Висновки до Розділу 5

1. Розмежування між правопорушенням і дефектним юридичним фактом може проводитися за двома критеріями: 1) за наявністю або відсутністю вини — правопорушення характеризується обов’язковою наявністю вини, дефектний юридичний факт такої обов’язкової ознаки не має; 2) за юридичними наслідкам — вчинення правопорушення тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності (каральних, штрафних санкцій), дефектна фактична ситуація викликає заходи з відновлення первісного стану або з виправлення наявних недоліків.

2. Дефектність може бути викликана обставинами, які не розцінюються як правопорушення. У той самий час не всі правопорушення є результатом дефектності юридичних фактів. Іншими словами, дефектність юридичного факту і правопорушення можуть збігатися, але відбувається це далеко не завжди.

3. Необхідно відрізняти проблему дефектів нормативно-правових актів, помилок у законодавчому закріпленні юридичних фактів (дефектів зі встановлення їх моделей в законодавстві) від питань власне дефектності юридичного факту. Йдеться про теоретичне і практичне розмежування понять «дефект юридичного факту» і «законодавча помилка». У результаті порушення вимоги про адекватність відображення соціальної ситуації в нормативному акті отримуємо правотворчу помилку, але не дефектний юридичний факт. Дефектні факти — це проблема передусім не правотворчості, а правореалізації.

4. Дефектність факту не слід змішувати з його неправильною юридичною кваліфікацією (оцінкою). У результаті цього оцінюваний правозастосовним органом факт сам не отримує жодних дефектів, але помилка уповноваженої на правозастосування особи може призвести до видання дефектного правозастосовчого акта. Неправильна кваліфікація не змінює суті фактичних обставин, але може виступати причиною появи нового факту з дефектом (наприклад, рішення суду з помилковою кваліфікацією). Як правило, видання правозастосовчого акта з помилкою призводить до його скасування та (або) зміни.

5. Типологія дефектних юридичних фактів має спиратися на матеріальний і процесуальний критерії, які взаємопов’язані і доповнюють один одного. Специфіка порушеного інтересу (приватного або публічного) зумовлює особливості процесуального порядку захисту правової системи від дефектних фактів. На додаток до матеріального критерію можна виділити і процесуальні підстави для класифікації дефектних фактів на заперечні і нікчемні: 1) за методом встановлення недійсності факту (наприклад, обов’язковий судовий порядок); 2) за колом осіб, які мають право ініціювати визнання факту недійсним (дефектним).

6. Є два основні типи дефектних юридичних фактів. Нікчемні факти — це вид дефектних фактичних обставин, що є недійсними в силу спеціальної вказівки в законі і не потребують обов’язкового судового підтвердження відсутності їх юридичної значущості в суді. Оспорювані факти — це вид дефектних юридичних фактів, для яких є обов’язковим підтвердження їх недійсності в суді на вимогу визначеного законом кола осіб.

7. Законодавче регулювання сімейних відносин виділяє три категорії підстав визнання шлюбу недійсним: 1) обставини, що не потребують судового встановлення. За їх наявності шлюб може бути визнано недійсним в адміністративному порядку. Це так звані абсолютно недійсні шлюби. За наявності перелічених обставин орган державної реєстрації актів цивільного стану за заявою заінтересованої особи анулює відповідний актовий запис про шлюб; 2) обставини, встановлення яких є виключною компетенцією суду, але за умови їх встановлення, суд зобов’язаний визнати шлюб недійсним. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю; 3) обставини, за наявності яких суд може на свій розсуд визнати шлюб недійсним. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

8. Спільна риса для всіх категорій обставин, з якими закон пов’язує недійсність шлюбу, — вони здобувають юридичне значення тільки за ініціативи заінтересованої сторони. Держава виправдано не бере на себе повноважень із втручання до цієї сфери приватних відносин: шлюб буде вважатися дійсним (навіть у випадку, коли його укладення мало дефекти), якщо жодна приватна особа (один із подружжя, третя особа) не заявить про порушення фактом укладення такого шлюбу свого права або законного інтересу.