§ 2. Система нормативів і стандартів у сфері природокористування й охорони навколишнього природного середовища

Система екологічних нормативів і стандартів зумовлюється практичними потребами у їх використанні для вирішення завдань охорони довкілля. У ст. 33 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» міститься на­ступна система екологічних нормативів: нормативи, що встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин (ГДВ та ГДС); нормативи, що встановлюють рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів (ГДР); нормативи використання природних ресурсів; нормативи граничнодопустимих концентра­цій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі (ГДК);та інші екологічні нормативи.

Норматив гранично допустимого викиду (ГДВ) забруднюючої речовини являє собою гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря, що розробляються на одиницю маси за одиницю часу чи на одиницю продукції або сировини. ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери на діючих підприємствах чи таких, що проектуються, будуються або модернізуються, а також для кожного типу пере­сувного джерела, що експлуатується натериторіїУкраїни. Проект нормативу ГДВ розробляється з ініціативи самого підприємства спеціалізованими закладами і затверджується органами Мінприроди України.

Норматив гранично допустимого скиду (ГДС) забруднюючої речовини являє собою масу речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для від­ведення за встановленим режимом даного пункту водного об'єкта за одиницю часу. Водокористувачі виступають замовниками розроблення нормативів ГДС забруднюючих речовин, що скидаються ними до водних об'єктів, спеціалізова­ним закладам. Нормативи ГДС затверджуються органами Мінприроди України одночасно з видачею дозволу на спеціальне водокористування.

Нормативи, що встановлюють рівні допустимого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище фізичних та біологічних факторів (ГДР), - це гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля.

Норматив гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин у на­вколишньому природному середовищі (ГДК) можна визначати як максимальну їх концентрацію в одиниці об'єму або маси природного ресурсу (повітря, води, ґрунту тощо), при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє поко­ління, не знижується працездатність людини, не погіршується її самопочуття та санітарно-побутові умови життя. Гранично допустимої концентрації забруд­нюючих речовин у навколишньому середовищі встановлюється Мінприроди України та МОЗ України.

Нормативи^спеціального використання природних ресурсів мають форму лімітів, квот, нормативів спеціального використання. Відповідно до ст. 43 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Ра­дою APK, обласними, міськими (міст загальнодержавного значення) радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення. Ліміти ви­користання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються впорядку, що визначається КМУ. Серед нормативів спеціального використання природних ресурсів можна виділити такі:

-ліміти заготівлі деревини в порядку рубок головного користування-за­тверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка - щорічна науково обґрунтована норма заготівлі деревини в порядку рубок головного користування, яка затверджується для кожного власника, постійного користувача лісів окремо за групами порід, виходячи з принципів безперервності та невиснажливості використання лісових ресурсів;

-ліміти заготівлі другорядних лісових матеріалів (живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків) і обсяги здійснення побічних лісокористувань (заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих пло­дів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету);

“ ліміти добування мисливських диких тварин - встановлена кількість ви­лучення (добування, збирання тощо) об'єктів тваринного світу із природного середовища;

-лімітспеціального використання воднихбіоресурсів (загальнодопустимий улов) - обсяг вилучення з природного середовища (вилову, добування, зби­рання) конкретних видів водних біоресурсів на конкретному водному об'єкті, встановлений на певний проміжок часу з метою попередження перевищення прогнозу допустимого вилову;

-квота добування (вилову)-частка ліміту спеціального використання водних біоресурсів, що встановлюється для кожної конкретної юридичної чи фізичної особи та визначається в натуральних величинах або у відсотках від загального ліміту;

- ліміти забору води - граничні обсяги забору води з водних об'єктів, що встановлюються у дозволі на спеціальне використання водних ресурсів;

- ліміти використання води - граничний обсяг використання води, який встановлюється дозволом на спеціальне водокористування;

- квоти на видобуток корисних копалин тощо.

Згідно ст. 33 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», передбачається можливість існування інших екологічних нормативів. Зокрема,у законодавстві України з питань охорони навколишнього природного середовища передбачається нормування ряду зон, створення яких має на меті охорону до­вкілля і здоров'я людини від шкідливих впливів. До таких зон відносяться:

- санітарно-захисні зони (СЗЗ) об'єктів, що є джерелами забруднення хіміч­ними, фізичними та біологічними факторами - функціональна територія між промисловим підприємством або іншим виробничим об'єктом, що є джерелом надходження шкідливих чинників в навколишнє середовище, і найближчою житловою забудовою (чи прирівняними до неї об'єктами), яка створюється для зменшення залишкового впливу цих факторів до рівня гігієнічних нормативівз метою захисту населення від їх несприятливого впливу;

-санітарно-захисні зони і зони спостереження ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами: СЗЗ - території навколо радіаційно-ядерного об'єкта, де рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації може перевищити ліміт дози; зона спостереження - територія, на якій можливий радіаційний вплив ядерної установки та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, на населення, що проживає в цій зоні;

-санітарно-захисні зони джерел електромагнітних випромінювань - від­стань між радіо-, телевізійними і радіолокаційними станціями різного призна­чення, що працюють в смузі радіочастот, мережею ліній електропередачі, яка складається з повітряних високовольтних ліній електропередачі та електричних підстанцій (до складу підстанцій можуть входити розподільні пристрої, перетво­рювачі електроенергії, трансформатори, випрямлячі та інші пристрої і споруди) і найближчими житловими або іншими будівлями, яка утворюється з метою захисту населення від впливу шкідливих електромагнітних випромінювань;

- водоохоронні зони - зони вздовж річок, морів та навколо озер, водо­сховищ, інших водних об'єктів для створення сприятливого режиму, поперед­ження забруднення, засмічення, знищення навколоводних рослин і тварин та зменшення коливань стоку водних об'єктів;

- пляжні зони - прилеглі до урізу води частини прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої госпо­дарської діяльності;

-зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного во­допостачання-територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно- епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою за­безпечення охорони водопровідних споруд;

-округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів: округ сані­тарної охорони-це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту (в межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впли­вають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів); для курортів, які використовують родовища корисних копа­лин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони.

Земельним кодексом та Законом України «Про охорону земель» передба­чаються такі види нормативів у галузі охорони земельта відтворення родючості фунтів: якісного стану ґрунтів; оптимального співвідношення земельних угідь; показників деградації земель та ґрунтів тощо.

Нормативи якісного стану ґрунтів визначають рівень забруднення, оптималь­ний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо. До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь належать: оптимальне співвідно­шення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого приро­доохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів; оптимальне співвідношення рілліта багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисни­ми лісосмугами в агроландшафтах. До нормативів деградації земель належать показники гранично допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок антропогенного впливу та негативних природних явищ,а також нормативи інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення.

Водний кодекс, крім іншого, передбачає такі нормативи у галузі викорис­тання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, як нормативи екологічноі безпеки водокористування; екологічний норматив якості води водних об'єктів; галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти; технологічні нормативи використання води. Нормативи екологічноі безпеки водокористування включають: гранично допустимі концентрації ре­човин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; гранично допустимі кон­центрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства; допустимі концентрації радіоактивних речовину водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько- побутових та інших потреб населення.

Екологічний норматив якості води водних об'єктів містить науково обґрун­товані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні).

Відповідно до ст. 11 Закону «Про стандартизацію», залежно від рівня органу, який приймає чи схвалює нормативні документи із стандартизації, розрізняють національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чй^схваТГёы центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування; стандарти, технічні умови та Правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Стандарт-це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багато­разового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотри­мання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Державні стандарти України, далі скорочено - ДСТУ, розробляються, затверджуються, переглядаються і скасовуються Держ- техрегулювання України.

Технічні умови (ТУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачаль­ником (розробником) і споживачем (замовником) продукції.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосову­ються в Україні відповідно до її міжнародних договорів. Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 року, далі - міждержавні стандарти. Республіканські стандарти Української PCP (РСТУРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування.

Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Ці нормативно- технічні документи затверджуються міністерствами і відомствами і реєструються уДержтехрегулювання України.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок роз­робляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних

Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 27. - Ст. 289. і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію, що використову­ється лише на конкретному підприємстві. Це нормативно-технічні документи, що затверджуються наказом керівника підприємства, на яке поширюється їх дія.

Стандарти мають такі індекси^[130]: ДСТУ- національні стандарти, затвердже­ні Держспоживстандартом України; ДСТУ/ГОСТ, ГОСТ, МЭК, ГОСТ ИСО, ГОСТ EH - національні стандарти України, які прийнято Міждержавною радою зі стандартизації, метрології та сертифікації як міждержавні стандарти; ДСТУ ГОСТ - національні стандарти, через які впроваджено міждержавні стандарти (ТОСТ) методом перевидання; ДСТУ - H ПМГ- настанови, через які впровадже­но стандарти міждержавної стандартизації; ДСТУ Б - національні стандартне галузі будівництва та будівельних матеріалів; ДСТУ ISO - національні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародної організації зі стандартизації(ISO). Номер стандарту відповідає номерові міжнародного стандарту, а рік-рокові затвердження національного стандарту. За таким самим правилом позначено на­ціональні стандарти, які впроваджують стандарти Міжнародної електротехнічної комісії (IEC) чи стандарти, прийняті спільно цими організаціями (з індексом ISO/ IEC); ДСТУ EN - національні стандарти, через які впроваджено європейські стан­дарти (EIM); ДСТУ IEC- національні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародної електротехнічної комісії (IEC); ДСТУ CISPR - національні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародного спеціального комітету з радіо- завад; ДСТУ ETSI, ETS - національні стандарти, через які впроваджено стандарти Європейського інституту стандартизації у сфері телекомунікацій; ДСТУ IDF-на­ціональні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародної федерації виробників молока; ДСТУ IEEE Std - національні стандарти, через які впроваджено стандарти Американського інституту з електротехніки та електроніки; ДСТУ ITU - національні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародного Со­юзу телекомунікацій; ДСТУ IWA- національні стандарти, через які впроваджено стандарти «Технічноїугоди, прийнятої на галузевому міжнародному (ІСО)»; ДСТУ UIC- національні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародного Союзу залізниць; ДСТУ OIML- національні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародної організації законодавчої метрології; ДСТУ OHSAS-на­ціональні стандарти, через які впроваджено міжнародні стандарти щодо дій з охорони здоров'я та безпеки персоналу; ДСТУ UN/ЕСЕ R-національні стандарти, через які впроваджено стандарти Європейської економічної комісії OOH; PCT УССР - республіканські стандарти колишньоїУРСР; ДК - державні класифікатори; СОУ - стандарти організації України; ГСТУ - галузеві стандарти України.

Прикладами державних стандартів можуть бути такі з них: ДК 005-96. Класи­фікатор відходів; ДСТУ 3928-99. Охорона природи. Гідросфера. Токсикологія води.

Терміни та визначення; ДСТУISO 14004:2006. Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, систем та засобів забезпечення; ДСТУ ISO 19011:20 03. Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління тощо.

Варто зазначити, що Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 року¹ впроваджуються технологічні регламенти. Технічний регламент визначається як закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий КМУ, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Метою розроблення і застосування технічних регламентів є захист життя та здоров'я людини, тварин, рослин, національної безпеки, охорони довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній практиці. Відповідність введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам еобов'язковою. Вимоги, встановлені технічними регламентами, повинні відо­бражати ризики стосовно споживачів, довкілля та природних ресурсів, які ство­рюватиме невідповідність продукції, процесів і послуг. Наприклад, Технічний регламент безпеки іграшок, затверджений постановою КМУ № 901 від 8 жовтня 2008 року^{[131] [132], визначає вимоги до безпеки іграшок, процедуру оцінки їх відпо­відності таким вимогам, установлює правила маркування, а також введення в обіг іграшок як імпортованих, так і вітчизняного виробництва, їх продажу і безкоштовного розповсюдження. Введення іграшок в обіг дозволяється тільки якщо вони відповідають вимогам безпеки для життя та здоров'я споживачів у разі використання за призначенням за умови передбачуваної поведінки дітей. Регламент передбачає конкретні вимоги до фізичних, механічних, хімічних та електричних властивостей іграшок, займистості матеріалів іграшок, вимоги до маркування та процедуру оцінки відповідності іграшок.}

Чинне законодавство передбачає здійснення нормування у будівництві, що являє собою діяльність з розроблення та затвердження будівельних норм для обов'язкового застосування у сфері будівництва, містобудування та архітектури з метою формування безпечного середовища для життя і здоров'я людини. Буді­вельні норми-затверджений суб'єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов'язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Правові та організаційні засади розроблення, погодження, затвердження, реєстрації і застосування будівельних норм визна­чаються Законом України «Про будівельні норми» від 5 листопада 2009 року^[133].