<<
>>

Поняття та сутність окремого провадження1

Здійснення правоохоронної та правозахисної функцій висувають перед державою проблему не лише вирішення правових спорів, але і забезпечення інтересів громадян, організацій і держави, коли через невизначеність фактичних обставин вони не можуть здійснити певні права.

Потреба захисту охоро- нюваних законом інтересів полягає у підтвердженні певного юридичного факту.

Перед законодавцем завжди стоїть завдання вибору такої форми захисту інтересів громадян, яка найефективніше задовольнятиме вказану потребу. Вибір залежить насамперед від характеру самих інтересів, які певною мірою передбачають розмежування компетенції юрисдикційних органів: адміністративних органів та суду.

Так, до першої групи належать інтереси, пов’язані зі встановленням і реєстрацією очевидних фактів і обставин. їх наявність дає змогу задовольнити інтереси шляхом встановлення фактів або підтвердження окремих безслірних прав адміністративними або нотаріальними органами. Саме так реєструються шлюби, народження дитини, розірвання шлюбу, засвідчуються копії, посвідчуються правочини, вносяться виправлення у зроблений запис в актах цивільного стану тощо.

До ДРУГОЇ групи входять інтереси, пов’язані зі встановленням фактів і обставин, існування яких не вважається очевидним і потребує аналізу доказів. У такому разі використовують судову форму і відповідні факти встановлює суд в порядку окремого провадження. Так, встановлюються судом факти безвісної відсутності громадянина або оголошення його померлим, визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним тощо.

Окреме провадження в юридичній літературі визначається як самостійний вид провадження цивільного судочинства, який характеризується специфічним процесуальним поряд-

ком розгляду і вирішення точно визначеного законом складу цивільних справ, у яких суд встановлює події, дії, стан (юридичні факти), здійснює захист охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Мета окремого провадження - виявити і констатувати ті чи інші обставини, з якими норма нрава пов’язує виникнення, зміну або припинення у заявника певних прав чи обов’язків. Самі суб’єктивні права повинні здійснюватись поза межами окремого провадження.

Специфічність мети окремого провадження можна простежити у порівнянні з позовним провадженням. Одним з основних завдань, яке розв’язується судом у позовному провадженні, є встановлення юридичних фактів на підставі зібраних у справі доказів, які підтверджують правомірність вимог позивача або заперечень відповідача, і розв’язання спору між цими особами з приводу тих матеріальних правовідносин, які з цих фактів випливають.

В окремому провадженні перед судом ставиться дещо інше завдання: захистити інтереси особи, а тим самим у подальшому - деяку групу її суб’єктивних прав, які випливають з її положення в тих чи інших правовідносинах (трудових, шлюбних, сімейних)1.

У одних справах окремого провадження перед судом ставиться вимога про встановлення події або дії, в інших - про встановлення певного юридичного стану особи чи майна. Встановлення юридичного факту - дії має місце у випадках встановлення фактів реєстрації шлюбу та розірвання шлюбу, народження, факту-події - при встановленні факту смерті особи в певний час і за певних обставин, факту каліцтва на виробництві або у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків, а факту-стану - при встановленні факту перебування на утриманні, у фактичних шлюбних відносинах, факту родинних відносин громадян, визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, факту усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами, а також визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим. Наприклад, безвісна відсутність - це юридичний стан особи, коли протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ст. 43 ЦК), В усіх наведених випадках завдання суду полягає в тому, щоб визначити певну юридичну обставину, яка у подальшому визначить правове положення громадянина або його майна.

Отже, розгляд справ судом у порядку окремого провадження спричинюється необхідністю захисту охоронюваних законом інтересів і виникає:

1) за прямою вказівкою у законі певних категорій справ, що розглядаються в порядку окремого провадження;

2) за відсутності іншого порядку встановлення юридичних фактів;

3) потреба захисту юридичного інтересу виникає через неможливість поновлення втрачених правовстановлювальних документів, які підтверджують наявність необхідних юридичних фактів;

4) такий захист може зумовлюватися неможливістю виправлення помилок у правовстановлювальних документах або невиконанням вимог закону про реєстрацію юридичного факту.

Питання про суть окремого провадження продовжує залишатися спірним як на практиці, так і в теорії цивільного процесу. Погляди представників науки цивільного процесуального права щодо питання правової природи окремого провадження відрізняються і мають суперечливий характер. Деякі автори вважають, що окреме провадження має правовстановлю- ючий характер2, інші взагалі вважають його самостійне існування недоцільним тощо.

Аналіз процесуально-правової суті справ окремого провадження свідчить, що всі вони, незважаючи на зовнішні відмінності, мають внутрішню єдність, що відрізняє їх від цивільних справ позовного провадження, які розглядаються судами, що і зумовило їх виділення в самостійний вид провадження - окреме провадження.

Серед основних ознак, які відрізняють окреме провадження від інших видів проваджень і служать підставою для об’єднання певних категорій справ у одне провадження, слід назвати такі:

1) об’єктом судового захисту є охоронюваяий законом інтерес;

2) відсутність спору про право суб’єктивне;

3) суб’єктами процесуальних правовідносин є заявник та заінтересована особа;

4) процесуальним засобом порушення справ є заява.

Оскільки у справах окремого провадження відсутній спір

про право суб’єктивне (ч. 6 ст. 235 ЦПК), у цих справах немає сторін з протилежними юридичними інтересами як суб’єктів матеріально-правових відносин - позивача і відповідача.

Згідно із ч. 4 ст. 234 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявників, заінтересованих осіб.

Окреме провадження відрізняється від інших видів цивільного судочинства матеріально-правовою природою справ, які входять до його складу. Певні відмінності є також у правилах, що регулюють процес судового захисту охоронюваних законом інтересів.

Як відомо, спори про право цивільне розглядаються в суді за винятками, передбаченими законом (ст. 15 ЦПК). Захист судом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу - це загальне правило, з якого можуть бути деякі спеціально обумовлені законом винятки.

Справи окремого провадження, навпаки, розглядаються судами тільки в силу прямих вказівок у законі. Такий висновок робимо з того, що судове встановлення фактів, реєстрація яких не передбачена, допускається тільки за умови дозволу закону; більшість юридичних фактів у окремому провадженні встановлюються тільки за такої необхідної умови, що заінтересовані особи позбавлені можливості відновити загублені або знищені правовстановлювальні документи; перелік справ окремого провадження, розгляд яких віднесено до компетенції суду у порядку окремого провадження, передбачено у ст. 234 ЦПК.

З наведеного випливає, що чинне цивільне процесуальне законодавство хоча й допускає судовий розгляд справ окремого провадження, проте розцінює останній як вид цивільного судочинства та виходить із виключного характеру цього провадження як засобу захисту охоронюваних законом інтересів. І це зрозуміло, якщо зважати на те, що цивільна процесуальна діяльність організується насамперед для вирішення цивільно-правових спорів. Усе інше, що не пов’язане з такими спорами, можна віднести до компетенції суду в силу прямої вказівки закону і за наявності певних умов.

Отже, розгляд судами справ окремого провадження у порядку цивільного судочинства теоретично і практично можливий, але не тому, що в цих справах є спір про право або такого спору немає, а тому, що розгляд таких справ пов’язаний із захистом охоронюваних законом інтересів, а тим самим у подальшому - і захистом та реалізацією суб’єктивних прав фізичних та юридичних осіб на основі фактів, встановлених за допомогою доказів.

Встановлення в судовому порядку юридичного факту спрямоване на захист «охоронюваного законом інтересу» і здійснюється на основі заяви, яка є засобом порушення цивільної справи в суді.

Заявник у справах окремого провадження не звертається з матеріально-правовою вимогою до відповідача як у позовному провадженні.

Суд розглядає заяву про встановлення певних обставин або певного юридичного положення осіб, якщо з наявністю чи відсутністю таких обставин закон пов’язує виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Віднести ту чи іншу діяльність до компетенції суду можна лише за умови, якщо вона пов’язана із захистом суб’єктивного права і охоронюваного законом інтересу, оскільки правосуддя - це особливим чином організована діяльність судів, що характеризується певними цілями, до яких належить захист суб’єктивних прав і юридичних інтересів. Досягнення цієї мети забезпечується процесуальним законодавством, яке регулює порядок здійснення правосуддя. Тому головне при вирішенні даної проблеми полягає в тому, що окреме провадження - це діяльність суду щодо захисту охоронюваних законом інтересів3.

Цей «охоронюваний законом інтерес» заявника як об’єкт судового захисту у справах окремого провадження виявляється лише у встановленні наявності або відсутності певного юридичного факту (події, дії, стану)2. Суд в окремому провадженні не розглядає зміст правовідносин. Його метою є визначення наявності або відсутності лише окремих частин правовідносин - юридичних обставин, які складають певні юридичні факти, а не загальні правовідносини. Він не має повноважень робити висновки про права і обов’язки заінтересованих осіб, його завдання обмежується констатацією наявності або відсутності фактів, що мають юридичне значення. З позиції цивільного процесу охоронюваний законом інтерес заявника полягає у встановленні певних обставин справи, які в майбутньому нададуть особі відповідні права. Висновки про права здійснюють органи, у яких рішення після набрання ним законної сили, підлягає реалізації, зокрема нотаріуси, пенсійні органи, органи РАЦСу тощо.

У процесуальному значенні «охоронюваний законом інтерес» відрізняється від суб’єктивного права тим, що він не супроводжується певною вимогою до інших учасників процесу, але він є екладовою частиною права.

Отже, можна зробити висновок, що засобом захисту «охоро- нюваних законом інтересів» у окремому провадженні є рішення суду про констатацію юридичного факту. Тобто з набранням судовим рішенням законної сили юридичні обставини перетворюються у юридичні факти, а охоронюваний законом інтерес стає підставою для отримання особою певних прав, які визначаються законом на підставі встановленого юридичного факту.

Для окремого провадження не характерний спір про право суб’єктивне. Спір про право слід пов’язувати з матеріальними правовідносинами, коли суб’єктивне право особи порушене або може порушуватися через протистояння цього права діям інших осіб, тобто право особи залежить від певних обставин, які вона не здатна розв’язати сама і за розв’язанням яких звертається до суду.

Отже, з позицій цивільного процесуального права для визначення наявності спору про право у окремому провадженні достатньо, щоб він був направлений на матеріально-правові відносини, у ньому брали участь не менше двох осіб з протилежними інтересами у справі і сторони обгрунтовували свої доводи відповідними доказами.

Передбачені ч. 6 ст. 235 ЦДК процесуальні наслідки, тобто залишення заяви без розгляду, настають за умов, які можна визначити, аналізуючи цю норму права: коли спір має матеріально-правовий характер та підлягає вирішенню в позовному порядку, тобто спір про право, який виникає з цивільних, житлових, сімейних, земельних, трудових відносин; суб’єктами такого спору повинні виступати суб’єкти цивільних, сімейних, трудових відносин тощо (приватне право); спір про право повинен бути підвідомчий суду.

Спір про право в такому розумінні в окремому провадженні не може бути предметом розгляду, а навпаки, він «знищує» окреме провадження. Якщо припустити, що в окремому провадженні є спір, то треба разом з тим визнати, що він істотно відрізняється від спору про право, який має місце в позовному провадженні. Таким спором може бути спір процесуальний, тобто спір в доказах, міркуваннях заявника та заінтересованих осіб.

2.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Поняття та сутність окремого провадження1:

  1. Поняття та сутність окремого провадження1
  2. Поняття, сутність і види третейського судочинства
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -