2. Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського та іншого призначення

Особливості земель сільськогосподарського призначення по­значаються на оренді цих земель як правовій формі їх викори­стання.

Щоб визначити поняття оренди земель сільськогосподарсько­го призначення, необхідно встановити її специфічні ознаки, які відрізняють її від оренди земель інших категорій.

Важливою ознакою, яка притаманна оренді земель сільсько­господарського призначення, насамперед, є визначення кола суб'єктів, які можуть бути сторонами договору оренди цих зе­мельних ділянок.

Орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отрима­ли земельні ділянки для певних спеціальних цілей.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського при­значення для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва повинні відповідати таким спеціальним умовам:

1) установчими документами юридичної, особи має бути пе­редбачено здійснення такого виду діяльності, як ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва;

2) фізична особа повинна мати необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Підтвердження права громадян на оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється за рішенням районної (міської) конкурсної комісії, створеної районною дер­жавною адміністрацією (виконавчим органом місцевого самовря­дування) і затвердженої районною (міською) радою для прове­дення конкурсного відбору бажаючих створити фермерське гос­подарство.

Безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення орендарем передбачено як для громадян, так і для юридичних осіб.

У зв'язку із цим доречно говорити про необхідність володіння суб'єктом права землекористування спеціальною аграрною правосуб'єктністю, тобто здатністю особи бути учасником лише правовідносин у галузі виробництва продукції сільського госпо­дарства, земельних аграрних правовідносин.

Отже, оренда земель сільськогосподарського призначення — своєрідна договірна форма сільськогосподарського землекори­стування, зміст якої становлять строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою сільськогосподарського при­значення у межах, встановлених законодавством та договором, що передбачає передання її власником орендареві, який відповідає вимогам, визначеним законом, для здійснення пере­важно підприємницької та іншої діяльності з використанням природних властивостей земель за умови їх раціонального вико­ристання.

Як відомо, закон пов'язує формування орендних земельних відносин зі здійсненням перш за все підприємницької та іншої діяльності. Залежно від видів діяльності орендаря можна роз­різняти підприємницьке та непідприємницьке орендне земле­користування. Причому як перше, так і друге можливе не тільки на землях сільськогосподарського призначення, а й на інших землях. Підприємницьке орендне землекористування здійсню­ється суб'єктами, наприклад, на землях житлової та громадської забудови при будівництві об'єктів ринкової інфраструктури, у межах земель водного фонду, скажімо, для рибогосподарських потреб тощо.

Непідприємницьке орендне землекористування можливе, зокрема, при веденні громадянами особистого селянського госпо­дарства, будівництва й обслуговування жилих будинків та індивідуальних гаражів, користуванні городами, земельними ділянками для сінокосіння і випасання худоби тощо.

Юридичні особи здійснюють непідприємницьке землекори­стування, наприклад, при проведенні розвідувальних робіт, про­кладанні комунікацій, для благоустрою територій тощо.

Самостійною формою підприємницької діяльності, яка пов'я­зана з використанням природних ресурсів, і, зокрема, землі, є концесія1.

Правові засади регулювання відносин концесії щодо майна та землі, а також умови і порядок її здійснення визначаються Зако­нами України «Про концесії» від 16 липня 1989 р., «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1989 р. ЗК України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 94. ЗК України для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому земельним законом.

Надання в оренду земельних ділянок, зокрема несільськогосподарського призначення, може бути обумовлене укладен­ням концесійного договору, якому притаманні риси, відмінні від договору оренди.

Договірні відносини щодо використання землі на підставі кон­цесії врегульовані Законом України «Про концесії», ч. 3 ст. 10 якого передбачено таке. Якщо для здійснення концесійної діяльності не­обхідна земельна ділянка, договір оренди останньої або акт про на­дання її у користування додаються до концесійного договору. Разом із тим, не виключається можливість використання концесіонером земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи безпосередньо на підставі договору оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 94 ЗК України види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, ви­значаються законом. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» об'єктом концесії можуть бути землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства (позаміські автомо­більні дороги загального користування тощо).

Перелік об'єктів права державної власності, які можуть бути спеціально побудовані відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. (у редакції від 23 квітня 2002 р.)3. До цього переліку, зокрема, включені: півден­на транс європейська автомагістраль Західний кордон України — м. Київ довжиною 735 км; комплекс дорожнього сервісу на автомобільній дорозі Київ — Ковель довжиною 228 км тощо.