1. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення

Правовий режим земель як юридичне поняття в земельному законодавстві не вживався і в земельно-правовій літературі не визначався. Найчастіше це поняття застосовувалося в науці гос­подарського права.

Так, С.М. Корнєв стосовно майна, яке використовувалося в період планово-регулюючої економіки, поняття «правовий ре­жим» визначав як встановлений державою в правових нормах по­рядок придбання підприємством майна в оперативне управління, обсяг його прав щодо володіння, користування і розпорядження ним, а також гранична межа розпорядження зазначеним майном з боку органів вищого рівня (перерозподіл, вилучення тощо) і по­рядок звернення на нього стягнень кредиторів. І хоч слово «ре­жим» у перекладі з французької означає «порядок», представни­ки господарського права, формулюючи дефініцію правового ре­жиму майна, виходили за межі суто правового порядку.

Один із найбільш авторитетних нині представників земельно­го права Б. В. Єрофєєв вважає, що під поняттям правового режиму майна слід розуміти «правовий порядок» використання зе­мель. Лаконічне визначення поняття правового режиму земель представником російської земельно-правової науки відображає зміст основних вимог до його формулювання, але є неповним.

В.І. Семчик правовий режим майна визначав як встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин. Це визначення можна за­стосовувати і до землі як об'єкта правовідносин. Із цього загаль­ного визначення можна сформулювати такі елементи структур­ної побудови правового режиму землі:

а) сукупність правових норм (правил), якими регулюються земельні відносини;

б) встановлений правовими засобами порядок та умови поділу земель на категорії, визначення цільового призначення земель відповідної категорії;

в) правове визначення форм власності на землю, порядок та умови набуття і здійснення права власності на земельну ділянку і права постійного чи тимчасового землекористування;

г) правомочності суб'єктів права власності на землю і землекористувачів, зокрема орендарів, їх права та обов'язки щодо використання землі за цільовим призначенням;

ґ) функції, компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування щодо управління землями і забезпечення їх раціонального використання за цільовим призначенням, а також форми і методи управління землями з урахуванням форм влас­ності на землю і віднесення земель до відповідної категорії;

д) встановлений правовими засобами порядок та умови проведення землеустрою, моніторингу земель, справляння плати за землю і здійснення державного контролю за раціональним і цільовим використанням земель, а також за додержанням земельного законодавства;

е) правова охорона землі як об'єкта природи, а також права власності на землю і права землекористування;

є) юридична відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства, а також порядок та умови їх застосування.

Отже, правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористу­вачів, здійснення державного управління земельними ресурса­ми, контролю за раціональним використанням землі і додержан­ня земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за пору­шення земельного законодавства.

Правильне визначення елементів структури правового режи­му земель має важливе методологічне значення, оскільки ство­рює умови для комплексного підходу до встановлення предмета земельного права, землі як об'єкта права, суб'єктів і змісту зе­мельних правовідносин, до реалізації норм земельного права і застосування в окремих випадках норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, екологічного, аграрного, фінан­сового тощо).

Для правового режиму земель сільськогосподарського при­значення характерним буде встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об'єкта права з дотриман­ням суб'єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю, землекористування і використання землі за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 19 ЗК України в Україні провадиться розподіл зе­мель за категоріями відповідно до їх цільового призначення.

У складі земель України відповідно до цільового призначення землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце. Цим характеризується важлива економічна і соціальна роль земель цієї категорії. Оскільки за своїм економічним при­значенням земля сільськогосподарського призначення є основ­ним засобом виробництва, а за соціальним призначенням — предметом праці у сільському господарстві.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого са­моврядування відповідно до їх повноважень.

Зміни правового призначення земель, зокрема сільськогоспо­дарського призначення, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користуван­ня, вилучення (викупу) земель і затверджують проекти земле­устрою. При цьому зміна цільового призначення земель, які пе­ребувають у власності громадян або юридичних осіб, здійсню­ються за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Визначення земель сільськогосподарського призначення пода­но у ЗК України. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сіль­ськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Кваліфікаційними ознаками віднесення земель до категорії сільськогосподарського призначення є право­вий статус суб'єктів права на земельні ділянки сільськогоспо­дарського призначення або ж правовий режим земельних ділянок як об'єктів земельних правовідносин. Як об'єкти права земельні ділянки сільськогосподарського призначення поділяються на:

а) сільськогосподарські угіддя;

б) несільськогосподарські угіддя.

До сільськогосподарських угідь належать: рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги. Рілля — це землі, що розорюються за правилами агротехніки, для вирощування зер­на, цукрових буряків, соняшника, овочевих, баштанних та інших сільськогосподарських культур. Багаторічні насадження — зе­мельні ділянки, на яких вирощуються плодово-ягідні дерева і кущі, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, вино­градники, хміль, смородина, аґрус та інші). До багаторічних на­саджень належать також земельні ділянки, засаджені деревами і чагарниками з метою боротьби з суховіями, снігозатримання тощо. їх основне призначення — збереження корисних власти­востей землі, сіножатей і створення сприятливих умов для ве­дення сільського господарства на землях, які охороняються.

До сіножатей належать сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність для відгодівлі худоби. Па­совища — природні і штучні сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби. Перелоги — це сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарсько­го обробітку (розорювання) з метою природного відновлення ро­дючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать та­кож несільськогосподарські угіддя. їх складають шляхи і прогони, полезахисні смуги та інші захисні насадження, крім тих, що відне­сені до земель сільськогосподарського призначення, землі під гос­подарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації.

За загальними правилами, землі, придатні для потреб сільсько­го господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогос­подарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, за­лізниці й автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'яз­ку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, на­даються переважно несільськогосподарські угіддя або сільсько­господарські угіддя гіршої якості (ст. 23 ЗК України).

Порівняльний аналіз статей 22 і 23 ЗК України свідчить про наявність розбіжностей у змісті несільськогосподарських угідь у складі земель сільськогосподарського призначення. У статті 22 ЗК України подано перелік об'єктів, що можуть бути розташо­вані на несільськогосподарських угіддях із застереженням через слово «тощо», тобто існує можливість розташування на таких землях інших об'єктів, не перерахованих у статті 22 ЗК України. Разом із тим, у ст. 23 ЗК України міститься інший перелік об'єктів, для будівництва яких надаються переважно несіль­ськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

З розумінням сприймається належність до несільськогосподарських угідь із земель сільськогосподарського призначення для будівництва на них об'єктів, передбачених ст. 22 ЗК України, оскільки такі об'єкти використовуються як сільськогосподар­ськими виробниками у процесі сільськогосподарського вироб­ництва (шляхи, прогони, захисні насадження, господарські будівлі тощо), так і особами, що не пов'язані з веденням сільсько­го господарства, але використання ними перелічених об'єктів обумовлено спільними інтересами сільського населення і со­ціального життя. Такі землі називаються землями подвійного ви­користання. Наприклад, на території населеного пункту сільсь­кий двір розташований на площі 0,60 гектара або перевищує площу земельної ділянки для житлової забудови у селі розміром 0,25 гектара. Цілком обґрунтованою була норма ЗК України 1992 р., яка класифікувала такий двір як підсобне господарство, що не ототожнювалося із сільським житловим будинком. Неви­правданим є вміщення у ст. 23 ЗК України 2001 р. під назвою «Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення» п. 3, згідно з яким для будівництва промислових та інших об'єктів надаються переважно несільськогосподарські угіддя.

Кожний із цих видів сільськогосподарських земель має своє призначення.

Якщо ж порівнювати норму ЗК України з нормою Закону України «Про плату за землю», то слід відзначити, що останній не виділяє інших, крім сільськогосподарських угідь, земель сільськогосподарського призначення.

За конкретними цілями використання землі сільськогоспо­дарського призначення поділяються на землі:

а) для ведення громадянами особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;

б) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду і ведення у зв'язку з цим сільського господарства;

г) для ведення підсобного господарства несільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, громад­ськими об'єднаннями та релігійними організаціями;

ґ) для ведення сільського господарства іншими організаціями.

Дещо інакше визначається склад земель сільськогосподар­ського призначення, що належать на праві власності чи на праві землекористування виробникам товарної сільськогосподарської продукції (особистим селянським та фермерським господар­ствам, приватним сільськогосподарським підприємствам, сільсь­когосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціо­нерним товариствам, сільськогосподарським товариствам з об­меженою відповідальністю). До складу належних їм земель входять богарні, зволожувальні чи осушені землі. Останні дві групи земель називають меліорованими землями. Богарними є звичайні природні землі, що використовуються для вирощуван­ня рослинницької продукції, без впливу на їх стан засобів меліорації. Зволожувальні землі як один із підвидів меліорова­них земель — це землі, які з метою підвищення їх ефективності в умовах засухи зволожуються меліоративними засобами (меліо­ративними системами, гідроспорудами). Осушені — це заболо­чені землі, які за допомогою меліоративних засобів осушені та приведені у придатність для виробництва сільськогосподарської продукції. Зволожувальна меліорація земель широко застосо­вується в південних регіонах України.

Віднесення земель сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду певною мірою позначається на їх правовому режимі, зокрема на суб'єктному складі власників землі чи зем­лекористувачів, розмірі земельних ділянок, що їм передаються у власність чи надаються у користування, на порядку розгляду зе­мельних спорів, розмірі плати за землю тощо.

Так, суб'єктами права приватної власності на землі сільсько­господарського призначення можуть бути громадяни та юри­дичні особи України (ст. 22 ЗК України). Для ведення особисто­го селянського господарства громадянам можуть передава­тися у приватну власність земельні ділянки розміром не більше двох гектарів (ст. 121 ЗК України). Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для веден­ня особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).