§ 2. Міжнародно-правова охорона Світового океану та внутрішніх вод
Світовий океан займає 70,8 % площі поверхні земної кулі, що становить близько 361 млн кв. км. Поняття «Світовий океан» охоплює
чотири океани (Атлантичний, Індійський, Тихий і Північний Льодови- Я тий), а також підлеглі до них моря.
Світовий океан містить значний а обсяг мінеральних ресурсів та енергії, має важливе транспортне зна- S чення. Це така екосистема, від стану якої залежить життя і благопо- ж луччя всього людства. MНорми з охорони Світового океану містяться в міжнародно-правових * актах — як у загальних (Конвенція про відкрите море від 29 квітня f 1958 року; Конвенція про територіальне море та прилеглу зону від “ 29 квітня 1958 року; Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958рокуь,КЬнвенціяООНзморськогоправавід Югрудня 1982року[193] [194]), так і спеціальних (Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами від 29 грудня 1972 року; Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден від 2 листопада 1973 року (з поправками) і Протокол до неї 1978 p.[195]). Женевські конвенції та Конвенція OOH з морського права визначають міжнародно-правові режими відкритого й територіального морів, прилеглої зони й континентального шельфу, закріплюють загальні положення щодо запобігання їх забрудненню та раціонального використання. У Конвенції про відкрите море останнє визначається як усі частини моря, що не входять ні до територіального моря, ні до внутрішніх вод якої-небудь держави. Проголошується принцип свободи відкритого моря для всіх держав (свободи судноплавства, рибальства, прокладення підводних кабелів і трубопроводів, польотів над ним), а також принцип, за яким жодна держава не вправі претендувати на підпорядкування будь-якої частини відкритого моря своєму суверенітету. Конвенція про територіальне море та прилеглу зону тлумачить поняття «територіальне море» як морський пояс, який примикає до cy- хопутноїтериторії і внутрішніх вод держави та на який поширюється її суверенітет; а «прилегла зона» — це зона відкритого моря, що безпосередньо примикає до територіального моря держави, де вона може здійснювати контроль, необхідний для недопущення порушень їїмит- них, фіскальних, імміграційних і санітарних правил. У Конвенції про континентальний шельф наводиться така дефініція поняття «континентальний шельф»: це поверхня й надра морського дна підводних районів, що примикають до берега, але перебувають поза зоною територіального моря, до глибини 200 м або за цією межею, де глибина покриваючих вод дозволяє розроблення природних багатств цих районів, а також поверхня й надра подібних підводних районів, що примикають до берегів островів. Конвенція закріплює суверенне право прибережноїдержави на розроблення природних ресурсів континентального шельфу. Спеціальні міжнародно-правові акти регулюють питання щодо охорони окремих компонентів морського середовища й захисту моря від конкретнихджерел забруднення. Метою Конвенціїпро запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами є індивідуальне й колективне сприяння ефективній боротьбі з усіма джерелами забруднення морського середовища, здійснення всіх можливих заходів для запобігання цьому скидами відходів і матеріалів, які можуть становити небезпеку для здоров’я людей і зашкодити життю живих ресурсів моря. Конвенція містить припис, що кожна держава окремо (залежно від и наукових, технічних та економічних можливостей), а також держави колективно зобов’язані вжити ефективних заходів для попередження забруднення морського середовища, що викликається скиданням відходів та інших матеріалів. Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден спрямована на співробітництво держав з метою досягнення повного припинення навмисного забруднення морського середовища шкідливими речовинами і зведення до мінімуму їх випадкових скидань. Конвенція зобов’язує держави співпрацювати у виявленні порушень, повідомля- ти про інциденти, пов’язані зі скиданням шкідливихречовин, обмінюватися інформацією. Існує низка міжнародно-правових актів, шо встановлюють відповідальність за забруднення морського середовища нафтою та визначають комплекс заходів з попередження такого забруднення і зменшення його наслідків. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення від 21 квітня 1992 року[198] і Протоколи до Hei[199] спрямовані на досягнення прогресу в захисті морського середовища Чорного моря і збереженні його живих ресурсів. Основними положеннями цього документа є співпраця в запобіганні забрудненню морського середовища небезпечними речовинами, закріплення переліку небезпечних (Додаток I) та отруйних (Додаток 11) речовин і матеріалів, а також установлення обмежень щодо їх скидання. Внутрішні води — це частина водної територіїдержави. Вони поділяються на внутрішні морські (води, розташовані між берегом держави і прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря1) і внутрішні неморські води (води річок, озер, каналів та інших водойм, розташовані в межах державних кордонів). Незважаючи нате, що внутрішні води знаходяться на державній території (отже, на них у повному обсязі поширюється суверенітет і юрисдикція держави), вони теж належать до об’єктів міжнародно-правової охорони. Це зумовлено насамперед тим, що води річок потрапляють у міжнародні води; деякі річки протікаютьтериторією не однієїдержави, а тому отримують міжнародний статус; деякі озера належать до світової природної спадщини і мають міжнародне значення. Серед міжнародних актів, спрямованих на охорону внутрішніх вод, необхідно виділити Конвенцію з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер від 17 березня 1992 року[200] [201] і Протокол про воду та здоров’я від 17 червня 1999 року[202],атакож Конвенцію щодо співробітництва по охороні тасталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай від 29 червня 1994 року[203]. Метою Конвенції з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер є вжиття національних і міжнародних заходів для охорони, раціонального використання, запобігання, обмеження і зменшення забруднення транскордонних вод. Згідно з Конвенцією транскордонні води — це будь-які поверхневі чи підземні води, що позначають, перетинають кордони між двома й більше державами або розташовані в таких кордонах; у випадках якщо транскордонні води впадають безпосередньо в море, вони обмежуються прямою лінією, що перетинає їхні гирла між точками, розташованими по лінії малої води на їх берегах. Важливе значення для охорони та раціонального використання вод мають двосторонні угоди з прикордонними державами. Як приклад можна навести угоди між Україною та Росією1, Угорщиною[204] [205], Словаччиною[206], Молдовою[207].