§ 1. Поняття кримінального права, його предмет
Поняття "кримінальне право" прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об'єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, що знаходить свій вияв у цілісному і єдиному законодавчому акті — Кримінальному кодексі України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію і теорію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне кримінальне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади — Верховною Радою України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону — це покарання особи за порушення нею кримінальноправової заборони. Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України — це сукупність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що 'їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу. 5 Загальна частина Кримінального кодексу України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини Кодексу. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, загальні начала призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини Кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина Кримінального кодексу містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушення такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини Кодексу визначають діяння з боку однієї особи — виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині Кримінального кодексу — в ст. 19 про співучасть. Загальна та Особлива частини Кодексу нерозривно пов'язані між собою. Вони складають єдину галузь права — кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини Кодексу. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст. 17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи повинні кваліфікуватися за ст. 17 і ч. 1 ст. 140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, пособником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст. 19 Загальної частини і за статтею Особливої частини, в якій передбачена відповідальність виконавця такого злочину. Тобто співучасники крадіжки приватного майна, яку вчинив виконавець, будуть відповідати за ст. 19 і ч. 1 ст. 140, а виконавець такого злочину відповідатиме за ч. 1 ст. 140. Кримінальне право вивчає не лише норми криміналь6 ного закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом, тобто їх дію. У результаті дії кримінальноправової норми виникають кримінальноправові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин. Тобто з моменту вчинення злочину держава вступає в кримінальноправові відносини з конкретною особою — суб єктом злочину. Отже, суб'єктами кримінальноправових відносин є: з одного боку — держава, а з другого — особа, яка вчинила злочин. Матеріальний зміст кримінальноправових відносин складає сукупність прав і обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, повинні бути вжиті заходи державного впливу і вона має бути покараною, а з другого — що держава наділяється правом переслідувати злочинця в кримінальному порядку, доводити його вину у скоєнні злочину і застосовувати до нього кримінальноправову санкцію. При цьому кримінальноправові відносини виникають та існують незалежно від того, чи відома органам державної влади особа, яка вчинила злочин, чи виявити її не вдалося. Такі відносини існуватимуть доти, доки вони не будуть припинені або доки не відпадуть підстави, що їх спричинили. Із моменту вчинення злочину (початок кримінальноправових відносин) виникає кримінальна відповідальність особи, яка вчинила суспільне небезпечне і кримінальне карне діяння. Отже, предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.
Еще по теме § 1. Поняття кримінального права, його предмет: