Умови чинності правочину.

Законодавство встановлює перелік умов, за яких учинений правочин є дійсним.

Ми вже знаємо, що правочин — правомірна дія. Саме тому першою умовою дійсності правочину закон визнає відповідність його змісту нормам законодавства та моральним засадам суспільства, його законність.

Для вчинення правочину особи, які беруть у ньому участь, повинні усвідомлювати його сутність, його правові та інші наслідки. Уявіть, » що 5-річний хлопчик вирішив обміняти сільський будинок, який йому подарувала бабуся, на велику іграшкову машину. Чи може бути визна- , но таку угоду? Відповідь зрозуміла. Отже, другою умовою дійсності правочину є достатній обсяг цивільної дієздатності осіб, які вчиняють злочин. Необхідний обсяг дієздатності залежатиме від змісту правочину.

Правочин є волевиявленням його учасників. Проте, чи можна вважати дійсним правочин, укладений під погрозою чи внаслідок обману? Відповідь, сподіваємося, зрозуміла. Отже, умовою дійсності пра- • вочину є відповідність волевиявлення учасників правочину з їхньою дійсною волею, учинення правочину вільно та без зовнішнього про- ( типравного впливу.

Закон передбачає оформлення правочину у відповідній формі. Вона залежить від змісту правочину, його обсягу.

Ознайомтеся з витягом із Цивільного кодексу України та визначте, які форми вчинення правочину передбачає законодавство та в яких випадках кожна з них має застосовуватися.

З Цивільного кодексу України

Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення 1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню

волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, установлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (...).

Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі

1. У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом установлена письмова форма

Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину

1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін (...),

4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Отже, обов’язковою умовою дійсності правочину є дотримання встановленої форми оформлення правочину.

При цьому правочин є дійсним лише в тому випадку, коли він є реальним, дійсно має на меті досягнення тих наслідків, які в ньому зазначені.

3. Недійсність правочину.

Установивши вимоги до правочину, який є дійсним, законодавство водночас визначило підстави для визнання правочину недійсним.

Недійсні правочини не породжують юридичних наслідків, які були ними передбачені.

Закон передбачив поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Він є недійсним незалежно від бажання сторін правочину, без їх звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Однак у більшості випадків для визнання правочину недійсним необхідна активна позиція хоча б одного з учасників правочину. Він повинен звернутися до суду, який, розглянувши обставини вчинення правочину, може прийняти рішення про його недійсність. Правочин, недійсність якого прямо не визначена законом, але який може бути визнаний судом недійсним у разі, коли одна зі сторін заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, є оспорюваним. ,

Необхідно зазначити, що перелік правочинів, які є нікчемними, є вичерпним, а от перелік підстав, за яких правочин може бути недійсним, тобто тих, які є оспорюваними, не є вичерпним. Суд має право визнати правочин недійсним і за наявності інших важливих підставах, крім тих, які вказано в Цивільному кодексі України.

Якщо правочин є недійсним або його визнано таким судом, кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все, що вона отримала у зв’язку з вчиненням ггравочину, або відшкодувати вартість отриманого (послуг, робіт тощо). Отже, обидві сторони повертаються у свій первинний стан, який вони мали до вчинення правочину. Відновлення стану речей, який існував до вчинення правочину, недійсного за законом або визнаного таким у судовому порядку, називають реституціею (латин, restitutio — повернення, відновлення). Реституція, при якій обидві сторони зобов’язані повернути все отримане на виконання цього правочину, називають двосторонньою реституцією. Нині закон не передбачає односторонньої реституції, тобто повернення отриманого лише однією стороною. Крім того, у разі якщо недійсним правотином одній із сторін або третій особі було завдано збитків чи моральної шкоди, то винна сторона повинна відшкодувати їх.

В окремих випадках закон передбачає особливі наслідки правочинів, які визнано недійсними за окремими підставами. Так, якщо одна зі сторін застосувала обман, фізичний або психічний тиск на другу сторону, вона зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину. Так само особа, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки й моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Окремі правила стосуються наслідків недотримання вимог щодо форми правочину. Так, недотримання письмової форми вчинення правочину не веде до автоматичного визнання правочину недійсним, однак у разі заперечення дійсності такого правочину однією зі сторін він може бути визнаний недійсним судом. При вирішенні цього питання суд не може спиратися на свідчення свідків, а має використовувати лише письмові докази, аудіо-, відеозаписи та інші докази.

Особливими випадками правочинів є фіктивний та удаваний ира- вочини. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, такий правочин визнається судом недійсним. Прикладом такого правочину є укладання договору дарування автомобіля родичу з метою приховати його від конфіскації як покарання за злочин, тоді як насправді автомобіль залишається в попереднього власника-дарувальника.

Удаваним є правочин, котрий вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У разі встановлення цього факту відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Якщо особи уклали договір дарування, а буде встановлено, що насправді мала місце купівля-продаж, то діятимуть правила, установлені саме для вчинення правочину купівлі - продажу.