<<
>>

Стаття 153. Розгляд заяви про забезпечення позову, виконання ухвали про забезпечення позову

1. Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

3. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

4. Суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову.

5. Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.

6. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

7. У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

8. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

9. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

10. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

11. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

12. Особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

1. Коментована стаття визначає порядок розгляду заяви про забезпечення позову та виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Якщо заява подана особами, які беруть участь у справі, при порушенні справи або під час провадження у справі до судового розгляду, питання про забезпечення позову вирішує суддя в той же день без повідомлення відповідача й інших осіб, які беруть участь у справі. У протилежному випадку вжиття заходів до забезпечення позову не матиме ефекту. При подачі заяви в судовому засіданні суддя (суд) вирішує це питання, вислухавши думку інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Закон не визначає, який саме суд зобов’язаний розглянути заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви. Очевидно, заінтересованій особі за таких обставин потрібно звертатися в той суд, який уповноважений відкрити провадження у справі за позовною заявою, що в майбутньому повинна бути подана.

Встановлення правила про те, що заява про забезпечення позову, подана до відкриття провадження у справі, розглядається не пізніше двох днів з дня її подання, забезпечує можливість виконання судом обов’язку повідомити про такий розгляд особу, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

Тобто, як випливає із коментованої статті, її повідомлення є обов’язковим. І це логічно, оскільки явка цієї особи дає можливість суду з‘ясувати характеру спору, який може виникнути в майбутньому. На момент подання заяви про забезпечення позову до відкриття провадження у справі ще немає жодних відомостей про характер правовідносин, які можуть стати в майбутньому предметом судового розгляду, та й справа як така відсутня. Заява заінтересованої особи може однобічно висвітлювати ці правовідносини, тому суд повинен також з’ясувати позицію особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

Закон нічого не говорить про наслідки неявки в суд заінтересованої особи-заявника та особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову. Тому, можна зробити висновок, що неявка цих осіб не перешкоджає розгляду заяви про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви.

Якщо ж вимоги заявника визнані судом обґрунтованими, то заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається негайно лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову. Мається на увазі ситуація, коли заявником наведені такі аргументи необхідності негайного розгляду без повідомлення особи, щодо якої він просить вжити заходи забезпечення позову, які наводять на висновок, що зволікання зі застосуванням заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання рішення суду в майбутньому.

3. З аналізу коментованої статті випливає одне важливе правило – про можливість суду, що розглядає заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Таке положення, на перший погляд, в певній мірі не узгоджується із засадами диспозитивності та змагальності в цивільному процесі, адже суд не має права збирати докази. Однак така норма правильно вводиться в процесуальне законодавство з огляду на “інтереси законності”, оскільки суд, якщо виникають сумніви, має можливість, шляхом витребування додаткових відомостей, з’ясувати питання чи дійсно права заінтересованої особи можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. Надаючи суду таке повноваження, законодавець прагнув перешкодити зловживанням заінтересованою особою своїм правом на забезпечення позову та заявленням необґрунтованих вимог.

Якщо заяву про забезпечення доказів подано після відкриття провадження у справі, вимагати додаткових доказів від заявника суддя не може.

4. Ще однією процесуальною гарантією від подання необґрунтованих заяв про забезпечення позову є право суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Тобто умовою позитивного вирішення питання забезпечення позову є внесення позивачем застави.

Заставою можуть бути лише гроші, оскільки внесення іншого майна на депозитний рахунок суду є неможливим.

Застава виконує дві функції: 1) профілактичну - запобігає зловживанню зі сторони заявника; 2) компенсаційну – з цієї суми відповідач вправі відшкодувати збитки, завдані вжиттям заходів забезпечення позову. Доцільно було б запровадити ще й гарантійну функцію застави, а саме ввести норму, за якою у разі скасування забезпечення позову або відмови у позові, застава звертається на користь відповідача.

Розмір застави в майнових справах, як правило, не повинен перевищувати ціни позову, однак конкретний розмір визначає суд.

При цьому суд враховує думку заявника (позивача) та відповідача, але нею не зв‘язаний. Розстрочення або відстрочення сплати суми застави законом не передбачено, а тому не допускається.

Про встановлення застави вимог про забезпечення позову може клопотати відповідач. В такому випадку в ухвалі суду про забезпечення позову слід зазначити з яких мотивів суд відхилив це клопотання.

У справах немайнового характеру, а також коли заходи забезпечення позову мають немайнових характер, заставу застосовувати недоцільно.

Питання про заставу вирішується судом одночасно з вирішенням питання про забезпечення позову. Розмір застави, строк та порядок її внесення визначається в ухвалі суду про забезпечення позову.

Застава зберігається 2 місяці після скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Додатково див. коментар до ст. 155 ЦПК.

Слід наголосити, що вимога внести заставу є правом суду, про використання якого він вирішує в кожному конкретному випадку. Із тлумачення коментованої статті випливає, що таке право суд має лише у випадку вжиття заходів забезпечення позову на підставі заяви, поданої вже після відкриття провадження у справі, оскільки в тексті закону фігурує термін „позивач”. Проте, чи можливе застосування цього правила у випадку забезпечення позову до відкриття провадження у справі? Уявляється, що так. Адже, наприклад, можливою є ситуація, коли заходи забезпечення позову були скасовані судом до подання позовної заяви та відкриття провадження у справі і особі, щодо якої вжито ці заходи, було завдано збитки. Звичайно ця особа може відшкодувати такі збитки не тільки за рахунок предмету застави, але такий спосіб є найбільш ефективним та реальним. Тому видається нелогічним законодавче положення про те, що тільки від позивача суд може вимагати забезпечення його вимоги заставою, а від заінтересованої особи-заявника – ні.

Вважаємо, що використання застави вимог про забезпечення позову слід ширше використовувати в судовій практиці, особливо коли вжиті заходи завдають майнової шкоди. Доцільно було б навіть зробити заставу обов‘язковою і врегулювати її розмір.

5. У разі задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову, суд постановляє відповідну ухвалу, яка оформляється як окремий документ. У разі відмови у забезпеченні позову ухвала не постановляється.

В ухвалі про забезпечення позову має бути зазначено, крім реквізитів, встановлених ст.210 ЦПК України, вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.

Виконання ухвали про накладення арешту на майно відбувається за правилами, передбаченими Законом України “Про виконавце провадження”. Тому ухвала про забезпезпечення позову повинна відповідати вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. У виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Відсутність цих відомостей може зробити процес забезпечення позову нефективним, оскільки державний виконавець вправі відмовити у вікритті виконавчого провадження.

Заявник та заінтересовані особи негайно повідомляються судом про прийняте рішення. Вказаним особам надсилається або вручається під розписку копія даної ухвали.

6. Застосування повного або часткового забезпечення залежить від категорії і характеру конкретної справи. Найчастіше при забезпеченні позову враховуються вартість, вид конкретних предметів, матеріальний стан відповідача, їх повсякденна необхідність. Так, при розділі майна об’єктом забезпечення є найбільш коштовні предмети. При пред’явленні позовів про витребування майна враховуються особливість даних предметів, розходження між їх ринковою і номінальною вартістю. В ухвалі про забезпечення позову суд (суддя) повинен вказувати конкретне майно, яке є предметом забезпечення.

7. У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, суд повинен надіслати копію ухвали особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання. Таким чином, особа, щодо якої вжито заходів певний час може про це навіть не знати.

8. У випадку недотримання вимог встановлених ст. 151 ЦПК, суд в порядку ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу про повернення відповідної заяви про забезпечення позову. Повернення такої заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою повернення заяви.

9. Ухвала суду про забезпечення позову виступає в силу негайно. Порядок виконання ухвал про забезпечення позову тотожний порядку виконання судових рішень, який регулюється главою 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. та Інструкцією про провадження виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999р., Порядком накладення арешту на цінні папери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.1999р.; а також Порядком здійснення державною виконавчою службою України виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) стосовно підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов’язана з державною таємницею, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2000р.

Якщо вимоги заявника забезпечуються заставою, то ухвала про забезпечення позову звертається до виконання тільки тоді, коли на депозитний рахунок суду буде внесено в повному обсязі предмет застави. Законом не виначено хто повинен контролювати виконання цієї умови: суд чи державний виконавець.На нашу думку, виконання цього обов‘язку контролює суд, оскільки ухвала звертається до виконання лише після внесення застави. Іншими словами, внесення грошей в заставу передує виконанню ухвали. Внесення грошей на депозитний рахунок суду підтверджується квитанцією або довідкою банку.

Практично це означає, що ухвала про забезпечення позову з одночасною заставою, не вступає в силу до внесення застави. Після внесення застави заявнику видається копія ухвали, оформлена у відповідності до вимог ст. 19 Закону “Про виконавче провадження”.

10. На ухвалу суду про забезпечення позову може бути подано апеляційну скаргу чи внесено подання згідно з Наказом Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» від 7 травня 2004р. №6/3гн, хоча це не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до п.6 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції», якщо ухвала про забезпечення позову винесена у відсутності сторони, яка подала на неї скаргу, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня оголошення ухвали цій стороні.

11. Скарга чи подання на ухвалу про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали. Зупинення виконання означає, що ухвала не виконується і попередньо вжиті заходи забезпечення зберігаються в початковому обсязі до вирішення скарги в апеляційному порядку.

12. Особи, винні в порушенні заборон, обраних суддею як заходи забезпечення позову, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України. Така відповідальність може бути застосована лише до службових осіб.

Особи, винні в порушенні заходів по забезпеченню позову, можуть нести і відповідальність за шкоду, заподіяну невиконанням ухвали про забезпечення позову. З позовом про відшкодування цих збитків до винних осіб може звернутися позивач, тобто особа, в інтересах якої здійснювалися заходи по забезпеченню позову. Такий позов може бути пред‘явлений лише після того, як буде встановлено, що ці порушення призвели до неможливості виконання позитивного для позивача рішення суду або ж істотно ускладнили його. Бажаючим подати такий позов слід пам‘ятати про необхідність доведення розміру збитків та причинного зв‘язку.

13. Якщо всупереч ухвалі суду, якою було заборонено відчужувати майно або якою накладено арешт, майно буде відчужене, відповідний правочин є нікчемним незалежно від результату розгляду спору, оскільки укладається всупереч судовому рішенню, що набрало законної сили. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі за позовом до АТ “Маїс, Інкорпорейтед” та інших.

Так, 5 березня 2004 р. Фірма звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Міністерство), акціонерного товариства "Маїс, Інкорпорейтед" (далі - АТ "Маїс"), ТОВ "Маїс"), сільськогосподарського ТОВ "Смілянське" (далі - СТОВ "Смілянське"), ВДВС служби Соснівського районного управління юстиції м. Черкаси (далі - ВДВС), сільськогосподарського ТОВ "Насіннєва компанія "Маїс" (далі - Компанія "Маїс"), акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" (далі - Банк), Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Райдержадміністрація), Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Сільрада) про визнання недійсними установчих документів та рішення про відчуження майна. Позивач мотивував заявлені вимоги тим, що всупереч ухвалі Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р. у справі за позовом Фірми до ТОВ "Маїс" та АТ "Маїс" про стягнення 1408344,86 доларів США, якою з метою забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти ТОВ "Маїс" та АТ "Маїс" у межах заявлених позовних вимог, а у разі відсутності коштів на розрахункових рахунках відповідачів - на їх майно, проведено збори акціонерів АТ "Маїс", на яких прийнято рішення про участь у створенні нового підприємства - СТОВ "Смілянське" і передачі до його статутного фонду арештованого судом майна.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20 квітня 2004 р. позов задоволено частково:

- визнано недійсною передачу права власності від АТ "Маїс" до СТОВ "Смілянське" на частину цілісного майнового комплексу заводу по кондиціюванню насіння кукурудзи;

- визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видано 10 березня 2003 р. Виконавчим комітетом Сільради Компанії "Маїс" на підставі рішення Сільради від 25 лютого 2003 р. та яке зареєстровано 11 березня 2003 р. за комунальним підприємством "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації";

- визнано право власності за АТ "Маїс" на нерухомі об'єкти, що є складовою частиною цілісного майнового комплексу заводу по кондиціюванню насіння кукурудзи;

- визнано право власності Фірми на 5761617 простих іменних акцій, загальною вартістю 57616 грн. 17 коп., що складає 21,44 % у статутному фонді АТ "Маїс", що були зареєстровані у змінах до статуту останнього 21 лютого 2001 р. Райдержадміністрацією на підставі протоколу N 1 від 15 лютого 2001 р. загальних зборів акціонерів товариства;

- визнано недійсним договір застави від 12 березня 2003 р., укладений між Банком та Компанією "Маїс", в частині застави об'єктів спірного майна, які є складовою цілісного майнового комплексу заводу по кондиціюванню насіння кукурудзи;

- зобов'язано Компанію "Маїс" повернути АТ "Маїс" об'єкти, що є власністю останнього.

Вимоги Фірми в частині зобов'язання повернути майно на суму 314 грн. 33 коп. залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК.

Провадження у справі в частині задоволення позовних вимог Фірми до ТОВ "Маїс" припинено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК.

В решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що на момент вчинення передачі спірного майна останнє перебувало під забороною відчуження відповідно до ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р.

Постановою від 16 червня 2004 р. Київський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував у частині задоволення позову та в цій частині в позові відмовив.

Постанова мотивована тим, що загальні збори АТ "Маїс" не порушили вимог ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р., позаяк накладання арешту на все майно може відбутися лише за наявності відповідної постанови державного виконавця, проте органами державної виконавчої служби постанови про накладення арешту не виносилось.

Оскарженою постановою від 28 вересня 2004 р. Вищий господарський суд України постанову Київського апеляційного господарського суду залишив без змін з тих самих підстав.

Фірма просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням процесуально-правових норм.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників відповідачів, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, Вищий господарський суд України погодився з його висновком про те, що АТ "Маїс" не порушило вимоги ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р. щодо накладання арешту на майно, позаяк приписи ухвали про заборону не були реалізовані у встановленому законом порядку через органи державної виконавчої служби, а тому розпорядження арештованим майном за наявності зазначеної ухвали суду є правомірним.

Проте такий висновок помилковий.

Забезпечення позову допускається судом, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (стаття 66 ГПК).

Відповідно до ст. 67 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, про що виноситься ухвала.

Наявність такої ухвали суду означає, що з моменту накладення арешту відповідач не має права розпоряджатися майном або коштами, що належать йому.

З матеріалів справи вбачається, що спір виник внаслідок порушення вимог ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р. у справі N 7/1, відповідно до якої з метою забезпечення позову суд наклав арешт на грошові кошти ТОВ "Маїс" та АТ "Маїс" у межах заявлених позовних вимог, а у разі відсутності коштів на їх розрахункових рахунках - на майно зазначених підприємств.

Згідно зі ст. 115 Арбітражного процесуального кодексу України, що діяла на момент винесення зазначеної ухвали, рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирали законної сили негайно після їх прийняття і підлягали обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами.

Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції, згідно з якою судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Отже, з 16 січня 2001 р. ТОВ "Маїс" та АТ "Маїс" не мали права здійснювати будь-які дії щодо відчуження арештованих коштів та/або майна, незалежно від того, чи передавалася ухвала суду державній виконавчій службі для вчинення виконавчих дій.

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що в період дії арешту майна відповідачами було проведено збори акціонерів АТ "Маїс" та прийнято рішення про передачу до статутного фонду новоствореного підприємства арештованого майна.

Відтак, суди апеляційної та касаційної інстанцій незаконно і необгрунтовано скасували рішення суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчуження відповідачами спірного майна суперечить приписам ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р.

Тому постанови апеляційного суду та Вищого господарського суду України підлягають скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 - 11120 ГПК, Верховний Суд України постановив касаційну скаргу Фірми задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2004 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 20 квітня 2004 р. залишити в силі.[35]

Однак доводилося зустрічати й іншу точку зору. Вона зводиться до того, що забезпечення позову – це тимчасове процесуальне обмеження прав відповідача, які заперечуються (оспорюються) позивачем. Тому якщо за результатами розгляду справи у позові буде відмовлено, то порушення вжитого судом заходу забезпечення позову не повинно мати правового значення. На нашу думку, така позиція підриває принцип обов‘язковості судового рішення, до яких належать і ухвали про забезпечення позову, адже відповідач зможе не виконувати ухвали покликаючись на те, що він справу виграє.

Колегами висловлювалася думка, що укладення договору з порушенням заходів забезпечення позову не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки така норма відсутня в ЦК України, а за таке порушення передбачена кримінальна відповідальність відповідних посадових осіб, яких і слід покарати. Наведене видається непереконливим.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Вважаємо, що вчинення дій сторонами договору всупереч встанвленій судом ухвалі про заборону вчиняти такі дії є порушенням публічного порядку, а саме ст. 124 Конституції, а тому такий правочин є нікчемним.

<< | >>
Источник: Науково практичний коментар до ЦПК України. 2006

Еще по теме Стаття 153. Розгляд заяви про забезпечення позову, виконання ухвали про забезпечення позову:

  1. 3.4. Процесуальні строки
  2. Порядок забезпечення позову
  3. Розгляд заяви про забезпечення позову та виконання ухвали про забезпечення позову
  4. Стаття 153. Розгляд заяви про забезпечення позову, виконання ухвали про забезпечення позову
  5. Стаття 154. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
  6. § 5. Забезпечення позову
  7. § 1. Розгляд справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі
  8. ЗМІСТ
  9. ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ процесуальних строків, закріплених у ЦПК України
  10. ІІІ. СПИСОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ
  11. Глава 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
  12. Оскарження потерпілим рішень, якими закінчується провадження у справі
  13. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  14. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  15. ДОДАТКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -