Конституційного суду «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України» [164].

Узгоджуючи зі ст. 277 КУпАП, справа про булінг (цькування) розглядається у загальний - п’ятнадцятиденний строк з дня одержання суддею районного, районного у місті, міського чи міськрайоного суду протоколу та інших матеріалів справи у справі за булінг (цькування).

Наступним етапом даної стадії є безпосередньо розгляд справи.

Розгляд справи про булінг (цькування) розпочинається з оголошення складу колегіального органу який розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. ( ст. 279 КУпАП)

Після цього суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено

адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-4 КУпАП, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній

відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. (ст. 280 КУпАП).

За результатами розгляду справи за булінг (цькування) відповідно до положень ст. 284 КУпАП, суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду виносить одну з таких постанов: 1) постанова про накладення адміністративного стягнення; 2) постанова про застосування

заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП; 3) постанова про закриття справи про адміністративне правопорушення, що вже є наступним етапом даної стадії - винесення постанови й доведення її до відома.

Зміст постанови по справі за булінг (цькування) повинен відповідати вимогам ст. 283 КУпАП.

Оголошення постанови здійснюється негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.( ст. 285 КУпАП).

За результатами розгляду справи за булінг цькування може настати (факультативна) стадія - перегляд постанови. Оскарження постанови по справі за булінг (цькування) здійснюється з додержанням вимог глави 24 та 24-1. Так, враховуючи положення ст. 289 КУпАП постанову в справі булінг (цькування) можна оскаржити в апеляційному суді, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Ураховуючи положення ст. 293 КУпАП, слід зазначити, що суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду при розгляді скарги на постанову по справі про булінг (цькування) перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено [62].

Слід зазначити, що станом на 09 серпня 2021 перегляд постанов у справі за булінг (цькування) апеляційною інстанцією здійснено у 91 випадках, а касаційною - 5, при чому в форма судочинства з

адміністративної змінена на цивільну (касаційні скарги полягали у вимозі відшкодування шкоди, завданою здоров’ю - 2; поновлення на посаді - 2; бездіяльність органів Національної поліції - 1 (адміністративна форма

судочинства).

Завершальною стадією провадження в справі про булінг (цькування) є виконання постанови. Даній стадії «відведена» велика соціально - значуща роль: правопорушник зазнає адміністративних стягнень, що у свою чергу є профілактикою вчинення правопорушень; захищеність прав потерпілого та виховання винної особи у дусі закону.

Слід погодитись з С. С. Гнатюком, який зазначає, що виконання постанови є регламентованою адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів, спрямована на практичну реалізацію визначеного у постанові у справі виду адміністративного стягнення, під час якої особа, притягнута до адміністративної відповідальності, зазнає позбавлення відповідних благ і обмежень особистісного, морального чи матеріального характеру [28, с. 113].

Слід зазначити, що попри різницю наукових думок стосовно кількості стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення та їх етапів, точки зору науковців стосовно етапів стадії «виконання постанови» зводяться до звернення постанови до виконання та безпосереднє виконання.

Враховуючи положення ст.ст. 298 - 305 КУпАП, як нормативно - правову регламентацію даної стадії, слід погодитись зі запропонованими науковцями етапами стадії виконання постанови.

Пропонуємо розгляд стадії «виконання постанови» з характеристик першого етапу «звернення постанови до виконання».

Слід зазначити, що важливою умовою виконання постанови є обов’язковість її реалізації. Дане твердження випливає зі ст. 298 КУпАП (постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами)[62].

С. С. Гнатюк під обов’язковістю постанови у справі про адміністративний проступок розуміє набуття такого юридичного стану цим процесуальним документом, що зумовлює обов’язки учасників таких правовідносин щодо вчинення певних дій [28, с. 114]

М. В. Плугатир наголошує, що обов'язковість постанови про накладання адміністративного стягнення означає, що вона набула сили закону і є обов'язковою до виконання, як і вимоги закону [110].

Отже, обов’язковістю постанови про накладення адміністративного стягнення означає набуття нею законної сили.

Відповідно до положень ст. 299 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову та підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України [62].

Варто зауважити, що В. К. Колпаков зазначає, що звернення постанови до виконання полягає у діяльності органу (посадової особи), який виніс постанову щодо створення необхідних умов для виконання передбаченого постановою стягнень. Такі умови створюють шляхом своєчасного направлення постанови органові-виконавцю; здійснення контролю за правильним виконанням постанови; вирішення всіх питань, що пов’язані з виконанням постанови [66, с. 215].

Аналізуючи норми адміністративного законодавства та позицію науковця, можна стверджувати про зміст даного етапу, який включає наступні дії: своєчасне направлення постанови правопорушнику та органу - виконавцю; роз’яснення правопорушникові його прав, процесуальний порядок виконання умов постанови; здійснення контролю за правильним та своєчасним виконанням постанов; вирішення всіх питань, пов’язаних з виконанням постанови про адміністративні стягнення.

Наступним етапом даної стадії є безпосереднє виконання постанови. Слід зазначити, що порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення повинен здійснюватися відповідно до вимог законодавства України (ст. 300 КУпАП). При цьому законодавством визначено обставини, за яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання: видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі (ст. 302 КУпАП). Постанова про накладення адміністративного стягнення повинна бути звернена до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення ( ст. 303 КУпАП).

Враховуючи те, що санкція ст. 173-4 КУпАП передбачає такі адміністративні стягнення як штраф, або виправні роботи, або громадські роботи, пропонуємо розглянути особливості саме цих видів стягнень.

Так, ураховуючи положення ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений особою, яка вчинила протиправні діяння у вигляді булінгу (цькування) не пізніше як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в неповнолітніх осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили булінг (цькування), штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Як вже зазначалося, неповнолітні, у віці 16 - 18 років за вчинення булінгу (цькування) підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Варто зауважити, що санкція ч. 1 ст. 173-4 передбачає розмір штрафу від 850 до 1700 грн. Зважаючи на те, що неповнолітні віком від 16 до 18 років мають невисокий дохід у вигляді заробітної плати чи стипендії або інших виплат, пропонуємо внести зміни до КУпАП стосовно запровадження «позички» у сплачені неповнолітнім штрафу.

Пропонуємо ч. 2 ст. 307 КУпАП доповнити наступним змістом: «в кожному окремому випадку, зважаючи на матеріальне становище неповнолітнього віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, який вчинив булінг (цькування), виплата адміністративного штрафу може бути розстрочена на строк від трьох до шести місяців».

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт здійснюється шляхом залучення порушників до суспільно корисної праці, види якої визначаються органами місцевого самоврядування (ст. 321 - 1 КУпАП). Адміністративне стягнення у вигляді громадських робіт за булінг (цькування) передбачено строком від 20 до 40 годин, а при повторному вчиненню тих самих діянь - від 40 до 60 годин.

Відповідно до ст. 321-2 КУпАП громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день.

За неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу санкцією ст. 173 - 4 передбачено адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт строком до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку. Відповідно до ст. 322 КУпАП виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника [62].

Таким чином, провадження в справі за булінг (цькування) за видом є звичайним, а структура чотирьохрівневою: провадження-стадії-етап-дії.

Підсумовуючи зазначаємо, що провадження в справах про булінг (цькування) є сукупністю послідовно здійснюваних органами Національної поліції та суду процесуальних дій та рішень з розгляду та вирішення справи про булінг (цькування), які направлені на притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, захисту прав потерпілого та профілактики вчинення нового правопорушення [127].