<<
>>

§ 2. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

Земля є не результатом людської праці, а продуктом самої при­роди. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використан­ня земель сільськогосподарського призначення виступає певна те­риторія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основної діяльності.

Таким чином, для земель сільськогосподарського призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), що є відмітною рисою цієї кате­горії земель, а й як просторово-операційного базису, що притаман­не усім категоріям земель.

У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділян­ка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояснюється тим, що об'єктом правовідношення, пов'язаного з використанням землі, завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК являє собою частину земної поверхні зі вста­новленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розта­шування, те, що вони є нерухомим об'єктом, основним способом виробництва в сільському господарстві.

Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з ци­ми ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщен­ня яких без заподіяння надмірної шкоди їх призначенню немож­ливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом.

У літературі існує думка, відповідно до якої землі сільськогос­подарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (частина зе­мельного фонду), на який поширюється загальний правовий ре­жим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового ре­жиму, призначені для земель сільськогосподарського призначення;

217

безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який по­ширюється дія норм земельного, фінансового, господарського й інших галузей права1.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються зе­мельним законодавством як єдиний об'єкт. Це означає, що не будь-які землі підлягають сільськогосподарському використанню, а лише придатні для цього; а також те, що не будь-які придатні для сільськогосподарських потреб землі можуть використовуватися як землі сільськогосподарського призначення. Так, у заповідних зонах не може здійснюватися товарна сільськогосподарська діяльність.

Мета використання земельних ділянок визначається органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Про це вказується у документах, які засвідчують права на землю, а також у докумен­тах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому самовільна зміна дозволеного використання ділянки не до­пускається. Вимоги, пов'язані з дозволеним використанням зе­мельних ділянок, закріплені у нормах інших галузей законодавст­ва, якими вони більш докладно регламентуються.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта право­вого регулювання є її площа. При встановленні розмірів ділянок, що надаються у власність або в користування, відповідні органи врахо­вують природно-економічні, екологічні та соціальні умови, які виз­начаються на основі рекомендацій науково-дослідних установ про природно-сільськогосподарське районування та нормування земель.

У ЗК зроблено спробу обмеження площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян, граничними розмірами. Так, згідно зі ст. 121 земельного закону громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства — не більше двох гектарів; для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; для ведення фермерського господарства — у розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Якщо на те­риторії сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно ж до ст. 31 ЗК землі фермерського господарства мо­жуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві влас­ності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського госпо­дарства на праві приватної власності; а також земельної ділянки,

1 Див.: Ерофеев Б. В. Земельное право: Учебник для вьісших юридических учебньїх заведений. — С. 386.

218

що використовується фермерським господарством на умовах орен­ди. Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комуналь­ної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). А згідно зі ст. 32 ЗК громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на те­риторії відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Розміри земельних ділянок, які передаються безоплатно грома­дянам для ведення особистого селянського господарства, може бу­ти збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 121 ЗК). Відповідно до п. 13 Перехідних по­ложень ЗК громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів (до 1 січня 2010 р.). Причому ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за за­коном.

<< | >>
Источник: Каракаша І.І.. Земельне право України • Підручник / За ред Погрібного О О , 3-51 — К Істина,2003 - 448 с.. 2003

Еще по теме § 2. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання:

  1. Землі сільськогосподарського призначення
  2. 2. Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського та іншого призначення
  3. Глава 5 Землі сільськогосподарського призначення
  4. Розділ 12 Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
  5. § 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
  6. 1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення
  7. Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
  8. § 1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення
  9. Землі оздоровчого призначення
  10. 2. Правове регулювання використання та охорони окремих земель рекреаційного призначення
  11. §1. Води як об’єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони
  12. 2.1. Землеустрій як форма забезпечення використання земель сільськогосподарського призначення
  13. Землі лісогосподарського призначення
  14. 2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення
  15. Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення
  16. 4. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення особистого селянського господарства та підсобного господарства несільськогосподарськихпідприємств
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -