Суб’єкти окремого провадження, їх права та обов’язки

Справи окремого провадження розглядаються за участі заявника і заінтересованих осіб (ч.4 ст.235 ЦПК). Названі суб’єкти мають юридичний інтерес у результатах розгляду справи судом і є особами, які беруть участь у справі (ст.

Ці суб’єкти характеризуються такими ознаками:

- заінтересованість у результатах розгляду судом справи даного виду провадження, яка зумовила порушення ними процесу чи їх вступ (притягнення) у процес для захисту охороню- ваних законом інтересів;

- порушення справи для захисту охоронюваних законом інтересів інших осіб (у випадках, передбачених законом) або для давання висновку у справі з метою здійснення своїх повноважень і захисту інтересів держави (ст. 45 ЦПК);

- можливість своїми процесуальними діями впливати на хід судочинства (його порушення, розвиток, припинення), тобто на діяльність суду щодо здійснення правосуддя у справах окремого провадження.

Основною особою, яка бере участь у справах окремого провадження, е заявник.

Заявник - це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про встановлення певних обставин або правового статусу громадянина, необхідних для реалізації нею особистих і майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбавлена можливості здійснити ці права. Заявник стає на захист своїх охоронюваних законом інтересів.

Характерними рисами заявника у справах окремого провадження є такі:

- необхідність судового підтвердження обставин, без яких заявник позбавлений можливості здійснити свої права;

- порушення справи для захисту його охоронюваних законом інтересів, якщо відсутній спір про право;

- його особиста процесуальна та матеріально-правова заінтересованість у справі, яка виявляється як у поширенні на нього всіх правових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили, так і в обов'язковому правовому зв’язку встановлюваного судом факту (обставини) з охоронюваним законом інтересом заявника та його правом;

- покладення на заявника судових витрат.

Отже, при прийнятті заяви у справах окремого провадження перевіряється наявність у заявника юридичної заінтересованості.

Розглянемо у чому ж виявляється заінтересованість заявника.

Рішення про встановлення юридичного факту може вплинути на реалізацію заявником суб’єктивного матеріального права. Обов’язково має бути прямий зв’язок між встановлюваним юридичним фактом (обставиною) і суб’єктивним майновим чи особистим немайновим правом заявника. Факти, які встановлює суд, повинні мати юридичний характер, тобто породжувати правові наслідки для заявника. За відсутності такого зв’язку особа, яка звернулася до суду, не набуває лра- восуб’єктності заявника.

У справах окремого провадження беруть участь заінтересовані особи, визначенню кола яких має сприяти чітка вказівка заявника у заяві до суду мети, для якої потрібно встановити цей факт.

При визначенні кола заінтересованих осіб слід враховувати їх юридичний інтерес не тільки особистого і майнового характеру, але і той, що в окремих випадках має державний і правовий характер. У зв’язку із цим автори вважають, що до заінтересованих осіб слід віднести:

1) осіб, взаємовідносини яких із заявником залежать від мети факту, що підлягає встановленню;

2) організації і установи, в яких заявник реалізовуватиме рішення про встановлення юридичного факту, тобто в яких будуть здійснені права осіб, що виникли внаслідок судового встановлення юридичного факту;

3) організації та установи, які згідно із законом мали б засвідчити той чи інший юридичний факт, але з тих чи інших причин своєчасно цього не зробили і така можливість вже втрачена3.

Саме ці три групи заінтересованих осіб повинні притягуватися до участі у справах окремого провадження.

До першої групи заінтересованих осіб належать фізичні та юридичні особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов’язки. Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв’язку із суб’єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не порушують справу, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі в справі судом.

На заінтересовану особу так само, як і на заявника поширюється законна сила судового рішення. Істотна відмінність між ними полягає в тому, що у заявника певне суб’єктивне матеріальне право залежить від обставин, без судового встановлення яких він позбавлений можливості здійснити його, а права заінтересованої особи перебувають у визначеному стані, тобто заінтересована особа на момент судового розгляду справи вже має такі права (наприклад інші спадкоємці за законом) або коли вона бере участь у процесі з метою захисту інтересів інших осіб (держави).

Заінтересованість другої групи осіб має державний і правовий характер. Так, це має місце тоді, коли органи РАЦСу будуть зобов’язані на підставі судового рішення про встановлення юридичного факту провести реєстрацію і видати заінтересованій особі відповідний документ.

Щодо останньої групи осіб, то вони особистої чи державної заінтересованості в результатах справи не мають і на хід судового розгляду не впливають. Отже, відносити ці органи до заінтересованих осіб неправильно, оскільки цим органам не надано право представляти державні інтереси та вони мають вчиняти дії лише відповідно до їх компетенції. Участь у справах даних органів як заінтересованих осіб буде відволікати їх від виконання прямих обов’язків. Про це свідчить і судова практика. Важко знайти у цих органів інтерес, який спонукатиме їх до участі у справі, оскільки їх права не можуть зачіпатись у рішенні суду.

Значення правильного визначення заінтересованих осіб і притягнення їх до участі в розгляді справ даного виду провадження полягає в тому, що лише за участі заінтересованих осіб можна встановити наявність або відсутність у даній справі спору про право, об’єктивно розглянути всі подані заявником докази тощо.

Невстановлення кола заінтересованих осіб призводить до позбавлення можливості їх вступити в процес для захисту своїх охоронюваних законом інтересів, внаслідок чого не одержують всебічного з’ясування всі фактичні обставини справи.

Заінтересованими особами є особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права й обов’язки.

У частині 5 ст. 31 ЦПК зазначено, що заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права та обов’язки сторін за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК. Але окреме провадження відрізняється від позовного тим, що у ньому відсутні сторони з протилежними юридичними інтересами. У статті 31 ЦПК передбачено спеціальні процесуальні права сторін, а саме: змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, закінчити справу мировою угодою тощо.

Спеціальні процесуальні права заявника, оскільки його вимога про встановлення певних юридичних фактів звернена до суду, мають стосуватись лише його особистих інтересів. Так, для досягнення певної мети, зазначеної заявником у заяві, - отримання права стати спадкоємцем при відсутності відомостей щодо відповідних обставин, які породжують відповідні права, може бути встановлена лише одна з обставин, яка в майбутньому надасть право спадкування. Наприклад, дитина знаходилась на утриманні громадянина, яку останній визнавав своєю, в цьому випадку можуть бути встановлені факт батьківства або факт перебування на утриманні спадкодавця. Отож особа може звернутись до суду за встановленням одного юридичного факту - факту батьківства або факту перебування на утриманні, а потім через неможливість довести цей факт у суді (у зв’язку з недостатністю доказів), може перейти від встановлення одного факту до іншого, якщо вона має необхідні для цього докази.

Цей аспект може викликати істотні ускладнення, коли розглядатиметься справа про обмеження у дієздатності громадянина. Чи може заявник перейти від встановлення такого стану особи, що потребує обмеження дієздатності, до розгляду справи про визнання громадянина недієздатним (від визнання громадянина безвісно відсутнім до оголошення його померлим)? Дійсно, стан громадянина в такому разі має визначатись певними характерними ознаками: в одному випадку - зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами, яке ставить сім’ю у тяжке матеріальне становище; в іншому - психічний розлад, який істотно впливає на можливість особи розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Виходячи з аналізу даних правових ситуацій вважаємо можливим сформулювати спеціальні процесуальні права заявника і заінтересованих осіб та закріпити їх у законі.

Так, заявник має право:

- протягом усього часу розгляду справи по суті перейти від встановлення одного юридичного факту до іншого, тобто змінити предмет або підстави вимоги про встановлення юридичного факту;

- відмовитися від заяви.

Заінтересовані особи, оскільки їх участь зумовлена інтересом щодо юридичних наслідків розглядуваного факту, мають право:

- вступати в процес з власної ініціативи до ухвалення судом рішення;

- вступити у процес за клопотанням заявника чи Ініціативою суду;

- заявляти суду про те, що із встановленням факту буде порушено їх суб'єктивне право, тобто порушити спір про право.

З аналізу ст. 31 ЦПК у відповідача є право визнавати позов повністю або частково, що може розглядатись як «перший крок» до укладення мирової угоди, оскільки передбачається, що здійснення прав позивача залежить від відповідача. Однак при розгляді справ окремого провадження відсутній такий суб’єкт, а заінтересованих осіб не можна ототожнювати з відповідачами у справі. Тому, з одного боку, заінтересовані особи мають право визнавати або заперечувати наявність обставин, які підлягають встановленню, а з іншого - визнання певних обставин заінтересованими особами може розглядатись лише як побічний доказ їх існування, а при запереченні проти вимог заявника спонукати суд до більшої уваги при розгляді справи* Останній випадок, на думку авторів, може супроводжуватись заявою заінтересованої особи про порушення або оспорювання її прав, що при наявності відповідних передумов має викликати необхідність залишення заяви окремого провадження без розгляду (ч. 6 ст. 235 ЦІІК) та розглядати справу (позов та заяву окремого провадження) у порядку позовного провадження.

Отже, правильне визначення кола осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, і їх взаємодія з особами, які сприяють суду у встановленні об’єктивної істини у справі, закріплення у ЦПК їх спеціальних прав є гарантією ухвалення законного і обгрунтованого рішення, яке спрямоване на захист охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави.