ВСТУП:

На сьогодні незважаючи на велику кількість досліджень правового статусу суб’єктів права та суб’єктів господарювання адміністративно-правовий статус саме НЗ та інших суб’єктів у сфері освіти залишається малодослідженим (теоретичні проблеми регулювання надання послуг взагалі та послуг у сфері освіти зокрема були предметом розгляду дисертаційних та монографічних досліджень радянських, українських та російських вчених з адміністративного, господарського та цивільного права, таких як: М.І.

Визначення правового режиму діяльності з надання послуг у сфері освіти та правового статусу суб’єктів, які надають такі послуги і мають публічно-приватні інтереси, є актуальним і необхідним на сьогодні. Недооцінка ринку освітніх послуг та інших послуг у сфері освіти напряму призводить до кризових явищ в економіці. Так, європейські експерти вважають, що країни південної Європи зробили великі інвестиції у нерухомість, а сферу освіти недофінансували. Через це ринок праці зачиняється перед більшістю молоді, а законодавство і господарська практика захищає тих, хто вже має нерухомість. А це, у свою чергу, призводить до тяжких економічних криз. Така ситуація уже знайшла прояв у Греції, на черзі – Іспанія, Португалія, Туреччина. Щоб такої ситуації не сталося в Україні необхідно досліджувати історико-правові аспекти, зарубіжний досвід і робити пропозиції до законодавства про освіту.

Формування правового режиму діяльності з надання послуг у сфері освіти і правового статусу суб’єктів, які ці послуги надають, як в європейських країнах, так і в Україні відбувалося впродовж кількох століть з початку епохи Середньовіччя. У ХХ столітті воно прискорилося й отримало риси та особливості, які вплинули на сучасний стан правового регулювання надання послуг у сфері освіти. Зміни, що відбуваються у регулюванні діяльності у сфері освіти, потребують прогностичного аналізу і повинні проходити під контролем держави. Прогнозування розвитку законодавства і практики з надання послуг у сфері освіти у ХХІ столітті можливе на основі аналізу попередніх етапів, особливо етапів, що проходили впродовж ХХ століття. У монографії надано характеристику діяльності суб’єктів, які надавали послуги у сфері освіти на українських землях з часів середньовіччя до теперішнього часу та визначено особливості різних історико-правових етапів процесу формування правового статусу суб’єктів з надання послуг у сфері освіти.

Крім історико-правового дослідження питання щодо визначення компетенції будь-якого суб’єкта права є одними із центральних у науці адміністративного права. Вони мають теоретичну і практичну спрямованість. Усі суб’єкти – і споживачі, і самі НЗ, і державні органи мають більший або менший обсяг компетенції. Споживачі мають права та обов’язки. У роботі проведено порівняння компетенції НЗ у відносинах із різними суб’єктами – споживачами (учнями, студентами), державними органами та іншими суб’єктами відносин в освіті. Зроблено висновок про різний обсяг компетенції НЗ у відносинах із різними суб’єктами. Також вказано, що НЗ можуть обирати вид діяльності, перелік основних і додаткових послуг, контрагентів і споживачів (якщо мова не йде про публічний договір) та ін., а також мають певну визначену законом групу зобов’язань.

Суб’єктам, що надають послуги у сфері освіти, не заборонено надавати й інші крім освітніх послуги. А якщо не заборонено, то дозволено. Їх правовому регулюванню приділено увагу у монографії. Раніше майже не досліджувалися питання, пов’язані із наданням суб’єктами у сфері освіти інших послуг (надання в оренду тимчасово вільного майна, надання послуг з харчування, проживання тощо). Також наведено аргументи на користь поділу освітніх послуг на основні й додаткові.

Проведено порівняння регулювання надання послуг у сфері освіти України із законодавством і практикою зарубіжних країн – країн ЄС та інших розвинених європейських країн в контексті намагання України стати повноцінним членом ЄС; країн - учасників СНД в контексті загального минулого, схожого законодавства та схожих проблем; США як країни з розвиненою сферою освіти та її правового регулювання; країн Південно-Східної Азії як країн з найбільшим потенціалом та темпами зростання в освіті й економіці. Визначено позитивні риси зарубіжного законодавства і запропоновано аналогічні свої.

Автор висловлює щиру подяку докторам юридичних наук В.І. Курилу, С.В. Лихачову та Р.А. Джабраілову за приділену увагу, якісне рецензування і висловлені критичні зауваження.