§ 1. Загальне уявлення про виборчу систему

Демократія надає кожному свободу обирате найменше зло в якості найкращого із рішень. Все інше заборонено правилами гри.

Вільгельм Швебель

Головним регулятором виборів є виборча система, яка визначає загальні принципи організації виборів, а також способи «переведення» голосів виборців у мандати і владні посади.

Головне призначення виборчої системи — забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні та ефективні органи влади. Тож виборча система — це встановлений законодавством держави порядок організації і проведення виборів до її представницьких органів та порядок формування виборних органів держави.

Виборча система не є суто технічним засобом, вона знаходиться у самому осерді системи державного управління. Саме тому питання визначення виборчої системи для кожної окремо взятої країни — це питання «політичної доцільності», а не лише відповідності основним принципам виборчого права.

Як зауважують фахівці, при виборі системи, за якою голоси виборців повинні перетворюватися у представницькі мандати, доцільно спиратися на два основні критерії. По-перше, це критерій наслідків або доцільності, тобто визначення необхідності досягнення тих чи інших цілей, які є бажаними для законодавця і політичної еліти. А по-друге, це процедурний критерій, який потребує, щоби система була зрозумілою суспільству, а отже, визнана справедливою; у цьому разі наслідки виборів сприйматимуться як легітимні.

Виборча система може бути зручним інструментом для впливу на розвиток певних політичних рис демократичного режиму. Відомі британські дослідники виборчих систем Е. Лейкман і Дж. Ламберт стверджують, що вдалий вибір виборчої системи може забезпечити формування представницького органу, який відображає основні напрями суспільної думки; утворення уряду, що відповідає волі більшості виборців, обрання представників, здатних виконувати владні функції, встановлення порядку, за якого досягаються та реалізуються права та інтереси всіх.

Щодо ефективності та стабільності влади, то виборча система сама по собі не визначає їх, але може їм сприяти чи перешкоджати.

У будь-якому політичному суспільстві, розмір якого вимагає певного «розподілу праці» між тими, ким керують, і тими, хто керує, система представництва міститься в самому серці демократичної системи. І виборча система виступає основним механізмом реалізації принципу політичного представництва. Вона перебуває у самому центрі, оскільки її завдання полягає в тому, щоб перетворити волю суверенного народу у волевиявлення визначених ним та у визначений ним спосіб його законних представників, які несуть відповідальність за стан справ у суспільстві від його імені і користуються повноваженнями та привілеями приймати політичні рішення у групових та власних інтересах. Саме тому ми змушені погодитися з твердженням відомого італійського політолога Г. Москою стосовно того, що коли ми говоримо про те, що електорат обирає своїх представників, ми втрачаємо ініціативу: «правда полягає в тому, що обрані представники роблять все від них залежне, щоб бути обраними своїм електоратом». І вибір конкретної виборчої системи є просто частиною арсеналу певного політичного об’єднання, яке бажає «бачити своїх представників обраними», для того щоб обрана асамблея (законодавчий орган) якнайточніше відповідала їх власним очікуванням та інтересам.

Потрібно визнати, що різноманітність систем, які фахівці пропонують практикам, є такою, що задовольняє їх найширші мрії. Різноманітність систем, які пропонуються, не лише настільки широка, що може спантеличити будь-якого пересічного громадянина; вона дозволяє отримати практично будь-який результат, якого бажатимуть ті, хто відповідає за розробку виборчого законодавства.

Сучасні демократії використовують широку палітру різноманітних виборчих систем. Всього їх нараховується близько 350, і кожна з них має власні особливості, вади і переваги. Але якою б не була виборча система, при її застосуванні неможливо абсолютно виключити небажані, а іноді й руйнівні наслідки.

Тому досконалої виборчої системи не існує. Проте кожну систему виборів на практиці можна певною мірою удосконалити, а її вади урівноважити іншими чинниками політичного процесу, проте для цього потрібні дієві політико-правові механізми.

Для кожної держави характерна своя виборча система. Загальна ж класифікація передбачає виокремлення трьох основних типів (видів) виборчих систем:

• мажоритарну (альтернативну);

• пропорційну (представницьку);

• змішану.

Основна відмінність між ними полягає в тому, що мажоритарні системи, як правило, пропонують окремих кандидатів, пропорційні системи — партійні списки, змішані системи поєднують в різних комбінаціях обидва принципи.

За загальним визначенням мажоритарна система (від фр. majorite — більшість) об’єднує групу виборчих систем, в основу яких під час підбиття результатів голосування покладено принцип більшості. За цим принципом обраним вважається той кандидат, за кого була подана більшість голосів. Джованні Сарторі пропонує вважати систему мажоритарною, якщо голосування відбувається в округах зазвичай одномандатних, а результати голосування зводяться за формулою «переможець одержує усе», відповідно до якої кандидат, підтриманий найбільшою кількістю виборців, виграє, а інші виборці залишаються непредставленими.

Мажоритарне голосування дуже поширене, але концентрується переважно в англо-саксонських державах, які часто номінуються мажоритарними демократіями. Їхньою типовою рисою є надмірне представництво у парламенті партії, що набрала найбільшу кількість голосів на національному рівні. Тому, як правило, мажоритарний принцип голосування відповідає державам з двопартійною політичною системою.

На відміну від мажоритарної моделі виборів, головна мета пропорційної системи голосування полягає в тому, щоб замість надмірного чи занадто малого представництва пропорційно трансформувати голоси у мандати і таким чином надати парламентське представництво одночасно і більшості, і меншостям. Тобто головним принципом пропорційного представництва є якнайточніший розподіл мандатів відповідно до голосів за кожним списком кандидатів.

Пропорційна система представництва теж досить поширена у світовій практиці, а рух до неї констатується як домінантна тенденція ХХІ століття.

Комбінована, або змішана, система є породженням інжинірингового намагання створити оптимальну систему формування парламентського представництва. Її підґрунтям є принцип сполучення елементів мажоритарного та пропорційного голосування, що за логікою розробників має поєднувати переваги різних систем і пом’якшувати їхні недоліки. Пропорції сполучення мажоритарного та пропорційного компонента при цьому може бути абсолютно різними: врівноваженими — 50/50 (Росія донедавно, Україна до 2006 року) або з домінуванням одного з компонентів — 3/2 (Японія, Мексика).

Одразу треба зазначити, що існує дуже мало країн, у яких виборчі системи будуються на «чистих», мажоритарному або пропорційному, принципах. Прикладом перших є виборчі системи Канади, Великої

Британії та США. «Чистий» пропорційний принцип використовує лише Ірландія. Більшість країн намагаються поєднати переваги обох принципів і нейтралізувати їхні вади. Тому говорять про змішані системи з домінуванням того чи іншого принципу. З урахуванням світової практики моделі виборчих систем можна схарактеризувати наступним чином:

Основні параметри	Модель виборчої системи
Основні параметри	мажоритарна	пропорційна	змішана
Моделі виборчих округів	■ одномандатні або багатомандатні ■ приблизно однакова кількість виборців на округ ■ наближеність меж округів до меж відповідних адміністративно- територіальних одиниць	■ багатомандатні ■ межі округів збігаються або з межами усієї країни (у невеликих за територією однона- ціональних державах), або з межами її окремих регіонів	■ одномандатні (для частини, що обирається за мажоритарною системою) ■ багатомандатні (для частини, що обирається за пропорційною системою)
Спосіб голосування	■ за конкретних кандидатів ■ тільки за одного кандидата в одномандатному окрузі або за кількох кандидатів — у багатомандатному	■ за списки кандидатів ■ за список у цілому або із наданням переваг окремим кандидатам з того списку, якому віддається голос	■ за конкретних кандидатів і за партійні списки
Спосіб визначення результатів	■ за абсолютною (50 %+1 від кількості виборців, які взяли участь у голосуванні), або за відносною (більшість щодо інших кандидатів) більшістю голосів при голосуванні в одномандатних округах ■ за відносною більшістю при голосуванні по багатомандатних округах	■ за пропорційною відповідністю кількості мандатів, одержаних списком, до кількості голосів, поданих за список — при розподілі мандатів між списками; ■ за порядком розміщення кандидатів з урахуванням преференцій (у разі їх наявності) — при розподілі мандатів усередині списку	■ за абсолютною або (частіше) відносною більшістю голосів і за пропорційною відповідністю
Основні параметри	Модель виборчої системи
Основні параметри	мажоритарна	пропорційна	змішана
Країни, що практикують систему	■ Франція, Еквадор, Білорусь (абсолютна більшість); ■ США, Велика Британія, ФРН (відносна більшість); ■ Японія, Туреччина (багатомандатні округи) за відносною більшістю — при голосуванні по багатомандатних округах	■ Португалія, Ізраїль, Польща, Чехія, Україна (без преференцій) ■ Швеція, Данія, Австрія, Італія, Іспанія, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди (з преференціями)	■ ФРН, Болгарія, Угорщина, Росія, Грузія, Литва, Молдова
Загальна характерис тика	■ за сталої двопартійної системи забезпечує стабільність роботи уряду ■ не забезпечує пропорційності між кількістю поданих голосів і кількістю одержаних мандатів	■ забезпечує представництво в парламенті різних політичних сил пропорційно до їхнього реального впливу ■ за відсутності « бар ’ єру» призводить до надмірного розпорошення мандатів	■ є спробою компромісу між принципами представництва різних політичних сил і стабільністю уряду зсередини

<< | >>

↑

Источник: Теліпко В.Е.. Юридичний путівник виборця. Навч. практ. посіб. — К.,2010. — 336 с.. 2010

Еще по теме § 1. Загальне уявлення про виборчу систему:

- Виборче право України - Избирательное право Р. Беларусь - Избирательное право России -