§ 5. Змішані ТА ІНШІ ТИПИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

Демократія може бути улаштована так, що воля народу стане жертвою в боротьбі за існування.

Вільгельм Швебель

Змішана виборча система, як вже зазначалося раніше, передбачає, що частина депутатів обирається за мажоритарним принципом, інша — за пропорційним.

Змішана система — це система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Сьогодні вона використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії. Але існують й інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення; в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділити між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).

В останні десятиліття деякі організації і політичні сили використовують консенсусну систему виборів. Вона має позитивну спрямованість, оскільки орієнтована не на критику супротивника, а на знаходження найприйнятнішої для всіх кандидатів виборчої платформи. Практично це виражається в тому, що виборець голосує не за один, а за всіх (обов’язково більш як за двох) кандидатів і ранжирує їхній список у порядку їхніх переваг. Наприклад, якщо на посаду президента претендують 5 кандидатів, то виборець визначає місце кожного з них. За перше місце дається 5 балів, за друге — 4, за третє — 3, за четверте — 2, за п’яте — 1 бал. Після голосування одержані бали підсумовуються, і за їхньою кількістю визначається переможець.

В системі виборчого права відомим є поділ суспільства на курії, так зване куріальне представництво. Так, за законом 1873 року все населення Австрії було поділене на 4 курії: 1) землевласників; 2) торговельних та промислових палат; 3) міст; 4) сільських громад. Кожна курія обирала до парламенту певну кількість представників. Виборці курії землевласників повинні були володіти нерухомістю, курії міст і сільських громад — платити встановлений виборчий податок, курії торговельних і промислових палат — бути членами палат.

Куріальне представництво було запроваджене також і у Російській імперії при виборах Державної Думи у 1906 році. Все населення поділялося також на 4 курії: землеробська, селянська, міська і робітнича. У землеробській курії один депутат представляв 2000 чоловік, у селянській — 30 000, у міській — 4000, а у робітничій — 90 000, тобто вибори були нерівними і непрямими.

Сьогодні куріальні виборчі системи створюються в суспільствах, де існує гостра проблема забезпечення представництва в парламенті нечисленних етнічних, соціальних, професійних або демографічних груп. Для кожної курії передбачаються норми представництва і відповідно до них створюються виборчі округи. Елементи системи куріального представництва мають місце у процедурах формування верхніх палат двопалатних парламентів і в наш час. За куріальною виборчою системою проводять вибори парламенту в Зімбабве, на Фіджі і в Новій Зеландії тощо.