§ 3 . Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження

Стаття 235 ЦПК передбачає порядок розгляду справ окремого про­вадження та по суті є базовою статтею у регламентації окремого про­вадження як такого. У цій статті містяться норми, що лежать в основі нормативного визначення окремого провадження, крім правових норм, які закріплені у ст.

У цьому зв'язку постає питання щодо характеру норм загального характеру і тих, що регламентують порядок розгляду тих чи інших справ окремого провадження, та їх місця у структурі ЦПК.

В. М. Шерстюк при дослідженні проблеми системи цивільного процесуального права доходить висновку, що норми, які містяться у підрозділі «Позовне провадження», є різнопорядковими за обсягом дії. За цією ознакою їх можна розподілити на дві групи — загальні, що діють у всіх видах судочинства, і спеціальні, радіус дії яких обмежений лише позовним провадженням . П. Ф. Єлісейкін, який досліджував проблему окремого провадження, зазначав, що норми, які не застосо­вуються в окремому провадженні, поділяються на ті, які можуть об­слуговувати як позовне, так і окреме провадження; норми, які супе­речать природі окремого провадження або в застосуванні яких немає

потреби, а також норми, які сформульовані для позовних справ, але

.2

тим не менше підлягають застосуванню в окремому провадженні .

На наш погляд, підходи, запропоновані авторами, у цілому відби­вають сутність правової визначеності і регламентації окремого про­вадження, і тому окреме провадження як різновид цивільного судочин­ства регламентується нормами, різними за обсягом дії. Перш за все необхідно виділяти загальні норми окремого провадження (статті 234, 235 ЦПК).

1 Шерстюк, В. М. Система советского гражданского процессуального права

(вопросы теории) [Текст] / В. М. Шерстюк. - М. : Изд-во МГУ, 1989. - С. 46.

2

Елисейкин, П. Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое зна­чение [Текст] / П. Ф. Елисейкин. - М. : Юрид. лит., 1973. - С. 40-41. Див. також: Юдин, А. В. Особое производство в арбитражном совете [Текст] / А. В. Юдин. - Са­мара : Изд-во Самар, ун-т, 2003. - С. 93-99.

Оскільки ЦПК виходить із певної єдності позовного та окремого про­ваджень, то у ЦПК є норми, що можуть застосовуватися як у позовно­му, так і в окремому провадженнях. У ЦПК містяться норми, які мають спеціальний характер для тих чи інших справ окремого провадження. Нарешті, у ЦПК є масив норм, які не застосовуються в окремому про­вадженні.

По суті така законодавча конструкція взаємодії різних за обсягом дії правових норм безпосередньо певною мірою визначається ч. З ст. 235 ЦПК, відповідно до якої справи окремого провадження роз­глядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлюються розді­лом VI ЦПК «Окреме провадження».

Частина 3 ст. 235 ЦПК, закріпивши конструкцію загального та спеціального, у механізмі правового регулювання правовідносин, що виникають в окремому провадженні, встановлює винятки щодо зма­гальності та меж судового розгляду. Тим самим по суті законодавець, усвідомлюючи це чи ні, реально заклав і посилив явний дуалізм позов­ного та окремого проваджень цивільного судочинства, який не був таким за попереднім ЦПК. Цим, власне, піддав сумніву базовий прин­цип — принцип єдності цивільного процесу та цивільної процесуаль­ної форми, судочинства як єдиної за своєю природою діяльності зі здійснення правосуддя у цивільних справах.

Що стосується ч. З ст. 235 ЦПК, яка передбачає, що в окремому провадженні не діє правило щодо меж розгляду справи, то це є логіч­ним і пов'язане з тим, що в цьому провадженні не діє принцип зма­гальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК, на відміну від позовного прова­дження, суд може за власного ініціативою витребувати необхідні до­кази. Це нормативне положення є підставою активності суду у збиран­ні доказів і, так би мовити, підсилює роль суду при розгляді справ окремого провадження. Якщо у позовному провадженні судочинство ведеться сторонами, а суд у доказовій діяльності є пасивним, то в окре­мому провадженні — навпаки.

Частина 4 ст. 235 ЦПК передбачає, що справи окремого проваджен­ня суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Заявники та заінтересовані особи, які створюють коло суб'єктів окремого про-

1 Вісн. Верхов. Суду України. - 2005. - № 6. - С. 15. із- 707

вадження, — специфічні суб'єкти окремого провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК вони мають статус осіб, які беруть участь у справі .

Під заявником слід розуміти особу, в інтересах якої порушено спра­ву в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стану громадянина, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав громадян. Коло заявників, як правило, встановлено нормами цивільного процесуального права, які регулюють порядок розгляду тієї чи іншої справи окремого провадження.

Згідно зі ст. 235 ЦПК суд повинен притягувати до участі в розгля­ді справ окремого провадження всіх заінтересованих осіб, але вони можуть вступати у процес і з власної ініціативи. Притягнення чи до­пущення до процесу цих осіб оформлюється ухвалою судді.

Цивільне процесуальне законодавство не надає і не може надати вичерпного переліку суб'єктів, яких необхідно залучати під час роз­гляду справ окремого провадження як заінтересованих осіб. До заінтере­сованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. До заінтересованих осіб не можуть бути віднесені органи державної влади та місцевого самоврядування та інші організації, яким закон надає право засвідчити певний юридичний факт, але своєчасно цього не було здійснено, хоча така можливість не втра­чена (наприклад, відмова нотаріальної контори засвідчити факт і час пред'явлення документа).

Притягнення до участі у справах окремого провадження заінте­ресованих осіб — обов'язок суду У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кож­ній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судо­ве засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заін­тересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заяв­лених вимог чи заперечень проти них.

Див.: Світлична, Г. О. Підготовка до судового розгляду справ окремого прова­дження [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Г. О. Світлична. - X. : Нац. юрид. акад., 1977. - С. 13-15.

Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту на­селення — у справах про встановлення факту перебування на утриман­ні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадко­ємці — у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ — у справах про встановлення факту родинних від­носин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування — у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва . Неправильне визначення кола осіб у справах окремого провадження призводить до скасування рішення суду .

У частині 6 ст. 235 ЦПК зазначено, що в окремому провадженні не може розглядатися спір про право, і це є принциповим. Виникнення спору про право призводить до того, що суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заінтересованим особам (заявнику), які по­рушили спір про право, що вони можуть захистити свої права у по­рядку позовного провадження, подавши позов на загальних підставах.

про безспірність окремого провадження також призводить до скасу- 4

вання судових рішень .

Наслідком безспірності окремого провадження та його унікальнос­ті у структурі цивільного судочинства є те, що справи окремого про­вадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди (ч. 5 ст. 235 ЦПК). Третейське судочинство є однією із процесуальних форм за­хисту приватного права і альтернативою для цивільного судочинства в силу того, що і третейське судочинство, і цивільне судочинство в принципі мають тотожні предмети правового захисту.

Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової ді­яльності та в цивільних справах [Текст]. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 221-232.

2

Див.: Комаров. В. В. Практика застосування судами цивільного процесуального законодавства [Текст] / В. В. Комаров. - К., 1992. - С. 218-219.

Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової ді­яльності та в цивільних справах [Текст]. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 221-232.

4

Неможливість розгляду справ третейським судом і, як наслідок, — неможливість передачі справ окремого провадження на розгляд тре­тейського суду випливає із компетенції третейських судів та визнача­ється договірною природою угоди про третейський розгляд. Відповід­но до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за згодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, перед­бачених законом.

1) справи у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справи, пов'язані з державною таємницею, тощо.

Безспірність окремого провадження цивільного судочинства визна­чає і те, що справи окремого провадження не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди (ч. 5 ст. 235 ЦПК).

Особливістю окремого провадження є також те, що для процедури окремого провадження за загальними правилами цього провадження судові витрати по справі не відшкодовуються. Відповідно до ч. 7 ст. 235 ЦПК у справах окремого провадження при ухваленні судового рішен­ня судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено за­коном. За логікою цієї норми заінтересовані особи в окремому про­вадженні звільняються від судових витрат. Тому застосування цієї статті можливе лише в системному зв'язку із загальними нормами, які регламентують судові витрати. Доречно також зауважити, що інститут судових витрат як загальний інститут цивільного судочинства має спеціальні норми, які передбачають підстави та випадки звільнення від відшкодування певних судових витрат (ст. 81 ЦПК). У контексті цього очевидно, що ч. 7 ст. 235 ЦПК по суті дублює у формі загальних відсилок більш конкретну норму, яка міститься у ст. 81 ЦПК.

Порушення справ окремого провадження здійснюється поданням заяви. Зміст заяви повинен відповідати вимогам ст. 119 ЦПК. Проте до змісту заяви у конкретних справах окремого провадження ставляться свої вимоги з урахуванням специфіки справ, які розглядаються судом.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає особливості підготовки справ окремого провадження, що зумовлені специфікою кожної категорії справ і відображені в спеціальних статтях цього Кодек­су, які регламентують порядок розгляду справ окремого провадження.

В окремому провадженні відсутні інститути сторін (позивач та відповідач), третіх осіб, немає позову. Не діють такі інститути позов­ного провадження, як зустрічний позов, відмова від позову, визнання позову, мирова угода та ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають при­мусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів громадянського стану тощо.

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляється самостійність окремого провадження у структурі цивільного судочинства?

2. Що виступає об'єктом судового захисту та предметом судо­вого розгляду в окремому провадженні?

3. Чи здійснюється в окремому провадженні правосуддя?

4. Яким є порядок розгляду справ окремого провадження?