ДИРЕКТИВА 2002/13/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 73/239/ЕЕС у частині, яка стосується вимог до маржі платоспроможності компаній, що здійснюють страхування, інше, ніж страхування життя*

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, статтю 47 (2) та Статтю 55 Договору, Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету2, Діючи у відповідності до процедури, визначеної у Статті 251 Договору3, Враховуючи, що

(1) План дій у сфері фінансових послуг, схвалений на засіданнях Європей­ської Ради в Кельні 3 та 4 червня 1999 року та у Лісабоні 23 та 24 березня 2000 року, визнає важливість маржі платоспроможності для страхових компаній для потреб захисту власників полісів на єдиному ринку шляхом забезпечення того, що страхові компанії мають адекватні вимоги щодо капіталу у порівнянні до природи їх ризиків.

(2) Перша Директива Ради 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгоджен­ня законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткуван-ня та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя4 вимагає від страхових компаній дотримуватись маржі платоспроможності.

(3) Вимога про те, щоб страхові компанії встановлювали маржу платоспро­можності понад технічні резерви, що покривають їх андеррайтингові зобов'я­зання, як резервний запас для покриття непередбачуваних коливань у комер­ційній діяльності, є важливим елементом в системі пруденційного нагляду з метою захисту застрахованих осіб та власників полісів.

(4) Існуючі правила щодо маржі платоспроможності, встановлені Директи­вою 73/239/ЕЕС, не були істотно змінені наступним законодавством Співтова­риства та Директивою Ради 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року щодо узгоджен­ня законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя)5 вимагали від Комісії подання звіту до Комітету з питань страхування, заснованому Директивою Ради 91/675/ЕЕС6, щодо потреби подальшої гармонізації маржі платоспроможності.

(5) Комісія підготувала такий звіт у світлі рекомендацій звіту щодо плато­спроможності страхових компаній, підготованого Конференцією страхових на­глядових органів держав-членів Європейського Союзу.

'Official Journal L 077, 20.03.2002, p. 0017.

1 OJ C 96 E, 27.3.2001, p. 129;

: OJ C 193, 10.7.2001, p. 16;

1 Висновок Європейського Парламенту від 4 липня 2001 року (ще не опублікований в Офіцій­ному Журналі) та Рішення Ради від 14 лютого 2002 року;

4 OJ L 63, 16.8.1973, р. 4. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Дирек­тивою 2000/26/ЕС Європейського Парламенту та Ради (OJ L 181, 20.7.2000, р.65);

3 OJ L 228, 11.8.1992, p. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Дире­ктивою 2000/64/ЕС Європейського Парламенту та Ради (OJ L 290. 17.11.2000, р.27);

"OJ L 374, 31.12.1991, p. 32;

739

(6) Хоча у звіті зроблено висновок про те, що діюча система простого і чіткого характеру функціонувала задовільно і грунтується на об'єктивних прин­ципах, але, користуючись перевагами широкої прозорості, у певних випадках були визначені певні слабкі сторони, особливо для ризиків нестійкої природи.

(7) Існує потреба у спрощенні і збільшенні існуючих мінімальних гарантій­них фондів, зокрема, як наслідок збільшення рівнів вимог і операційних витрат з часу їх початкового затвердження. Порогові величини, що зазначені вище, які нижча відсоткова ставка застосовує для визначення вимог щодо маржі платоспро­можності на основі премій та вимог, повинні також бути відповідно збільшені.

(8) Для уникнення значних та різких підвищень розмірів мінімального гара­нтійного фонду в майбутньому, має бути встановлено механізм, що забезпечує його зростання у відповідності до Європейського індексу споживчих цін.

(9) В особливих ситуаціях, коли права власників полісів знаходяться під загрозою, існує потреба надати повноваження компетентним органам втрути­тися на достатньо ранній стадії, проте застосовуючи такі повноваження компе­тентні органи повинні інформувати страхові компанії про мотивовані підстави для такого нагляду у відповідності до принципів належного управління та нале­жної правової процедури.

(10) В світлі ринкових перетворень в характері перестрахувального покрит­тя, що купується початковими страховиками, існує потреба надати повнова­ження компетентним органам зменшувати скорочення щодо маржі платоспро­можності за певних обставин;

(11) У випадках, коли страховик зменшує об'єм або припиняє діяльність, Існує потреба встановити адекватну маржу платоспроможності стосовно зали­шкових зобов'язань по існуючим справам як відображено рівнем технічних ре­зервів.

(12) Для певних видів діяльності, що відносяться до сфери страхування ін­шого, ніж страхування життя, ризики яких мають особливо нестійкий характер, існуючі вимоги щодо маржі платоспроможності мають бути істотно підвищені, таким чином, щоб нормативна маржа платоспроможності краще відповідала справжньому характеру ризику діяльності.

(13) Для відображення впливу різних підходів до звітності та актуарних роз­рахунків, належним є здійснення певних коригувань методології обчислення вимог до маржі платоспроможності, таким чином, щоб вона обчислювалась у логічний та послідовний спосіб, ставлячи таким чином страхові компанії в рівні умови.

(14) Ця Директива повинна встановити мінімальні стандарти щодо вимог до маржі платоспроможності, а держави-члени повинні мати змогу встановити більш суворі правила для страхових компаній, що отримали ліцензію від їх власних компетентних органів.

(13) До Директиви 73/239/ЕЕС має бути внесено відповідні зміни і допов­нення,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1. Зміни до Директиви 73/239/ЕЕС

Внести такі зміни до Директиви 73/239/ЕЕС:

1. Пункт 1 Статті 3 викласти в такій редакції: «1. Ця Директива не застосо­вується до взаємних асоціацій, які відповідають всім наступним умовам:

740

— статут повинен містити положення щодо залучення додаткових внесків чи зменшення їх переваг;

— їх діяльність не охоплює ризики відповідальності, окрім випадків, коли вони становлять додаткове покриття у рамках значення пункту С Дода­тку чи кредитні ризики та ризики поручителя;

— прибуток із щорічних внесків за діяльність, що охоплюється цією Дире­ктивою, не повинен перевищувати 5 мільйонів євро;

— принаймні половина доходу від внесків від діяльності, що охоплюється цією Директивою, повинна надходити від осіб, які є членами взаємних асоціацій.

Ця Директива не застосовується до компаній, які відповідають наступ­ним умовам:

— компанія не веде діяльності, що підпадає під сферу застосування цієї Директиви, окрім описаної у виді 18 пункту А Додатку,

— діяльність ведеться виключно на місцевій основі та полягає у натураль­ній допомозі, і

— загальний річний дохід, отриманий від діяльності з надання допомоги особам, які стикаються з труднощами, не перевищує 200000 євро.

Незважаючи на це, положення цієї Статті не перешкоджають компаніям взаємного страхування звертатися за отриманням чи продовжувати діяти за лі­цензією у відповідності до цієї Директиви.»

2. Викласти Статтю 16 в такій редакції: «Стаття 16

1. Кожна держава-член вимагає від кожної страхової компанії, головний офіс якої знаходиться на її території, адекватної фактичної маржі платоспромо­жності стосовно всієї його діяльності на будь-який момент, у розмірі принайм­ні рівному вимогам цієї Директиви.

2. Фактичний запас платоспроможності складається з активів страхової ком­панії, вільних від будь-яких передбачуваних зобов'язань, за вирахуванням будь-яких нематеріальних статей, включаючи:

(a) сплачений акціонерний капітал чи, у випадку з компанією взаємного страхування, чинний початковий фонд плюс будь-які рахунки учасни­ків, що відповідають таким критеріям:

(і) статут та установчий договір повинні передбачати, що платежі з цих рахунків можуть здійснюватися тільки учасникам і лише в тій мірі, наскільки це не спричиняє падіння фактичного запасу платоспромо­жності нижче нормативного рівня, чи після ліквідації компанії, якщо всі інші борги компанії було сплачено;

(іі) статут та установчий договір повинні передбачати, що, стосовно будь-яких платежів, про які йдеться в пункті (і) за підставами, іншими, аніж індивідуальне припинення членства, компетентні органи мають бути повідомлені принаймні за місяць заздалегідь і можуть протягом такого періоду заборонити такі платежі;

(ііі)до відповідних положень статуту та установчого договору може бути внесено зміни тільки після того, як компетентні органи заявили, що вони не мають заперечень проти внесення змін, не завдаючи школи критеріям, викладеним в пунктах (і) та (іі);

(b) резерви (статутні та вільні), що не відповідають андеррайтинговим зобо­в'язанням;

(c) прибутки чи збитки, отримані після вирахування дивідендів, що підля­гають сплаті;

Фактична маржа платоспроможності зменшується на суму власних акцій, якими страхова компанія безпосередньо володіє.

741

Для таких страхових компаній, що скорочують чи зменшують свої технічні резерви для несплачених вимог для врахування інвестиційного доходу як до­зволяється Статтею 60(1 )(g) Директиви Ради 91/674/ЕЕС від 19 грудня 1991 року щодо річних звітів та консолідованих звітів страхових компаній7, фактич­ний запас платоспроможності зменшується на різницю між нескороченими тех­нічними резервами чи технічними резервами до вирахувань як публікується в примітках до розрахунків, та скороченими технічними резервами чи технічни­ми резервами після вирахувань. Це врегулювання здійснюється для всіх ризи­ків, що перераховані в пункті А Додатку, окрім ризиків, що перераховані у видах 1 та 2. Для видів, інших, ніж 1 та 2, не потрібно здійснювати врегулюван­ня щодо скорочення ануїтетів, включених до технічних резервів. 3. Фактичний запас платоспроможності може також складатися з: (а) сукупного привілейованого акціонерного капіталу та субординованого позикового капіталу до 50% від меншого з фактичного запасу плато­спроможності та нормативного запасу платоспроможності не більше ніж 25% яких складається з субординованих позик з визначеною датою по­гашення чи сукупного привілейованого акціонерного капіталу з фіксо­ваним терміном, за умови, що у випадку банкрутства чи ліквідації стра­хової компанії існують договори, згідно яких субординований позиковий капітал чи привілейований акціонерний капітал підпорядковуються ви­могам всіх інших кредиторів і не підлягають виплаті до сплати всіх ін­ших непогашених на певну дату боргів.

Субординований позиковий капітал повинен також відповідати таким умо­вам:

(і) можуть братися до уваги тільки повністю виплачені фонди; (іі) для позик з визначеною датою погашення початковий термін пога­шення має становити принаймні п'ять років. Не пізніше, ніж за рік до дати виплати, страхова компанія повинна подати компетентним органам для схвалення план, що показує, як фактичний запас плато­спроможності утримуватиметься або буде приведено до нормативно­го рівня на дату погашення, окрім випадків, коли розмір, в якому позика може становити складову фактичного запасу платоспромож­ності, поступово зменшується протягом принаймні останніх п'яти років до дати виплати.

OJ L 374, 31.12.1991, р. 7;

742

І

(iv) договір позики повинен не містити жодних положень, що передба­чають, що за певних обставин, інших, ніж ліквідація страхової ком­панії, борг підлягатиме погашенню до погоджених дат виплати; (v) до договору позики може бути внесено зміни тільки після того, як компетентні органи оголосять про те, що вони не мають заперечень проти внесення змін;

(Ь) цінні папери без визначеної дати погашення та інші інструменти, вклю­чаючи сукупні привілейовані акції, інші, ніж ті, про які йдеться в пункті (а), до 50% від меншого з фактичного запасу платоспроможності та но­рмативного запасу платоспроможності для таких цінних паперів в ціло­му та субординованого позикового капіталу, про які йдеться в пункті (а), за умови, що вони відповідають таким умовам: (і) вони не можуть бути погашені за ініціативою пред'явника або без

попередньої згоди компетентного органу;

(іі) контракт емісії повинен надавати страховій компанії можливість від­строчити виплату відсотків за позикою; (ііі) вимоги кредитора до страхової компанії повинні підпорядковуватися

вимогам всіх несубординованих кредиторів;

(iv)документи, що регулюють емісію цінних паперів, повинні передба­чати можливість поглинання збитків боргом та несплаченими відсо­тками, в той же час надаючи можливість страховій компанії продов­жувати діяльність; (v) можуть братися до уваги тільки повністю сплачені суми.

4. За заявою компанії з підтверджуючими доказами до компетентного орга­ну держави-члена походження та за згоди компетентних органів, фактичний запас платоспроможності може також складатися з:

(a) половини несплаченого акціонерного капіталу чи початкового фонду, коли сплачена частина сягає 25% такого акціонерного капіталу чи фон­ду, до 50% від меншого з фактичного запасу платоспроможності та нор­мативного запасу платоспроможності;

(b) у випадку взаємної асоціації чи асоціації взаємного типу з різними вне­сками, будь-якої вимоги, яку вона має до своїх членів через залучення додаткових внесків, протягом п'яти років до половини різниці між мак­симальними та фактично затвердженими внесками, і підпорядковую­чись обмеженню в 50% від меншого з фактичного запасу платоспромо­жності та нормативного запасу платоспроможності. Компетентні національні органи визначають принципи, що окреслюють умови, за яких додаткові внески можуть прийматися;

(c) будь-яких прихованих чистих резервів, що виникають з оцінки активів, в тій мірі, наскільки такі приховані чисті резерви не мають виключного характеру.

5. До пунктів 2, 3 та 4 у відповідності до порядку, встановленого в Статті 2 Директиви Ради 91/675/ЕЕС8, зміни вносяться з урахуванням перетворень, що виправдовують технічне врегулювання елементів, що враховуються для факти­чного запасу платоспроможності.

3. Доповнити Директиву Статтею такого змісту: Стаття 16а 1. Нормативний запас платоспроможності визначається на основі річної суми страхових премій або внесків або на основі середнього розміру вимог за останні гри фінансових роки. У такому випадку, однак, для страхових компаній, що

OJ L 374, 31.12.1991, р. 32;

743

покривають, по суті, тільки один або більше ризиків, що стосуються кредитів, урагану, граду чи морозу, як орієнтовний період для визначення середнього розміру вимог беруться останні сім фінансових років.

2. У відповідності до Статті 17, розмір нормативного запасу платоспромож­ності дорівнює вищому з двох результатів, як визначено пунктами 3 та 4.

3. Основа для страхових премій обчислюється з використанням вищого від загальних записаних страхових премій чи внесків як обчислено нижче, та зага­льних зароблених страхових премій чи внесків.

Страхові премії та внески стосовно видів 11, 12 та 13, що перераховані в пункті А Додатку, підвищуються на 50%.

Страхові премії чи внески (включаючи видатки, супровідні до страхових премій чи внесків), що підлягають виплаті стосовно безпосередньої діяльності протягом останнього фінансового року, об'єднуються.

До цієї суми додається розмір страхових премій, що прийняті за всіма опе­раціями перестрахування протягом останнього фінансового року.

З цієї суми потім віднімається загальний розмір страхових премій чи внесків, погашених за останній фінансовий рік, а також загальний розмір податків та зборів стосовно страхових премій чи внесків, що входять до сукупного розміру.

Отримана таким чином сума поділяється на дві частини, причому перша частина включає суму у розмірі до 50 мільйонів євро, а друга складається з надлишку; від цих частин обчислюються та складаються 16% та 18% відповідно.

Сума, отримана таким чином, множиться на існуючий коефіцієнт щодо суми, за останні три фінансових роки, розміру вимог, що компанія продовжує нести після відрахування сум, що підлягають відшкодуванню за перестрахуванням, та загального розміру вимог; цей коефіцієнт в жодному разі не може бути меншим за 50%.

За схвалення компетентних органів для асигнування страхових премій чи внесків стосовно видів 11, 12 та 13 можуть використовуватися статистичні методи.

4. Основа для вимог обчислюється, таким чином, з використанням стосов­но видів 11, 12 та 13, що перераховані в пункті А Додатку, вимог, резервів та відшкодувань, збільшених на 50%.

Суми вимог, що сплачуються стосовно безпосередньої діяльності (без будь-яких відрахувань вимог, що покладаються на перестраховиків та ретроцесіона-ріїв) за періоди, що зазначені у пункті 1, об'єднуються.

До цієї суми додається сума вимог, що сплачуються стосовно перестраху­вання чи ретроцесій, що акцептовані в ці самі періоди, та сума резервів на непогашені вимоги, що визначається на кінець останнього фінансового року для прямої діяльності та акцептів перестрахування.

Від цієї суми віднімається сума відшкодувань, здійснених протягом пері­одів, що вказані в пункті 1.

Від суми, що залишається після цього, віднімається сума резервів на непо­гашені вимоги, що визначається на початок другого фінансового року, що пе­редує останньому фінансовому року, щодо якого є звітність, для прямої діяль­ності та для акцептів перестрахування.

Якщо орієнтовний період, що встановлений в пункті 1, дорівнює семи ро­кам, віднімається сума резервів на непогашені вимоги, що визначається на по­чаток шостого фінансового року, що передує останньому фінансовому року, щодо якого є звітність.

Одна третя або одна сьома суми, отриманої таким чином, у відповідності до орієнтовного періоду, що визначений в пункті 1, поділяється на дві частини, причому перша поширюється на суму в розмірі до 35 мільйонів євро, а друга

744

складається з надлишку; 26% та 23% цих частин відповідно обчислюються та складаються.

Сума, отримана таким чином, множиться на існуючий коефіцієнт щодо суми, за останні три фінансових роки, розміру вимог, що компанія продовжує нести після відрахування сум, що підлягають відшкодуванню за перестрахуванням, та загального розміру вимог; цей коефіцієнт в жодному разі не може бути меншим за 50%.

За схвалення компетентних органів, для асигнування страхових премій чи внесків стосовно видів 11, 12 та 13 можуть використовуватися статистичні методи. У випадку ризиків, що перераховані у виді 18 у пункті А Додатку, суми сплаче­них вимог, що використовуються для обчислення основ вимог, є витратами, що несе страхова компанія стосовно наданої допомоги. Такі витрати обчислюють­ся у відповідності до національних положень держави-члена походження.

5. Якщо нормативний запас платоспроможності як обчислено в пунктах 2, З та 4, є нижчим від нормативного запасу платоспроможності попереднього року, нормативний запас платоспроможності має принаймні дорівнювати норматив­ному запасу платоспроможності за попередній рік, помноженому на коефіцієнт суми технічних резервів на вимоги, непогашені на кінець минулого фінансово­го року, та суми технічних резервів на вимоги, непогашені на початок минуло­го фінансового року. В таких розрахунках технічні резерви обчислюються без вра­хування перестрахування, а коефіцієнт в жодному разі не може перевищувати 1.

6. Частки, що застосовуються до частин, про які йдеться в шостому підпун­кті пункту 3 та шостому підпункті пункту 4, зменшуються кожна до однієї тре­тини у випадку страхування здоров'я, що практикується на подібній технічній основі до страхування життя, якщо

(a) страхові премії обчислюються на основі таблиць хвороб у відповідності до математичного методу, що застосовується в страхуванні;

(b) встановлюється резерв на зростання віку;

(c) стягується додаткова страхова премія з метою встановлення гарантійно­го резерву у належному розмірі;

(d) страхова компанія може розірвати договір щонайпізніше до закінчення третього року страхування;

(e) договір передбачає можливість підвищення страхових премій чи змен­шення платежів навіть за діючими договорами»;

4. Викласти Статтю 17 у такій редакції: «Стаття 17

1. Одна третя нормативного запасу платоспроможності як визначено в Статті 16а становить гарантійний фонд. Цей фонд складається зі статей, що перерахо­вані в Статті 16(2), (3) та, за згоди компетентних органів держави-члена похо­дження, 4(с).

2. Гарантійний фонд не може бути нижчим ніж 2 мільйони євро. Однак у випадках, коли покриваються всі або деякі ризики, що включені до одного з видів 10—15, що перераховані в пункті А Додатку, він має становити 3 мільйоні євро.

Будь-яка держава-член може передбачити зменшення гарантійного фонду на одну четверту у випадку взаємних асоціацій або асоціацій взаємного типу»;

5. Доповнити Директиву Статтею 17а такого змісту: «Стаття 17а

1. Суми в євро, як встановлено в Статті 16а(3) та (4) та Статті 17(2), перегля­дається щорічно, починаючи з 20 вересня 2003 року, для врахування змін в європейському індексі споживчих цін, що включає всі держави-члени як публі­кується Євростатом.

Розмір адаптується автоматично, шляхом збільшення базового розміру в євро на зміну такого індексу у відсотках за період між набранням чинності цією Директивою та датою перегляду, та округлення його до кратного 100000 євро.

745

Якщо зміна у відсотках від останньої адаптації становить менше ніж 5%, адаптація не здійснюється.

2. Комісія щорічно інформує Європейський Парламент та Раду про пере­гляд та адаптовані суми, про які йдеться в пункті 1»;

6. В статті 20(2) термін «Стаття 16(3)» замінити терміном «Стаття 16а»;

7. Доповнити Директиву Статтею 20а такого змісту: «Стаття 20а

1. Держави-члени забезпечують компетентні органи повноваженнями ви­магати план фінансового оздоровлення від тих страхових компаній, де компе­тентні органи вважають, що права власників полісів знаходяться під загрозою. План фінансового оздоровлення має як мінімум включати деталі чи докази на наступні три фінансових роки щодо:

(a) оцінки витрат на управління, зокрема чинних загальних витрат та комі­сійних;

(b) плану, що встановлює детальні оцінки доходу та витрат щодо безпосе­редньої діяльності, акцептів перестрахування та передач на перестраху­вання;

(c) прогнозованого балансу;

(d) оцінки фінансових ресурсів, що спрямовані на покриття андеррайтин-гових зобов'язань, та нормативного запасу платоспроможності;

(e) загальної політики перестрахування.

2. У випадку, коли права власників полісів знаходяться під загрозою через те, що фінансова ситуація компанії погіршується, держави-члени забезпечують компетентні органи повноваженнями зобов'язувати страхові компанії мати ви­щий нормативний запас платоспроможності для забезпечення того, щоб стра­хова компанія була здатна виконати вимоги щодо платоспроможності в близь­кому майбутньому. Рівень цього вищого нормативного запасу платоспроможності ґрунтується на плані фінансового оздоровлення, про який йдеться в пункті 1.

3. Держави-члени забезпечують компетентні органи повноваженнями пере­оцінювати в сторону зниження всі елементи, що враховуються для фактичного запасу платоспроможності, зокрема у випадках, коли відбулася значна зміна ринкової вартості цих елементів з кінця минулого фінансового року.

4. Держави-члени забезпечують компетентні органи повноваженнями змен­шувати скорочення запасу платоспроможності на основі перестрахування, як визначено у відповідності до Статті 16а, у випадках, коли:

(a) в характері чи якості договорів перестрахування відбулися значні зміни з минулого фінансового року;

(b) за договорами перестрахування не існує чи існує незначна передача ри­зику.

5. Якщо компетентні органи вимагають від страхової компанії план фінан­сового оздоровлення у відповідності до пункту 1, вони утримуються від видачі сертифіката у відповідності до Статті 10(3) цієї Директиви, другого підпункту Статті 16(1)(а) Директиви 88/357/ЕЕС (друга Директива зі страхування, іншого аніж страхування життя)9 та Статті 12(2) Директиви Ради 92/49/EEC (третя Директива зі страхування, іншого аніж страхування життя)10 допоки вони вва­жатимуть, що права власників полісів знаходяться під загрозою у рамках зна­чення пункту 1.»

* OJ L 172, 4 7 1988, р 1 Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Дирек­тивою 2000/26/ЕС Європейського Парламенту та Ради (OJ L 181, 20 7 2000, р 65),

10 OJ L 228, 11 8 1992, р 1 Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Дире­ктивою 2000/64/ЕС Європейського Парламенту та Ради (OJ L 290, 17 11 2000, р 27).

746

Стаття 2. Перехідний період

1. Держави-члени можуть надати страховим компаніям, які на час набрання чинності цією Директивою надають страхування на їх територіях за одним чи більше видів, про які йдеться в Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, строк п'ять років, що починається від набрання чинності цією Директивою, для приведен­ня у відповідність до вимог, що встановлюються Статтею 1 цієї Директиви.

2. Держави-члени можуть надати будь-яким компаніям, про які йдеться у пункті 1, які після закінчення п'ятирічного періоду не встановили норматив­ний запас платоспроможності в повному обсязі, подальший період, що не пе­ревищує двох років для здійснення цього, за умови, що такі компанії подали, у відповідності до Статті 20 Директиви 73/239/ЕЕС, на затвердження компетент­них органів заходи, яких вони пропонують вжити для такої цілі.

Стаття 3. Транспонування

1. Держави-члени щонайпізніше до 20 вересня 2003 року приймають зако­ни, підзаконні та адміністративні положення, необхідні для приведення у від­повідність з цією Директивою. Вони негайно повідомляють про це Комісію.

Коли держави-члени здійснюють ці заходи, вони містять посилання на цю Директиву або супроводжують їх офіційне опублікування таким посиланням. Методи здійснення такого посилання визначаються державами-членами.

2. Держави-члени забезпечують застосування заходів, про які йдеться в пун­кті 1, спочатку у відношенні нагляду за звітністю за фінансові роки, починаючи з 1 січня 2004 року чи протягом того календарного року.

3. Держави-члени доводять до відома Комісії основні положення націона­льного законодавства, яке вони приймають у сфері, що охоплюється цією Ди­рективою.

4. Не пізніше 1 січня 2007 року Комісія подає Європейському Парламенту та Раді звіт про застосування цієї Директиви та, за необхідності, про потребу подальшої гармонізації. Цей звіт зазначає як держави-члени скористалися мо­жливостями, передбаченими цією Директивою, і, зокрема, чи призвели повно­важення національних наглядових органів діяти на власний розсуд до значних розбіжностей у нагляді на єдиному ринку.

Стаття 4. Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності з дня її публікації в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств.

Стаття 5. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі 5 березня 2002 року

Від Європейського Парламенту Президент

Від Ради Президент

П.Кокс

Р. Де Рато Й. Фігаредо