§ 5. Причини виникнення, визначення видів та правові засади вирішення земельних спорів
Розпочата у 90-х роках у нашій країні економічна реформа, спрямована на перехід національної економіки до ринкових засад, насамперед викликала істотні зміни підстав та умов землеволодіння і землекористування.
Земельна реформа, яка проводиться на основі різноманітності прав на землю та їх рівноправного функціонування, переходу до різних форм господарювання на землі та формування багатоукладної економіки, значно вплинула на характер і зміст земельних відносин. А останні істотно змінили причини виникнення та види земельних спорів, що випливають із земельних та пов'язаних з ними правовідносин.Засадами, на яких мають грунтуватися розгляд та вирішення земельних спорів, є положення Конституції, зокрема ст. 8 (про пряму дію її норм), ст. 14 (про гарантованість права власності на землю) і ст. 124 (про поширення судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі). Ці конституційні положення набули розвитку у ЗК. Так, земельний закон містить групу норм, що визначають умови і порядок розгляду земельних спорів. Вони дістали закріплення у главі 25 ЗК.
Звичайно, законодавчі засади розгляду та вирішення земельних спорів є істотною гарантією захисту суб'єктивних прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів. При вирішенні цих спорів має місце не тільки правозастосовча діяльність, пов'язана з врегулюванням розбіжностей, що виникають під час тлумачення
206
норм земельного права. Прийняте рішення з земельного спору може породжувати відмову від неправомірних вчинків, визнання суб'єктивного права на земельну ділянку, припинення дій, що порушують законні інтереси землевласників, виконання певних обов'язків у натурі, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, тощо.
Земельне законодавство не містить визначення поняття земельних спорів. Однак його можна сформулювати на підставі змісту норм ЗК.
Виходячи з цього, під земельними спорами треба розуміти розбіжності, пов'язані із застосуванням норм земельного законодавства щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, які виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування.Причини виникнення земельних спорів можуть бути різними. Найбільш поширеними з них є: неврегульованість або неповнота врегульованості відповідних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини; суперечності між нормами земельного права та нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом положення; неузгодженість між нормами-принципами правового регулювання земельних відносин та нормами-правилами земельного законодавства; недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, які застосовують земельно-правові норми; розбіжності у праворо-зумінні та недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.
У чинному ЗК змінено не тільки розташування норм, пов'язаних з земельними спорами, а й підстави їх поділу на види. Його зміст дозволяє виділити чотири види таких спорів: 1) спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що являють собою власне земельні спори; 2) спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, що, по суті, є адміністративно-територіальними спорами; 3) спори з правил добросусідства, встановлення обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів; 4) спори, пов'язані з земельними відносинами.
До останніх можна віднести майнові спори, пов'язані з земельними відносинами, спори щодо відшкодування збитків та втрат власників землі й землекористувачів, спори, пов'язані з платою за землю та деякі інші. На відміну від попереднього ЗК чинний земельний закон не виділяє такі спори в окремі види. Проте це не означає, що вони зникли чи втратили своє значення.
Навпаки, зазначені спори залишаються поширеними на практиці і викликають значні труднощі при їх вирішенні.У літературі немає єдиної думки щодо правової природи спорів, пов'язаних з відмовою конкретного органу задовольнити заяву або клопотання про надання земельної ділянки. На підставі земельно-
207
го законодавства, яке діяло раніше, І. О. Іконицька відносила такі спори до земельних1. За твердженням М. М. Осокіна, яке ґрунтувалося на оновленому змісті земельного законодавства, спори, що виникають з приводу відмови компетентного органу у наданні земельної ділянки, не є земельними2. Останній підхід до правової природи зазначених спорів є більш реальним, оскільки вони не пов'язані з порушенням суб'єктивного права на конкретну земельну ділянку. Предметом спору є не конкретний земельний наділ, а рішення відповідного владного органу. Крім того, оскаржуване рішення розглядається судом не в порядку позовного провадження, а в порядку провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, який не відрізняється від розгляду інших оскаржуваних рішень органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.