§ 2. Правові засади плати за землю

Основним принципом економічного стимулювання раціональ­ного використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату.

Плату за землю було запроваджено в 1990 р. згідно з Основами законодавства Союзу РСР та союзних республік про землю. В Ук­раїні питання платності регулюються ЗК, Законом "Про плату за землю" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Закону "Про плату за землю" вона запроваджу­ється з метою формування джерела коштів для фінансування захо­дів щодо раціонального використання та охорони земель, підви­щення родючості ґрунтів, відшкодування витрат землевласників та землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки зе­мель. Земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за користування земельни­ми ділянками виключно у грошовій формі. Його розмір не зале­жить від результатів господарської діяльності землевласників та землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники земельних ділянок та землекористувачі сплачують зе­мельний податок з дня виникнення у них права власності або пра­ва користування земельною ділянкою.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного по­датку за формою, встановленою ДПАУ, щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інс­пекції. По нововідведених земельних ділянках розрахунки розміру податку подаються цими особами протягом місяця з дня виник­нення у них права власності або права користування земельною ді­лянкою. Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату подат-

403

ку. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що знахо­диться у власності чи у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них про­порційно тій частині площі будівлі, яка знаходиться у їх власності чи користуванні.

Земельний податок сплачується рівними частинами власниками земельних ділянок та землекористувачами — виробниками товар­ної сільськогосподарської продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а усіма іншими платниками — щоквартально до 15 числа, наступного за звітним кварталом місяця. Надміру сплачені суми підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або на його бажання зараховуються до сплати податку за наступ­ний рік. Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати зе­мельного податку, сплачують його не більш як за два попередні ро­ки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно на­рахованого податку, стягнення або повернення його платнику.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про оренду землі" орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за ділянки, які знаходяться у державній чи кому­нальній власності, справляється виключно у грошовій формі та централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляєть­ся й використовується згідно з Законом "Про плату за землю" і не може бути меншою за розмір земельного податку. Якщо орендодав­цем землі є відповідна місцева рада, орендар, уклавши з нею дого­вір оренди, самостійно сплачує орендну плату до бюджету.

Розмір, форма і строки внесення плати встановлюються за уго­дою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем. Відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2002 р. № 92/2002. "Про додат­кові заходи щодо соціального захисту селян—власників земельних ділянок і земельних часток (паїв)"1 орендна плата за земельну ді­лянку чи земельну частку (пай) не може становити менше 1,5% їх вартості, якщо орендодавець є працівником сільськогосподарсько­го підприємства або фермерського господарства, якому він надав в оренду ділянку сільськогосподарського призначення чи земельну частку (пай), а для орендодавців, які не є працівниками таких під­приємств, — не менше 2% вартості орендованої земельної ділянки або земельної частки (паю).

1 Офіційний вісник України. — 2002. — № 6. — С. 109. 404

Внесення орендної плати за майбутній період допускається на термін, що не перевищує одного року, її розмір може переглядати­ся. Так, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати у тих випадках, коли стан орендованої земельної ділянки по­гіршився не внаслідок його дій чи бездіяльності.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахун­ки бюджетів сільських, селищних, міських рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для:

1) фінансування заходів, спрямованих на раціональне викорис­ тання та охорону земель, підвищення родючості Грунтів;

2) ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моні­ торингу земель;

3) створення земельного інноваційного фонду;

4) відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості;

5) економічного стимулювання власників землі і землекористу­ вачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів та продуктивності земель лісового фонду;

6) надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини;

7) проведення земельної реформи, земельно-господарського устрою, розроблення містобудівної документації та розвитку інф­ раструктури населених пунктів.

Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи не­залежно від організаційно-правових форм і форм власності, а та­кож фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титу­лах права власності та права користування, у тому числі на умовах оренди. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок у випадках, коли вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення у межах населених пунктів, а також ділянок несільськогос­подарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути ли­ше орендарями земельних ділянок і повинні сплачувати орендну плату.

Об'єктом плати за землю згідно з ч. 1 ст. 206 ЗК є земельна ді­лянка. Вона являє собою частину земної поверхні зі встановлени­ми межами, певним місцем розташування і пов'язаними з нею пра­вами. Проте треба зазначити, що відповідно до ст. 5 Закону "Про плату за землю" до об'єктів плати віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів — власників земельних часток (паїв). Зазначе-

405

на колізія норм вирішується згідно з ч. З Прикінцевих положень ЗК, в якій зазначено, що закони та інші нормативне-правові акти, прийняті до набрання чинності ЗК, діють у частині, що не супере­чить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюва­тися з конкретною земельною ділянкою. Адже вона не визначена в натурі (на місцевості), а право на земельну частку (пай) — це пра­во її власника вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкрет­ної ділянки. Отже, віднесення до об'єктів плати за землю земель­ної частки (паю), а до суб'єктів — власників земельних часток (па­їв) суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земель­ну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки в натурі (на міс­цевості) та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку.

Розмір земельного податку не залежить від результатів діяльнос­ті землевласників та землекористувачів і встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка об­кладається податком, в розрахунку за рік. Ставки податку визнача­ються окремо за категоріями земель основного цільового призна­чення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та в силу інших причин, що не залежать від влас­ників землі та землекористувачів.

Для земель сільськогосподарського призначення та використан­ня ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюють­ся у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сі­ножатей та пасовищ — 0,1%; для багаторічних насаджень — 0,03%.

Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, щодо яких здійснено грошову оцінку, встановлюються у розмірі 1% від останньої. Якщо оцінку земельних ділянок не зроб­лено, застосовуються середні ставки, які встановлюються у розмі­рах, що визначаються відповідно до чисельності населення населе­них пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування, за да­ними таблиці, наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону "Про плату за землю".

Треба зазначити, що цей Закон містить низку винятків з наве­деного загального правила. Так, плата за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за ділянки, надані для потреб сільсько­господарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від суми земель­ного податку, обчисленого за загальним правилом.

Плата за земельні ділянки, що є частиною територій та об'єктів природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення та зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими бу­дівлями і спорудами, які не пов'язані з функціональним призна-

406

ченням цих об'єктів, стягується у п'ятикратному розмірі відповід­ного земельного податку.

При визначенні розміру податку з земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним приз­наченням цих об'єктів, для обчислення відповідного земельного податку застосовуються такі коефіцієнти: для об'єктів міжнародно­го значення — 7,5; для об'єктів загальнодержавного значення — 3,75; для об'єктів місцевого значення — 1,5.

Плата за частину земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'яти­кратному розмірі відповідного земельного податку.

Податок з земельних ділянок, наданих Збройним Силам Украї­ни та іншим військовим формуванням, створеним згідно з законо­давством нашої держави, залізницям, гірничодобувним підприємс­твам, а також з водойм, наданих для виробництва рибної продук­ції, стягується у розмірі 25% від суми земельного податку, обчис­леного відповідно до частин 1 та 2 ст. 7 Закону "Про плату за зем­лю". Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням ко­ефіцієнтів індексації, визначених Законом про державний бюджет України на відповідний рік.

Закон "Про плату за землю" регламентує також ставки земель­ного податку, обчислюваного для земель різного цільового призна­чення, які знаходяться за межами населених пунктів. Так, підпри­ємства промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення сплачують земельний податок з розрахунку 5% від грошової оцін­ки одиниці площі ріллі по області, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського призначення та використання.

Плата за земельні ділянки, надані для потреб залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових форму­вань, створених згідно з законодавством нашої держави, справля­ється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підпри­ємств, з яких земельний податок стягується як за землі сільськогос­подарського призначення. Якщо відповідні земельні ділянки вико­ристовуються не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом. Податок із земельних ділянок, наданих на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істори-ко-культурного призначення, за винятком ділянок сільськогоспо­дарського використання, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель сільськогосподарського використання, стягується як складова плати за використання лісових ресурсів, що визнача­ється лісовим законодавством. Виняток становлять ділянки, які входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими,

407

культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими бу­дівлями і спорудами, податок з яких справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Плата за зе­мельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком діля­нок сільськогосподарського використання, стягується у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.