§ 4. Правове забезпечення ризику в галузі екологічних правовідносин

B екологічне право поняття ризику прийшло з математичних наук, статистики та таких галузей наук, як теорія імовірності, теорія прийняття рішень. Нині поняття ризику застосовується різними галузями права.

B екологічному праві широко використовується також поняття презумпції потенційної екологічної небезпеки будь-якої намічуваної господарської або іншої діяльності, що законодавець указав як принцип державної екологічної експертизи. Варто визнати, що поняття екологічного ризику частіше заміняється іншими термінами — «погрози», «небезпека», «загроза» та ін. Однак вони відображають явища різного походження, здатні завдати шкоди, аж до знищення тих або інших об’єктів. Термін «небезпека» виражає їхню єдність і, отже, найбільш адекватне розуміння його як системного стану, що зв’язує воєдино об’єкт і суб’єкт захисту. Цей стан характеризується реальним або потенційним порушенням життєдіяльності даного суб’єкта аж до її повного припинення. Термін «небезпека» близький за значенням до терміна «погроза». Він може означати стадіїпереходу небезпеки з можливості в дійсність. Ризик ніби йде від суб’єкта до об’єкта, а небезпека й погроза (частіше) — у протилежному напрямі, хоча можливо й зворотне.

B українській еколого-правовій науці проблемою дослідження екологічного ризику займалися В. I. Андрейцев, M. О. Фролов, Г. 1. Ба- люк, M. В. Краснова та ін.

Ризик доцільно розглядати як ознаку, властивість небезпеки. У статті 1 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» ризик розглядається як можливість виникнення та вірогідні масштаби наслідків негативного впливу протягом певного періоду часу^[136]. У Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» ризик розглядається як ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об’єкта підвищеної небезпеки й/або за його межами.

У Законі України «Про основи національної безпеки України» розглядаються загрози національній,утому числі й екологічній безпеці як наявні потенційно

можливі явища й чинники, що створюють небезпеку життево важливим 1 національним інтересам України.

У юридичній літературі загальноприйнятим уважається поняття екологічного ризику як установлених нормами екологічного законо- :' давства обставин, з якими пов’язані виникнення, зміна, припинення I правовідносин по здійсненню діяльності з екологічно небезпечними ! об’єктами, що визначає формування й реалізацію спеціальної 'j правосуб’єктності фізичних, юридичних осіб і держави щодо виявлен- | ня, запобігання й усунення природних і техногенних погроз для навколишнього природного середовища, життя й здоров’я населення й особливого режиму відповідальності за невиконання або неналежне виконання вимог по забезпеченню екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.

Серед екологічних ризиків можна виділити: ризики впливу, коли природокористування й застосування техніки, хоча й пов’язані з явним впливом на навколишнє природне середовище й людину, але немає чіткої впевненості, що подальші негативні наслідки вийдуть за рамки цього впливу. Вони, у свою чергу, діляться на ризики внесення забруднюючих речовин, ризики споживання, ризики виникнення (при екс- плуатаціїустановок, виробництві продукціїта ін.).

У законодавстві також зустрічається термін «прийнятний ризик» — ризик, що не перевищує на території об’єкта підвищеної небезпеки й/ або за її межами гранично припустимий рівень. B екологічному праві доцільно встановити ознаки прийнятного ризику: невизначеність ситуації в статиці й динаміці; небезпека втрат; мінімізація втрат; відсутність шкоди здоров’ю людини й необоротних змін у навколишньому середовищі; реальна можливість відновлення втрат; домірність шкоди й результату та ін.

Під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, тому що відповідно до законодавства здійснення неправомірної діяльності підлягає припиненню без установлення ризику, в силу його презумпції.

Керування екологічним ризиком тісно пов’язане із реалізацією ряду функцій екологічного управління, як-то: моніторинг і екологічна експертиза, ліцензування, подання деклараціїбезпеки, страхування ризику, сертифікація та ін.

Характерними рисами екологічного ризику є: антропоцентрична спрямованість (пов’язана зі зниженням якості НПС); поліваріантність форм походження (природно-стихійні й техногенно-антропогенні загрози); обмеженість можливості абсолютної визначеності (об’єктивна неможливість повного вивчення прояву загроз); кумулятивність прояву («ефект доміно», один екологічний ризик спричиняє їхній ланцюжок, з різними несприятливими наслідками для об’єктів екологічної безпеки); субституційність (ризик, пов’язаний з можливістю його прояву через інші ризики різного походження, що спричиняє настання інцидентів з наслідками технічних, технологічних порушень, правопорушень у різних галузях тощо).

<< | >>

↑

Источник: А. П. Гетьман. ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО. Підручник За редакцією професора А. П. Гетьмана Харків, 2013. 2013

Еще по теме § 4. Правове забезпечення ризику в галузі екологічних правовідносин:

- Екологічне право України - Экологическое право ЕС - Экологическое право Казахстана - Экологическое право Республики Беларусь - Экологическое право России -