Поняття та ознаки правочину.

Пригадайте ситуації, коли ва.ч доводилося ставати учасниками цивільно-правових відносин.

У більшості випадків цивільно-правові відносини виникають унаслідок певних дій фізичних та юридичних осіб.

Для правочину характерний ряд ознак. Передусім правочин є дією осіб, тому він обов’язково є вольовим актом, наслідком вільно виявленої волі особи — волевиявлення.

По-друге, дія стає правочином лише тоді, коли її метою є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків. Коли людина пише статтю чи картину, вона в багатьох випадках намагається реалізувати себе, свої здібності, але при цьому породжує також і цивільно- правові наслідки. Однак ці дії не є правочинами — адже набуття цивільно-правових прав та обов’язків не є основною та безпосередньою метою цих юридичних вчинків.

Правочин є дією суб’єктів цивільного (або приватного) права.

Отже, учасники цих правочинів автономні один від одного та є рівними, їхня участь у правочині — вияв їхнього бажання, вільного рішення. Цим правочин відрізняється від адміністративних рішень органів державної влади (наприклад, конфіскації майна, утримання податків), коли рішення органів державної влади є обов’язковими для виконання іншою стороною.

Правочин є правомірною дією. Дії його учасників відповідають вимогам законодавства. Це відрізняє правочин від правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність.

Велика кількість правочинів передбачає їх класифікацію за певними ознаками. Цивільний кодекс поділяє правочини на односторонні, двосторонні та багатосторонні.

Односторонній правочин полягає в діях однієї сторони та, відповідно, породжує юридичні обов’язки лише до цієї сторони. У той же час права внаслідок одностороннього правочину можуть виникнути не лише в особи, яка його вчиняє, айв інших осіб.

Залежно від розподілу зобов’язань правочини поділяють на оплатні та безоплатні.

Абсолютна більшість правочинів є оплатними. Прикладами таких е купівля-продаж, оренда, міна тощо, коли обидві сторони зобов’язані виконати певні дії одна для одної, тобто зобов’язання є зустрічними.

Якщо ж зобов'язання виникають лише в однієї сторони, а інша має лише права, або якщо інша сторона правочину відсутня (в односторонньому правочині), то йдеться про безоплатний правочип. Прикладом такого правочину є дарування.

Важливим критерієм поділу правочинів є час, з якого він набуває чинності. За цим критерієм правочини поділяють на консенсуальні та реальні. Консенсуальный правочин набуває чинності з моменту досягнення сторонами згоди щодо основних умов правочину — його предмет, спосіб і порядок оплати тощо. На відміну від цього реальний ,

правочин набуває чинності лише тоді, коли його реалізовано, здійснено.

1.