<<
>>

Функція захисту: поняття та сутність

Для аналізу сутності функції захисту найперше необхідно визначитися із поняттям захисту у кримінальному судочинстві. У літературі висловлені різні думки з цього питання [40; 104, с.

12; 144; 190, с. 58-59; 273, с. 186; 525, с. 4-5; 575; 578, с. 84; 579, с. 47; 591, с. 32; 593; 1092, с. 110, 112-115; 1174, с. 8], аналіз яких дозволяє стверджувати про можливість розгляду захисту у широкому та вузькому розумінні.

Найбільш явно цю думку можна представити таким чином: загальне поняття захисту у кримінальному процесі включає в себе не тільки кримінально-процесуальну функцію захисту, а й елементи захисту в інших кримінально-процесуальних функціях [518]. Можливість розширеного трактування захисту у кримінальному процесі категорично заперечує В.О. Попелюшко [679, с. 74, 76]. У межах кримінального процесу можна розглядати захист як багатозначну категорію. У широкому розумінні захист є діяльністю, спрямованою на поновлення порушених прав та свобод, законних інтересів будь-якого суб’єкта процесу. У вузькому розумінні захист є кримінально-процесуальною функцією, яка має чітку цільову спрямованість - протистояти кримінальному переслідуванню, та визначене коло суб’єктів, яке є більш вузьким - а саме суб’єктів, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування у різних його формах, їх законних представників та захисників.

Не розглядаючи детально питання щодо історичного аспекту функції захисту, оскільки він вичерпно досліджений В.О. Попелюшком [679, с. 5-69], можна виділити певні етапи становлення доктринального визначення сутності кримінально-процесуальної функції захисту. У дореволюційній доктрині ця функція розглядалася як діяльність, протилежна обвинуваченню, яка спрямована на спростовування обвинувачення, забезпечення виправдання невинуватому [107, с. 262; 562, с. 48; 355, с. 70; 1101, с. 48]. Хоча ця точка зору і була превалюючою, відмітимо і те, що М.В.

Духовськой вказував, що «під захист підходить не тільки діяльність адвоката, але все, що робиться в інтересах підсудного, ким би це не робилося, а саме: самим підсудним, судом і навіть обвинувачем» [255, с. 192], тим самим розглянувши захист у т. зв. «широкому» розумінні. Позиція щодо функції захисту як діяльності із спростування обвинувачення зберігалася і надалі [834, с. 16]. Пізніше до визначення функції захисту були додані такі елементи, як виявлення обставин, що пом’якшують відповідальність обвинуваченого [1191, с. 63; 65, с. 230], охорона особистих та майнових прав обвинуваченого [827, с. 205; 1092, с. 113], реалізація та захист інтересів обвинуваченого [4, с. 26; 579, с. 47-48] (серед них указуються законні інтереси, процесуальні інтереси).

В останні роки в Україні активізувалися дослідження кримінально - процесуальної функції захисту. Наприклад, під функцією захисту В.О. Попелюшко розуміє породжений кримінальним переслідуванням, здійснюваний у відповідності з законом та виражений у формі правових відносин вид (напрямок, компонент, частина) діяльності, виконуваний суб’єктами захисту, спрямований на повне або часткове спростування обвинувачення, реабілітацію невинного, пом’якшення відповідальності винного, й охорону прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого і надання їм необхідної кваліфікованої правової допомоги [679, с. 69]. На основі положень КПК 2012 р. захист визначається як спричинений кримінальним переслідуванням, здійснюваний відповідно до закону та виражений у формі правових відносин вид (частина, компонент, напрям) діяльності у кримінальному провадженні, що реалізує суб'єкт захисту, і спрямований на повне або часткове спростування підозри, обвинувачення, реабілітацію невинного, пом'якшення відповідальності та покарання винного, охорону прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, щодо якої передбачено застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, або вирішували питання про їх застосування, а також особи, щодо якої передбачено розгляд питання про видання іноземній державі (екстрадицію) [47, с.

11].

Наведені та інші [40; 234, с. 165; 368, с. 43-45; 592, с. 146; 671] визначення кримінально-процесуальної функції захисту дозволяють виділити такі ключові ознаки цієї функції: спрямованість на заперечення підозри або обвинувачення; спрямованість на виявлення обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, виключають або пом’якшують його відповідальність, пом'якшують покарання; спрямованість також на охорону особистих та майнових прав осіб, які мають право на захист; спрямованість на сприяння застосуванню інституту реабілітації невинуватого; специфічне коло суб'єктів реалізації функції; можливість використовувати всі вказані у законі заходи та засоби для реалізації функції.

Подібне розуміння цієї функції є найбільш поширеним. Слід зазначити, що, як правило, дослідники по-різному визначають, чи відноситься до функції захисту діяльність із охорони особистих та майнових прав та законних інтересів, а також належність до суб’єктів реалізації цієї функції цивільного відповідача.

Таке розуміння цієї функції є не єдиним. На думку М.М. Видрі, функцію захисту в кримінальному процесі варто розглядати не в традиційному її розумінні, не як функцію, що протистоїть обвинуваченню, а ширше: як функцію, що протидіє неправомірним діям по відношенню до будь-якого учасника процесу і на всіх стадіях судочинства. Захисту прав потребують не тільки обвинувачені, але і потерпілі від злочину, а також свідки, експерти, поняті і інші особи, права яких були порушені [135, с. 89]. Ю.К. Якімович ставить питання про те, хіба представник потерпілого не є його захисником, не виконує функцію захисту потерпілого? [1209] Є і інші схожі точки зору [38, с. 136; 405, с. 26]. Однак у доктрині критично оцінено спроби розширити зміст функції захисту на охорону прав не тільки підозрюваного та обвинуваченого, а й прав потерпілих, цивільного позивача, свідка [71; 677, с. 216; 1166, с. 127].

Як уявляється, розуміння захисту як діяльності, що протидіє неправомірним діям по відношенню до будь-якого учасника кримінального провадження і на всіх стадіях, має право на існування, але не як сутність кримінально-процесуальної функції захисту, а як розуміння категорії «захист у кримінальному провадженні».

Визначення захисту містять деякі кримінально-процесуальні кодекси (п. 33 ст. 10 Модельного КПК для держав-учасниць СНД [572], ст. 7.0.27 КПК Азербайджанської Республіки [899], ст. 5 КПК Киргизької Республіки [901], п. 9 ст. 6 КПК Республіки Білорусь [903], п. 17 ст. 7 КПК Республіки Казахстан [904], п. 3 ст. 6 КПК Республіки Молдова [905], п. 28 ст. 6 КПК Республіки Вірменія [902]). Нормативні визначення тлумачать захист у т. зв. вузькому розумінні, тобто саме як кримінально-процесуальну функцію. Усі вони містять вказівку на базовий елемент функції захисту - спростування обвинувачення або пом'якшення обвинувачення; КПК Республіки Білорусь та КПК Республіки

Казахстан додають також спрямованість на спростування підозри. Крім того, у цих визначеннях міститься вказівка на забезпечення (захист) прав особи (що також є одним із основних елементів цієї функції), але коло цих осіб визначено по-різному: якщо КПК Азербайджанської Республіки, Киргизької Республіки вказують на особу, яка підозрюється у вчиненні передбаченого кримінальним законом діяння (злочину), КПК Республіки Молдова та Республіки Казахстан вказують на осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, Модельний КПК для держав-учасниць СНД, КПК Республіки Вірменія - осіб, яким приписується вчинення забороненого кримінальним законом діяння, то КПК Республіки Білорусь розширює цей перелік шляхом включення до нього підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також особи, затриманої або до якої застосовано запобіжний захід на підставі рішення про виконання прохання органу іноземної держави, компетентного приймати рішення з питань надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, про надання міжнародної правової допомоги у кримінальній справі на основі принципу взаємності або у зв'язку з перебуванням у міжнародному розшуку з метою видачі. Безумовно, такий підхід до визначення суб'єкта, чиї права та інтереси повинні забезпечуватися, є найбільш коректним, оскільки суб'єктами права на захист є не тільки підозрюваний, обвинувачений, а й особа, щодо якої здійснюється провадження із застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, правопорушник, особа, щодо якої здійснюється провадження щодо її видачі (екстрадиції).

Слід зазначити, що КПК України 2012 р., хоч і не формулює поняття захисту, у ч. 1 ст. 45 указує коло суб'єктів, щодо яких здійснюється захист захисником: підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особа, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Цей перелік є найбільш широким, якщо порівняти його із вищевикладеними визначеннями. Слід указати, що серед осіб, щодо яких здійснюється захист, свідок не згадується; це є виправданим, оскільки свідок, як і його адвокат (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК 2012 р.) або захисник (ст. 44 КПК 1960 р.), є суб’єктом реалізації допоміжної функції у кримінальному провадженні, вони сприяють здійсненню кримінального провадження.

Важливим елементом функції захисту, виділеним у Модельному КПК для держав-учасниць СНД, КПК Республіки Казахстан, КПК Азербайджанської Республіки, КПК Киргизької Республіки, КПК Республіки Вірменія та КПК Республіки Молдова, є спрямованість на сприяння застосуванню інституту реабілітації осіб, які були незаконно піддані кримінальному переслідуванню; слід зазначити, що, попри усю важливість цього елемента, він достатньо рідко згадується у доктринальних дослідженнях.

Визначення захисту в аспекті напрямку адвокатської діяльності дає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [699]; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (п. 5 ст. 1 Закону). Як видно із цього визначення, у ньому захист визначено через нього ж, що не відповідає правилам логіки при формулюванні визначень понять.

Однак, як уявляється, та чи інша інтерпретація функції захисту як діяльності щодо спростування підозри й обвинувачення, встановлення невинуватості особи або пом’якшення її відповідальності є дещо звуженою. У кримінальному процесі існують провадження, у межах яких не реалізується обвинувачення, а реалізується кримінальне переслідування а інших його формах: це стосується провадження із застосування примусових заходів виховного характеру та провадження із застосування примусових заходів медичного характеру. У межах цих проваджень також має бути доведено подію суспільно небезпечного діяння та вчинення її конкретною особою. Відповідно, діяльність, спрямована на спростування твердження про подію суспільно небезпечного діяння та вчинення її конкретною особою також має вважатися захистом. О.М. Ларін із цього приводу зазначав: функцію захисту включає і процесуальна діяльність у справах про застосування примусових заходів медичного характеру. У цих справах немає ні обвинувачення, ні підозри у злочині і захист спрямований проти висновку слідчого (або прокурора) про те, що підзахисний вчинив суспільно небезпечне діяння, причому за характером діяння та своїм хворобливим станом являє небезпеку для суспільства [461, с 24]. В.О. Попелюшко указує: можна стверджувати, що поява захисту далеко не завжди обумовлюється формальним обвинуваченням (підозрою). Частогусто він виникає у зв’язку із здійсненням «кримінального переслідування», правовим поняттям, відомим кримінально-процесуальній науці, ширшим від поняття обвинувачення та включаючим його [673, с. 206]. Тому, відповідно, у контексті цих форм кримінального переслідування для функції захисту характерне спрямування на спростування твердження про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення або вчинення особою кримінального правопорушення, іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Функція захисту є елементом системи кримінально-процесуальних функцій і у зв'язку з цим має відповідні системні властивості [105]. Однак твердження автора про те, що «однією з умов життєздатності будь-якої системи є її багатофункціональність, тому у межах підсистеми ми виділяємо функції окремих учасників кримінального судочинства зі сторони захисту» [105], потребує деяких уточнень. Коли йдеться про функцію захисту, то, враховуючи її завдання, загальне спрямування усіх її суб'єктів є однаковим, різниця полягає тільки у засобах здійснення цієї функції, які будуть дещо відрізнятись, наприклад, для підозрюваного, законного представника, захисника. Відповідно, можна стверджувати про різні засоби реалізації функції для її суб'єктів, а не про різні функції цих суб'єктів.

Аналіз нормативних формулювань функції захисту, доктринальних досліджень [91; 190, с. 58; 234, с. 165; 332, с. 143; 368, с. 9; 592, с. 146; 679, с. 69; 827, с. 205; 832, с. 196] дозволяє чітко виділити такі базові елементи спрямування функції захисту, що дозволяють на їх основі визначити її завдання: спростування підозри, обвинувачення; виявлення обставин, які пом'якшують його кримінальну відповідальність та покарання; охорона прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого і виправданого; сприяння застосуванню інституту реабілітації. Тому завданнями функції захисту є заперечення законності та обґрунтованості кримінального переслідування, виявлення обставин, що спростовують підозру, виправдовують обвинуваченого (підсудного), виключають або пом’якшують його відповідальність, пом'якшують покарання, охорона особистих та майнових прав, сприяння застосуванню інституту реабілітації, а також недопущення порушень та необґрунтованих обмежень прав і свобод при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи наведену вище сутність функції захисту, слід визначити коло суб'єктів цієї функції. Відмітимо, що у ряді кримінальних процесуальних кодексів наведені переліки учасників кримінального процесу, які відносяться до сторони захисту. За КПК України, це: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники (п. 19 ст. 3). Пункт 34 ст. 10 Модельного КПК для держав- учасниць СНД [572] закріпляє, що сторона захисту - підозрюваний, обвинувачений, їх законні представники, захисник, цивільний відповідач і його представник. КПК РФ [907] у п. 46 ст. 5 до сторони захисту відносить обвинуваченого, його законного представника, захисника, цивільного відповідача, його законного представника і представника. Пункт 30 ст. 6 КПК Республіки Молдова [905] передбачає, що сторона захисту - особи, які здійснюють на законній підставі дії щодо захисту (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний відповідач та їх представники).

Обвинувачений, його законні представники, захисник, цивільний відповідач та його представники віднесені до сторони захисту п. 41 ст. 6 КПК Республіки Білорусь [903]. За КПК Азербайджанської Республіки, сторона захисту - це підозрюваний або обвинувачений, його захисник та цивільний відповідач (ст. 7.0.28) [899]. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний та його законні представники, захисник, цивільний відповідач та його законний представник визнані стороною захисту у ст. 6 КПК Республіки Таджикистан [906]. Пункт 18 ст. 7 КПК Республіки Казахстан [904] передбачає, що сторона захисту - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, їх законні представники, захисник, цивільний відповідач і його представник. В усіх наведених кодексах, крім КПК України, до сторони захисту віднесено цивільного відповідача, його представника.

У доктрині до суб'єктів захисту відносять: підозрюваного [91; 104, с. 45; 368, с. 9; 525, с. 5; 1137, с. 133; 1166, с. 127; 1174, с. 8], обвинуваченого [91; 104, с. 45; 368, с. 9; 525, с. 5; 681, с. 11; 1137, с. 133; 1166, с. 127; 1174, с. 8], підсудного [368, с. 9; 525, с. 5; 1137, с. 100; 1166, с. 127; 1174, с. 8], засудженого [131, с. 71; 1137, с. 100; 1166, с. 127; 1174, с. 8], виправданого [1174, с. 8], особу, щодо якої вирішується (вирішено) питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру [1174, с. 8], особу, стосовно якої проводилась попередня перевірка чи закрито провадження у справі [1174, с. 8], захисника [91; 104, с. 45; 368, с. 9; 681, с. 11; 1137, с. 133; 1166, с. 127], законного представника [91; 104, с. 45], цивільного відповідача [104, с. 45; 346, с. 11; 525, с. 5; 1137, с. 133; 1174, с. 8], його представника [104, с. 45; 525, с. 5; 827, с. 89; 1137, с. 133; 1174, с. 8], за КПК України 1960 р. до 2001 р. - громадського захисника [1166, с. 127], за КПК 2012 р. - особу, щодо якої передбачено розгляд питання про видання іноземній державі (екстрадицію) [47, с. 11].

Враховуючи сутність кримінально-процесуальної функції захисту, беззаперечним є віднесення до її суб'єктів осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування у різних його формах. Що стосується цивільного відповідача, то, незважаючи на те, що він визнається учасником кримінального провадження з боку захисту в усіх вищенаведених КПК, крім України, і за КПК України 1960 р. також відносився до сторони захисту, нами обґрунтовано вище іншу спрямованість діяльності цивільного відповідача, яка є відмінною від захисту, хоча і тісно пов'язаною із ним.

Разом з тим, деякі вчені розширюють коло суб'єктів захисту: В.Д. Адаменко, критично оцінивши визначення кримінально-процесуальної функції як виду процесуальної діяльності, до суб'єктів непрямого функціонального захисту відніс органи, які ведуть процес [4, с. 20-21]; О.Є. Антонова до суб'єктів захисту у широкому розумінні віднесла слідчого, дізнавача, орган дізнання, прокурора, суд, потерпілого, цивільного позивача, їх представника [38, с. 138]; Ф.Н. Фаткуллін як суб'єктів захисту визнає також органи попереднього розслідування та прокуратуру [1092, с. 113]. У цьому питанні слід повністю підтримати думку В.Г. Гончаренка та С.Г. Гончаренка у тому, що це «теоретичне припущення... нарочито принижує роль адвокатури і дієвого захисту в цілому» [186, с. 9], оскільки, як неодноразово доводилося вище, основна спрямованість діяльності - мета функції цих суб'єктів є протилежною, тому суб'єктами функції захисту органи, які ведуть процес, визнавати не можна.

Є сумніви і щодо можливості визнання суб'єктом захисту особу, щодо якої передбачено розгляд питання про видання іноземній державі (екстрадицію) [47, с. 11]. Така точка зору ґрунтується на визначенні поняття захисника, наданого у ч. 1 ст. 45 КПК. Разом з тим, враховуючи правову природу екстрадиційного процесу, відзначимо, що така особа в Україні не піддається кримінальному переслідуванню. Нами відмічалося вище, що у ході екстрадиційного процесу кримінальне провадження на території України не здійснюється, а компетентні органи України лише надають правову допомогу шляхом проведення певних процесуальних дій, що для них не складає елемента розслідування чи кримінального переслідування, враховуючи відсутність початого і не закінченого кримінального провадження на території України. Тому логічніше було б указати, що така особа має право на правову допомогу, регламентувавши це питання у главі 44 КПК, вилучивши положення щодо захисту цієї особи із ч. 1 ст. 45 КПК.

При визначенні темпоральних аспектів дії функції захисту необхідно враховувати темпоральні аспекти дії парної їй функції - кримінального переслідування. Як визначив В.О. Попелюшко на основі положень КПК 1960 р., початковий та завершальний її моменти - від початку прояву кримінального переслідування до моменту припинення останнього, а в подальшому функція захисту продовжується або завершується залежно від розсуду суб’єктів сторони захисту [681, с. 5]. У цьому ж змістовному руслі початком дії функції захисту визнається притягнення особи як обвинуваченого [1092, с. 115], винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого; порушення кримінальної справи щодо конкретної особи; момент фактичного затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; оголошення особі, підозрюваній у вчиненні злочину, постанови про призначення судово-психіатричної експертизи; початок застосування інших заходів процесуального примусу чи інших процесуальних дій, які зачіпають права і свободи особи, підозрюваної у вчиненні злочину [38, с. 133], поява (формулювання) підозри у вчиненні злочину [1, с. 112].

Відмітимо, що у контексті неформалізованого початку кримінального переслідування можна стверджувати про фактичну реалізацію функції захисту також свідком та його адвокатом. Цей момент виникнення функції захисту визнається і у практиці ЄСПЛ: у Рішенні у справі «Шабельник проти України» [737] Суд указав, що хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката - який, у разі потреби, може бути призначений офіційно - не є абсолютним, воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. Крім того, вимоги ст. 6 можуть також бути застосовними ще до того, як справу передано на розгляд суду, і тією мірою, якою недотримання таких вимог на самому початку може серйозно позначитися на справедливості відповідного судового розгляду. Спосіб застосування п. 1 і п. 3(c) ст. 6 на етапі слідства залежить від особливостей відповідного провадження та фактів конкретної справи. Згідно зі статтею 6, як правило, вже на початку поліцейських допитів обвинуваченому має надаватися можливість користуватися допомогою захисника (п. 53).

Що стосується закінчення дії функції захисту, то підтримуємо В.О. Попелюшка у тому, що такої чіткої кореляції із закінченням кримінального переслідування немає, оскільки після припинення останнього, в подальшому функція захисту продовжується або завершується залежно від розсуду суб’єктів сторони захисту [681, с. 5]. Разом з тим не можемо погодитися із твердженням автора у тому, що при розгляді справи у вищестоящему суді за скаргою сторони захисту прокурор не виконує обвинувальної функції [679, с. 93], адже, по-перше, вирок ще не набрав законної сили, по-друге, діючий КПК не обмежує прокурора в апеляційній інстанції тим обвинуваченням, яке він підтримував у суді першої інстанції. Обвинувачення продовжується у контексті доведення законності

обґрунтованості засудження обвинуваченого. Більш виваженим є твердження, якщо обвинувачення на якомусь етапі провадження у кримінальній справі не анулюється внаслідок його припинення або постановлення виправдувального вироку, захист має місце протягом усього кримінального процесу, у тому числі і у стадіях перегляду судового вироку, який набрав законної сили [1, с. 114].

На стадії виконання судових рішень може здійснюватися пенітенціарне кримінальне переслідування, і тому реалізація захисту є беззаперечною. Разом з тим при здійсненні законоохоронної функції функція захисту також діє, адже у цьому контексті «змістом роботи захисту... є питання факту та права, сприятливі для засудженого» [679, с. 94].

Слід звернути увагу на те, що, на думку деяких вчених, досліджувана теорія суперечить французькій теорії процесуальних функцій, у межах якої ключовим принципом організації судочинства є відмежування одна від одної функцій органів кримінального переслідування (прокуратура), попереднього слідства (судово-слідчі юрисдикції) та судового розгляду (власне суд) [181, с. 53]. Тобто у межах цієї теорії заперечується наявність кримінально - процесуальної функції захисту. Це пояснюється тим, що, зокрема, у Франції участь захисника не розглядається крізь призму змагальності або розмежування процесуальних функцій. Вона є реалізацією іншого важливого, але самостійного принципу - забезпечення обвинуваченому права на захист. Функція захисту просто не вважається виключною прерогативою обвинуваченого або його захисника. Адже захист особи від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності є загальним завданням й усіх державних органів, які здійснюють провадження у справі [181, с. 53].

Із приводу цих тверджень можна зазначити таке. У французькій доктрині виділяється принцип розподілу функцій кримінальної юстиції [1233], причому він виводиться із ідей про свободу індивіда, гарантій захисту, неупередженості та об'єктивності юстиції [1233]. З одного боку, розмежовано функції між органами кримінального переслідування та розслідування, з іншого, між юрисдикцією розслідування та юрисдикцією судового розгляду та між органами кримінального переслідування та юрисдикцією судового розгляду [1232]. Таким чином, теорія розподілу функцій існує у Франції, однак розглядається дещо в іншому аспекті: лише як розподіл функції між владними суб'єктами; саме тому там не виділяється функція захисту як самостійна, а захист розглядається у межах принципу поваги прав захисту [1234].

3.2.2.

<< | >>
Источник: ГЛОВЮК Ірина Василівна. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ: ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Функція захисту: поняття та сутність:

  1. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  2. 2. Юридична природа і призначення адміністративної юстиції як провідної форми судового захисту прав громадян у державному управлінні
  3. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  4. Поняття та сутність окремого провадження1
  5. § 2. Сутність і природа правосуддя в цивільних справах
  6. Поняття і сутність судової влади
  7. Охорона і захист прав суб'єктів інвестиційної діяльності
  8. Поняття, суть і значення диспозитивності в кримінальному судочинстві України
  9. Поняття та ознаки кримінально-процесуальних функцій
  10. Система кримінально-процесуальних функцій
  11. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної суду та слідчого судді
  12. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  13. Функція захисту: поняття та сутність
  14. Кримінально-процесуальна функція обслуговуючого рівня та її реалізація у кримінальному провадженні України
  15. Поняття та види охоронних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності. Захист прав пацієнтів та лікарів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -