ДИРЕКТИВА РАДИ 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЕЕС і 90/267/ЕЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)*

Зі змінами внесеними:

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЕС від 29 червня 1995 року

Директивою 2000/64/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 7 жовтня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства, і зокрема, статтю 57 (2) і 66 цього Договору, Беручи до уваги пропозицію від Комісії ', у співпраці з Європейським Парламентом 2.

1. Враховуючи необхідність завершення створення внутрішнього ринку пря­мого страхуванням життя як з точки зору права на здійснення підприємницької діяльності, так і свободи надання послуг, аби полегшити страховим компаніям, головні офіси яких розташовані у Співтоваристві, покривати зобов'язання, роз­ташовані в межах Співтовариства;

2. Враховуючи, що Друга Директива Ради 90/619/ЕЕС від 8 листопада 1990 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя, встановлюючи положення, які сприя­ють ефективному використанню свободи надання послуг, і вносячи зміни до Ди­рективи 79/276/ЕЕС 4, вже зробила вагомий внесок у формування внутрішньо­го ринку прямого страхування життя шляхом надання власникам страхових полісів, які, в силу того факту, що вони виявляють ініціативу, коли вступають у зобов'язальні відносини зі страховою компанією в іншій державі-члені, не по­требують спеціального захисту у державі-члені такого зобов'язання, повної сво­боди якнайширшого користування послугами ринку страхування життя;

3. Враховуючи, що Директива 90/619/ЕЕС, таким чином, є важливим ета­пом злиття національних ринків в інтегрований ринок, і такий етап має бути доповнений за допомогою інших інструментів Співтовариства з метою надання власникам полісів можливості, незалежно від того, чи вони самі виявляють ініціативу, звертатися до будь-якого страховика, який має головний офіс у Спів­товаристві, що веде там свою діяльність користуючись правом на здійснення пщприємницької діяльності або свободою надання послуг, а також гарантуван­ня відповідного захисту;

4.

* Official Journal L 360, 09.12.1992, p. 0001-0027.

1 OJ No C 99, 164. 1991, p. 2.

2 OJ No C 176, 13.7.1992, p 93; Рішення від 28 жовтня 1992 року (поки що не опубліковане в Official Journal).

'OJ NoC 14, 20.1. 1992, p. 11. 4OJ No L330, 29.11. 1990, p. 50.

649

вних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страху­вання життя5 і Директиви Ради 91/672/ЕЕС від 19 грудня 1991 року щодо річної звітності та консолідованих звітів страхових компаній6;

5. Враховуючи, що прийнятий підхід полягає у тому, аби призвести до такої узгодженості, яка є невід'ємною, необхідною і достатньою для досягнення вза­ємного визнання ліцензій і пруденційних систем контролю, а отже уможливити як надання єдиної ліцензії, чинного у всьому Співтоваристві, так і застосування принципу здійснення нагляду державою-членом походження;

6. Враховуючи, що, як результат, для започаткування і ведення діяльності страхових компаній, надалі необхідно буде одержувати єдину офіційну ліцен­зію, що видається компетентними органами держави-члена, в якій страхова компанія має свій головний офіс; враховуючи, що така ліцензія надає можли­вість компанії вести діяльність на території всього Співтовариства відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання по­слуг; враховуючи, що приймаюча держава-член структурного підрозділу або держава-член надання послуг не може більше вимагати від страхових компаній, які прагнуть займатися там діяльністю зі страхування життя і які вже одержали такий дозвіл у державі-члені походження, одержувати нову ліцензію; враховую­чи, щодо Директив 79/267/EEC і 90/619/ЕЕС мають, таким чином, бути внесе­ні зміни з цих питань;

7. Враховуючи, що компетентні органи держав-членів походження надалі будуть відповідальними за здійснення моніторингу фінансового стану страхо­вих компаній, в тому числі стану їх платоспроможності, формування відповід­них технічних резервів і покриття таких резервів узгоджувальними активами;

8.

9. Враховуючи, що певні положення цієї Директиви визначають мінімальні стандарти; враховуючи, що держава-член походження може встановити суворі­ші правила для страхових компаній, які одержали ліцензію їх компетентного органу;

10. Враховуючи, що компетентні органи держав-членів повинні мати у роз­порядженні необхідні для забезпечення належного започаткування та ведення діяльності страховими компаніями на території всього Співтовариства, корис­туючись правом на здійснення підприємницької діяльності або свободою на­дання послуг, засоби нагляду; враховуючи, що, зокрема, вони повинні мати можливість запроваджувати відповідні гарантії або накладати санкції, спрямо­вані на запобігання недотриманню правил і порушенню положень з нагляду за страховою діяльністю.

11. Враховуючи, що положення про передачу портфоліо повинні бути нале­жним чином адаптовані з метою їх узгодження з системою надання єдиної ліце­нзії, що запроваджується цією Директивою;

3 OJ No L 63, 13.3. 1979, р 1. До Директиви внесено зміни Другою Директивою 90/619/ЕЕС (OJ No L 330, 29 11.1990, p. 50). '' OJ No L 347, 31.12 1991, p. 7.

650

12. Враховуючи необхідність розробки положення для пом'якшення прави­ла спеціалізації, визначеного Директивою 79/267/ЕЕС, аби ті держави-члени, які цього бажають, могли надавати компаніям такі ж ліцензії для видів, зазначе­них в Додатку до Директиви 79/267/ЕЕС, та видів страхової діяльності, що відносяться до 1-го і 2-го у Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС7; враховуючи, що така можливість може підлягати певним вимогам щодо відповідності прави­лам бухгалтерського обліку і правилам ліквідації;

13. Враховуючи необхідність, з точки зору захисту застрахованого життя, створення відповідних технічних резервів кожною страховою компанією; вра­ховуючи, що підрахунок таких резервів грунтуються переважно на актуарних принципах; враховуючи необхідність узгодження таких принципів з метою спро­щення взаємного визнання пруденційних правил, що застосовуються в різних державах-членах;

14.

15. Враховуючи, що правила, що регулюють розмір, розміщення та відпові­дність активів, які покривають технічні резерви, мають бути узгодженні з ме­тою спрощення взаємного визнання правил держав-членів; враховуючи, що таке узгодження має враховувати заходи щодо лібералізації руху капіталу, пе­редбачені Директивою Ради 88/361/ЕЕС від 24 червня 1988 року щодо імплеме­нтації статті 67 Договору8 та досягнень Співтовариства у напрямі економічного та монетарного союзу;

16. Враховуючи, що, однак, держава-член походження не може вимагати від страхових компаній інвестувати активи, які покривають їх технічні резерви, в конкретні категорії активів, враховуючи, що така вимога була б несумісною з заходами щодо лібералізації руху капіталу, передбаченими Директивою 88/361/ЄЕС;

17. Враховуючи, що до прийняття Директиви про інвестиційні послуги, яка, inter alia, гармонізує визначення поняття регульованого ринку, для цілей цієї Директиви і не завдаючи шкоди такій майбутній гармонізації, визначення тако­го поняття повинне бути тимчасовим з тим, щоб пізніше бути заміненим визна­ченням, гармонізованим на рівні Співтовариства, що покладе зобов'язання з питань, які ця Директива покладає тимчасово на держав-членів походження страхових компаній, — на державу-члена походження ринку;

18. Враховуючи необхідність доповнення переліку можливих складових ма­ржі платоспроможності, відповідно до Директиви 79/267/ЕЕС, для врахування нових фінансових інструментів і засобів, запропонованих іншим фінансовим установам для формування їхніх власних фондів;

1 Перша Директива Ради 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підза-конних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя (OJ No L 228, 16.8.173, p.

«OJ No L 178, 8.7. 1988, p. 5.

651

19. Враховуючи, що гармонізація права щодо договорів страхування життя не є попередньою умовою створення внутрішнього ринку страхування життя; враховуючи, що з цієї причини надана державам-членам можливість застосу­вання свого права до договорів страхування, які покривають зобов'язання на їх територіях, вірогідно надаватиме відповідні гарантії власникам полісів;

20. Враховуючи, що, в межах внутрішнього ринку, це в інтересах власника полісу — мати доступ до найширшого кола страхових продуктів, наявних у Співтоваристві так, щоб він міг вибрати, який з таких продуктів найбільше відповідає його потребам; враховуючи, що держава-член зобов'язання забезпе­чує відсутність перешкод для проведення на її території маркетингу всіх страхо­вих продуктів, запропонованих для продажу в Співтоваристві, допоки вони не суперечать чинним у державі-члені зобов'язання правовим положенням, спря­мованим на захист загального блага, і тією мірою, що загальне благо не захища­ється правилами держави-члена походження, за умови, що такі положення за­стосовуються без обмежень до всіх компаній, що діють у державі-члені і є об'єктивно необхідними та пропорційними відносно переслідуваної мети;

21. Враховуючи, що держави-члени повинні мати змогу забезпечити відпо­відність страхових продуктів та договірних документів, використовуваних від­повідно до права на здійснення підприємницької діяльності і свободи надання послуг для покриття зобов'язань в межах їх територій, конкретним застосовува­ним правовим положенням, спрямованим на захист загального блага; врахову­ючи, що системи нагляду, які використовуватимуться, повинні відповідати ви­могам внутрішнього ринку, але їх використання не може бути попередньою умовою для здійснення страхової діяльності; враховуючи, що з цієї точки зору системи попереднього схвалення умов полісів не є обґрунтованими; враховую­чи, що з цієї причини необхідно передбачити інші системи, які краще відпові­дають вимогам внутрішнього ринку і дають кожній державі-члену можливість надавати відповідний захист власникам полісів;

22.

23. Враховуючи, що на єдиному ринку страхування життя споживач матиме ширший і різноманітніший вибір серед договорів; враховуючи, що з метою оде­ржання ним якнайбільшої вигоди від такої різноманітності і зростаючої конку­ренції, йому має будь — яка інформація, необхідна для вибору договору, який якнайбільше відповідав його потребам; враховуючи, що така інформація є тим більш важливою з огляду на великий строк тривалості зобов'язань; враховуючи необхідність узгодження мінімальних положень для забезпечення споживача чі­ткою та точною інформацією про найважливіші характеристики продуктів, що йому пропонуються, так само, як і про органи, до яких власники полісів, застра­ховані особи або бенефіціари за договорами можуть звернутися зі скаргами;

24. Враховуючи, що реклама страхових продуктів є невід'ємним засобом забезпечення ефективного здійснення страхової діяльності в межах Співтова­риства; враховуючи необхідність залишення для страхових компаній можливо-

652

сті використання всіх звичайних засобів рекламування у державі-члені структу­рного підрозділу або у державі-члені надання послуг; враховуючи, що держави-члени можуть, тим не менше, вимагати відповідності форми і змісту реклами національним правилам, прийнятим на виконання законодавства Співтоварис­тва щодо рекламування або прийнятим державами-членами з огляду на загаль­не благо.

25. Враховуючи, що в рамках внутрішнього ринку жодна держава-член не може продовжувати забороняти одночасне ведення страхової діяльності, кори­стуючись правом на здійснення підприємницької діяльності та свободою на­дання послуг в межах своєї території; враховуючи, що право вибору, надане у цьому відношенні державам-членам Директивою 90/619/ЕЕС, має, таким чи­ном, бути скасоване;

26. Враховуючи необхідність передбачення системи санкцій, які застосову­ватимуться, якщо у державі-члені, в якій існує зобов'язання, страхова компанія не відповідає положенням, спрямованим на захист загального блага і підляга­ють застосуванню до такої компанії;

27. Враховуючи, що у деяких державах-членах страхові операції не підляга­ють жодній з форм непрямого оподаткування, а більшість держав застосовують спеціальні податки та інші форми зборів; враховуючи, що структура і розмір таких податків та зборів значною мірою різняться в залежності від держави-члена, в якій вони застосовуються; враховуючи, що бажано усунути існуючі розбіжності, які призводять до викривлення конкуренції між держав-членів у наданні страхових послуг; враховуючи, що у процесі подальшої гармонізації, застосування систем оподаткування та інших форм зборів, передбачених дер­жавами-членами, в яких існує зобов'язання, вірогідно вирішить цю проблему, і саме держави-члени мають вжити заходів для забезпечення стягнення таких податків та зборів;

28. Враховуючи важливість узгодження ліквідації страхових компаній на рі­вні Співтовариства; враховуючи, що надалі, в разі ліквідації страхової компанії, важливим є забезпечення гарантування у системах захисту, що існують в кож­ній державі-члені, рівного ставлення до всіх страхових кредиторів, незалежно від національності і способів взяття зобов'язання;

29. Враховуючи необхідність подальшого технічного коригування, час від часу, детальних правил, визначених цією Директивою, для врахування майбут­нього розвитку страхової індустрії; враховуючи, що Комісія у необхідних випа­дках здійснюватиме таке коригування після проведення консультацій з Коміте­том з питань страхування, заснованим Директивою 91/675/ЕЕС9, у відповідності до повноважень щодо імплементації, наданих їй Договором;

30. Враховуючи необхідність прийняття спеціальних положень, що забезпе­чать поступовий перехід від правових положень, що існують на час набрання чинності цією Директивою, до тих, які вона запроваджує; враховуючи, що в таких положеннях потрібно подбати про те, щоб не створювати додаткового навантаження на компетентні органи держав-членів;

31. Враховуючи, що, відповідно до статті 8с Договору, слід звертати увагу на обсяги зусиль, які необхідно буде докласти для реформування економіки пев­них держав на різних етапах розвитку; враховуючи, що з цієї причини необхід­но прийняти перехідні заходи для поступового застосування цієї Директиви певними державами-членами,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

"OJ No L 347, 31.12. 1991, p.31.

653

Розділ І Визначення та сфера застосування

Стаття 1

В цілях цієї Директиви:

(a) страхова компанія означає компанію, яке одержала відповідну ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 79/267/ЕЕС;

(b) структурний підрозділ означає агенцію або філію страхової компанії, бе­ручи до уваги статтю 3 Директиви 90/619/ЕЕС;

(c) зобов'язання означає зобов'язання, представлене одним з видів страху­вання або операцій, зазначених у статті 1 Директиви 79/267/ЕЕС;

(d) держава-член походження означає державу-члена, на території якої зна­ходиться головний офіс страхової компанії, яка покриває зобов'язання;

(e) держава-член структурного підрозділу означає державу-члена, на терито­рії якої знаходиться структурний підрозділ, який покриває зобов'язан­ня;

(f) держава-член надання послуг означає державу-члена зобов'язання, як ви­значено в статті 2 (е) Директиви 90/619/ЄЕС, якщо воно покривається страховою компанією чи структурним підрозділом, розташованими у ін­шій державі-члені;

(g) контроль означає відносини між материнською компанією та дочірньою компанією, як визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС10 або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та компані­єю;

(h) істотна участь означає безпосередню або опосередковану участь у ком­панії, яка становить 10% або більше капіталу або прав голосу або таку, що робить можливим здійснення суттєвого впливу на управління ком­панією, щодо якої існує така участь.

Для цілей цього визначення в контексті статей 7 та 14 та інших ступенів участі, про які йдеться у статті 14, — до уваги беруться права голосу, про які йдеться у статті 7 Директиви 88/627/ЄЕС";

(і) материнська компанія означає материнську компанію, як визначено стат­тями 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС;

(j) дочірня компанія означає дочірню компанію як визначено статтями 1 і 2 Директиви 83/349/ЄЕС; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вважається дочірньою компанією відносно компанії, яка є єди­ною материнською компанією таких компаній;

(k) регульований ринок означає фінансовий ринок, що розглядається таким державою — членом походження до затвердження відповідного визна­чення у Директиві про інвестиційні послуги і характеризується:

— постійним функціонуванням, та

— фактом, що підзаконні акти, які видаються або затверджуються від­повідними органами, визначають умови функціонування ринку, умови доступу на ринок і, при застосуванні Директиви Ради від 5 березня

10 Сьома Директива Ради 83/349/ЕЕС від 13 червня 1983 року, що ґрунтується на статті 54 (3) (g) Договору про консолідовані рахунки (OJ No L 193, 18.7.1983, p. 1). Directive as last amended by Directive 90/605/EEC (OJ No L 317, 16.11.1990, p. 60)

" Директива Ради 88/627/ЕЕС від 12 грудня 1988 року щодо інформації, яка має бути опублі­кована у випадку придбання чи продажу контрольного пакету компанії, акції якої котуються на фондовій біржі (OJ No L 348, 17.12.1988, p. 62).

654

1979 року, що узгоджує умови допуску цінних паперів до лістінгу на фондовому ринку (79/279/ЄЕС)12, умови допуску до лістингу, перед­бачені тією Директивою, або, якщо згадана Директива не застосову­ється, умови, яким має відповідати фінансовий інструмент для ефе­ктивного використання на ринку.

Для цілей цієї Директиви регульований ринок може бути розташований на території держави-члена або в третій країні. В останньому випадку ринок має бути визнаним державою-членом походження і задовольняти відповідним ви­могам. Будь-які фінансові інструменти, які використовуються на ринку, пови­нні якісно відповідати інструментам, які використовуються на регульованому ринку або ринках відповідних держав-членів;

(1) компетентні органи означають органи державної влади, яким законом або підзаконним нормативним актом надаються повноваження по здій­сненню нагляду за страховими компаніями;

(т) «тісні зв'язки» означають ситуацію, у якій дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов'язані:

(a) «участю», яка означає володіння, безпосереднє або шляхом контро­лю, 20% або більше прав голосу чи капіталу компанії чи

(b) «контролем», який означає відносини між материнською та дочір­ньою компаніями, у всіх випадках зазначених у статті 1 (1) та (2) Директиви 83/349/ЕЕС13, або такі ж відносини між фізичною або юридичною особою та компанією; будь-яка дочірня компанія дочір­ньої компанії також розглядається як дочірня компанія щодо мате­ринської компанії, основної для всіх цих компаній.

Ситуація, у якій дві чи більше фізичних або юридичних осіб постійно пов'я­зані з однією й тією ж особою відносинами контролю також розглядається як наявність тісних зв'язків між такими особами.

Стаття 2

1. Ця директива застосовується до зобов'язань і компаній, зазначених у статті 1 Директиви 79/267/ЕЕС.

2. У статті 1 (2) Директиви 79/267/ЕЕС слова «і одержали ліцензію у відпо­відній країні» вилучаються.

3. Ця директива не застосовується ні до видів страхування або операцій, ні до компаній або установ, до яких не застосовується Директива 79/267/ЕЕС, ані до органів, про які йдеться у статті 4 цієї Директиви.

Розділ II Започаї кування діяльності зі страхування життя

Стаття З

Статтю 6 Директиви 79/267/ЕЕС викласти в такій редакції: «Стаття 6

Для започаткування діяльності, що передбачена цією Директивою, необхід­но попередньо отримати відповідну ліцензію.

12OJNoL66, 13.3. 1979, p. 21. Внесено зміни Директивою 82/148/ЕЕС (OJ No L 62, 5.3. 1982, Р 22).

"OJNoL193, 187 1983, p. 1 Внесено зміни Директивою 90/605/EEC (OJ No L 317, 16 11 1990, P 60)

655

Органами держави-члена походження така ліцензія надається:

(а) будь-якій компанії, яка відкриває головний офіс на території цієї дер­жави;

(б) будь-якій компанії, яке, отримавши ліцензію, що вимагається у відпові­дності до першого пункту, розширює свою діяльність на весь вид або на інші види.»

Стаття 4

Статтю 7 Директиви 79/267/ЕЕС викласти в такій редакції: «Стаття 7

1. Ліцензія діє на території всього Співтовариства. Він надає компанії мож­ливість вести у Співтоваристві діяльність, користуючись правом здійснення під­приємницької діяльності чи свободою надання послуг.

2. Ліцензія надається на певний вид страхування, що міститься в переліку Додатку. Вона видається на весь вид страхування, якщо тільки заявник не має бажання, аби така ліцензія охоплювала лише деякі ризики, що входять до тако­го виду.

Компетентні органи можуть обмежити ліцензію на один з видів, на отри­мання якої подано запит, — до операцій, визначених у плані діяльності, про який йдеться у статті 9.

Кожна держава-член може надати ліцензію на два або більше видів, якщо національне законодавство дозволяє одночасне їх здійснення.»

Стаття 5

Статтю 8 Директиви 79/267/ЕЕС викласти такій редакції:

«Стаття 8

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії, діяль­ність якої потребує отримання ліцензії:

(а) прийняття однієї з таких форм:

— у Королівстві Бельгія: «societe anonyme/naamloze vennootschap», «societe en commandite par action/ commanditaire vennootschap op aandelen». «associate a'assuarance mutuelle/ onderlinge verzekeringsvereniging», «societe cooperative/ cooperatieve vennoorschap»,

— у Королівстві Данія: «aktieselskaber», «gensidige selskaber», «pension-skasser omfattet af lov om forsikringsvirksomhed (tvaergaaende pension-skasser)»,

— у Федеративній Республіці Німеччина: «Aktiengesellschaft», «Versiche-rungsverein ouf Gegenseitigkeit», «oeffentlich-rechtliches Wettbewerbsversi-cherungsunternehmen»,

— у Французькій Республіці: «societe anonyme», «societe s'assurance mutuelle», «institution de prevoyance regie par le code de la securite sociale», «institition de prevoyance regie par le code rural», та «mutuelles regies par le code de la mutalite»,

— в Ірландії: incorporated companies limited or by guarantee or unlimited, societies registered under Industrial and Provident Societies Acts and societies registered under the Friendly Societies Acts,

— в Італійській Республіці: «societa per azioni», «societa cooperativa», «mutua di assicurazione»,

— у Великому Герцогстві Люксембург: «societe anonyme», «societe en commandite par actions», «association d'assurances mutuelles», «societe cooperative»,

656

— у Королівстві Нідерланди: «naamloze vennootschap», «onderlinge waar-borgmaatschappij»,

— у Сполученому Королівстві: incorporated companies limited by shares or by guarantee or unlimited, societies registered under the Industrial and Provident Societies Act, societies registered or incorporated under the Friendly Societies Acts, the association of underwriters known as Lloyd's,

— у випадку з Грецькою Республікою: «avcbvuur] єтсиріа»,

— у випадку з Королівством Іспанія: «sociedad anonima», «sociedad mutua», «sociedad cooperativa»,

— у випадку з Португальською Республікою: «sociedade anonima», «mutua de seguros».

Страхова компанія може також існувати у формі Європейської компанії, коли таку буде запроваджено.

Крім того, держави-члени можуть, якщо доцільно, створювати компанії у будь-якій публічно — правовій формі, за умови, що такі органи мають своїм предметом діяльності об'єктом страхові операції на тих же умовах, що й при-ватно — правові компанії;

(b) обмеження предмету своєї діяльності до передбаченого цією Директи­вою, і операцій, які безпосередньо з нього випливають, виключати будь-яку іншу комерційну діяльність;

(c) надання плану здійснення операцій відповідно до статті 9;

(d) наявності мінімального гарантійного фонду, передбаченого статтею 20 (2);

(e) ефективного управління, яке здійснюється особами, які мають добру ре­путацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід.

2. Компанія, яка бажає отримати ліцензію на поширення своєї діяльності на інші види або розширення ліцензії, якою охоплено лише деякі з ризиків, що відносяться до одного виду, має подати план здійснення операцій відповідно до статті 9.

Крім того, компанія має надати докази наявності відповідної маржі плато­спроможності, передбаченої статтею 19 і гарантійного фонду, про який йдеться у статті 20 (1) і (2).

3. Держави-члени не затверджують положень, які вимагають попереднього схвалення або системної нотифікації загальних і спеціальних умов полісів, ста­вок премій, технічних основ, використовуваних, зокрема, для підрахунку роз­мірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших друкованих документів, які страхова компанія має намір використовувати у відносинах з власникам полісів.

Незважаючи на перший підпункт, держава-член походження може вимага­ти систематичних повідомлень про технічні основи, використовувані для роз­рахунку розмірів страхових премій і технічних резервів, з єдиною метою переві­рки їх на відповідність національним положенням стосовно актуарних принципів, при цьому така вимога не є попередньою умовою ведення діяльності.

Ніщо в цій Директиві не перешкоджає державам-членам залишати у силі або приймати закони, підзаконні та адміністративні положення, які б вимагали схвалення установчого договору та статуту, а також надання будь-яких інших документів, необхідних для здійснення належного нагляду.

Не пізніше п'яти років після набрання чинності Директивою 92/96/ЕЕС14, Комісія подає Раді звіт про імплементацію цього пункту.

'OJ L360. 9.12.1992, р.І.

657

4. Вищенаведені положення не можуть передбачати розгляд будь-якого зве­рнення у світлі отримання ліцензії відповідно до економічних вимог ринку.

Стаття 6

Статтю 9 Директиви 79/267/ЕЕС викласти в такій редакції: «Стаття 9

План діяльності, про який ідеться в статті 8 (1) (с) і (2) включає подробиці або докази, що підтверджують:

(a) природу зобов'язань, покриття яких компанія пропонує;

(b) основні принципи перестрахування;

(c) статті, що складають мінімальний гарантійний фонд;

(d) оцінку вартості надання адміністративних послуг і організації забезпе­чення діяльності і фінансових ресурсів, за рахунок яких сплачуватиметь­ся така вартість;

крім того, протягом перших трьох фінансових років:

(e) план, в якому подано детальну оцінку доходів і витрат в ході безпосеред­ньої діяльності, надходжень та виплат по операціях перестрахування;

(f) прогнозований баланс;

(g) оцінку фінансових ресурсів, що призначені для покриття взятих на себе зобов'язань і маржі платоспроможності».

Стаття 7

Компетентні органи держави-члена походження не надають компанії ліце­нзії на започаткування діяльності зі страхування, якщо перед цим вони не оде­ржали відомостей про осіб, що є акціонерами або учасниками, прямими чи опосередкованими, фізичними чи юридичними особами, які мають істотну участь у такій компанії, а також про розміри такої участі.

Ті ж самі органи відмовляють у наданні ліцензії, якщо, зважаючи на необ­хідність забезпечення правильного і розсудливого управління страховою ком­панією, вони не задоволені рівнем кваліфікації акціонерів або учасників.

Розділ III Гармонізація умов, що регулюють ведення діяльності

Глава 1

Стаття 8

Статтю 15 Директиви 79/267/ЕЕС викласти в такій редакції:

«Стаття 15

1. Лише держава-член походження може здійснювати фінансовий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи ту, яку вона веде через структурні підрозділи чи користуючись свободою надання послуг. Якщо компетентні ор­гани держави-члена зобов'язання мають обґрунтовані причини вважати, що діяльність страхової компанії може вплинути на його фінансову стійкість, вони Інформують компетентні органи держави-члена походження такої компанії. Органи останньої визначають, чи компанія відповідає пруденційних принци­пам, визначеним цією Директивою.

658

2. Фінансовий нагляд включає перевірку стану платоспроможності стосовно всієї діяльності страхової компанії, формування технічних резервів, включаючи математичні резерви, а також активи, що їм відповідають, згідно із встановле­ними правилами або практикою, якої дотримуються у державі-члені походжен­ня, відповідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.

3. Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії належного управління та використання бухгалтерської про­цедури і наявності належних механізмів внутрішнього контролю.»

Стаття 9

Статтю 16 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції:

«Стаття 16

Держава-член структурного підрозділу забезпечує, що у випадку, якщо стра­хова компанія, яка отримала ліцензію на діяльність в іншій державі-члені, веде діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена по­ходження після повідомлення компетентних органів держави-члена структур­ного підрозділу можуть самі або за посередництвом осіб, яких вони призначили для цієї мети, здійснювати перевірку на місцях інформації, необхідної для здій­снення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена структурно­го підрозділу можуть брати участь у такій перевірці.»

Стаття 10

Статтю 23 (2) і (3) Директиви 79/267/ЕЕС викласти в такій редакції:

«2. Держави-члени вимагають від страхових компаній з головним офісом на своїх територіях періодично подавати дані, разом зі статистичними документа­ми, необхідні для здійснення нагляду. Компетентні органи надають один одно­му будь-які документи та інформацію, яка є корисною для здіснення нагляду.

3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення компетентних органів повноваженнями і засобами, необхідними для здіснення нагляду за діяльністю страхових компаній з головними офісами на їх територі­ях, включаючи діяльність, яка здійснюється поза їх межами, відповідно до ди­ректив Ради, що регулюють такі види діяльності, для забезпечення їх імплеме­нтації.

Такі повноваження і засоби мають, зокрема, надавати можливість компете­нтним органам:

(a) отримувати детальні відомості про стан компанії й усієї його діяльності, inter alia, шляхом:

— збору інформації або вимоги надання документів про страхову діяль­ність,

— здійснення розслідувань в приміщеннях компанії;

(b) вживати будь-яких заходів, що є доцільними і необхідними для забезпе­чення відповідності діяльності компанії законам, підзаконним і адмініс­тративним положенням, яких компанія має дотримуватися в кожній дер­жаві — члені і, зокрема, плану дій, враховуючи обов'язковість його виконання, і уникнення або виправлення порушень, які шкодять інте­ресам застрахованих осіб, — щодо компанії, його директорів або мене­джерів, або осіб, які здійснюють контроль;

(c) забезпечити здійснення таких заходів через судові інстанції, якщо це необхідно здійснити примусовим шляхом.

659

Держави-члени також можуть затверджувати положення, які надають упов­новаженим органам повноваження отримувати будь-яку інформацію про дого­вори, укладені дочірніми компаніями.»

Стаття 11

1. Статті 6 (2)—(7) Директиви 90/619/ЕЕС вилучаються.

2. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член уповноважує страхові компанії, які мають головний офіс на її території, передавати всі або частину портфоліо договорів, укладених відповід­но до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг установі — отримувачу, заснованій у Співтоваристві, якщо компетентні органи держави — члена походження установи — отримувача підтверджують, що після здійснення такої передачі, остання має необхідну маржу платоспро­можності.

3. Якщо структурний підрозділ має намір передати всі або частину портфо­ліо договорів, укладених відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, то з приводу цього вона консультується з державою-членом структурного підрозділу.

4. За обставин, про які йдеться в абзаці 2 і 3, органи держави-члена походжен­ня компанії, що передає портфоліо договорів, надають дозвіл на таку передачу після одержання згоди компетентних органів держав-членів зобов'язання.

5. Компетентні органи держав-членів, до яких надійшло звернення на отри­мання згоди дають свій висновок або письмове погодження компетентним ор­ганам держави-члена походження страхової компанії, що здійснює передачу, протягом трьох місяців після одержання запиту; відсутність будь-якої відповіді протягом такого періоду від органів, з якими консультувалися, рівнозначна позитивному висновку або мовчазній згоді.

6. Передача, на яку надано дозвіл відповідно до цієї статті, публікується відповідно до законодавства держави-члена зобов'язання. Такі передачі автома­тично набирають чинності по відношенню до власників полісів, застрахованих осіб та будь-яких інших осіб, що мають права або зобов'язання, які випливають з переданих договорів.

Таке положення не впливає на права держав-членів надавати власникам полісів право відмови від договорів протягом встановленого періоду після пере­дачі.

Стаття 12

1. Статтю 24 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції: «Стаття 24

1. Якщо компанія не відповідає вимогам статті 17, компетентні органи дер­жави-члена походження можуть заборонити вільне розпорядження його акти­вами, після повідомлення компетентним органам держав-членів зобов'язання про свій намір.

2. Для цілей відновлення фінансового стану компанії, маржа платоспромо­жності якого опустилася нижче мінімуму, визначеного статтею 19, компетент­ний орган держави-члена походження вимагає, аби план відновлення стійкого фінансового стану був поданий йому для погодження.

За виняткових обставин, якщо компетентний орган вважає, що фінансовий стан компанії буде погіршуватися і надалі, він може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи Інших

660

держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

3. Якщо маржа платоспроможності опускається нижче рівня гарантійного фонду, як визначено у статті 20, компетентний орган держави-члена походжен­ня вимагає від компанії надати короткотерміновий фінансовий план для пого­дження.

Він також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

4. Компетентні органи можуть і надалі вживати всіх заходів, необхідних для захисту інтересів застрахованих осіб у випадках, передбачених пунктами 1, 2 І 3.

5. Кожна держава-член вживає заходів, необхідних для забезпечення мож­ливості заборонити вільне розпорядження активами, що розташовані на її те­риторії, відповідно до національного законодавства, у випадках передбачених пунктами 1, 2 і 3, на вимогу держав-членів походження компанії, що означати­ме охоплення активів такими заходами.

Стаття 13

Статтю 26 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції: «Стаття 26

1. Ліцензія, надана страховій компанії компетентним органом держави-чле­на походження, може бути відкликана таким органом, якщо така компанія:

(a) не використовує ліцензії впродовж 12 місяців, відверто відмовляється від неї або припиняє займатися діяльністю на строк понад шість місяців, якщо тільки відповідна держава-член не передбачила скасування ліцен­зії в таких випадках;

(b) більше не відповідає умовам допуску;

(c) неспроможна протягом відведеного часу вжити заходів, визначених в плані відновлення або фінансовому плані, про який йдеться у статті 24,

(d) не виконує своїх зобов'язань, відповідно до положень, регулюванню яки­ми підлягає.

В разі відкликання або скасування ліцензії компетентний орган держави-члена походження відповідним чином повідомляє компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають відповідних заходів, аби не дати компанії здій­снити нові операції на своїх територіях відповідно до свободи здійснення під­приємницької діяльності або свободи надання послуг. Компетентний орган держави-члена походження разом з такими органами вживає всіх заходів, аби захистити інтереси застрахованих осіб і обмежує, зокрема, вільне розпоряджен­ня активами компанії відповідно до статті 24 (1), (2), другого підпункту або (3), другого підпункту.

2. Будь-яке рішення про відкликання ліцензії має бути чітко обґрунтованим та доводиться до відома відповідної компанії.»

Стаття 14

1. Держави — члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка пропонує, безпосередньо або опосередковано, отримати істотну участь у стра­ховій компанії, спочатку поінформувати компетентні органи держави-члена Походження, вказавши на розмір прогнозованої участі. Така особа також пови-

661

нна повідомити компетентні органи держави-члена походження, якщо вона має намір збільшити розмір істотної участі таким чином, щоб співвідношення прав голосу або капіталу, яким вона володіє, досягло 20, 33 або 50%, або таким чи­ном, щоб страхова компанія стала її дочірньою компанією. Такі компетентні органи держави-члена походження можуть щонайдовше впродовж трьох місяців від дня повідомлення, про яке йдеться у першому підпункті, заперечити проти такого плану, якщо з огляду на потребу забезпечення правильного і розсудли­вого управління страховою компанією вони не задоволені кваліфікацією особи, про яку йдеться у першому підпункті. Якщо вони не заперечують проти такого плану, вони можуть встановити максимальний термін його імплементації.

2. Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка має намір розпорядитися безпосередньо чи опосередковано істотною учас­тю в страховій компанії, спочатку повідомити компетентні органи держави-члена походження, вказавши на розмір своєї передбаченої участі. Така особа повинна також належним чином поінформувати компетентні органи, якщо вона має намір знизити свою кваліфіковану участь таким чином, щоб співвідношен­ня прав голосу або капіталу, яким вона володіє, знизилося нижче 20, 33 або 50%, або таким чином, щоб страхова компанія перестала бути її дочірньою компанією.

3. Дізнавшись про них, страхові компанії інформують компетентні органи держав-членів походження про будь-яке придбання або передачу участі в їхньо­му капіталі, що призводить до того, що участь перевищує або знижується ниж­че одного з порогів, про які йдеться в пунктах 1 і 2.

Вони також, принаймні один раз на рік, подають прізвища акціонерів та учасників, що володіють істотною участю, та розміри такої участі, які, напри­клад, містяться в інформації, одержаній на щорічних загальних зборах акціоне­рів і учасників, або внаслідок дотримання постанов, які стосуються компаній, зареєстрованих на товарних біржах.

4. Держави-члени вимагають, щоб у випадку, коли вплив, який мають осо­би, про яких йдеться у пункті 1, ймовірно шкодитиме розсудливому і правиль­ному управлінню страховою компанією, щоб компетентні органи держави-чле­на походження вживали відповідних заходів з метою покласти край такій ситуації. Такі заходи можуть складатися, наприклад, із заборонного рішення суду, санк­цій проти директорів та управлінського складу або призупинення користування правом голосу, що випливає з акцій, якими володіють відповідні акціонери або учасники.

Схожі заходи застосовуються по відношенню до фізичних або юридичних осіб, які не виконують зобов'язання наперед надавати інформацію відповідно до пункту 1. Якщо участь придбано незважаючи на протидію компетентних органів, держави-члени, незалежно від будь-яких інших санкцій, яких буде вжито, забезпечують як призупинення використання відповідних прав голосу, так і визнання поданих голосів недійсними, або ж можливість їхнього анулювання.

Стаття 15

1. Держави-члени забезпечують, щоб всі особи, які працюють або працюва­ли в компетентних органах, а також аудитори або експерти, що діють від імені компетентних органів, зобов'язуються не розголошувати професійних таємниць. Це означає, що жодна конфіденційна інформація, яку вони можуть одержати

662

під час виконання своїх обов'язків, не може бути розголошена будь-якій особі або органу, за винятком в загальній формі, тобто в такій, коли конкретну стра­хову компанію ідентифікувати неможливо, без шкоди випадкам, передбачених кримінальним законодавством.

Однак, коли страхову компанію оголошено банкрутом або її примусово лі­квідують, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх сторін, залучених до спроб врятувати таку компанію, може бути розголошена під час цивільного чи комерційного розгляду справ.

2. Пункт 1 не перешкоджає компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до директив, що застосовуються по від­ношенню до страхових компаній. Така інформація підлягає умовам нерозголо-шення професійної таємниці, передбачені пунктом 1.

3. Держави-члени можуть укладати угоди про співробітництво, з метою об­міну інформацією з компетентними органами третіх країн або з органами влади чи організаціями третіх країн, як визначено у пункті 5 та 5а, тільки якщо інфо­рмація, що розкривається, відповідає гарантіям нерозголошення професійної таємниці щонайменше тотожним тим, які передбачені цією статтею. Такий об­мін інформацією має бути призначений для здійснення нагляду згаданими ор­ганами влади чи організаціями.

Якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкри­то до отримання явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

4. Компетентні органи, що одержують конфіденційну інформацію відповід­но до пунктів 1 або 2, можуть використовувати її лише в ході виконання своїх обов'язків, щоб:

— перевірити відповідність умовам, відповідно до яких страхова компа­нія розпочала свою діяльність, а також щоб сприяти нагляду за пове­дінкою такої компанії, особливо за технічними резервами, маржею платоспроможності, адміністративними і бухгалтерськими процеду­рами та механізмом внутрішнього контролю, або

— щоб вжити санкцій, або

— при адміністративних оскарженнях рішень, ухвалених компетентни­ми органами, або

— при судових розглядах, розпочатих відповідно до статті 50 або спеці­альних положень, передбачених директивами, прийнятими у сфері діяльності страхових компаній.

5. Пункти 1 і 4 не перешкоджають обміну інформацією в межах держави-члена, якщо в одній і тій державі-члені є два або більше компетентних органів, або між державами-членами, між компетентними органами, а також:

— між органами, відповідальними за здійснення офіційного нагляду за кредитними установами та іншими фінансовими організаціями, та органами, відповідальними за здійснення нагляду за фінансовими ринками,

— між органами, залученими до ліквідації і банкрутства страхових ком­паній та до інших подібних процедур, а також

— між особами, відповідальними за здійснення передбачених законом аудиторських перевірок рахунків страхових компаній та інших фі­нансових установ, впродовж виконання своїх наглядових функцій

663

і надання органам, які здійснюють (примусові) ліквідаційні проце­суальні дії, інформації, необхідної для виконання своїх обов'язків. Одержана такими органами та особами інформація підлягає зобов'я­занню нерозголошення професійної таємниці, передбаченому пунк­том 1.

5а. Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть надати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та:

— органами, відповідальними за спостереження за органами, що задія-ні у процедурах ліквідації та банкрутства страхових компаній та ін­ших подібних процедурах, або

— органами, відповідальними за спостереження за особами, відповіда­льними за проведення передбачених законом аудиторських переві­рок звітності страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових інституцій, або

— незалежними актуаріями страхових компаній, що здійснюють закон­ний нагляд за цими страховими компаніями та органами, відпові­дальними за здійснення нагляду за такими актуаріями.

Держави-члени, які користуються правом, визначеним у першому підпункті повинні вимагати дотримання принаймні наступних умов:

— інформація має бути з метою здійснення спостереження чи законно­го нагляду, передбаченого у першому абзаці,

— інформація, отримана у цьому контексті підлягає умовам дотриман­ня професійної таємниці, визначеним у пункті 1,

— якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито без явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви ор­ганів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.

5Ь. Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, включаючи цілісність, фінансової системи, до­зволити обмін інформацією між компетентними органами та органами влади і організаціями, які згідно із законом є відповідальними за виявлення та розслі­дування порушень господарського законодавства.

Держави-члени, які користуються правом, визначеним у першому підпункті повинні вимагати дотримання принаймні наступних умов:

— інформація має бути з метою виконання завдання, визначеного у пер­шому абзаці,

— інформація, отримана у цьому контексті підлягає умовам дотримання професійної таємниці, визначеним у пункті 1,

— якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути роз­крито без явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

У випадках, коли у державах-членах органи влади та організації, згадані у першому абзаці виконують їх завдання щодо виявлення та розслідування із залученням, з огляду на особливу компетенцію, осіб, призначених з такою ме­тою і не задіяних у публічній сфері, можливість обміну інформацією, передба-

664

ченою у першому абзаці, може бути поширено на таких осіб, за умов, визначе­них у другому абзаці.

З метою імплементації останньої частини другого абзацу, органи влади або організації, згадані у першому абзаці повідомляють компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та чітку відповідальність осіб, яким вона має бути надіслана.

Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви ор­ганів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.

До 31 грудня 2000 року Комісія складає звіт щодо застосування положень цього пункту.

5с. Держави-члени можуть надавати компетентним органам дозвіл на пере­дачу:

— центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні фун­кції у якості органів, що здійснюють валютне регулювання,

— у відповідних випадках, іншим органам державної влади, відпові­дальним за спостереження за системами платежів,

інформації, призначеної для виконання ними їх завдань та можуть надавати дозвіл таким органам чи організаціям повідомляти компетентним органам та­кої інформації, як їм буде необхідно для цілей пункту 4. Інформація, отримана у цьому контексті, повинна відповідати умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

6. Крім того, незважаючи на пункти 1 і 4, держави члени можуть відповідно до положень, встановлених законодавством, надати дозвіл на надання певної інформації іншим відділам своїх центральних урядових адміністрацій, відповіда­льних за законодавство з питань здійснення нагляду за кредитними установами, фінансовими установами, інвестиційними послугами та страховими компанія­ми, а також інспекторам, що діють від імені таких відділів. Однак таке розкрит­тя інформації може мати місце виключно в цілях пруденційного контролю.

Однак держави-члени забезпечують, що одержана інформація відповідно до пунктів 2 і 5, а також інформація, одержана під здійснення перевірки на місці, про яку йдеться у статті 16 Директиви 79/267/ЕЕС, ніколи не може бути надана у випадках, про які йдеться у цьому пункті, за винятком однозначної згоди з боку компетентних органів, які надали таку інформацію, або компетентних органів держави-члена, в якій було проведено перевірку на місці.

Стаття 15а.

1. Держави-члени повинні передбачити, що, принаймні: (а) будь-яка особа, уповноважена відповідно до положень Директиви 84/ 253/ЕЕС15, що виконує у страховій компанії функції, визначені статтею 51 Директиви 78/660/ЕЕС16, статтею 37 Директиви 83/349/ЕЕС чи стат­тею 31 Директиви 85/611/ЕЕС чи інші передбачені законом функції, повинна належним чином звітувати компетентним органам про будь-який факт чи рішення стосовно компанії, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій і які:

15 OJ No L 126, 12.5.1984, р.20;

16 OJ No L 222, 14.8.1978, р.11. Останні зміни внесено Директивою 90/605/ЕЕС (OJ No L 317,

16.11.1990, р.60);

665

— свідчать про матеріальне порушення законів, підзаконних чи адміні­стративних положень, які визначають умови, що стосуються ліцен­зування, або які, особливо, стосуються ведення діяльності страхової компанії, чи

— впливають на тривале функціонування страхової компанії, чи

— призводять до відмови у підтвердженні звітів чи випуску резервів; (Ь) ця особа також повинна звітувати про факти та рішення, про які вона

дізналась під час виконання своїх функцій, як описано у пункті (а) у компанії, що має тісні зв'язки завдяки відносинам контролю зі страхо­вою компанією, де вона виконує вищевказані функції. 2. Розумне розкриття компетентним органам особами, уповноваженими від­повідно до Директиви 84/253/ЕЕС, будь-якого факту чи рішення, зазначених у пункті 1 не становить порушення будь-якого обмеження щодо розкриття інфо­рмації, визначеного у договорі чи будь-якому законодавчому, підзаконному чи адміністративному положенні і для таких осіб не призводить до відповідально­сті будь-якого виду.

Стаття 16

Статтю 13 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції: «Стаття 13

1. Не завдаючи шкоди пунктам 3 і 7, жодна компанія не може одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви і відповідно до Директиви 73/239/ЕЕС.

2. Однак держави-члени можуть забезпечити, що:

— компанії, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директивами, мо­жуть також одержати ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ EEC на ризики, перелічені в видах 1 і 2 в Додатку до цієї Директиви,

— компанії, що одержали ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС виключно на ризики, перелічені в видах 1 і 2 Додатку до тієї Директиви, можуть одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви.

3. Відповідно до пункту 6, компанії, про які йдеться в пункті 2, а також ті, які в час повідомлення про цю Директиву здійснюють одночасно обидва види діяльності, охоплені цією Директивою і Директивою 73/239/ЕЕС, можуть про­довжувати робити це за умови, що управління кожним видом діяльності здійс­нюється окремо відповідно до статті 14.

4. Держави-члени можуть забезпечити, щоб діяльність компаній, про які йдеться у пункті 2, відповідала правилам бухгалтерського обліку, які регулюють діяльність компаній, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директиви на всі свої види діяльності. До узгодження цих питань, держави-члени можуть також забезпечувати, щоб по відношенню до правил з ліквідації видів діяльності, які стосуються ризиків, перелічених в видах 1 і 2 Додатку до Директиви 73/239/ EEC, І здійснюються компаніями, про які йдеться в пункті 2, будуть керуватися правилами, які застосовуються до видів діяльності зі страхування життя.

5. Коли компанія, що займається видами діяльності, про які йдеться в Дода­тку до Директиви 73/239/ЕЕС, має фінансові, комерційні або адміністративні зв'язки з компанією, що займається видами діяльності, охопленими цією Дире­ктивою, органи нагляду держав-членів, на територіях яких розташовані головні офіси таких компаній, забезпечують, щоб рахунки відповідних компаній не викривлялися угодами між цими компаніями або якимось заходом, що може вплинути на пропорційний розподіл витрат і доходу.

666

6. Будь-яка держава-член може вимагати від компаній, головні офіси яких розташовані на її території, припинити протягом визначеного даною держа-вою-членом періоду одночасного здійснення видів діяльності, якими вони за­ймалися на час повідомлення цієї Директиви.

7. Положення цієї статті переглядаються на основі звіту Комісії перед Ра­дою у світлі майбутньої гармонізації правил з ліквідації, і в будь-якому випадку до 31 грудня 1999 року».

Стаття 17

Стаття 35 Директиви 79/267'/EEC і стаття 18 Директиви 90/619/ЕЕС вилуча­ються.

Глава 2

Стаття 18

Статтю 17 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції: «Стаття 17

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встано­влення достатніх технічних резервів, включаючи математичні резерви відносно усієї свої діяльності. Розмір таких технічних резервів визначається відповідно до таких принципів:

А. (і) Розмір технічних резервів зі страхування життя підраховується за допомогою достатньо розважливої перспективної актуарної оцінки, беручи до уваги всі майбутні пасиви, як визначено умовами полісу для кожного існуючого договору, включаючи:

— всі гарантовані виплати, включаючи всі гарантовані суми, що повер­таються особам, котрі відмовилися від страхового полісу,

— винагороди, на які власники полісів колективно чи індивідуально вже мають право, незалежно від опису таких винагород — надані, проголошені або призначені,

— всі права, доступні власникам полісів відповідно до умов договору,

— витрати, включаючи комісійні винагороди; враховуючи майбутні премії, що підлягають виплаті;

(іі) дозволяється використання ретроспективного методу, якщо можна по­казати, що одержані технічні резерви не є нижчими, ніж ті, які є необ­хідними відповідно до достатньо розсудливого перспективного підра­хунку, або якщо перспективний метод не може бути застосований для даного виду договору;

(ііі) розсудлива оцінка не є «найкраще вивіреною» оцінкою, але включає відповідну маржу несприятливого відхилення від відповідних факторів;

(iv) метод оцінки технічних резервів повинен бути не тільки розсудливим самі по собі, але також повинен бути таким по відношенню до методу оцінки активів, які охоплюють такі резерви;

(v) технічні резерви підраховуються окремо на кожен договір. Викорис­тання відповідних приблизних цифр або узагальнень дозволяється, од­нак у тих випадках, коли вони імовірно дають однаковий результат як окремі підрахунки. Принцип окремих підрахунків в жодному разі не перешкоджає встановленню додаткових резервів для загальних ризи­ків, які не є індивідуалізованими;

(vi) якщо договором гарантовано повернення суми особі, яка відмовляєть­ся від страхового полісу, розміри математичних резервів договору в будь-якому разі є такого ж розміру, як сума, що гарантується в той час.

667

В. Використовувана відсоткова ставка обирається розсудливо. Вона визна­чається відповідно до правил компетентних органів держави-члена походжен­ня, застосовуючи такі принципи:

(a) для всіх договорів компетентні органи держави походження компанії встановлює одну або більше максимальних відсоткових ставок, зокрема, відповідно до таких правил:

(і) коли договори містять гарантію щодо відсоткової ставки, компетентні органи державі-члені походження встановлюють єдину максимальну відсоткову ставку. Вона може відрізнятися в залежності від грошової одиниці, в якій виражено договір, за умови, що це не більше 60% відсотків ставки на випуск облігацій державою, в грошовій одиниці якої виражено договір. Якщо договір виражено в екю, такий ліміт буде встановлено з огляду на цінні папери установ Співтовариства, вира­жених в екю. Якщо держава-член вирішує відповідно до другого ре­чення попереднього пункту встановити максимальну відсоткову став­ку для договорів, виражених у грошовій одиниці іншої держави-члена, вона спочатку проведе консультації з компетентним органом держа-ви-учасниці, у грошовій одиниці якої виражено договір;

(іі) однак, коли активи компанії не оцінені за їх закупівельною ціною, держава-член може обумовити, що одна або більше максимальних ставок можуть бути підраховані, беручи до уваги дохід з відповідних активів, що зараз е у володінні, мінус розсудливу межу і, зокрема для договорів з періодичними преміями, беручи до уваги ще й очікува­ний дохід від майбутніх активів. Розсудлива межа і максимальна від­соткова ставка або ставки, що застосовуються до очікуваного доходу на майбутні активи, встановлюється компетентним органом держа­ви-члена походження;

(b) встановлення максимальної відсоткової ставки не означає, що компанія зобов'язана використовувати ставку аж настільки високу;

(c) держава-член походження може вирішити не застосовувати (а) до таких видів договорів:

— договори страхування, пов'язані з пайовими трестами,

— договори страхування з одноразовою виплатою внеску на строк до восьми років,

— договори страхування без прибутку, рентні контракти без суми, що виплачується особі, що відмовляється від страхового полісу.

У випадках, про які йдеться в останніх двох абзацах першого підпункту, при виборі розсудливого розміру відсоткової ставки, можна взяти до уваги грошову одиницю, в якій виражено договір та відповідні активи, якими зараз володіють, а там, де активи компанії оцінюються за своєю поточною оцінкою, очікуваний дохід на майбутні активи.

За жодних обставин, відсоткова ставка, що використовується, не може бути вищою, ніж дохід від активів, підрахований відповідно до правил бухгалтерсь­кого обліку держави-члена походження, мінус відповідні відрахування;

(d) держава-член вимагає від компанії відмінити у своїх розрахунках поло­ження про виконання зобов'язань щодо розміру відсоткової ставки пе­ред власниками полісів, якщо теперішній чи прогнозований дохід від активів компанії є недостатнім, щоб покрити такі зобов'язання;

(e) Комісію та компетентні органи держав-членів, які звертаються з таким проханням, повідомляють про максимальні розміри відсоткових ставок, встановлених відповідно до (а).

668

(C) Використовувані статистичні елементи оцінки із врахуванням витрат вибираються розсудливо, звертаючи увагу на державу зобов'язання, вид полісу, адміністративні витрати і комісійні, які, як очікується, буде виплачено.

(D) У випадках договорів з участю в прибутках страхової компанії, метод нарахування технічних резервів може враховувати опосередковано або безпосе­редньо майбутні винагороди всіх видів з огляду на інші припущення щодо май­бутнього досвіду і поточний метод розподілу винагород.

(E) Розрахунок майбутніх витрат може робитися непрямо, наприклад з ви­користання майбутніх премій з вирахуванням управлінських витрат. Однак за­гальна виділена сума, опосередкована чи безпосередня, не буде меншою, ніж розсудлива оцінка відповідних майбутніх витрат.

(F) Метод підрахунку технічних резервів не підлягає видозміненню в залеж­ності від довільних змін, що виникають з року в рік у методі або базах розраху­нку, і буде таким, щоб визнавати розподіл прибутків відповідним чином впро­довж тривалості кожного полісу.

2. Страхові компанії надають громадськості доступ до баз і методів, що ви­користовуються в підрахунках технічних резервів, включаючи положення про винагороду.

3. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покри­ти технічні резерви стосовно усієї своєї діяльності узгоджувальними активами відповідно до статті 24 Директиви 92/96/ЕЕС. Стосовно діяльності, що здійс­нюється в Співтоваристві, такі активи повинні бути розташовані в межах Спів­товариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи в якійсь конкретній державі-члені. Держава-член походження може, однак, дозволити деяке послаблення в правилах з розміщення активів.

4. Якщо держава-член походження дозволяє будь-які технічні резерви по­кривати вимогами проти перестрахувальників, вона встановлює відсоток, який дозволяється. В такому разі, вона не може вимагати розміщення активів, що представляють такі вимоги.»

Стаття 19

Премії для нового виду діяльності є достатніми з огляду на розсудливі акту-арні припущення, аби дати можливість страховим компаніям виконати всі свої зобов'язання і, зокрема, визначити відповідні технічні резерви.

Для цих цілей всі аспекти фінансової ситуації страхової компанії можуть бути взяті до уваги без інших ресурсів, ніж премії і дохід, одержаний від них, який є настільки систематичним і постійним, що у майбутньому може стати загрозою платоспроможності компанії.

Стаття 20

Активи, що охоплюють технічні резерви, беруть до уваги вид діяльності, яку здійснює компанія, таким чином, щоб забезпечити безпеку, прибуток і товар­ність своїх інвестицій, які надає компанія, і щоб такі інвестиції були різномані­тними і належним чином розподілені.

Стаття 21

1. Держава-член походження не може надати дозвіл страховим компаніям на покриття своїх технічних резервів жодними, хіба що такими видами активів: А. Інвестиціями

(а) боргові цінні папери, облігації та інші грошові та ринкові інструмен­ти;

(б) позики;

669

(в) акції та інші види участі з перемінним доходом;

(г) паї в інститутах колективного інвестування в переказні цінні папери та інші інвестиційні фонди;

(д) земля, будівлі і права на нерухоме майно; (Б) Борги і вимоги

(е) борги перестрахувальників, включаючи акції перестрахувальників в технічних резервах;

(є) депозити у компаніях та борги компанії, що передають права;

(ж) борги власників полісів та посередників, що постають з прямих опе­рацій і операцій перестрахування;

(з) аванси за полісами;

(й) податкові відшкодування; (і) вимоги до гарантійних фондів; (В) Інші

(й) основні матеріальні капітали, інші ніж земля, будівлі, оцінені на ос­нові розсудливої амортизації; (к) гроші в банку і касова готівка, депозити в кредитних установах та в

будь-якому іншому органі, що має дозвіл на одержання вкладів; (л) витрати майбутніх років на залучення;

(м) нарахований відсоток і рента, інші нараховані доходи і передоплати; (н) зворотні відсотки.

У випадку товариства андеррайторів, відомого як Ллойдс, категорії активів також включатимуть гарантії та акредитиви, надані кредитними установами в значенні Директиви 77/780/ЕЕС17, або страховими компаніями разом з підтве­рджуваними сумами, що постають з полісів страхування життя в тій мірі, що вони представляють фонди, що належать учасникам.

Включення будь-якого активу або категорії активів, перелічених в першому пункті, не означатиме, що всі ці активи повинні автоматично бути прийняті як такі, що покривають технічні резерви. Держава-член походження встановлює більш детальні правила, визначаючи умови для використання прийнятних ак­тивів; у цьому зв'язку вона може вимагати надання цінного забезпечення або гарантії, зокрема у випадку боргів перестрахувальників. У визначенні і застосу­ванні правил держава-член походження, зокрема, забезпечує, відповідність на­ступним принципам:

(і) активи, що охоплюють технічні резерви, оцінюються з вирахуван­ням боргів, що постають з їх придбання;

(іі) всі активи необхідно оцінювати на основі розсудливості, враховую­чи можливість реалізації найменшого ризику. Зокрема, матеріаль­ний основний капітал, інший ніж земля або будівлі, може прийма­тися як покриття технічних положень тільки тоді, якщо він оцінений на основі розсудливої амортизації;

(ііі) позики компаніям, державі або міжнародній організації, місцевим чи регіональним органам влади, фізичним особам можуть бути при­йняті як покриття для технічних положень тільки у тому випадку, якщо є достатньо гарантій щодо їхнього забезпечення, незалежно

17 Перша Директива Ради 77/780/ЕЕС від 12 грудня 1977 року про узгодження законів, поста­нов, адміністративних положень стосовно започаткування і здійснення діяльності кредитних уста­нов (OJ No L 322, 17.12.1977, р ЗО). Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Директивою 89/646/ЕЕС (OJ No L 386, ЗО. 12. 1989, р 1)

670

від того, чи ґрунтуються воно на статусі позичальника, заставах, банкових гарантіях або гарантіях, наданих страховими компаніями або інших формах забезпечення;

(iv) похідні інструменти, такі як опш'они, фючерси, своп у зв'язку з активами, що покривають технічні резерви, можуть використовува­тися так, що роблять внесок у зменшення інвестиційних ризиків або сприяють ефективному портфельному управлінню. Вони пови­нні оцінюватися на основі розсудливості і можуть братися до уваги при оцінюванні основних активів;

(v) переказні цінні папери, якими не торгують на регульованому рин­ку, можуть бути прийняті як покриття технічних резервів тільки у тому випадку, якщо вони можуть бути реалізовані за короткий проміжок часу, або якщо вони є пакетами акцій в кредитних уста­новах, страхових компаніях в межах, дозволених статтею 8 Дирек­тиви 79/267/ЕЕС, або в інвестиційних компаніях, заснованих в дер-жаві-члені;

(iv) борги третьої сторони і вимоги до неї можуть бути прийняті як покриття для технічних резервів тільки після вирахування всіх сум, заборгованих тій самій третій стороні;

(vii) вартість будь-яких боргів і вимог, прийнятих як покриття технічних резервів необхідно підрахувати на основі розсудливості з належним врахуванням на ризик будь-яких розмірів. Зокрема, борги власни­ків полісів та посередників, що постають з операцій страхування і перестрахування, можуть прийматися лише коли вони прострочені не більше трьох місяців;

(viii) коли наявні активи включають інвестицію в дочірню компанію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової компанії від її імені, держава-член походження повинна при застосуванні правил і принципів, передбачених цією статтею, взяти до уваги основні фо­нди, якими володіє дочірня компанія;

держава-член походження може ставитися до активів інших дочір­ніх компаній таким самим чином;

(іх) витрати майбутніх років на залучення нових застрахованих осіб мо­жуть бути прийняті як покриття для технічних резервів тільки до тієї міри, що це відповідає математичним резервам.

2. Незважаючи на пункт 1 у виняткових обставинах і на запит страхової компанії держава-член походження може тимчасово і відповідно до належно обґрунтованого рішення прийняти інші види активів як покриття для техніч­них резервів відповідно до статті 20.

Стаття 22

1. Що стосується активів, які покривають технічні резерви, держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії інвестувати не більше, ніж:

(a) 10 % своїх сукупних технічних резервів в одну ділянку землі або будівлю, або в кілька ділянок землі або будівель, які розташовані достатньо непо­далік одна від одної щоб вважатися однією інвестицією;

(b) 5 % своїх сукупних технічних резервів в акції та інші переказні цінні папери, що вважаються акціями, облігаціями, борговими цінними папе­рами та іншими грошовими та ринковими інструментами від однієї і

671

тієї ж компанії, або ж в позики, надані одному і тому ж позичальникові, і такі позики, взяті разом е позиками, іншими ніж ті, що надані державі, регіональним або місцевим органам або міжнародній організації, члена­ми якої є одна або більше держав-членів. Таке обмеження можна збіль­шити до 10 %, якщо компанія інвестує не більше, ніж 40% свого сукуп­ного технічного резерву у позики або цінні папери органів, що випускають їх в обіг, і позичальників, коли в кожен з них компанія інвестує більше ніж 5% своїх активів;

(c) 5% своїх сукупних технічних резервів у незабезпечені позики, включаю­чи 1 % для кожної незабезпеченої позики, іншої ніж позики, надані кре­дитним установам, страховим компаніям, наскільки це дозволяється стат­тею 8 Директиви 79/267/ЕЕС, та інвестиційним компаніям, заснованим у державі-члені. Такі ліміти можуть бути збільшені до 8 і 2% рішенням, ухваленим у кожному конкретному випадку компетентними органом дер-жави-члена походження;

(d) 3% своїх сукупних технічних резервів у вигляді касової готівки;

(e) 10% своїх сукупних технічних резервів у акції, інші цінні папери, що вважаються акціями і борговими цінними паперами, якими не оберта­ються на регульованому ринку.

2. Відсутність обмежень в пункті 1 щодо інвестицій в будь-яку конкретну категорію не означає, що активи в такій категорії треба приймати як покриття технічних резервів без обмежень. Держава-член розробляє більш детальні пра­вила, що визначають умови використання прийнятних активів. Зокрема, вона забезпечує у визначенні і застосуванні правил дотримання таких принципів:

(і) активи, що покривають технічні резерви повинні бути диверсифі-ковані і розповсюджені таким чином, щоб не було надмірного по­кладання на якусь категорію активів, інвестиційних ринків або ін­вестицій.

(іі) інвестиції в конкретні види активів, які показують високий рівень ризику з огляду на природу таких активів або якості емітента, пови­нні бути обмежені до розсудливих рівнів;

(ііі) обмеження на конкретні категорії активів повинні враховувати при підрахунку технічних резервів ставлення до перестрахування;

(iv) якщо наявні активи включають інвестиції в дочірню компанію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової компанії від її імені, держава-член походження повинна під час застосування пра­вил та принципів, передбачених цією статтею, взяти до уваги осно­вні активи, якими володіє дочірня компанія; держава-член похо­дження може ставитися до активів інших дочірніх компаній таким самим чином;

(v) виражена у відсотках частка, що покриває технічні резерви, які об'­єктом неліквідних інвестицій, повинна бути на розсудливому рівні;

(vi) там де наявні активи включають позики або боргові цінні папери, випущені певними кредитними установами, держава-член походжен­ня під час застосування правил і принципів, що містяться у цій статті, може взяти до уваги основні активи, якими володіють такі кредитні установи. Таке ставлення може застосовуватися тільки тоді, коли кредитна установа має свій головний офіс в державі-члені, і ця держава-член і/ або місцеві органи цієї держави повністю воло­діють нею, а її діяльність відповідно до її установчого договору та

672

статуту складається з розгалужених через його посередників позик чи гарантій з боку держави або місцевих органів або позик органам, що тісно пов'язані з державою чи місцевими органами.

3. В контексті детальних правил, що визначають умови використання при­йнятних активів, держава-член встановлює більші обмеження на:

— будь-які позику, що не супроводжується банківською гарантією, гаран­тією, виданою страховою компанією, заставою або іншою формою за­безпечення в порівнянні з позиками, що супроводжуються таким додат­ковим забезпеченням,

— UCITS, що не погоджені зі значенням Директиви 85/611/ЕЕС18 та інші інвестиційні фонди в порівнянні з UCITS, що погоджені зі значенням тієї Директиви,

— цінні папери, які не обертаються на регульованому ринку, в порівнянні з тими, які обертаються,

— облігації, боргові цінні папери та інші грошові та ринкові інструмен­ти, випущені не державами, місцевими або регіональними органами або компаніями, що належать до Зони А, як визначено Директивою 89/647/ЕЕС19 або емітентами, які є міжнародними організаціями, що не налічують хоча б одну з держава-членів Співтовариства серед своїх членів, в порівнянні з тими самими фінансовими інструментами, ви­пущеними такими органами.

4. Держави-члени можуть підвищити ліміт, визначений пунктом 1 (б) до 40 % у випадку певних боргових цінних паперів, коли вони випущені кредит­ною установою, яка має свій головний офіс у державі-члені і підлягає у відпо­відності з законом спеціальному офіційному нагляду, який має на меті захисти­ти власників таких боргових цінних паперів. Зокрема, суми, одержані з випуску таких боргових цінних паперів, повинні бути інвестовані відповідно до закону в активи, які під час усього періоду чинності таких боргових цінних паперів спро­можні покривати вимоги, що долучаються .до боргових цінних паперів, і які у разі неспроможності емітента могли би використатися на пріоритетній основі для відшкодування суми боргу і виплати нарахованого відсотку.

5. Держави-члени не вимагають від страхових компаній інвестування в кон­кретні категорії активів.

6. Незважаючи на пункт 1 у виняткових умовах і на запит страхової компанії держава-член походження може тимчасово і відповідно до належним чином обґрунтованого рішення дозволити винятки з правил, що встановлені пунк­том 1 (а)—(е) відповідно до статті 20.

Стаття 23

1. Якщо прибутки, передбачені договором, безпосередньо пов'язані з варті­стю товарної одиниці у UCITS або з вартістю активів, що містяться у внутріш­ньому фонді, яким володіє страхова компанія, звичайно поділені на одиниці, технічні резерви стосовно таких прибутків повинні бути представлені якомога точніше такими одиницями, або у випадку, якщо одиниць не встановлено, то такими активами.

18 Рада Директиви 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року про узгодження законів, постанов і адміністративних положень, що стосуються підприємств для колективного інвестування у перека-зні цінні папери (UCITS) (ОЖ No L 375, 31.12. 1985. р.З). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 88/220/ЕЕС (ОЖ No L 100, 19.4. 1988, стор. 31).

"Директива Ради 89/647/ЕЕС від 18 грудня 1989 року щодо коефіцієнта платоспроможності для кредитних установ (ОЖ No L 386, ЗО. 12. 1989, стор. 14).

673

2. Якщо прибутки, передбачені договором, безпосередньо пов'язані з індек­сом курсу акцій або іншою вказаною оцінкою, але не такою, про яку йдеться в пункті 1, технічні резерви по відношенню до таких прибутків повинні бути представлені якнайточніше одиницями, які, як вважається, представляють таку оцінку, або у випадку, коли одиниці не встановлено, активами відповідної га­рантії і товарності, які якнайточніше відповідають тим, на яких конкретна оці­нка грунтується.

3. Статті 20 і 22 не застосовується до наявних активів на узгодження з зобо­в'язаннями, які прямо пов'язані з прибутками, про які йдеться у пунктах 1 і 2. Посилання на технічні резерви у статті 22 е посиланнями на технічні резерви, що виключають резерви, які стосуються таких зобов'язань.

4. Якщо прибутки, про які йдеться у пунктах 1 і 2, включають гарантію виконання інвестиції, або якийсь інший гарантований прибуток, відповідні додаткові технічні резерви регулюються статтям 20, 21 і 22.

Стаття 24

1. Для цілей статті 17 (3) і 28 Директиви 79/267/EEC держави-члени дотри­муються Додатку 1 до цієї Директиви стосовно правил узгодження.

2. Ця стаття не застосовується до зобов'язань, про які йдеться в статті 23 цієї Директиви.

Стаття 25

Статтю 18, другий підпункт, параграф 1 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції:

«1. активи компанії, вільного від будь-яких передбачуваних зобов'язань, мі­нус будь-які нематеріальні активи. Зокрема, включається таке:

— внесений в рахунок оплати акціонерний капітал або, у випадку взаєм­ної страхової компанії дієвий початковий фонд плюс будь-які рахун­ки учасників, які відповідають таким критеріям:

(a) установчий договір і статут повинні передбачати, що виплати учасникам можуть здійснюватися з таких рахунків тільки тоді, коли це не призво­дить до зниження маржі платоспроможності нижче встановленого рів­ня, або після розпуску компанії, коли решту боргів компанії виплачено;

(b) установчий договір і статут стосовно будь-яких таких виплат з огляду на причини інші, ніж індивідуальне припинення членства, повинні перед­бачати, що компетентні органи повинні бути повідомлені принаймні за місяць, і можуть заборонити виплати протягом такого строку;

(c) до відповідних положень установчого договору і статуту можуть бути внесені зміни і доповнення тільки тоді, коли компетентні органи заяви­ли, що вони не заперечують проти внесення змін і доповнень, якщо це не шкодить критеріям, викладеним у (а) та (Ь),

— половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фон­ду, коли внесена на рахунок оплати частина сягає 25% цього акціо­нерного капіталу або фонду,

— статутні резерви і вільні резерви, що не відповідають андеррайтинго-вим зобов'язанням,

— будь-які прибутки, перенесені на інший рахунок,

— сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований по­зиковий капітал може бути включений, але якщо таке буде зроблено, то лише до 50 % маржі, і не більше 25 % якої складатиметься з субор-динованих позик із встановленими термінами погашення або із вста­новленим строком сукупного привілейованого акціонерного капіта­лу, якщо виконуються наступні мінімальні критерії:

674

,

(a) внаслідок банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий ка­пітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після ви­мог всіх інших кредиторів і не виплачується, поки всі інші прострочені на той час борги не будуть виплачені.

Субординований позиковий капітал повинен також виконувати такі умови:

(b) тільки повністю внесені на рахунок фонди можуть братися до уваги;

(c) для позик зі встановленим строком виплати початковий строк виплати повинен становити щонайменше п'ять років. Не пізніше ніж за один рік до дня виплати страхова компанія повинна подати компетентним орга­нам на схвалення план, який би показував як маржа платоспроможності буде утримуватися або доводитися до потрібного рівня після настання такого терміну, окрім випадків, коли рівень позики, яка може зарахову­ватися як компонент маржі платоспроможності, поступово знижується впродовж принаймні останніх п'яти років перед днем виплати. Компе­тентні органи можуть надати дозвіл на дострокову виплату таких позик за умови, що подано заяву страховою компанією і його маржа плато­спроможності не знижується нижче потрібного рівня;

(d) позики, термін виплати яких не встановлений, повинні бути виплачені тільки відповідно до п'ятирічного повідомлення, окрім випадків, коли позики більше не вважаються компонентом маржі платоспроможності, або коли для дострокової виплати особливо вимагається попередня зго­да компетентних органів. В останньому випадку страхова компанія по­винна повідомити компетентні органи принаймні за шість місяців до дати запропонованої виплати, вказавши фактичну маржу платоспромо­жності та маржу платоспроможності, яка вимагається, як до, так і після виплати. Компетентні органи дають дозвіл на виплату тільки тоді, коли маржа платоспроможності страхової компанії не опускається нижче рів­ня, що вимагається;

(д) договір позики не повинен включати будь-яке застереження про те, що у визначених випадках, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг буде виплаченим ще до погоджених термінів виплати;

(e) до договору позики може бути внесено зміни і доповнення тільки після того, як компетентні органи проголосили, що вони не мають заперечень проти змін і доповнень,

— цінні папери без конкретного терміну виплати, а також інші інстру­менти, які відповідають умовам, поданим нижче, включаючи сукупні привілейовані акції, інші ніж ті, які згадано в попередньому абзаці, до 50% маржі сукупного обсягу таких цінних паперів і субординова-ного позикового капіталу, про який йдеться в попередньому абзаці:

(a) вони не можуть бути виплачені за ініціативою пред'явника або без попе­редньої згоди компетентного органу;

(b) контракт про випуск повинен дати можливість страховій компанії від­строчити виплату відсотку за позикою;

(c) вимоги позичальника щодо страхової компанії повинні мати порядок черговості після вимог всіх несубординованих кредиторів;

(d) документи, які регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати поглинання втрат боргу та невиплачених відсотків і давати можливість страховій компанії продовжувати свою діяльність;

(е) лише суми, повністю внесені на рахунок оплати, можуть братися до уваги.»

675

Стаття 26

Не більше ніж через три роки після дати застосування цієї Директиви Комі­сія подає звіт Комітету з питань страхування про потреби щодо подальшої гар­монізації маржі платоспроможності.

Стаття 27

Статтю 21 Директиви 79/267/EEC викласти в такій редакції: «Стаття 21

1. Держави-члени не встановлюють ніяких правил щодо вибору активів, яких не потрібно використовувати як покриття технічних резервів, про які йдеться у статті 17.

2. Відповідно до статті 17 (3), статті 24 (1), (2), (3) і (5) і другого підпункту статті 26 (1) держави-члени не обмежуватимуть вільне розпорядження такими активами, рухомими чи нерухомими, які складають частину активів страхової компанії, що одержала ліцензію на свою діяльність.

3. Пункти 1 і 2 не заважатимуть будь-яким заходам, які держави-члени з метою захисту інтересів застрахованих життів мають право вжити як власники або учасники або партнери відповідних компаній»

Розділ З

Стаття 28

Держава-член зобов'язання не перешкоджає власнику полісу укладати до­говір зі страховою компанією, яка одержала ліцензію на свою діяльність відпо­відно до умов статті 6 Директиви 79/267/ЕЕС, поки це не створює конфлікту із правовими положеннями, що захищають загальне благо у державі-члені зобо­в'язання.

Стаття 29

Держава член не приймає положень, які б вимагали попереднього схвален­ня або надання систематичних повідомлень про загальні та спеціальні умови полісу, розміри премій, технічні основи, зокрема, для розрахунку розмірів пре­мій і технічних резервів або про бланки та інші друковані документи, які стра­хова компанія має намір використати у своїх ділових стосунках з власниками полісів.

Незважаючи на перший підпункт, з єдиною метою перевірки відповідності національним положенням щодо актуарних принципів держава-член походження може вимагати систематичних повідомлень про технічні основи, що використо­вуються, зокрема для підрахунку шкали премій і технічних резервів, однак така вимога не становить попередньої умови для провадження діяльності компанії.

Не пізніше п'яти років після дати початку застосування цієї Директиви Ко­місія подає звіт Раді про запровадження таких положень.

Стаття ЗО

1. У першому підпункті статті 15(1) Директиви 90/619/ЕЕС слова «в одному з випадків, про який йдеться у Розділі III» вилучаються.

2. Статтю 15 (2) Директиви 90/619/ЕЕС викласти в такій редакції:

«2. Державам-членам не потрібно застосовувати пункт 1 щодо договорів тривалістю шість місяців або менше, а також до договорів, в яких з огляду на

676

статус власника полісу чи обставини, за яких було укладено договір, власник полісу не потребує такого спеціального захисту. Держави-члени у своїх прави­лах вказують, коли пункт 1 не застосовується.»

Стаття 31

1. Перед укладенням договору страхування, до відома власника полісу дово­диться принаймні інформація, що перелічену в пункті А Додатку II.

2. Власника полісу інформують впродовж строку тривалості договору про будь-які зміни в інформації, переліченій у пункті В Додатку II.

3. Держава-член зобов'язання може вимагати від страхових компаній на­дання інформації в додаток до інформації, переліченої в Додатку II, тільки у тому випадку, якщо вона є необхідною для належного розуміння власникам поліса істотних елементів зобов'язання.

4. Детальні правила для імплементації цієї статті і Додатку II визначаються державою-членом зобов'язання.

Розділ IV

Положення стосовно прав на здійснення підприємницької діяльності та свободи надання послуг

Стаття 32

Статтю 10 Директиви 79/267/ЕЕС викласти в такій редакції: «Стаття 10

1. Страхова компанія, яке має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена повідомляє компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, що має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, надати таку інформацію при оформленні повідомлення, що передбачене пунктом 1:

(a) назву держави-члена, на території якої воно має намір заснувати струк­турний підрозділ;

(b) схему діяльності, що визначає, inter alia, види діяльності, якими воно збирається займатися, а також організаційну структуру структурного під­розділу;

(c) адресу такого структурного підрозділу в державі-члені, звідки можна оде­ржати І куди можна надіслати документи, і при цьому розуміється, що це буде адреса, на яку надсилаються уповноваженому агентові всі повід­омлення;

(d) прізвище уповноваженого агента структурного підрозділу, який пови­нен мати достатньо повноважень, щоб створювати для компанії зобов'я­зання щодо третіх сторін і представляти її в органах влади і суді держа­ви-члена структурного підрозділу. Стосовно асоціації Ллойдс у випадку судового процесу у державі-члені структурного підрозділу, що постає з андеррайтингових зобов'язань, до застрахованих осіб не можна ставити­ся менш сприятливо, ніж у випадку, коли б судовий процес був розпоча­тий проти компанії, що займається звичайним видом діяльності. Тому уповноважений агент повинен володіти достатніми повноваженнями для того, щоб проти нього можна було розпочати судовий процес, і повинен бути здатним в такій якості створювати зобов'язання для відповідних андеррайторів асоціації Ллойдс.

677

3. За винятком випадків, коли компетентні органи держави-члена похо­дження мають підстави сумніватися відповідності адміністративної структури або фінансової ситуації страхової компанії або у добрій репутації, професійній кваліфікації або досвіді директорів або менеджерів уповноваженого агента, бе­ручи до уваги заплановану діяльність, вони протягом трьох місяців після одер­жання всієї інформації, про яку йдеться у пункті 2, надають таку інформацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу та Інформують належним чином відповідну компанію.

Компетентні органи держави-члена походження також підтверджують, що страхова компанія має мінімум маржі платоспроможності, підрахованої відпо­відно до статті 19 і 20.

Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються пода­ти інформацію, про яку йдеться у пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони повідомляють про причини такої відмови відповідній компанії протягом трьох місяців від одержання всієї інформації. Таку відмову чи відсутність дій можна оскаржити до суду держави-члена похо­дження.

4. Перед тим як структурний підрозділ страхової компанії починає свою діяльність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу впро­довж двох місяців від одержання інформації, про яку йдеться у пункті З, інфо­рмують компетентні органи держави-члена походження, якщо доцільно, про умови, за яких така діяльність повинна здійснюватися у державі-члені структу­рного підрозділу в інтересах загального блага.

5. Після одержання повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або якщо жодного повідомлення не одержано від них після закінчення періоду, передбаченого у пункті 4, структурний підрозділ може бути засновано і розпочато діяльність.

6. У разі зміни якихось деталей, наданих відповідно до пункту 2 (Ь), (с) або (d), страхова компанія у письмовій формі повідомляє про зміну компетентні органи держави-члена походження і державу-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць перед внесенням зміни таким чином, щоб компе­тентні органи держави-члена походження і компетентні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконувати свої ролі відповідно до пунктів 3 і 4».

Стаття 33

Стаття 11 Директиви 79/267/EEC вилучається.

Стаття 34

Статтю 11 Директиви 90/619/ЕЕС викласти в такій редакції:

«Стаття 11

Будь-яка компанія, яке має намір вести діяльність вперше в одній або у більше держав-членів відповідно до свободи надання послуг, спочатку інфор­мує компетентні органи держави-члена походження, вказуючи на характер зо­бов'язань, які воно має намір покривати».

Стаття 35

Статтю 14 Директиви 90/619/ЕЕС викласти в такій редакції: «Стаття 14

1. Протягом одного місяця від одержання повідомлення, передбаченого у статті 11, компетентні органи держави-члена походження надають державі-чле-

678

ну або державам-членам, на території яких компанія має намір вести діяльність з огляду на свободу надання послуг:

(a) свідоцтво, яке підтверджує, що компанія має мінімальну маржу плато­спроможності, підраховану відповідно до статті 19 і 20 Директиви 79/ 267/ЕЕС;

(b) види діяльності, на які компанія одержала ліцензію;

(c) характер зобов'язань, які компанія має намір покривати у державі-члеш надання послуг.

В той же час вони інформують належним чином відповідну компанію.

2. Якщо компетентні органи держави-члена походження не подають інфор­мації, про яку йдеться у пункті 1 впродовж визначеного часу, вони мотивують свою відмову компанії впродовж того самого часу. Відмову можна оскаржити до суду держави-члена походження.

3. Компанія може почати діяльність у визначений день, коли воно одержує повідомлення, передбачене у першому підпункті пункту 1».

Стаття 36

Статтю 17 Директиви 90/619/ЕЕС викласти в такій редакції: «Стаття 17

Будь-яка зміна, яку компанія має намір зробити в інформації, про яку йдеться у статті 11, підлягає процедурі, передбаченій у статті 11 і 14.»

Стаття 37

Статті 10, 12, 13, 16, 22 і 24 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

Стаття 38

Компетентні органи держави-члена структурного підрозділу або держави-члена надання послуг можуть вимагати, щоб інформація, яку вони відповідно до цієї Директиви мають право одержати стосовно діяльності страхових компа­ній, що діють на території тієї держави, надавалась їм офіційною мовою або мовами тієї держави.

Стаття 39

1. Стаття 19 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

2. Держава-член структурного підрозділу або надання послуг не визначає положень, що вимагають попереднього схвалення або систематичного повідом­лення про загальні і спеціальні умови полісів, розміри премій, технічні основи, що використовуються, зокрема, для розрахунку розмірів премій і технічних ре­зервів, бланків та інших друкованих документів, які компанія має намір вико­ристати у своїх ділових стосунках з власниками полісів. З метою перевірки відповідності діяльності страхових компаній національним положенням, вона може вимагати від компанії, яке має намір займатися страховою діяльністю на її території відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, надавати тільки несистематичні повідомлення про такі умови полісів та інші друковані документи, і така вимога не є попередньою умовою для діяльності підприємства.

Стаття 40

1. Стаття 20 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

2. Будь-яка компанія, що займається діяльністю відповідно до права на здій­снення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, подає компе-

679

тентним органам держави-члена структурного підрозділу і/або держави-члена надання послуг всі документи, з запитом про надання яких до нього звертають­ся, для цілей цієї статті, в тій мірі, наскільки компанії, головний офіс яких знаходиться у таких державах-членах, також зобов'язані робити це.

3. Якщо компетентні органи держави-члена встановлюють, що компанія з структурним підрозділом або діяльністю відповідно до свободи надання послуг на ЇЇ території не виконує правових положень, що застосовуються до нього в такій державі, вони вимагають від відповідної компанії виправлення такої ситуації.

4. Якщо відповідна компанія не вживає необхідних дій, компетентні органи відповідної держави-члена інформують належним чином компетентні орган держави-члена походження. Останні органи при найпершій нагоді вживають всіх відповідних заходів, аби забезпечити виправлення ситуації, що не відпові­дає нормам. Про характер таких заходів повідомляють компетентним органам відповідної держави-члена.

5. Якщо компанія, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом похо­дження, або з огляду на те, що такі заходи виявилися невідповідними, або їх бракує у такій державі, продовжує порушувати правові положення, чинні у від­повідній державі-члені, остання може після надання інформації компетентним органам держави-члена походження, вжити відповідних заходів, аби запобігти або покарати за невідповідності, включаючи, в тій мірі, наскільки існує у цьому сувора необхідність, перешкодити компанії продовжити укладати нові догово­ри страхування на своїй території. Держави члени забезпечують, що на їх тери­торіях існує можливість передачі правових документів, необхідних для таких заходів щодо страхової компанії.

6. Пункти 3, 4 і 5 не впливають на надзвичайне повноваження відповідних держав-членів вживати заходів для припинення невиконання або покарання за невиконання правових норм, що сталися на їх територіях. Сюди входить мож­ливість перешкодити страховим компаніям продовжувати укладати договори страхування на своїх територіях.

7. Пункт 3. 4 і 5 не впливають на право держав-членів карати за порушення, вчинені на їх територіях.

8. Якщо компанія, яка вчинила порушення, має установу або володіє влас­ністю у відповідній державі-члені, компетентні органи останньої можуть відпо­відно до національного законодавства застосовувати адміністративні покаран­ня, передбачені за таке порушення, щоб виконати наказ суду стосовно такого закладу або власності.

9. Будь-які заходи, вжиті відповідно до пункту 4 і 8, включно з покараннями або обмеженнями щодо здійснення діяльності в сфері страхування повинні бути належними чином обґрунтовані і доведені до відома відповідної компанії.

10. Кожних два роки Комісія подає Комітету з питань страхування звіт, в якому підводить підсумки щодо кількості та видів випадків, коли в кожній дер­жаві-члені було відмовлено у наданні ліцензії відповідно до статті 10 Директиви 79/267/ЕЕС або статті 14 Директиви 90/619/ЕЕС зі змінами і доповненнями, внесеними цією Директивою, або коли було вжито заходів відповідно до пункту 5. Держави-члени співпрацюють з Комісією, надаючи їй інформацію, необхід­ну для такого звіту.

Стаття 41

Ніщо у цій Директиві не завадить страховим компаніям з головними офіса­ми в інших державах-членах рекламувати свої послуги за допомогою всіх наяв-

680

них засобів зв'язку у державі-члені структурного підрозділу або державі-члені надання послуг відповідно до будь-яких правил, що визначають форму і зміст такої реклами і прийняті в інтересах загального блага.

Стаття 42

1. Стаття 21 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

2. Якщо страхова компанія ліквідовується, зобов'язання, які постають з до­говорів, укладених через структурний підрозділ або відповідно до свободи на­дання послуг, виконується таким же чином, як і ті, що постають з інших дого­ворів тієї ж компанії, незважаючи на громадянство застрахованого життя і бенефіціарів.

Стаття 43

1. Стаття 23 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

2. Кожна страхова компанія окремо інформує компетентний орган своєї держави-члена походження про операції, що здійснюються відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності, і ті, що здійснюються відповідно до свободи надання послуг, про розміри премій без вирахування перестрахування, за державою-членом і за кожною з категорій І-ІХ, як визначено в Додатку до Директиви 79/267/ЕЕС.

Компетентний орган держави-члена походження в розумно необхідний строк і на сукупній основі пересилає цю інформацію компетентним органам кожної з зацікавлених держав-членів, які звернулися з запитом про це.

Стаття 44

1. Стаття 25 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

2. Не завдаючи шкоди будь-якому подальшій гармонізації, кожен договір страхування підлягає виключно непрямому оподаткуванню і парафіскальним зборам зі страхових премій у державі-члені зобов'язання у значенні статті 2 (д) Директиви 90/619/ЕЕС, а також, що стосується Іспанії, — додатковим зборам на користь іспанського «Consorcio de compensacion de seguros» за виконання своїх функцій відносно компенсації втрат, що виникають при незвичайних по­діях, що сталися у державі-члені.

Законодавство, що застосовується до договору відповідно до статті 4 Дире­ктиви 90/619/ЕЕС, не впливає на застосовувані фіскальні заходи.

До майбутньої гармонізації кожна держава-член, для забезпечення збору непрямих податків і парафіскальних зборів, передбачених першим підпунктом, застосовує до таких компаній, які покривають зобов'язання, розташовані на їх території, свої національні положення.

Розділ V Перехідні положення

Стаття 45

Держави-члени можуть дозволити страховим компаніям з головними офіса­ми на своїх територіях, і будівлі і земля яких, що покривають їх технічні резер­ви, перевищують на час повідомлення про цю Директиву відсоток, передбаче­ний статтею 22 (1) (а), період, що закінчується не пізніше 31 грудня 1998 року для приведення у відповідність з таким положенням.

681

Стаття 46

1. Стаття 46 Директиви 90/619/ЕЕС вилучається.

2. Іспанія і Португалія до 31 грудня 1995 року і Греція до 31 грудня 1998 року можуть використовувати наступні перехідні заходи для договорів, стосов­но яких одна з таких держав-членів є державою-членом зобов'язання:

(а) шляхом часткової відміни статті 8(3) Директиви 79/267/ЕЕС і статей 29 і 39 цієї Директиви компетентні органи відповідних держав-членів мо­жуть вимагати надання інформації про загальні і спеціальні страхові умови полісів перед використанням;

(б) розміри технічних резервів, що стосується таких договорів, визначають­ся під наглядом відповідної держави-члена відповідно до її власних пра­вил або, якщо це не вдається, відповідно до встановлених у тій державі процедур згідно з цієї Директивою. Покриття таких технічних резервів еквівалентними і узгоджувальними активами і розташування таких ак­тивів здійснюється під наглядом держави-члена відповідно до її правил і практики, прийнятих згідно з цією Директивою.

Розділ VI Прикінцеві положення

Стаття 47

Такі технічні уточнення, які необхідно внести до Директиви 79/267/ЕЕС і 90/619/ЕЕС, а також до цієї Директиви, приймаються згідно порядку, встанов­леному Директивою 91/675/ЕЕС:

— розширення правових форм, передбачених статтею 8 (1) (а) Директиви 79/267/ЕЕС,

— зміни та доповнення до переліку, що встановлений у Додатку 79/267/ EEC, або адаптація термінології, що використовується у тому переліку, аби врахувати напрямки розвитку страхового ринку,

— уточнення статей, що становлять маржу платоспроможності, які перелі­чені в статті 18 Директиви 79/267/ЕЕС, для врахування створення нових фінансових інструментів,

— зміна мінімального гарантійного фонду, передбачена статтею 20 (2) Ди­рективи 79/267/ЕЕС, для врахування напрямів економічного і фінансо­вого розвитку,

— зміни та доповнення для врахування створення нових фінансових ін­струментів до переліку активів, прийнятних як покриття для технічної резервів, передбачених статтею 21 цієї Директиви, а також до правил розповсюдження інвестицій, передбачених статтею 22 цієї Директиви,

— зміни щодо пом'якшень в узгоджувальних правилах, що встановлені в Додатку І до цієї Директиви, для врахування напрямів розвитку інстру­ментів хеджування валюти, або поступу, що відбувся в економічному і валютному союзі,

— уточнення визначень з метою забезпечення уніфікованого застосування Директив 79/267/ЕЕС і 90/619/ЕЕС, а також цієї Директиви по всьому Співтовариству,

— технічні уточнення, необхідні для правил з визначення максимальних значень, які можуть застосовуватися до процентних ставок, відповідно до статті 17 Директиви 79/267/ЕЕС зі змінами і доповненнями, внесени­ми цією Директивою, зокрема, щоб взяти до уваги поступ, що відбувся в економічному та валютному союзі.

682

Стаття 48

1. Структурні підрозділи, що розпочали свою ділову діяльність відповідно до положень, чинних у своїх державах-членах заснування, перед набранням чинності положень, прийнятих для запровадження цієї Директиви, вважаються такими, що підлягали процедурам статті 10 (1) — (5) Директиви 79/267/ЕЕС. Вони регулюються, від дня набрання ними чинності, статтями 17, 23, 24 і 26 Директиви 79/267/ЕЕС і статтею 40 цієї Директиви.

2. Статті 11 і 14 Директиви 90/619/ЕЕС, зі змінами і доповненнями, внесе­ними цією Директивою, не впливають на права, одержані страховими компані­ями, що займаються своєю діловою діяльністю відповідно до свободи надання послуг перед набранням чинності положеннями, прийнятими на імплемента­цію цієї Директиви.

Стаття 49

Директиву 79/267/ЕЕС доповнити новою статтею Зіа такого змісту: «Стаття Зіа

1. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на їх терито­ріях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів до акцептної установи, створеної у тій самій державі-члені, якщо компетентні органи держави-члена або, якщо доцільно, тих держав-членів, про які йдеться у статті ЗО, підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

2. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам та філіям, що засновані на їх тери­торіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів страховій компанії з головним офісом в іншій державі-члені, якщо компетентні органи тієї держави-члена підтверджують, що після того, як пере­дачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею пла­тоспроможності.

3. Якщо відповідно до умов, передбачених національним законодавством, держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на її терито­рії, І охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів дого­ворів представництву або філії, що охоплюються цим Розділом і засновані на території іншої держави-члена, вона забезпечує, щоб компетентні органи дер­жави-члена акцептної установи або, якщо доцільно, держави-члена, про яку йдеться у статті ЗО, підтвердили, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності, і що зако­нодавство держави-члена акцептної установи дозволяє таку передачу і що дер­жава погодилася на таку передачу.

4. За обставин, про які йдеться у пунктах 1, 2 і 3, держава-член, в якій розташовані представництво або філія, що здійснює переведення, надає дозвіл на передачу після одержання згоди від компетентних органів держави-члена зобов'язання, якщо вона є іншою, ніж держава-член, в якій розташовані ком­панія або філія, що здійснює переведення.

5. Компетентні органи держав-членів, до яких звернулися за консультаці­єю, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження страхової компанії, що здійснює переведення, протягом трьох мі­сяців від одержання запиту; відсутність будь-якої відповіді з боку органів, до яких звернулися за консультацією, протягом такого періоду вважається рівно­цінним позитивному висновку або мовчазній згоді.

683

6. Повідомлення про передачу, на яку одержано дозвіл відповідно з цією статтею, публікують у пресі, як передбачено національним законодавством дер-жави-члена зобов'язання. Такі передачі стають автоматично законними по від­ношенню до власників полісів, застрахованих осіб та інших осіб, що мають права або зобов'язання, які постають з переданих договорів. Таке положення не впливає на право держави-члена надати власникам полісів можливість скасува­ти договори впродовж визначеного періоду часу після передачі.»

Стаття 50

Держави-члени забезпечують, що рішення, прийняті стосовно страхової компанії відповідно до законів, підзаконних та адміністративних положень, прийнятих відповідно до цієї Директиви, можуть бути об'єктом права звернен­ня до суду.

Стаття 51

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні поло­ження, необхідні для приведення їх у відповідність з Директивою не пізніше 31 грудня 1993 року і вводять їх у дію не пізніше 1 липня 1994 року. Вони надалі інформують про це Комісію. Коли вони приймають такі заходи, держави-члени включають посилання на цю Директиву або роблять такі посилання під час офіційної публікації. Спосіб, у який повинні бути зроблені такі посилання, визначають держави-члени.

2. Держави-члени надсилають Комісії тексти головних положень націона­льного законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій цією Директи­вою.

Стаття 52

Ця директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 10 листопада 1992 року.

Р. НІДГАМ

За Раду Президент

ДОДАТОК

УЗГОДЖУВАЛЬНІ ПРАВИЛА

Валюта, в якій виплачуються зобов'язання страхувальником, визначається відповідно до таких правил:

1. Якщо покриття, надане договором, виражено в конкретних грошових одиницях, вважається, що зобов'язання страхувальника будуть виплачені у тій же валюті.

2. Держави-члени можуть надати компаніям дозвіл не покривати своїх тех­нічних резервів, включаючи математичні резерви, узгоджувальними активами, якщо застосування вищенаведених процедур призведе до того, що компанія буде змушена для того, аби підпорядкуватися узгоджувальному принципу, три­мати активи у валюті в розмірі не більше 7 % активів, що існують в інших валютах.

3. Держави-члени можуть не вимагати від компаній застосування узгоджува-льних принципів у випадку, коли зобов'язання виплачуються у валюті, іншій ніж

684

валюта однієї з держав-членів Співтовариства, якщо інвестиції регламентують­ся у такій валюті, якщо така валюта підлягає обмеженням щодо передачі, або, якщо з подібних підстав вона не підходить для покриття технічних резервів.

4. Компанії мають право не володіти узгоджувальними активами для по­криття розміру, що не перевищує 20 % їх зобов'язань у конкретній валюті. Однак загальні активи в усіх валютах взятих разом повинні принаймні дорівню­вати загальним зобов'язанням у всіх валютах, взятих разом.

5. Кожна держава-член може забезпечити,- що у разі, якщо відповідно до попередніх процедур необхідно покрити зобов'язання активами, вираженими у валюті держави-члена, така вимога також повинна вважається задоволеною, якщо активи виражені в екю.

ДОДАТОК II

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ВЛАСНИКІВ ПОЛІСІВ

Інформацію, яку необхідно надати власнику полісу перед тим, як буде укла-I* дено договір (А) або під час дії договору (В), необхідно подати зрозуміло і точно, у письмовій формі, офіційною мовою держави-члена зобов'язання.

Однак, така інформація може бути наданою іншою мовою, якщо власник полісу звертається з вимогою про це, і законодавство держави-члена дозволяє це, або власник поліса вільний вибирати законодавство, що застосовується.

А. Перед укладенням договору

Інформація про страхову компанію

Інформація про зобов'язання

(а) 1. Назва компанії і його організаційно-правова форма

(а) 2. Назва держави-члена, в якій розташований головний офіс і, якщо доцільно, місце розташування представництва або філії, які укладають договір

(а) 3. Адреса головного офісу і, якщо доцільно, то представництва або філії, що укладають договір

(а) 4. Визначення кожного виду страхового відшкодування і кожного опці-ону

(а) 5. Тривалість договору

(а) 6. Засоби припинення договору

(а) 7. Засоби виплати премій і тривалість виплат

(а) 8. Засоби підрахунку і1 розподілу винагород

(а) 9, Вказівка на суму, що повертається особі, яка відмовилася від страхово­го полісу, і про суму, що виплачується, а також міра, до якої вони гарантуються

(а) 10, Інформація про премії на кожне страхове відшкодування, як головне, так і додаткове, якщо це доцільно.

(а) 11. Для страхових полісів, пов'язаних з пайовим трестом, визначення паїв, з якими пов'язане страхове відшкодування

(а) 12 Вказівка на характер основних активів для полісів, пов'язаних з пайо­вим трестом,

(а) 13 Умови застосування періоду між подачею заявки на емісію цінних паперів і пропонування їх публіці

(а) 14, Загальна інформація про оподаткування, що застосовується до такого виду полісу

(а) 15. Умови подачі скарг щодо договорів власниками полісів, тими, хто застрахував життя або бенефіціарами на основі договору, включаючи, якщо

685

доцільно, існування органу, що займається скаргами, не завдаючи шкоди праву розпочати процесуальні дії.

(а) 16. Законодавство, що застосовується до договору, якщо сторони не ма­ють вільного вибору, або якщо сторони вільні вибирати таке законодавство, то законодавство, яке пропонує вибрати страховик.

В. Впродовж дії договору

Крім умов полісу, як загальних, так і спеціальних, власник полісу повинен одержати подану нижче інформацію впродовж терміну дії договору. Інформацію про страхову компанію Інформацію про зобов'язання

(б) 1. Будь-яку зміну в назві компанії, його організаційно-правовій формі або адресі його головного офісу і, якщо доцільно, представництва або філії, що уклали договір

(б) 2. Всю інформацію, перелічену у пунктах (а) (4) — (а) 12 А внаслідок зміни в умовах полісу або внаслідок внесення змін та доповнень до законодав­ства, що застосовується до договору

(б) 3. Кожного року інформацію про стан винагород.