Нова хвиля справ, що розпочата 1951 року

За винятком справи Moore v. Dempsey і порівняно малозначущої справи, що дістала назву Buchalter v. New York, у період між 1919 та 1951 було розглянуто небагато справ такого роду, і здавалося, що тему закрито попередніми ухвалами Верховного Суду.

Починаючи зі справи 1951 року Shepherd v. Florida, Суд розглянув нову хвилю справ щодо упередженості журі, спричиненої, як стверджувалося, діяльністю новинних ЗМІ. У справі Shepherd v. Florida суд над відповідачами, чотирма чорношкірими громадянами, відбувся в графстві Лейк, штат Флорида; їх було визнано винними у зґвалтуванні білої дівчини. Знову постала проблема упередженості місцевої громади, в якій пристрасті розпалилися настільки, що підсудних загрожували лінчувати. Було спалено будинок батьків одного з підсудних, а також будинки ще двох чорношкірих сімей. Для захисту інших чорношкірих було викликано національну гвардію, а декому з чорношкірих довелося втікати з тих країв. Газети цитували шерифа, який стверджував, що відповідачі зізналися. На суді зізнання не прозвучало. Клопотання про відкладення розгляду справи і про його перенесення до іншого регіону були відхилені. Верховний Суд скасував ухвалене місцевим судом рішення, проте лише на підставі дискримінації при відборі до журі, а не через висвітлення справи в газетах. Проте суддя Джексон (Jackson) разом з суддею Франкфуртером, який пристав на його позицію, подали згідну думку, в якій було сказано, що вони вважали б за потрібне скасувати вирок через „впливи поза залом суду, які сприяли упередженості”, зокрема через висвітлення у ЗМІ.

„Проте впливи поза залом суду, які сприяли упередженості і які стають дедалі типовішими для широко розрекламованих судових процесів, обрушилися на це журі з такою силою, що неминучим є висновок про те, що ці відповідачі були наперед визнані винними, а суд став простим юридичним жестом, який мав зафіксувати вердикт, вже продиктований пресою та створеною нею громадською думкою”.

У згідній думці згадувалися три основні справи про неповагу до суду, рішення в яких Суд незадовго до того ухвалив, і визнавалося, що в світлі цих справ судді, котрий головує на слуханні, важко протистояти втручанням преси в хід судового процесу. Однак Джексон зауважив:

„Проте якщо зловживання свободою преси настільки значні, що це унеможливлює справедливий суд у місцевому регіоні, судовий процес необхідно захистити, перенісши розгляд справи до суду за межами їхнього можливого впливу. Газети, реалізуючи своє конституційне право, не повинні позбавляти звинувачених їхнього права на справедливий суд. Ці вироки, винесення яких супроводжувалося такими подіями, не відповідають жодним цивілізованим уявленням про належний судовий процес. Це, на мій погляд, достатня підстава для скасування судового рішення”.

Наступного, 1952 року Верховний Суд знову мав справу з клопотанням про те, що судовому процесові забракло елементарних засад об’єктивності з огляду на події навколо нього. У справі Stroble v. California відповідача було визнано винним у вбивстві першого ступеня шестирічної дівчинки. Раніше його вже заарештовували за приставання до малої дівчинки. Окружний прокурор передав газетам фрагменти зізнання, висловивши при цьому свою думку, що відповідач є винним і осудним. Звинувачення відповідачеві було висунуто наступного ранку. Одним з головних аргументів на підтримку твердження про необ’єктивність суду було те, що газети надрукували підбурювальні повідомлення з подачі окружного прокурора. Газети називали відповідача „перевертнем”, „недолюдком” та „схибленим на сексі вбивцею”.

„Про сам перебіг суду над клопотальником повідомляли лос-анджелеські газети - зазвичай на внутрішніх сторінках. Клопотальник не висловлює заперечень проти цієї фази газетного висвітлення, за винятком того, що газети іноді називали його „перевертнем”.

Хай ми і визнаємо, що дії окружного прокурора, який у день арешту клопотальника ознайомив пресу з певними деталями зробленого клопотальником зізнання, гідні осуду, проте ми бачимо, що текст зізнання було долучено до справи на попередньому слуханні в муніципальному суді 21 листопада, чотири дні по тому. Отже, тоді зізнання все одно стало б відомо пресі. Клопотальник не показав, яким чином публікація частини цього зізнання за чотири дні до того могла призвести до упередженості журі при винесенні вердикту два місяці по тому”.

Суд заявив, що клопотальник не зміг довести, що газетні повідомлення „створили в місцевій громаді таку упередженість проти нього, що це категорично виключало можливість справедливого суду”. Важливе значення мають зауваження Суду щодо небажання клопотальника добиватися перенесення розгляду до іншого регіону:

„Одразу слід відзначити, що в жодний момент клопотальник не добивався перенесення розгляду до іншого регіону, хоча Карний кодекс штату Каліфорнія прямо передбачає, що завжди, коли „справедливий та об’єктивний судовий процес неможливий у графстві”, в якому відкрито кримінальне провадження, на прохання відповідача процес можна перенести,,до відповідного суду якогось зручного графства, для заперечення проти якого подібних підстав не існує”. Звичайно, небажання клопотальника подати таке прохання не є визначальним для розглядуваного питання, оскільки суд штату не ухвалив рішення проти клопотальника на цій підставі, а відхилив по суті його прохання, вмотивоване посиланням на федеральну Конституцію”.

Далі Суд наголосив на важливості тієї обставини, що адвокат клопотальника не вважав за потрібне добиватися перенесення судового процесу до іншого графства через повідомлення у пресі, які могли спричинити упередженість. Суд зауважив, що питання про газетні повідомлення було вперше поставлено перед судом вже після того, як відповідача було визнано винним, на обґрунтування клопотання про повторний судовий процес. Відповідаючи на цей

аргумент захисту, суд тоді зазначив, що всі присяжні були ретельно допитані і чітко заявили, що відповідач має презумпцію невинності, і при цьому не було жодних ознак того, що присяжні будь-коли бачили або читали газети, про які йшла мова. З приводу цього твердження суду, що розглянув справу, Верховний Суд заявив:

„Клопотальник не заперечує проти цього твердження суду. Справді, на жодній стадії провадження клопотальник не запропонував хоча б одного свідчення, яке доводило б, що той чи той присяжний став упередженим під впливом газетних повідомлень. Він просить цей суд просто прочитати ті повідомлення, а потім проголосити - всупереч рішенню двох судів штату, - що вони категорично позбавили його права на належний судовий процес. Цього ми зробити не можемо - принаймні у таких випадках, як цей, коли підбурювальні газетні повідомлення з'явилися приблизно за шість тижнів до початку суду над клопотальником, і немає доказів того, що в місцевій громаді взагалі існувала упередженість або що вона якимось чином вплинула на висновки журі. Також важливо, що в цій справі зізнання, яке було одним з найголовніших моментів газетних повідомлень, було зроблено добровільно і фігурувало як доказ на самому суді”.

Суддя Франкфуртер не підтримав відмову Суду переглянути винесений клопотальникові вирок. Його занепокоїв аргумент, що суду бракувало елементарних засад об'єктивності, зокрема внаслідок того, що саме окружний прокурор ініціював повідомлення у новинних ЗМІ. Тут Франкфуртер знову підкреслив точку зору, раніше висловлену суддею Джексоном і ним самим у рішенні в справі Shepherd v.

„Присяжні, звичайно ж, просто люди, і навіть плекаючи найкращі в світі наміри, вони мають, як сказано у відомій фразі суддів Холмса і Х'юза (Hughes), „надзвичайно високі шанси пройнятися атмосферою довкілля”. Тому саме, що настрої зовнішнього світу не можна, попри всі намагання, утримати цілком за межами залу суду, в цивілізованому суді слід докладати максимум зусиль, щоб утримати їх зовні. Дозволити прокуророві нагодувати пресу доказами, які жоден схильний до самообмеження орган преси не повинен публікувати, поки суд не розпочався, означає зробити саму державу - через прокурора, котрий уособлює її владу, - свідомим учасником газетного суду, замість суду за допомогою тих методів, які, як показав досвід багатьох століть, необхідні для об'єктивного здійснення правосуддя”.

А отже, я не можу згодитися з тим, щоб підтримати вирок, у якому виявлено позитивне ставлення до спровокованої прокурором участі газет як частини „традиційної концепції” „американського способу ведення судового процесу”.

Заслуговують на увагу такі моменти: суд, розглядаючи ймовірність існування упередженості серед членів журі, бере до уваги проміжок часу між шкідливим громадським резонансом та початком судового процесу; якщо громадському резонансу сумнівної припустимості надалі буде надано статус доказу, відповідач не зможе поскаржитися на те, що до нього виявлено упередженість; відповідач повинен довести фактичне, а не здогадне упередження; суд негативно ставиться до громадського резонансу, ініційованого прокурором або іншими представниками держави. Як і в попередніх справах, той факт, що відповідач не скористався всіма можливими процесуальними засобами, щоб ліквідувати вплив досудового розголосу, визнаний важливим, проте не визначальним. Отже, в рішенні у справі Stroble v. California Суд підтвердив свої традиційні погляди.

- справедливий суд”.

Пізніше того ж 1952 року Верховний Суд розглянув ще одну справу, пов'язану з газетною статтею, - Leviton v. United States. Клопотання відповідача про видачу наказу про витребування матеріалів справи було відхилено, проте суддя Франкфуртер подав меморандум, висловивши при цьому надію, що він виявиться корисним для розуміння того, яким чином Суд реалізує свої дискреційні повноваження, видаючи наказ про витребування або відмовляючись видати його. У даному випадку примірник газети з помилковою інформацією щодо фактів справи було знайдено в кімнаті журі. Суддя Франкфуртер навів цитати з думки більшості та незгідної думки, що фігурують у рішенні апеляційного суду. Зокрема в думці більшості було сказано:

„Однак ми не вважаємо, що таке повідомлення, хоч би яким помилковим воно було, унеможливило справедливий суд. Суддя дав дуже чіткі інструкції щодо необхідності не брати до уваги зміст статті, а далі вказав, яким чином правопорушення, зазначені в звинувачувальному акті, відрізнялися від тих, що їх було описано в статті. Певно, газетний суд

- невдала річ, проте він не є чимось новим, і якщо суд не визнаватиме судової гіпотези щодо ефективності застережних інструкцій, проведення кримінальних судових процесів у великих містах може стати нереальним”.

У незгідній думці судді апеляційного суду було зокрема сказано:

„Мої колеги визнають, що „газетний суд” - то невдала річ. Однак вони відкидають його як неминуче прокляття життя у великому місті (так само як, напевно, переповнені вагони метро). Вони покладаються на старі ритуальні заклинання щодо чистоти матеріалів справи. Даремність такого виду екзорцизму добре відома. Як я зазначав деінде, це щось схоже на оповідання Марка Твена про маленького хлопчика, якому сказали стояти в кутку і не думати про білого слона. Суддя Джексон у своїй згідній думці у справі Krulewitch v. United States написав, що „наївне припущення про те, що наслідки упередженості можна подолати інструкціями для журі,... як знають усі юристи-практики, є абсолютною фантастикою”.

1956 року в рішенні у справі U.S. ex rel Darcy v. Handy Суд знову відмовився скасувати вирок у відповідь на твердження, що результат судового процесу скомпрометований громадським резонансом. Клопотальника було визнано винним у вбивстві і засуджено до страти. У справі про розбій та вбивство відповідачами були четверо осіб, проте після задоволення клопотання адвокатів провадження було роз'єднано, так що справа клопотальника розглядалась окремо від інших. Одне із заперечень клопотальника стосувалося того, що двох з чотирьох відповідачів судили всього за тиждень до суду над ним і що негативний резонанс навколо того суду зашкодив йому. Суд заявив, що не спостерігалося жодних ознак атмосфери істерії та упередженості і що преса фактично лише інформувала про хід провадження. Суд повторив тезу про те, що саме клопотальник мав доводити необ'єктивність судового розгляду його справи:

„Будучи готовим виправити порушення конституційних прав, Суд водночас вважає, що „не є надмірною вимога, щоб тягар доведення суттєвої необ'єктивності лягав на того, хто заявляє про таку несправедливість і добивається скасування результату, причому це доведення має бути не умоглядним, а таким, що ґрунтується на реальних обставинах”.

Ми дослідили твердження клопотальника, свідчення та документальні докази на їх підтримку, а також його аргументи. Ми робимо висновок, що доведено в основному те, що, в певних відношеннях, існувала можливість упередженості. На цій підставі нас просять визнати, що до клопотальника [справді] поставилися з упередженістю”.

Далі Суд веде мову про захисні засоби, надані кожному відповідачеві, в тому числі допит потенційних присяжних та право на відвід без зазначення причин. Крім того згадуються такі засоби захисту як роз’єднання судових процесів над кількома відповідачами, а також відкладення розгляду справи та перенесення його до іншого регіону:

„У даній справі, попри ту обставину, що компетентний адвокат клопотальника не вичерпав ліміту на відводи без зазначення причин на кінець ретельно проведеного допиту потенційних присяжних під час процедури відбору і не добивався відкладення розгляду справи або перенесення його до іншого регіону, клопотальник фактично просить цей суд дійти висновку, що висвітлення у новинах пограбування та ходу провадження до початку суду над клопотальником, включаючи суд над Фостером (Foster) та Зайцем (Zeitz), створило атмосферу такої упередженості та істерії, що стало неможливим вибрати об’єктивне й неупереджене журі з-поміж представників місцевої громади або провести справедливий суд. Те, що адвокат клопотальника не вичерпав засобів, що їх він мав для того, щоб не допустити відбору необ’єктивного судового журі з-поміж представників громади, зараженої, як стверджується, істерією та упередженістю щодо клопотальника, є важливою, хоч і не визначальною обставиною”.

Судді Гарлан (Harlan), Франкфуртер і Даглас (Douglas) висловили незгоду з приводу інших підстав.

Всі раніше розглянуті справи були справами про порушення законів штатів, переданими на розгляд Верховного Суду на підставі заперечення належного судового процесу відповідно до Чотирнадцятої поправки. Ситуація змінилася 1959 року, коли в справі Marshall v. United States окружний суд Сполучених Штатів у штаті Колорадо виніс вирок відповідачеві за протизаконне розповсюдження наркотиків на порушення федерального закону. Суд видав наказ про витребування матеріалів справи, оскільки мав сумніви, чи не призвело ознайомлення деяких присяжних з газетними статтями до „такої упередженості в організації розгляду справи, що це вимагає реалізації наших наглядових повноважень і призначення повторного суду”. Тут Верховний Суд чітко зазначив, що реалізовує свої повноваження загального нагляду над федеральними судами нижчих інстанцій і не обмежується, як у випадках справ про порушення законів штатів, визначенням того, чи відповідачеві було забезпечено „належний судовий процес”. Газетні повідомлення розповідали про попередні судимості відповідача і містили іншу інформацію, потенційно здатну призвести до упередженості, зокрема докази, виявлені при арешті. Дізнавшись, що журі читало ці газетні повідомлення, суддя, який вів процес, провів співбесіду з присяжними і почув від них, що газетні статті на них не вплинуть, що вони здатні винести рішення у справі лише на підставі доказів і що читання статей не призвело до упередженості. Суд визнав, що суддя має великі дискреційні повноваження щодо вирішення питань такого роду, проте зазначив:

„Тут ми маємо факт ознайомлення присяжних з інформацією такого характеру, яка, як постановив суддя, несла на собі такий відбиток упередженості, що її не можна було безпосередньо запропонувати як доказ”.

Далі Суд знову чітко дав зрозуміти, що в даному випадку виконує наглядову функцію:

„Реалізуючи свої наглядові повноваження щодо формулювання та застосування належних стандартів втілення кримінального закону федеральними судами, ми вважаємо необхідним проведення повторного судового процесу”.

У 1961 році Суд видав наказ про витребування матеріалів ще однієї справи, розглянутої федеральним судом, - Janko v. United States. Відповідача було визнано винним в ухиленні від сплати прибуткового податку. У газетах та на радіо з'явилась інформація про колишні судимості відповідача, зокрема про попередній вирок у даній справі, який було скасовано. Однак присяжних неодноразово попереджали, щоб вони не читали ці повідомлення; коли ж суддя запитав їх у загальному плані, чи вплинули на них будь-які зовнішні джерела, вони дали негативну відповідь. Питання, що розглядалось апеляційним судом, було пов'язане з тим, що четверо членів журі прочитали газетні статті. Зробивши незвичний крок, Верховний Суд задовольнив клопотання про затребування матеріалів справи і скасував вирок, відправивши справу на дослідування, - все в одному меморандумі. Думки Верховного Суду обнародувано не було. У даному випадку Суд знову реалізовував свої повноваження нагляду над федеральними судами нижчої інстанції, і ця справа не додала нічого до вже встановленого рішенням у справа Marshall закону.