1. Предмет екологічного права та види еколого-правових відносин
Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між cy6'єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об 'єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках — захисту людини.
навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків і задоволення екологічних та інших інтересів.Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов’язаними та єдиними. їх єдність обумовлена зв’язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд із цим єдність екологічних відносин не виключає існування їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об’єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря тощо) за своїми природними характеристиками відрізняються один від одного та мають різні природно- антропогенні цінності. У силу цього виникають різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фауністичні, атмосферно-повітряні та інші, що обумовлюють необхідність визначення їхніх правових форм. Диференціація екологічних відносин за природними об’єктами не порушує єдності екологічних відносин, їхньої предметної цілісності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про
3
охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХИ1 об’єктом державної охорони від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки є також життя і здоров’я людей поряд із природними ресурсами, природними територіями й об’єктами, що підлягають особливій охороні. Безпосередньо все різноманіття особливо охоронюваних територій і об’єктів охоплюється поняттям екологічна мережа, правовий режим якої установлюється відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004 року № 1864-IV[1] [2].
Диференціацію екологічних відносин можна проводити за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища: 1) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян; 2) відносини, що виникають із приводу приналежності природних об’єктів та комплексів певним суб’єктам на праві власності або на праві користування; 3) відносини щодо експлуатації природних ресурсів конкретними суб’єктами з метою задоволення інтересів; 4) відносини, що складаються у галузі відтворення (відновлення) природних об’єктів та комплексів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища; 6) відносини щодо захисту навколишнього природного середовища та людини від шкідливого впливу.
Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколого- процесуальних, еколого-інформаційних відносин у сфері розгляду спорів та ін. Похідність цих відносин полягає у тому, що вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому такі відносини мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин.
Екологічні правовідносини також можна класифікувати на види за іншими підставами, За методом регулювання вони поділяються на: управлінські, що базуються на владних взаємовідносинах суб’єктів, та договірні, для яких характерні рівність сторін, автономне становище відносно один одного. Залежно від взаємин суб’єктів екологічних правовідносин вони поділяються на відносні й абсолютні. У відносних чітко визначається й уповноважений, і зобов’язаний суб’єкт. B абсолютних персонально визначена лише уповноважена особа, а зобов’язаними є всі інші суб’єкти, покликані утримуватися від посягань на інтереси уповноваженого. Залежно від характеру екологічних відносин можна виокремити матеріальні, що встановлюють зміст прав і обов’язків, і процесуальні, що регулюють порядок вирішення конкретних питань. Для диференціації екологічних правовідносин можуть застосовуватися й інші критерії, наприклад, за функціями права, складом учасників, за часом діїтощо.