Стаття 135. Розгляд заяви про забезпечення доказів

1. Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

2. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.

3. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

4. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

5. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

1. При поданні заяви про забезпечення доказів, може бути використано один із двох варіантів подання. Перший - заява про забезпечення доказів подається до суду і розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа. Лише той суд, який порушив провадження у справі, вправі в подальшому самостійно здійснювати підготовку справи, розгляд по суті і приймати рішення по справі. Звичайно цей суд може доручати іншому здійснити заходи по забезпеченню доказів (у випадках визначених ЦПК), але клопотання про забезпечення від зацікавленої сторони подається саме до першого.

Другий варіант – коли заява про забезпечення доказів подається до порушення провадження у справі, то така заява повинна подаватися до того суду, у межах територіальної підсудності якого, має бути вчинена відповідна процесуальна дія.

Діяльність судів в Україні базується на принципі територіальності – розподіл діяльності судів по визначених адміністративних одиницях (район, область), в межах яких суди вправі вчиняти процесуальні дії (територія діяльності кожного суду чітко визначена).

Суди не вправі проводити безпосередньо процесуальні дії на території діяльності інших судів, для цього вони надсилають відповідні судові доручення. Виходячи з цього, заява про забезпечення доказів до порушення провадження у справі надсилається до суду, який вправі вжити відповідних процесуальних заходів. А оскільки такі заходи повинні бути вжиті на певній території, то така заява адресується компетентному суду. Таким чином, не допускається використання судами судових доручень про забезпечення доказів до моменту порушення провадження у справі.

2. Для розгляду поданої заяви ЦПК встановив 5-ти денний строк, з дня її надходження. Протягом цього строку суд повинен повідомити сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Їх присутність під час розгляду заяви не є обов’язковою. Рішення по заяві може бути прийнято і у їх відсутності.

Частина 2 коментованої статті регулює розгляд заяви після порушення провадження у справі. Адже, на той момент суду відомі сторони, інші особи які беруть участь у справі, а відповідно суд має можливість їх повідомити. Не уявляється можливим застосування цієї норми до ситуації подання заяви про забезпечення доказів до порушення провадження у справі. Адже на цей момент сторін у справі по суті ще немає (є лише заявник – потенційний позивач), та й справа, як така, відсутня. Відповідно, застосування терміну “... осіб які беруть участь у справі” теж свідчить про неможливість застосування ч. 2 ст. 134 ЦПК до вказаної ситуації. Тим не менше, суд повинен повідомити осіб, яких стосуватимуться дії по забезпеченню доказів, про подання відповідної заяви та про дату її розгляду (в межах 5-ти денного строку з дня надходження заяви), з метою надання можливості бути присутніми під час розгляду.

3. При наявності належно обґрунтованих вимог заявника, суд розглядає заяву невідкладно і за участю лише заявника. Мається на увазі ситуація, коли заявником наведені такі аргументи на користь негайного розгляду заяви без попередження інших осіб, кого стосуватиметься забезпечення доказів, які наводять на висновок, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання відповідних доказів в майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкоджені, втратити свою доказову цінність).

4. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою суду, в якій зазначається про те, які докази та в який спосіб забезпечуються. Якщо в процесі забезпечення доказів будуть проводитися певні процесульні дії, про час та місце цих дій повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Суд відмовляє у забезпеченні доказів, якщо доводи заявника не дають підстав для висновку, що подання доказів в майбутньому стане неможливим (утруденим) або є складнощі в їх одержання особисто заявником.

5. Ухвала суду постановляється як окремий документ. Відповідно до ч.4 коментованої статті оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Разом з тим, в переліку ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення, зазначеному в ст. 292 ЦПК, ухвала про забезпечення доказів не згадується. Тому, на нашу думку, вона окремо апеляційному оскарженню не підлягає.