10. Справляння плати за землю

Користування землею в Україні є платним. Відносини у сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються ст. 206 ЗК України, Законом України «Про плату за землю» (в редакції від 19 вересня 1996 р.)1, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р.2, Методикою нормативної грошової оцінки зе­мель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 р.

Згідно з вимогами законодавства власники землі і землекори­стувачі, крім орендарів, сплачують плату за землю у вигляді зе­мельного податку. За земельні ділянки, надані в оренду, стя­гується орендна плата, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцем розташування земельної ділянки, виходячи з кадастро­вої грошової оцінки земель. Для земель, грошова оцінка яких ще не встановлена, ставки платежів встановлюються за спеціальни­ми правилами, передбаченими Законом України «Про плату за землю».

Закон містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призна­чення, земель населених пунктів, земель промисловості, транс­порту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

Так, для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлені в таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 % від їх грошової оцінки;

— для багаторічних насаджень — 0,03 %.

Так само обчислюється земельний податок з сільськогоспо­дарських угідь, наданих у встановленому порядку і використо­вуваних за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать.

Ставки земельного податку з земель населених пунктів вста­новлюються за такими правилами. Якщо грошова оцінка відпо­відних земель існує, то ставка податку встановлюється в розмірі одного відсотка від такої оцінки. Якщо відповідну оцінку земель­них ділянок не встановлено, то середні ставки земельного подат­ку встановлюються в розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Ця таблиця передбачає встановлення диференційова­них ставок земельного податку залежно від чисельності населе­ного пункту (з урахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування).

Наведене вище загальне правило, однак, має кілька винятків:

1) податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транс­портних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і да­чами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового госпо­дарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі З % від суми земельного податку, обчисленого за загальним пра­вилом;

2) податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового гос­подарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, куль­турно-побутовими, жилими будинками та господарськими спо­рудами, справляється як складова плати за використання лісо­вих ресурсів, що визначається лісовим законодавством;

3) податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах при­родоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним при­значенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку;

4) податок за земельні ділянки, зайняті виробничими, куль­турно-побутовими, господарськими будівлями та спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється за такими коефіцієнтами до норма­тивної ставки податку:

—для об'єктів міжнародного значення — 7,5;

—для об'єктів загальнодержавного значення — 3, 75;

—для об'єктів місцевого значення — 1,5;

5) податок за частину площ земельних ділянок, наданих під­приємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогос­подарських угідь), що перевищують норми відведення, справ­ляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного по­датку;

6) податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних під­приємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % від суми земельного по­датку, обчисленого за загальними правилами.

Спеціальні правила розрахунків ставок земельного податку встановлені Законом України «Про плату за землю» і для земель різного цільового призначення за межами населених пунктів.

Так, підприємства промисловості, транспорту (крім залізнич­ного), зв'язку та іншого призначення за загальним правилом сплачують земельний податок з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі в області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транс­порту (склад земель залізничного транспорту визначається відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10 листо­пада 1994 р.1), Збройних Сил України та інших військових фор­мувань, створених відповідно до законодавства України, справ­ляється у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських під­приємств, з яких податок справляється як за землі сільськогос­подарського призначення.

При використанні залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, ство­реними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом (у розмірі 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області).

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських, угідь, нада­них у встановленому законом порядку, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів відповідно до лісового за­конодавства України. Це правило має виняток, встановлений для ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими, культур­но-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами: податок за них справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земель зі складу сільськогосподарських угідь, нада­них у встановленому законом порядку, справляється у розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Закон України «Про плату за землю» (ст. 12) передбачає ряд пільг щодо земельного податку. Це в першу чергу звільнення від земельного податку певних категорій суб'єктів, а саме:

— заповідників, зокрема історико-культурних, національних природних парків, заказників, крім мисливських), регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зооло­гічних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва;

— вітчизняних дослідних господарств науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

— органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, органів прокуратури, закладів, установ та організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Зброй­них Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізованих санато­ріїв України для реабілітації хворих (згідно зі списком, затверд­женим Міністерством охорони здоров'я України), підприємств, об'єднань та організацій товариств сліпих і глухих України, гро­мадських організацій інвалідів України та їх об'єднань;

— вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спор­ту, спортивних споруд, що використовуються ними за цільовим призначенням;

— зареєстрованих релігійних та благодійних організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю;

— суб'єктів оподаткування, розміщених у зонах радіоактив­ного забруднення, визначених ст. 2 Закону України «Про право­вий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зон відчуження, без­умовного (обов'язкового) відселення і посиленого радіоекологіч­ного контролю), на хімічно забруднених сільськогосподарських угіддях, на яких запроваджено обмеження щодо ведення сільсь­кого господарства; щодо земель, які перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; щодо земель державних сортовипробувальних станцій і сортоділь­ниць, які використовуються для випробування сортів сільсько­господарських культур;

—щодо земель дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування (перелік земель дорожнього господар­ства поданий у ст.

—щодо ділянок державних, колективних і фермерських гос­подарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноград­никами до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками ба­гаторічних плодових насаджень; щодо земель кладовищ;

—інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших громадян, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у вста­новленому законом порядку видане посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи — в межах граничних норм, встановлених ЗК України.

Усі перераховані пільги щодо обкладення земельним подат­ком встановлені на загальнодержавному рівні. Певні повнова­ження щодо встановлення пільг щодо плати за землю (часткове звільнення на певний строк, зменшення суми податку) мають та­кож Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради, але лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні рахунки відповідних бюджетів (ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»).

Законом «Про плату за землю» встановлені порядок обчис­лення і строки сплати земельного податку. Юридичні особи що­року самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою, встановленою Головною державною по­датковою адміністрацією України (станом на 1 січня кожного року). Громадянам нарахування земельного податку здійснюють державні податкові адміністрації. Земельний податок сплачу­ється рівними частками: двічі на рік громадянами та виробника­ми товарної сільськогосподарської та рибної продукції і щоквар­тально — всіма іншими платниками податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пере­буває у користуванні кількох юридичних чи фізичних осіб, пода­ток нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Земельний податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3 % суми недоїмки за кожний день прострочення.