Поняття та ознаки правочину

Правочин є найпоширенішою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Він є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Буква закону - Цивільний кодекс України

Cm.

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Для допитливих (з історії поняття)

Поняття «правочин» є суто українським терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві в 20-30-х роках XX ст. та є повністю тотожним терміну «угода», що вживався в Цивільному кодексі 1963 р. Останній був змінений за невідповідність суті поняття. Угода передбачає домовленість, тюгодження з іншою стороною, а правочини бувають і односторонніми, коли створюються обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Тому українські законодавці повернулися до терміна «правочин».

Правочин характеризується такими ознаками:

• вчиняється лише за волею суб’єкта;

• спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків;

• вчиняється лише суб’єктами цивільного права;

• має правовий характер.

Правочин є вольовим актом і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини. Як орієнтована ші досягнення певних результатів дія, що має правовий характер, правочин відрізняється від інших вольових актів - юридичних вчинків, що виникають на підставі вимог закону (знахідка, виявлення скарбу).

Залежно від числа сторін правочини поділяються на:

Дво- чи багатосторонні правочини називаються договорами. Віднесення правочинів до договорів пов’язано з тим, що

' для вчинення останніх необхідні не тільки вольові дії сторін, а й погодженість цих дій, яка досягається завдяки договору. Якщо для вчинення правочину потрібні погоджені ВОЛЬОВІ Д11 двох сторін, правочин є двостороннім, вольові дії трьох аби більше сторін - багатостороннім.

2.