>>

ВСТУП

Запровадження в Україні ринкових відносин з адекват-

ними їм організаційно-правовими формами господарюван-

ня викликало відродження після багатьох десятиліть за-

буття інституту господарських товариств і повернення

виробничим кооперативам їхніх традиційних рис - доб-

ровільності створення, а рівно - вступу і виходу з коопе-

ративу, самостійності, самоокупності, самоуправління тощо.

Адміністративно-командна система з притаманним їй па-

нуванням державної форми власності, державних підпри-

ємств і наближених до них за правовим становищем кол-

госпів не терпіла інституцій, які не могла контролювати

(поставити під свій цілковитий контроль). Тому господар-

ським товариствам і виробничим кооперативам як само-

стійним суб'єктам господарювання і власникам майна не

знайшлося місця в цій системі, за винятком періоду непу,

коли радянська влада змушена була рятувати (відновлю-

вати) зруйноване громадянською війною народне господар-

ство завдяки використанню ринкових елементів господа-

-5-

рювання. Лібералізація відносин в економічній сфері СРСР

наприкінці 80-х - початку 90-х рр. Також не обійтись без

відновлення інституту деяких видів господарських това-

риств - акціонерного та з обмеженою відповідальністю, а

також модернізації коперації, в т. ч. виробничої [1].

Господарські товариства і виробничі кооперативи як

організаційно-правові форми підприємницької діяльності

мають чимало спільних рис, хоч і не втрачають своєї спе-

цифіки. У правових системах деяких країн і дореволю-

ційної Росії виробничі кооперативи визнаються (визнава-

лися) різновидом господарських товариств [2]. Зазначені

обставини і адекватність як перших, так і других ринко-

вим відносинам, до яких вони добре пристосувалися, обу-

мовлюють доцільність розгляду правового становища ви-

робничих кооперативів нарівні з господарськими това-

риствами, хоча законодавство України їх цілком законо-

мірно не ототожнює.

Прообрази сучасних господарських (торгових) товариств

і виробничих кооперативів сягають сивої давнини, коли

родоплемінний лад поступився місцем державному устро-

єві суспільства. За родової організації людство не по-

требувало якихось додаткових форм об'єднань, бо кожний

член суспільства належав до певних роду та племені, де й

здійснювалася господарська діяльність. Виникнення дер-

жави, яка звільняла людей від старих родових зв'язків,

породило проблему створення нових спілок (союзів) на

принципово нових засадах для об'єднання зусиль і коштів

їх учасників (членів) з метою здійснення господарської,

в т. ч. підприємницької діяльності. Згадки про подібні

спілки (союзи) зустрічаються у давніх ассирійців, фінікіян,

греків [3]. Із плином часу та розвитком промислів і тор-

гівлі подібні утворення ставали дедалі різноманітнішими

і складнішими.

Елементи правового регулювання прототипів сучасних

об'єднань осіб для спільного заняття підприємницькою

-6-

діяльністю (господарювання) були добре розроблені ще в

римському праві. Однак останнє особливу увагу надавало

правовому становищу громадян у сфері цивільного оборо-

ту і тому знало лише спілки (союзи, товариства, асоціації)

фізичних осіб - sosіetas і unіversіtas, які істотно відрізня-

ються від сучасних господарських товариств і кооперативів.

Подальший розвиток торгівлі й промисловості, а згодом -

і перемога ринкових відносин над простим товарообміном

створили сприятливий грунт для розвитку інституту гос-

подарських товариств і кооперації, які стали необхідного

основною (низовою) ланкою економіки. Лише завдяки ство-

ренню господарських товариств дрібні підприємці могли

концентрувати капітали (кошти) для ведення значних за

розміром справ і в такий спосіб ставати більш-менш рівно-

правними учасниками ринкових відносин поряд із вели-

кими підприємцями.

Для робітників, котрі не мали навіть незначних капіталів,

чи не єдиним способом здійснення підприємницької діяль-

ності було і є об'єднання їх у кооператив (артіль) для

спільного ведення певного промислу, всі учасники якого

мали рівні права незалежно від розміру паю, всі повинні

були брати участь у виробничій діяльності кооперативу та

спільно вирішувати його справи.

Актуальність інститутів господарських товариств і ви-

робничих кооперативів в умовах сучасної України пов'я-

зана не лише із запровадженням ринкових відносин, а й

із соціальною орієнтацією економіки [4]. Якщо перше вик-

ликало відродження господарських товариств і модерні-

зацію інституту виробничих кооперативів, то друга вима-

гає збалансування приватних інтересів (самих господарсь-

ких товариств і кооперативів та окремих їх учасників) з

публічними (суспільними) інтересами (всього суспільства

або окремих його прошарків - кредиторів, споживачів, мен-

шості - дрібних акціонерів, найманих працівників тощо).

Правова природа господарських товариств і виробничих

-7-

кооперативів (артілей) у сучасному вигляді була і є пред-

метом наукових досліджень з метою виявлення їхніх ха-

рактерних рис (як позитивних, так і негативних) і відпові-

дно вдосконалення правового регулювання цих суб'єктів

господарювання. Частина дослідників намагалася втиснути

ці організаційно-правові форми в конструкції римського

права і прив'язати сучасні господарські товариства та ви-

робничі кооперативи до правових форм, вироблених рим-

ським правом, що зробити досить важко з огляду на значну

еволюцію тогочасних союзів (спілок, асоціацій, товариств),

якої вони зазнали протягом наступних багатьох століть

[5]. Друга частина науковців не бачить ніякого зв'язку між

сучасними суб'єктами господарювання і відомими рим-

ському праву формами (socіetas і unіversіtas), вважаючи

перші (сучасні господарські товариства та виробничі коопе-

ративи) цілком оригінальними і такими, що з'явилися

лише на певному історичному етапі розвитку ринкових

економічних відносин, а конструкції римського приватно-

го права вони вважають застарілими для сучасної госпо-

дарської практики [6]. Третя частина дослідників не за-

перечує певного впливу римського права на розвиток інсти-

туту господарських товариств і виробничих кооперативів

(артілей), вважаючи, однак, сучасні Їхні форми настільки

видозміненими, що це надало їм (господарським това-

риствам і виробничим кооперативам) специфічних, невідо-

мих римському праву, рис; при цьому вони намагаються

примирити старі й нові форми [7].

За оцінкою А. Камінки [8], римські юристи грунтовно

зупинялися на розробленні питань, яким умовам має відпо-

відати людина, щоб бути суб'єктом права, і майже не тор-

калися особливостей правового становища їхніх колективів

(спілок, союзів, асоціацій) як суб'єктів права. Це зумовило

індивідуалістичний характер римського права, в якому

учасниками правовідносин були окремі фізичні особи. Від-

повідно було пристосоване і правове регулювання відно-

-8-

син у сфері господарювання: колективні утворення не зна-

ходили для себе окремої конструкції в римському приват-

ному праві, тому теорія цивільного права розглядала ці

відносини з позиції суто особистих зобов'язальних відно-

син окремих учасників. Але з часом, оскільки такі утво-

рення набули характеру організованої єдності, що забез-

печило їм досить-таки незалежне становище відносно їхніх

засновників (учасників), і значно поширилися, законодавець

змушений був утрутитись у питання внутрішньої органі-

зації зазначених утворень. Це робилося для того, щоб:

воля окремих учасників втратила те вирішальне зна-

чення, яке вона має у звичайних зобов'язальних правовідно-

синах, і тому поруч із недоторканними правами окремих

учасників на перший план вийшла воля більшості, що, од-

нак, обмежується певними правилами свого виявлення;

поруч із поняттям простого представництва з'явило-

ся поняття органу товариства, яке перекрило у цих колек-

тивних утвореннях самих учасників, а загальні збори ста-

ли тільки органом товариства (кооперативу);

існування таких утворень не припинялося зі зміною

складу його учасників;

почали чітко розрізнятися внутрішні відносини (між

товариством та його учасниками-членами) і зовнішні (між

товариством і третіми особами): в останніх (зовнішніх

відносинах) учасники та їхні угоди для третіх осіб ніби

взагалі не існують, тобто не мають ніякого значення [9].

Отже, внаслідок цього процесу правотворення утвори-

лися цілком окремі правові інститути - господарських

товариств і виробничого кооперативу (артілі), які (з ура-

хуванням сучасних їхніх рис) не відповідають теорії рим-

ського приватного права. Ця колізія, а також розмаїтість

колективних форм підприємництва і спричинили численні

суперечки щодо їхньої правової природи, які не вщухають

і донині.

Актуальність питання правового становища господар-

-9-

ських товариств і виробничих кооперативів обумовлюється

не лише їхньою історично випробуваною роллю у ринковій

системі господарювання, а й особливостями сучасного пері-

оду розвитку цієї системи в Україні: новий приватний

сектор економіки широко використовує ці організаційно-

правові форми з метою започаткування підприємницької

діяльності; традиційні державні та комунальні унітарні

підприємства перетворюються на господарські (як прави-

ло, акціонерні) товариства в процесі корпоратизації та при-

ватизації (тобто з ініціативи і за участю держави); такі

товариства відзначаються різноманітністю функцій у су-

часному економічному житті.

Власне, господарське товариство може виступати в ролі

підприємства, коли всі його учасники (або частина їх) бе-

руть участь у здійсненні цим товариством виробничо-гос-

подарської, науково-дослідницької та комерційної діяль-

ності, або для цього формується трудовий колектив із най-

маних працівників. Безпосереднє здійснення такими това-

риствами інших видів господарської діяльності (страхової,

банківської, аудиторської тощо) свідчить про те, що вони

належать до основної ланки економіки, яка забезпечує ви-

конання певних послуг (робіт). Господарське товариство

може також виконувати функції власника майна, здійсню-

ючи управління створеними ним (чи набутими на закон-

них підставах як цілісними майновими комплексами) до-

чірніми підприємствами або частками в майні (акціями)

інших господарських товариств [10]. У формі господар-

ських товариств також відбувається Залучення в економіку

України іноземних інвестицій [11].

Попри актуальність проблем правового становища гос-

подарських товариств і виробничих кооперативів, пов'язані

з цим питання ще не були предметом спеціального комп-

лексного дослідження в сучасній українській юридичній

літературі. Дореволюційні видання з цих питань (Г. Шер-

шеневича, А. Камінки, П. Цитовича, Л. Петражицького

-10-

та ін.), хоча і не втратили своєї значущості, але не врахо-

вують ті зміни, що сталися протягом останнього століття

в самому господарському житті, у правовому становищі

господарських товариств і виробничих кооперативів, у тен-

денціях законодавчого регулювання пов'язаних із ними пи-

тань. Сучасні праці з проблем правового становища гос-

подарських товариств і виробничих кооперативів дослід-

жують лише окремі аспекти їхньої діяльності чи окремі

види господарських товариств [12].

Ця праця має на меті висвітлити правове становище гос-

подарських товариств і виробничих кооперативів, проана-

лізувати законодавчу практику (вітчизняну та світову) пра-

вового регулювання порядку їх створення, діяльності, ха-

рактер внутрішніх і зовнішніх відносин, і на підставі цьо-

го запропонувати шляхи вдосконалення чинного законо-

давства з цих питань. Особлива увага приділятиметься

проблемам захисту суспільних інтересів у процесі функціо-

нування зазначених організацій, а також їх співвідношен-

ню з приватними інтересами (тобто інтересами окремих осіб

- самих господарських товариств і виробничих коопера-

тивів, їх учасників-членів).

-11-

| >>
Источник: Вінник О.М.. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. - К.,1998.- 309 с.. 1998

Еще по теме ВСТУП:

  1. 1.2.6. Понятие судебного решения и требования к нему. Вступление решения в законную силу
  2. 6. Подсудность, основанная на безоговорочном вступлении ответчика в процесс
  3. Глава 20. ПЕРЕСМОТР ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
  4. ПРАВО НА ВСТУПЛЕНИЕ В БРАК
  5. § 1.2. Внешние свойства приговора, вступившего в законную силу
  6. Тема 17.Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора
  7. Тема 19.Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу
  8. 29.2. Вступление судебных решений в законную силу
  9. Условия вступления
  10. § 2. Вступление приговора в законную силу и обращение его к исполнению
  11. 2.3. Участие прокурора в пересмотре судебных актов, вступивших в законную силу
  12. ЛЕКЦИЯ №14. Пересмотр вступивших в законную силу решений суда в суде надзорной инстанции
  13. 1. Основания для пересмотра вступившего в законную силу акта по вновь открывшимся обстоятельствам
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -