§ 1. Розвиток земельного права до 1917 року

Правові відносини на території нашої держави розвивалися на основі культурної спадщини, отриманої від давньоруської народ­ності, яка ще на початку середньовіччя мала високорозвинуту сис­тему феодального права.

Поступово поряд з нормами права місцевого походження набу­ло поширення польсько-литовське законодавство. Внаслідок вход­ження частини українських земель протягом тривалого часу до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського відбулося природне взаємопроникнення їх правових систем. Зокре­ма, Литовські статути, "Саксонське зерцало", "Порядок прав міських" та інші джерела польсько-литовського права увібрали в себе норми з "Руської правди" та інших пам'яток давньоруського права.

У другій половині XVII ст. загальний зміст українських джерел права визначався основними умовами возз'єднання України з Росією, які були закріплені у Березневих статтях 1654 р. та царській грамоті від 27 березня того ж року. Ці юридичні акти закріпили існування того правового ладу, що склався в Україні на час її возз'єднання з Росією. У Березневих статтях, зокрема, наголошува­лось на тому, що права, надані з давніх давен князями та короля­ми духовним і мирським людям, ні в якому разі не можна порушу­вати1 .

У 40-х роках XIX ст. система права, яка існувала в Україні, бу­ла замінена системою російського права, основу якого становив Звід законів Російської імперії. У цьому документі право власності на землю розглядалось як право на всі витвори природи на по-

1 Див.' Полное собрание законов Российской империи. — СПб , 1830, — Т. І. — № 376.

19

верхні останньої, на все, що міститься у надрах землі, на води, які знаходяться в її межах

Земельне законодавство того періоду у вигляді норм звичаєво­го І писаного права знаходилося ще в "зародковому" стані При­чому ці норми мали різне походження, джерела права були неу-порядковаш й суперечили одні одним Однак уже під час скла­дання проекту "Зібрання малоросійських прав" 1807 р кодифіка­тори виділили в окремий розділ питання, пов'язані з поземельни­ми відносинами, які мали регулюватися нормами звичаєвого права При цьому з'ясовувалось, чи часто зустрічається спільна земельна власність, чи часто виникають суперечки по ній, чи не шкодить Існування цієї власності розвитку державних госпо­дарств, за яких умов І в який спосіб провадиться поділ зазначе­ної власності1 Розділ складався з 25 параграфів І мав назву 'Про поземельне І оброчне право" Вказаний кодифікований акт відіг­рав величезну роль у становленні вітчизняного земельного зако­нодавства

Незважаючи на те, що за своєю суттю "Зібрання малоросійських прав" було цивільним кодексом, воно вперше врегулювало в зако­нодавчому порядку низку земельно-правових Інститутів, напри­клад, таких, як право земельного сервітуту, чиншеве*, а також пра­во поземельного користування, які або зовсім не були врегульовані загальношперським законодавством, або суперечили йому Таким чином, практично до кінця XIX ст земельні відносини на території України в основном> регулювалися нормами звичаєвого І писано­го цивільного права

Селянська реформа 1861 р дала Імпульс справжньому розвитку земельного законодавства Було прийнято пакет законодавчих актів Найважливіше значення мав Маніфест про скасування кріпосного права, прийнятий 19 лютого 1861 р На його виконан­ня були видані Загальне положення про селян, які вийшли з кріпо­сної залежності, Положення про влаштування двірських людей, Положення про викуп, Положення про губернські та повітові з се­лянських справ установи, Правила про порядок приведення в дію положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності, Закон про заснування селянського банку

На момент проведення реформи правовий режим земель визна­чався головним чином не їх цільовим призначенням, а правовим становищем суб'єктів поземельних прав Існувала велика кількість категорій земель, серед яких можна виділити державні, удільні,

Зібрання малоросійських прав 1807 р — К 1995 — С 364

* Під чиншевим правом розуміється сукупність норм феодального права які склалися v XIII XIV ст у країнах Європи І регуїювали особливий різновид поземельних відносин що встановлювалися між феодальними власниками І феодальними держателями землі (чиншовиками) з числа селян І міських жителів За своєю природою воно нагадувало спадкову оренду передбачену римським правом (емфітевзис) закріплювало довічне шо переходило від покоііння до покоління, користування землею з обовязковою статокувласником феодал встановленого оброку (чиншу), як правило грошового

20

кабшетські, монастирські, церковні, майоратні, приватновлас­ницькі, посесійні, громадські, а також селянські

Державні землі являли собою поля, ліси, морські береги, озера та судноплавні ріки, які не належали нікому Якщо ці землі були приписані до державної казни, вони називались казенні Удільні землі належали царській фамілії Кабінетськими вважались землі, які містили цінні корисні копалини І знаходилися в особистій власності царя Монастирські та церковні землі знаходилися у віданні православного духовенства І не мали суттєвих розбіжностей у правовому режимі Майоратні землеволодіння виникали з Ініціативи царя, який своєю владою надавав землі окремим санов­никам на праві майорату (родового володіння) Вони не могли дро­битися, відчужуватися, закладатися або зменшуватися Іншим шля­хом Право майоратного землеволодіння переходило лише до стар­шого спадкоємця Інші спадкоємці не мали права вимагати будь-якої винагороди чи компенсації 3 припиненням спадкоємців чо­ловічої статі майоратні землі вилучались до казни Приватновлас­ницькі землі належали виключно дворянам-поміщикам Лише під час здійснення столипшської аграрної реформи суб'єктами права власності на надільну землю було визнано й селян Посесійні землі надавались володпьцям посесійних заводів, тобто таких, яким на­давалась державна допомога Особливості їх правового режиму обу­мовлювались наявністю обмежень приватної власності, які випли­вали з профілю діяльності конкретного заводу Громадські землі належали містам, селам, міським та дворянським товариствам, зем­ствам та земським установам

Головне питання реформи (про надання землі колишнім кріпа­кам) вирішувалося шляхом наділення селян землею за викуп У ре­зультаті цього вони одержували землю не у власність, а у постійне користування, за що зобов'язані були відбувати на користь поміщиків повинність у вигляді виконання певних робіт або спла­ти грошових сум1

Реформа 1861 р зберегла дві основні форми землеволодіння, що склалися Історично общинну, яка Існувала на більшій частині Російської Імперії, І подвірну, що набула поширення головним чи­ном у й західних І південно-західних провінціях* Общинна власність на землю була особливим видом сумісного володіння нею Відповідно до вказівок другого департаменту Правительству-ючого сенату від 25 лютого та 10 березня 1908 р різниця між по­няттями суспільної та спільної власності полягала в тому, що влас­ником першої було суспільство як юридична особа, відокремлена від його членів, а власниками другої — окремі особи Община яв­ляла собою форму "поземельного зрівнювання" смуг І земельних наділів шляхом здійснення періодичних "загальних переділів", а у

Див Общая теория советского земельного права / Под ред Г А Аксененко Й А Иконицкои Н Й Краснова — М , 1983 — С 7

* Йдеться про сучасні території Поївші, країн Балти західної Білорусі західних та південко західних обтастеи України

21

періоди між ними — "приватних переділів". Зрівнювання провади­лося залежно від зміни сімейного складу дворів.

Радикальні зміни земельного ладу Російської імперії були пов'язані з основними положеннями столипінської аграрної рефор­ми, що здійснювалася слідом за реформою 1861 р. Початок їй по­клали урядові укази від 4 березня 1906 р. "Про новий пільговий по­рядок виділу з общини" та від 9 листопада 1906 р. "Про доповнен­ня деяких настанов чинного закону, що стосуються селянського землеволодіння та землеустрою". Положення останнього визначи­ли основний зміст реформи. На його основі 14 червня 1910 р. бу­ло прийнято закон, затверджений 3-ю Державною думою і Держав­ною радою. Він визнав приватними власниками землі й тих селян, які входили до складу общин, де земельні переділи не провадили­ся протягом останніх 24 років.

У ході здійснення реформи відбувався розклад общини, селяни, які вміли і хотіли працювати, одержали можливість придбавати зе­мельні наділи, збільшувати 'їх площі та, як наслідок, одержувати більші прибутки. У сільській місцевості розпочалося становлення прогресивних капіталістичних відносин.

П. А. Столипін зазначав, що розвиток особистої власності се­ред селян, усунення таких істотних недоліків землеробства, як че­резсмужність і далекоземелля, а головне, всебічне сприяння селя­нам у розселенні хуторами або дрібними селищами — це. найб­лижчі землевпорядні завдання уряду. Він підкреслював, що за існування хижацького господарювання, бідності й неосвіченості селян, які не мають жодного уявлення про власність, ніякі куль­турні починання неможливі. Лише створення численного класу дрібних земельних власників, розвиток у селян інституту влас­ності, звільнення найенергійніших і найзаповзятливіших селян від гніту общини, одним словом, лише надання селянам можли­вості стати повноправними самостійними власниками може підняти село1.

Для земельних товариств було скасовано общинний і запровад­жено подвірний порядок землеволодіння*. А окремі господарі роз­глядалися як приватні власники смуг і ділянок.

На виконання Указу від 4 березня 1906 р. була створена систе­ма землевпорядних комісій, які стали згодом основними виконав­цями столипінського законодавства про землеустрій, зокрема Зако­ну про землеустрій від 24 травня 1911 р.

1 Див.: Карпов Н. Аграрная политика Стольїпина. — Л., 1925. — С. 174. * Земельним товариством була община, яка виконувала функції земельного управління (насамперед щодо переділу земель).

22

Створення у 1883 р. Поземельного селянського банку було дру­гою серйозною об'єктивною передумовою успішного здійснення столипінської реформи. Він був покликаний надавати конкретну допомогу селянам шляхом надання їм кредитів на придбання землі та обзаведення господарством.

Таким чином, унаслідок столипінських перетворень, що розгор­нулися на початку XX ст., община почала втрачати силу і вплив і вже не могла активно займатися землеробством, а прошарок за­можних селян, які "міцно стояли на ногах", став збільшуватися. Наслідком розорення значної частини бідного селянства і поміщицьких господарств стало зростання земельних наділів, до­статку і купівельної спроможності господарів, яких у радянський час назвали куркулями.

Документальні джерела свідчать про те, що після прийняття ос­новних актів, які визначали суть реформи, відбулось піднесення економіки, викликане стрімкими перетвореннями на селі. Вироб­ництво зернових розвивалося такими темпами, що П. А. Столипін почав створювати по всій країні елеватори Держбанку і субсидіюва­ти селян для збереження там зерна. У період з 1909 по 1913 р. ви­робництво основних видів зернових на 28% перевищувало ана­логічний показник Аргентини, Канади і США разом узятих. Росія ставала головним виробником життєвих припасів у Європі та у світі1 .

У 1917 р. законодавчий процес, пов'язаний з регулюванням зе­мельних відносин, тривав.

Таким чином, столипінська аграрна реформа заклала міцні підвалини для формування земельного законодавства, а отже, й для виокремлення спеціальної правової галузі — земельного права. Од­нак щодо її найменування і визначення кола суспільних відносин, які вона повинна була регулювати, одностайності думок серед уче­них не було. Нову галузь називали гірничо-земельним, поземель­ним, селянським, селянським земельним правом, вкладаючи у ці поняття різний зміст2 .

Підсумовуючи сказане вище, треба зазначити, що до жовтня 1917 р. земельне законодавство лише починало формуватися і яв­ляло собою розрізнені нормативні акти. З часів "Руської Правди" і до столипінської аграрної реформи земельні відносини регулюва­лися в основному нормами цивільного права, які містилися у різних нормативних актах. Як зазначає Б. В. Єрофеєв, норми зе­мельного права, які регулювали в Росії землеволодіння і землеко­ристування, були дуже строкаті й різноманітні, розкидані по різних

1 Докладніше про це див.: Патенко П. П., Славов В. П., Шмарнук В. А. Аграрна Історія України: Навч. посібник. — К., 1996. — С. 68-93.

- Див.: Кассо Л. А. Русское поземельнеє право. — М., 1914; Герман Й. Е. Крестьянское землеустройство. — М., 1913.

23

частинах Зводу законів Російської імперії, що пояснювалось відмінністю прав на землю залежно від характеру речового об'єкта, їх суб'єктів, способів володіння землею, напрямів державної політики в умовах, що постійно змінювались1. Власне земельне за­конодавство почало розвиватися лише у процесі здійснення рефор­ми 1861 р., столипінської аграрної реформи, а також законодавчих актів, прийнятих для забезпечення цих реформ.