ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Юридичний інтерес, спрямований на отримання певних благ, є рушійною силою, яка реалізується шляхом здійснення особою суб’єктивних прав, якими вона наділена та володіє.

Однак, у певних випадках юридичний інтерес особи не має відповідного йому суб’єктивного права. Та оскільки вказані інтереси також потребують правової охорони, то в Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України) передбачено їх охорону в особливому порядку окремого провадження. При цьому, зі змісту загальних положень ЦПК України й тих, які стосуються безпосередньо справ окремого провадження, можна зробити висновок, що законодавець не визначився чи в таких справах суд, здійснюючи правосуддя, захищає чи ж охороняє інтереси осіб. Така правова колізія потребує дослідження та подолання, адже стосується всіх справ окремого провадження, до яких належать, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Водночас із переліків справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які закріплені у ст. 256 ЦПК України та передбачені ст. 316 проекту ЦПК України, можна виокремити ті, які стосуються сімейних відносин. Так, охорона законних інтересів осіб у порядку окремого провадження шляхом встановлення рішенням суду фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, надає можливість особі реалізувати не лише сімейні, але й інші суб’єктивні права. Таким чином, належне відправлення правосуддя у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, та ухвалення законного й обґрунтованого рішення в них впливає на значний обсяг суб’єктивних прав особи.

Утім, не зважаючи на те, що сімейні відносини є основоположними в житті людини і впливають на можливість здійснення нею великої кількості суб’єктивних прав, у ЦПК України не приділено належної уваги особливостям розгляду справ щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин загалом, а вказівки щодо особливостей розгляду та вирішення справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні відсутні.

При цьому наявні наукові дослідження присвячено здебільшого справам окремого провадження та властивостям їхньої правової природи загалом. Хоча певні питання, пов’язані з регулюванням сімейних відносин в окремому провадженні, були висвітлені, наприклад, у роботах М. О. Німак «Окреме провадження у справах, що виникають із шлюбних правовідносин», Л. В. Красицької «Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків та дітей», Т. Ц. Кашперської «Окреме провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення для охорони сімейних прав та інтересів», Г. В. Чурпіти «Захист сімейних прав та інтересів у порядку непозовного цивільного судочинства».

Однак досі потребують дослідження та доопрацювання такі питання як підвідомчість справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні, та й в цілому перелік передумов права на звернення до суду в таких справах, особливості рішень у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні та ін. Таким чином убачається, що лише комплексне дослідження зазначених вище питань дасть можливість виокремити особливості порядку розгляду і вирішення справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні.

Крім того, таке комплексне дослідження дасть можливість виявити труднощі при застосуванні судами норм цивільного процесуального права, які стосуються позовного провадження, при розгляді та вирішенні вказаних справ у порядку окремого провадження та шляхи подолання таких труднощів. Дослідження судової практики дало змогу виявити, що суди не завжди правильно застосовують правові норми, які стосуються відмови у відкритті провадження у справах позовного провадження до справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні, або ж рішення в таких справах ухвалюються без врахування особливостей, пов’язаних із справами окремого провадження, тощо.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці науковців у галузі цивільного процесуального та сімейного права С. Н. Абрамова, С. С. Бичкової, С. В. Бирдіної, Н. Л. Бондаренко-Зелінської, Л. Є. Гузя, П. Ф. Єлісейкіна, П. П. Заворотька, Р. Ф. Каллістратової, Т. Ц. Кашперської, В. В. Комарова, Д. Д. Луспеника, А. О. Мельникова, М. О. Німак, В. К. Пучинського, Є. Г. Пушкаря, З. В. Ромовської, Г. О. Світличної, Т. Р. Трубнікова, С. Я. Фурси, Ю. С. Червоного, Д. М. Чечота, Г. В. Чурпіти, М. Й. Штефана, М. М. Ясинка та інших.

Усе вищенаведене доводить актуальність обраної теми і необхідність подальших досліджень у цьому напрямі та є підґрунтям для висловлення пропозиції щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства України і врегулювання правових колізій у ньому.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Науково- дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України 27 квітня 2016 року (протокол № 5). Дисертаційне дослідження виконано відповідно до напрямів наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України «Наукові підходи до удосконалення цивільного та господарського судочинства в світлі судової реформи» (номер державної реєстрації РК №0116U000159).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних основ порядку розгляду та вирішення справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні, формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України шляхом внесення до нього змін і доповнень, усунення колізій і прогалин у законодавстві.

Зазначена мета обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- визначити особливості історичного розвитку провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні у XX-XXI століттях;

- з’ясувати процесуально-правову природу справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні;

- установити передумови відкриття провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні;

- виявити специфіку провадження до судового розгляду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні;

- визначити порядок розгляду в суді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні;

- з’ясувати особливості рішень суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Предметом дослідження є встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні.

Об 'єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини із приводу розгляду цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні.

Методи дослідження, що використовувалися в процесі здійснення дисертаційного дослідження, були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об’єкта та предмета.

У ході дисертаційного дослідження використано такі загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, як: герменевтичний - з метою дослідження змісту доктринальних джерел, у яких сформульовані теоретичні здобутки науковців, матеріального та процесуального законодавства і судової практики (підрозділи 1.1­1.3, підрозділи 2.1-2.4); системний - сприяв виокремленню серед справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, як справ окремого провадження, таких, які пов’язані з сімейними відносинами (підрозділ 1.2); історико- правовий - за його допомогою досліджено становлення і розвиток законодавства, що діяло на території українських земель у XX-XXI століттях та стосувалося порядку розгляду і вирішення справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах (підрозділ 1.2); порівняльно-правовий - при дослідженні норм законодавства, що діяло на території України раніше, із чинним законодавством, а також нормативно-правовими актами інших країн світу (підрозділи 1.2, 1.3); формально-логічний (методи індукції, аналогії, аналізу та синтезу) - застосовано для виявлення особливостей розгляду і вирішення справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні, дослідження правових приписів ЦПК України, які регулюють порядок розгляду і вирішення таких справ (підрозділи 1.1-1.3, підрозділи 2.1-2.4).

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у таких наукових положеннях, що мають ознаки новизни і виносяться на захист:

Уперше:

1) запропоновано закріпити в чинному законодавстві України спрощену, позасудову, процедуру встановлення сімейно-правових юридичних фактів органами державної реєстрації актів цивільного стану та передбачити здійснення реєстрації будь-яких сімейно-правових юридичних фактів (проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без шлюбу, перебування на утриманні тощо) за процедурою, подібною до реєстрації актів цивільного стану, що дозволить надати відповідним фактам юридичної достовірності та позбавить заінтересованих осіб потреби в подальшому домагатися їх встановлення в судовому порядку;

2) запропоновано, з метою забезпечення прав громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, створити для таких осіб належні умови для доступу до правосуддя на контрольованій території, встановити альтернативну підсудність, за вибором заявника, у випадку звернення таких осіб до суду з метою встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, як-от фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення;

Удосконалено:

3) теоретичне положення про те, що поняття «юридичні факти» є родовим щодо видового поняття «факти, що мають юридичне значення», оскільки фактами, що мають юридичне значення, є лише ті юридичні факти, які можуть бути встановлені судом у порядку окремого провадження в цивільному судочинстві;

4) теоретичне положення про те, що встановлюючи факти, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, суди здійснюють не захист, а охорону законних інтересів, що можуть лежати в основі різних галузевих суб’єктивних прав, адже рішення судів у таких справах спрямовані не на поновлення порушених суб’єктивних прав, свобод та інтересів, а на забезпечення їх позитивного здійснення і тому не підлягають примусовому виконанню;

5) класифікацію заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, за критерієм обов’язковості їх залучення до участі у справі, на: а) фізичних осіб, залучення яких до участі у справі є обов’язковим (це особи, які пов’язані із заявником сімейними відносинами, і на їх права, інтереси та обов’язки може вплинути рішення суду);

б) особи, залучення яких до участі у справі є факультативним (це особи, які не пов’язані із заявником сімейними відносинами - уповноважені органи влади, нотаріуси, які відмовили у засвідчені юридичного факту, органи та особи, які будуть залучені до реалізації рішення суду);

6) наукове судження про те, що цивільна юрисдикція справ про встановлення фактів, які є актами цивільного стану й підлягають державній реєстрації, є імперативною (умовною), оскільки обов’язковою умовою звернення до суду в таких справах є відмова компетентного органу державної реєстрації в проведенні такої реєстрації, цивільна ж юрисдикція справ про встановлення інших фактів у сімейних відносинах є виключною;

7) положення про те, що заява заінтересованої особи про наявність спору про право під час розгляду судом справи окремого провадження не є безумовною підставою для залишення заяви без розгляду, оскільки суд визначає наявність чи відсутність спору про право не лише на підставі такої заяви і зазначених у ній доводів, а й матеріалів цивільної справи та розгляду позиції інших осіб, які беруть участь у справі;

8) обґрунтування того, що юридична заінтересованість у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є їх конститутивною ознакою і спеціальною передумовою права на звернення до суду, оскільки стосується не всіх категорій цивільних справ, а лише справ вказаної категорії.

Дістало подальшого розвитку:

9) аргументація того, що відкриття провадження у справах окремого провадження породжує лише правові наслідки процесуального характеру, оскільки наслідки матеріально-правового характеру можуть виникати тільки при відкритті провадження у справах, що стосуються спору про право;

10) позиція про те, що участь уповноважених державою органів (органів опіки та піклування, служб у справах дітей) шляхом подання висновків при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, не є доцільною, оскільки в таких справах відсутній спір про право, до компетенції вказаних органів не належить підтвердження відповідних фактів і їх висновки не можуть бути належним засобом доказування у таких справах.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що результати дослідження спрямовані на внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та врегулювання правових колізій у ньому. Зроблені в ході дослідження висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані в майбутніх наукових дослідженнях, для вдосконалення цивільного процесуального законодавства України і практики розгляду судами справ, при підготовці підручників, науково-практичних коментарів ЦПК України, у практичній діяльності суддів, адвокатів, а також при викладанні цивільного процесуального права в юридичних навчальних закладах, що підтверджується актом впровадження результатів наукового дослідження у навчальний процес Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України від 24 квітня 2017 р., актом впровадження результатів дисертаційного дослідження у науково-дослідну діяльність Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України від 24 квітня 2017 р., актом впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний та науково-дослідний процеси юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 05 травня 2017 р., актом впровадження результатів дисертаційного дослідження в судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Апробація матеріалів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні відділу юрисдикційних форм правового захисту суб’єктів приватного права, судоустрою та судочинства Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України.

Також результати дисертаційного дослідження отримали апробацію на: ІХ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Сучасна цивілістика» (м. Одеса, 28 березня 2014 р.), Міжнародній науково- практичній конференції «Юридичні науки: історія, сучасний стан та перспективи дослідження» (м. Київ, 15-16 травня 2015 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку» (м. Херсон, 12-13 лютого 2016 р.), Міжнародній науково- практичній конференції «Особливості розвитку законодавства України у контексті євроінтеграційних процесів» (м. Харків, 3-4 червня 2016 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Юридичні науки: проблеми та перспективи» (м. Запоріжжя, 24-25 червня 2016 р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 274 сторінки. Список використаних джерел налічує 260 найменувань та міститься на 26 сторінках. 5 додатків містяться на 11 сторінках.